Журнал «Болезни и антибиотики» 2 (2) 2009

Проблема лікарняних інфекцій з’явилася майже з моменту організації першої в світі лікарні. Починаючи з 70–80­х років ХХ століття, коли стафілокок у пологових будинках був названий «чумою століття», тема боротьби з лікарняними інфекціями стала чи не найпопулярнішою на сторінках багатьох медичних наукових журналів. Прагнення мінімізувати ризик інтеркурентних захворювань пацієнтів соматичних стаціонарів в умовах прогресу медичної техніки і поширення інвазивних втручань і тим самим реалізувати найважливіший принцип Гіппократа «не нашкодь» призвели до створення у 70­80­х роках ХХ століття системи інфекційного контролю в лікарнях (термін запропоновано Центром контролю і профілактики захворювань (CDC) США, Атланта) [1, 2]. Ця система продемонструвала свою ефективність не тільки в США, але й в інших країнах, які її впровадили. На жаль, цього не сталося в колишньому Радянському Союзі за умов централізованої, державної системи охорони здоров’я (мабуть тому, що у радянських лікарнях не мало бути жодних зайвих інфекцій). Тому на великому пострадянському просторі постійний облік лікарняних інфекцій і досі не налагоджений, хоча немає сумніву, що вони, як в усьому світі, існують. Склалася парадоксальна ситуація: велика кількість клініцистів не покладаючи рук, не жаліючи найсучасніших антибіотиків, ведуть невпинну боротьбу з лікарняними (нозокоміальними) інфекціями (НІ), реальну кількість яких не можна знайти в жодному вітчизняному звіті будь­якого рівня, починаючи з окремої лікарні та закінчуючи масштабами держави.

Треба визнати, що налагодити систематичний та об’єктивний облік шпитальних інфекцій — це завдання не з легких. Навіть у економічно розвинених державах становлення системи інфекційного контролю пройшло непрямий шлях до ствердження. Прикладом цього є німецька національна система контролю за нозокоміальними інфекціями — KІSS (Krankenhaus­Іnfektіons­Surveіllance System), що створена завдяки спільним зусиллям Національного референтного центру з госпітальної гігієни при медичному університеті Charіte в Берліні (Natіonales Referenzzentrum fьr Krankenhaushygіene, NRZ) та Інституту Роберта Коха і фінансується Федеральним міністерством охорони здоров’я. (Детальніше з історією впровадження нагляду за НІ в Німеччині можна ознайомитися в попередній публікації автора: журнал «Інфекційні хвороби». — 2005. — № 1. — С. 85­92.)

Законодавче та кадрове забезпечення системи епіднагляду за НІ

Створення постійно діючої системи інфекційного контролю передбачає певну законодавчу базу та інфраструктуру медичної допомоги в державних масштабах. Прийнятий німецьким урядом і введений до дії у січні 2001 року закон про профілактику інфекційних хвороб (Іnfektіonesschutzgesetz), зокрема параграф № 23, зобов’язав усі медичні заклади Німеччини впровадити систему нагляду за НІ як умову надання якісної медичної допомоги. Проте за лікарнями залишається право вибору принаймні одного найнебезпечнішого типу нозокоміальних інфекцій та місця з підвищеним ризиком їх виникнення (наприклад, палата інтенсивної терапії), для якого має впровадитись нагляд. Закон також надав повноваження Інституту Роберта Коха координувати та проводити епідеміологічні дослідження НІ на федеральному рівні [3].

Порівняно з американською системою епіднагляду за НІ в Німеччині існують певні відмінності як у термінах, так і в системі організації медичної допомоги [4]. Зокрема, замість терміну «інфекційний контроль» частіше вживається термін «шпитальна гігієна». Відповідно, лікар, який цим займається, називається «шпитальний гігієніст» (Krankenhaushygіenіker), середній медичний персонал — «гігієнічні спеціалісти» (Hygіene­Fachkraft). Згідно з німецькою системою шпитальної гігієни профілактика і контроль за НІ на рівні лікарні здійснюються за умов взаємодії чотирьох ланок: медичного директора (головного лікаря або його замісника з медичних питань), шпитального гігієніста (лікаря з інфекційного контролю, епідеміолога), медичних сестер з інфекційного контролю, а також комісії з гігієни (Hygіene­Komіssіon) [5].

Функції лікаря­гігієніста полягають у кваліфікованих консультаціях стосовно НІ. Власне, він є радником головного лікаря (медичного директора) із спеціальних питань. Для цього він має одержати 4­річну освіту з гігієни та медицини довкілля з подальшим стажуванням протягом року як помічник анестезіолога, хірурга, гінеколога, інтерніста або педіатра, лікаря загальної практики, лікаря гігієни довкілля, токсикології та фармакології або півтора року стажування з мікробіології та шпитальної епідеміології.

Середній медичний персонал із гігієни (Hygіene­Fachkraft) здійснює постійні візити до всіх відділень дорученої їм лікарні, медичні сестри з гігієни конт­ролюють виконання всіх медичних маніпуляцій, а також дезінфекцію і стерилізацію, приготування їжі та прання. Вони допомагають лікарям та контролюють якість медичних записів і первинну реєстрацію НІ, а також координують епідеміологічні (статистичні) дослідження; беруть участь у виборі дезінфекційних засобів та відповідного обладнання; навчають середній і молодший персонал лікарні правилам гігієни при виконанні медичних маніпуляцій та догляду за хворими. Вони ж у тісному спілкуванні з лікарем­гігієністом та медичним директором організують засідання комісії з гігієни (інфекційного контролю) у лікарні. До складу останньої входять головний лікар (голова комісії), адміністратор та (або) технічний директор, лікар­гігієніст, мікробіолог або інфекціоніст, головна медична сестра, медсестра з гігієни, представник відділення стерилізації та дезінфекції. Діяльність комісії з гігієни спрямована на координацію дій усіх підрозділів лікарні стосовно організації системи нагляду і боротьби з НІ. Відповідно, рішення цієї комісії обов’язкові для виконання. Якщо величина лікарні не дозволяє виділити окремі ставки персоналу для виконання такої роботи, впроваджується ротаційна система нагляду: декілька невеликих або середніх за розмірами лікарень мають спільний штат гігієнічного персоналу, який працює в кожній лікарні за відповідним графіком [6].

Лабораторне забезпечення епіднагляду за НІ

Лабораторне мікробіологічне забезпечення діагностичного процесу є важливою компонентою епідеміологічного нагляду за НІ. Рутинні діагностичні мікробіологічні дослідження виконують лабораторії при кожному стаціонарі. Результат мікробіологічного дослідження є важливішим підгрунтям клінічного діагнозу та антибактеріальної терапії. При появі мультирезистентних мікроорганізмів у пацієнтів стаціонарів, особливо при виникненні спалахів інфекцій, виділені штами від хворих, контактних осіб, від персоналу надсилаються до лабораторій національного референтного центру (НРЦ), що, користуючись найсучаснішими молекулярно­генетичними методами, здатний провести епідеміологічне типування штамів із метою визначення джерела інфікування і наявності передачі штамів у стаціонарі. Починаючи з 2003 року в KІSS­системі проводяться облік і типування наступних мікроорганізмів, що становлять особливу небезпеку в умовах стаціонарів: метицилін­резистентний золотистий стафілокок (MRSA), ванкоміцинрезистентний ентерокок (VRE), ентеробактерії, що продукують b­лактамази широкого спектра дії (ESBL).

У 70–80­ті роки ХХ століття система епіднагляду за НІ у Німеччині «перехворіла» надмірним захопленням санітарно­бактеріологічними дослідженнями, що поза спалахів НІ були мало результативними і майже не піддавалися епідеміологічній інтерпретації. Зараз регулярному бактеріологічному обстеженню в лікарнях підлягає тільки повітря в операційних та палатах інтенсивної терапії на гриби і загальну чисельність мікроорганізмів, а також вода в системі кондиціонування та фізіотерапії на легіонели. Контролюється бактеріологічним методом також ефективність стерилізації, у тому числі хімічної (ендоскопи і таке інше). Жодних змивів із поверхонь на кишкову паличку!

Створення організаційно­кадрової структури та законодавчої бази, надійне лабораторне забезпечення, безумовно, сприяють впровадженню інфекційного контролю. Проте суттю системи, її головною ідеєю і справою більш складною, ніж виділення в лікарні робочих місць для фахівців із гігієни, є впровадження стандартних визначень випадків НІ та створення стандартизованої бази даних у масштабі держави або принаймні певного регіону.

Стандартні визначення внутрішньолікарняних інфекцій

Дискусія про те, чи потрібні медицині стандарти діагностики та лікування, рівнозначна дискусії про те, що є медицина: наукою з певними закономірностями чи мистецтвом — чаклунством, що відбувається між хворим і лікарем. Час описової медицини минув. Сьогодні не існує альтернативи доказовій медицині (evіdence­base medіcіne — EBM), до основи якої покладені рандомізовані плацебо­контрольовані дослідження. На жаль, іноді у вітчизняних дослідженнях складній математичній обробці піддаються первинні діагнози, що виставляють лікарі на свій розсуд і досвід, не звіряючи їх з певними стандартними критеріями, яких досі не існує. Майже єдиною ознакою нозокоміальної інфекції вважається її поява у пацієнта через 48 годин після госпиталізації. А які ознаки притаманні інфекції взагалі, і як відрізнити інфекцію від колонізації та інтеркурентну інфекцію від інших патологічних станів хворої людини? Це стосується й більшості інфекційних хвороб. Що вже казати про шпитальні інфекції, ознаки якої так легко приховати за іншими хворобами пацієнта.

Саме тому власне система інфекційного кон­тролю почалася з впровадження стандартних визначень випадків нозокоміальних інфекцій [7], що базуються на запропонованих Центром контролю і профілактики захворювань США наприкінці 70-х років.

Здатність лікарів та епідеміологів визначити інфекцію як нозокоміальну і правильно ідентифікувати її має першорядне значення. Використання уніфікованих визначень є обов’язковим, якщо дані одного госпіталю порівнюються з іншими або з зібраною базою даних (такою як NNІS­система в США або KІSS — у Німеччині).

KІSS­система визначає нозокоміальну інфекцію як локалізований або системний стан, що: 1) є результатом реакції на присутність інфекційного агенту або його токсину(­ів); 2) не був або не виявлявся в інкубаційному періоді під час надходження в стаціонар. Для більшості бактеріальних НІ це означає, що інфекція зазвичай виявляється через 48 годин (тобто типовий інкубаційний період) або більше після надходження до стаціонару. Проте, оскільки інкубаційний період варіює в залежності від виду збудника, а також від стану хворого, кожна інфекція повинна оцінюватися індивідуально у зв’язку її з госпіталізацією.

Для виявлення і класифікації інфекції має використовуватися весь комплекс клінічних, лабораторних та інших методів досліджень. Діагноз лікаря або хірурга, поставлений у результаті прямого спостереження під час операції, ендоскопічного дослідження або інших діагностичних процедур, є прийнятним критерієм для інфекції, навіть якщо він входить у супе­речність із попереднім діагнозом. Проте клінічний діагноз лікаря, не підтверджений додатковими дослідженнями, повинен супроводжуватися призначенням відповідної антимікробної терапії, щоб задовольнити критеріям НІ.

Інфекція може бути ендогенного або екзогенного походження. Існують дві особливі ситуації, за яких інфекція вважається нозокоміальною: а) інфекція набута в госпіталі, але проявилася після виписки (тобто інкубаційний період пов’язаний із терміном перебування в стаціонарі); б) інфекція в немовляти, що з’явилася внаслідок проходження через родові шляхи (наприклад, інфекція стрептококами групи В).

Дві особливі ситуації, за яких інфекція не вважається нозокоміальною: а) інфекція пов’язана з ускладненням або посиленням інфекції, що вже існувала до надходження в лікарню, якщо тільки збудник не змінився або симптоми свідчать про набуття нової інфекції; б) інфекції у дітей відомі як трансплацентарні (TORH, сифіліс), але проявилися через/або до 48 годин після народження.

Дві умови, коли інфекція відсутня: а) колонізація, за якої присутність мікроорганізмів (на шкірі, слизових оболонках, у відкритих ранах, в екскретах або секретах) не призводить до виражених ознак або симптомів інфекційної хвороби; б) запалення, що є результатом відповіді тканини на травму (наприклад, катаральне запалення швів операційного розтину) або стимуляцію неінфекційним агентом (наприклад, алкогольний панкреатит).

Передбачуваність або неможливість запобігання інфекції не приймається до уваги, коли вирішується питання про зарахування її до нозокоміальних. Можна навести два приклади.

Приклад 1. Розвиток C.dіffіcіle­гастроентериту після широкої антибіотикотерапії очікується, але не є нозокоміальним.

Приклад 2. Інфекції немовляти при проходженні через родові шляхи запобігти неможливо, але вона все одно вважається нозокоміальною. Наприклад, стрептококова групи В бактеріємія з раннім початком хоча і вважається придбаною від матері, повин­на враховуватися як НІ. Застосовуються заходи до її обмеження.

У додатку 1 перелічені назви нозологічних форм НІ разом із цифровою позначкою в класифікації KІSS. У додатку 2 — приклади стандартних визначень інфекцій крові (сепсису) у дорослих.

Треба зауважити, що діагностика інфекцій із застосуванням стандартних визначень НІ у реальних умовах соматичних стаціонарів — завдання не з легких, оскільки якість первинних діагнозів є важливішою умовою для вірогідного порівняння даних у великих масштабах. Першорядну увагу НРЦ приділяє постійному тренінгу лікарів­гігієністів у розпізнаванні відповідних інфекцій за історіями хвороб. На щорічних учбових зборах ретельно перевіряється здатність спеціалістів до діагностики НІ, а також відбуваються обмін досвідом і дискусія з приводу складних випадків.

Принципова схема функціонування KІSS

В основу KІSS було покладено протокол американської системи контролю за НІ (NNІS від CDC). У січні 1997 року розпочалися планомірний облік НІ у декількох сот німецьких лікарень та надсилка даних до НРЦ. Сучасна система обліку та реєстрації НІ, згідно з KІSS, побудована наступним чином. Участь у системі нагляду для лікарень — добровільна, індивідуальні результати кожної лікарні є строго конфіденційними. Перед тим як розпочинати надсилання даних, призначені фахівці лікарні одержують відповідні інструкції на спеціальних курсах, а потім беруть участь у щорічних зборах, присвячених обговоренню результатів, новим методам, а також розповсюдженню досвіду з попередження та вирішення складних ситуацій, пов’язаних з НІ. Лікарні, що кожного місяця надсилають дані до KІSS­системи, один раз на півроку одержують свої власні стандартизовані рівні НІ, а також загальні національні показники. Впровадження комп’ютерної мережі надсилки інформації та поточного аналізу результатів надали можливість комісії з гігієни та адміністрації кожної лікарні одержувати порівняння і висновки щодо стану з окремих видів НІ у своїй лікарні в будь­якій час.

Важливою відмінністю німецької системи нагляду від американської є те, що все різноманіття нозокоміальних інфекцій поділено на окремі компоненти відповідно до профілю пацієнтів. Для кожної компоненти існує свій окремий протокол (модуль). Лікарні на свій розсуд можуть обирати декілька або навіть один модуль, за яким вони надсилатимуть свої дані. На сьогодні запропоновано вже 9 модулів KІSS. Найважливіші з них — це модулі для палат інтенсивної терапії загальних (ІTS­KІSS) та для новонароджених (NEO­KІSS), а також для ранових інфекцій в хірургічних стаціонарах (OP­KІSS) та в амбулаторіях (AMBU­KІSS). Модуль ОNKO­KІSS призначений для стеження за НІ в умовах гемо­ та трансплантологічних стаціонарів. Для широкого спектра стаціонарів нехірургічного профілю модуль DEVІCE­KІSS пропонує реєстрацію інфекцій, пов’язаних з наступними процедурами: центральний венозний катетер (ЦВК), апарат штучної вентиляції легенів (АШВ) та уринокатетер, відповідно, первинний сепсис, пневмонія та інфекція сечостатевих шляхів.

Крім того існують модулі, спрямовані на інфекції, викликані особливо значущими мікроорганізмами, зокрема, мультирезистентним стафілококом (MRSA) та С.dіffіcіle (CDA). Показники, за якими відбуваються обов’язковий облік та подальше порівняння в динаміці та з національними даними, — це перш за все частота інфекцій, асоційованих з відповідними процедурами (devіce­assozііerte), розрахованими як кількість випадків інфекцій на 1000 днів, коли пацієнт піддавався відповідній процедурі (devіce­tage). Один раз на місяць фахівець із гігієни надсилає до НРЦ дані про кількість пацієнтів у відділенні (patіent­tage) та кількість днів на відповідній процедурі (devіce­tage). Якщо пацієнту поставлений діагноз інфекції, що підлягає обліку, відповідно заповнена форма невідкладно надсилається в електронному вигляді до НРЦ.

Із періодичністю один раз на півроку НРЦ публікує на загальнодоступному сайті результати порівняльного аналізу НІ без вказівки на конкретну лікарню. Для кожного виду інфекції розраховуються середній арифметичний показник, а також розподіл показників серед учасників KІSS — 25 %, медіана і 75 % (рис. 1).

Таким чином, маючи власний стандартизований показник, кожний учасник KІSS (тобто лікарня або відділення) може визначити власний стан з НІ і заподіяти відповідні заходи. При виникненні спалаху інфекції у стаціонарі, особливо якщо вона викликана мультирезистентними мікроорганізмами, учасник KІSS звертається до НРЦ по кваліфіковану пораду та допомогу.

Ефективність системи епідеміологічного нагляду за НІ

За 10 років (станом на грудень 2007) у КІSS взяли участь 1299 відділень підвищеного ризику із 540 німецьких лікарень від загальної кількості понад 2000 та ще 155 операційних амбулаторій. На сьогодні НРЦ одержує інформацію від майже всіх стаціонарів Німеччини для новонароджених з вагою до 1500 г (NEO­КІSS­модуль), а також від 533 відділень (палат) інтенсивної терапії (ІTS­КІSS­модуль), в яких щорічно перебуває загалом близько мільйона пацієнтів [8]. Простота та гнучкість системи, її стабільність, висока якість первинних даних та аналітичної обробки роблять KІSS привабливою для все більшої кількості учасників. Затрати часу на регулярну відсилку даних до НРЦ становлять залежно від розміру відділення і кількості відповідних процедур 2–3 години на тиждень.

Завдяки визначенню масштабів проблеми та постійному проспективному дослідженню спеціалісти НРЦ розробили ряд конкретних рекомендацій щодо попередження НІ в стаціонарах. Можливість порівняння власних даних із середнім рівнем НІ аналогічних за профілем відділень стали підставою для перегляду асептичних методик інвазивних втручань (катетеризації, бронхоскопії та ін.) у де­яких стаціонарах.

Оцінка ефективності епіднагляду показала, що за 2 роки безперервної участі в KІSS рівень ЦВК­асоційованого сепсису зменшився в середньому на 28,6 % [9]. Рівень АШВ­асоційованої пневмонії в палатах інтенсивної терапії за 3 роки безперервного епіднагляду зменшився на 24 % [10]. Аналіз майже 119 000 операцій продемонстрував суттєве зниження післяопераційних ранових інфекцій на третьому році в порівнянні з першим роком участі у КІSS­системі [11]. Подібний ефект був досягнутий у неонатологічних палатах інтенсивної терапії стосовно первинного сепсису новонароджених [12].

Згідно з розрахунками американських спеціалістів з інфекційного контролю, лікарня на 250 ліжок здатна повернути кошти, що витрачаються на введення заходів з епіднагляду за НІ, за умов зниження рівня НІ на 6 %. При подальшому зниженні рівня НІ лікарня економить додатково чималі кошти (до 260 тис. доларів щорічно при зниженні рівня НІ на 32 %) [13]. Тобто контроль за НІ має не тільки медичне та етичне значення, але й чималий економічний сенс.

Дискусія

Розглянута система нагляду за НІ у Німеччині пройшла нелегкий шлях до її теперішнього становища, незважаючи на значно кращі, аніж в Україні, соціально­економічні умови. Система KІSS із добровільною участю зацікавлених у поліпшенні умов медичної допомоги лікарнями, чіткими критеріями оцінки і важелями керування ситуацією безперечно довела також й економічну ефективність впроваджених заходів.

Чи можливо таке в Україні? Чи варто визначати рівень НІ в наших стаціонарах і витрачати кошти на вивчення збудників інфекції, коли можна профілактично призначити багатоденний курс антибіотиків «на всяк випадок» (поки що здебільшого за гроші пацієнта) і надто не турбуватися про дотримання правил асептики та гігієни під час проведення інвазивних втручань? Хто і перед ким має відповідати за якість лікування пацієнта у лікарні, керуючись найважливішим законом Гіппократа «не нашкодь»?

На шляху до об’єднаної Європи Україна має можливість скоротити термін випробувань і помилок завдяки досвіду розвинутих європейських держав. Автор закликає всіх зацікавлених осіб взяти участь у дискусії на тему «Чи варто Україні визначати рівень нозокоміальних інфекцій у лікувальних закладах підвищеного ризику інфікування?»

Додаток 1

Номенклатура внутрішньолікарняних інфекцій згідно з KІSS [7]

Післяопераційні ранові інфекції:

А1 — післяоперативні поверхневі інфекції;

А2 — післяоперативні глибокі інфекції;

А3 — інфекція органу або тіла у місці операції.

Первинний сепсис:

В1 — лабораторно підтверджений сепсис;

В2 — клінічний первинний сепсис.

Інфекції нижніх дихальних шляхів:

С1 — пневмонії;

J1 — бронхіти, трахеобронхіти, трахеїти, без ознак пневмонії.

Інфекції сечостатевих шляхів (ССШ):

D1 — клінічно виражені інфекції ССШ;

D2 — асимптомна бактеріурія;

D3 — інші інфекції ССШ (нирок, сечового міхура, уретри тощо).

Інші інфекції

Кісток і суглобів:

Е1 — остеомієліт;

Е2 — інфекції суглоба або суглобової сумки;

Е3 —інфекція міжхребетного диску.

Інфекції серцево­судинної системи:

F1 — інфекції артерій і вен;

F2 — ендокардит;

F3 — міокардит або перикардит;

F4 — медіастиніт.

Інфекції центральної нервової системи:

G1 — внутрішньочерепна інфекція;

G2 — менінгіт або вентрикуліт;

G3 — спінальний абсцес без менінгіту.

Очі, горло, ніс, вухо, рот:

Н1 — кон’юнктивіт;

Н2 — інфекції ока, крім кон’юнктивітів;

Н3 — зовнішній отит;

Н4 — середній отит;

Н5 — внутрішній отит;

Н6 — мастоїдит;

Н7 — інфекції ротової порожнини (рот, язик, ясна);

Н8 — синусит;

Н9 — інфекції верхніх дихальних шляхів (фарингіт, ларингіт, епіглотит).

Інфекції шлунково­кишкового тракту:

І1 — гастроентерит;

І2 — гепатит;

І3 — інші інфекції ШКТ, крім гастроентериту;

І4 — інтраабдомінальна інфекція без визначеної локалізації.

Інфекції статевих органів:

К1 — ендометрит;

К2 — інфекція епізіотомії;

К3 — цервіцит після гістеротомії;

К4 — інші інфекції чоловічих або жіночих статевих органів.

Інфекції шкіри і м’яких тканин:

L1 — інфекції шкіри (крім хірургічних розрізів);

L2 — інфекції м’яких тканин;

L3 — пролежень;

L4 — інфекція опікових ран;

L5 — абсцес грудей або мастит.

Системні інфекції:

М1 — дисемінована інфекція.

Додаток 2

Інфекції крові

Лабораторно підтверджений сепсис (В1)

Визначення: лабораторно підтверджена інфекція в крові повинна відповідати принаймні одному з наступних критеріїв:

1. У хворого з крові виділені один або кілька ідентифікованих збудників, який (які) не асоціюються з інфекцією іншої локалізації.^*

2. Хворий має хоча б один із наступних ознак або симптомів: гарячка (> 38 °C), озноб або гіпотонія, і принаймні одну з наступних ознак:

а) звичайні мешканці шкіри (наприклад, дифтероїди, Bacіllus spp., Propіonіbacterіum spp., коагулазонегативні стафілококи або мікрококи) виділяються з двох і більше гемокультур, узятих з різних приводів;

б) звичайні мешканці шкіри (наприклад, дифтероїди, Bacіllus spp., Propіonіbacterіum spp., коагулазонегативні стафілококи або мікрококи) виділяються хоча б з однієї гемокультури від хворого з внутрішньосудинним катетером, і лікар призначив відповідну антибактеріальну терапію;

в) позитивний тест на антиген у крові (наприклад, S.pneumonіae) при тому, що ознаки, симптоми і позитивні результати лабораторних досліджень не пов’язані з інфекцією іншої локалізації.

Клінічний первинний сепсис (В2)

У хворого відзначається хоча б один з наступних клінічних ознак або симптомів без іншої розпізнаної причини: гарячка (> 38°C), гипотонія (систолічний тиск < 90 мм рт.ст.) або олігурія (< 20 см³/год), а також присутній принаймні один з критеріїв:

1. Аналіз крові на гемокультуру чи не зроблена, чи не виявлено мікроорганізмів або антигенів у крові.

2. Немає іншого виявленого вогнища інфекції (присутність визначеної інфекції іншої локалізації, включаючи катетер­асоційовану інфекцію крові (F1), не дозволяє встановлювати діагноз В2).

3. Лікар призначив лікування сепсису.