Журнал «Внутренняя медицина» 3(15)-2009

Лікар лікує, природа зцілює.

Гіппократ

Вступ

А от раніше серед багатьох речовин, що використовувалися для оздоровлення людини, значне місце посідала глина. Вона містить практично всі мікроелементи й біологічно активні речовини, концентрує в собі електромагнітні випромінювання.

Усі форми життя на земній кулі визначаються землею. Тому не має нічого дивного в тому, що земля володіє надзвичайно великою життєвою силою. Вона поглинає різні сили з інших життєвих стихій (повітря, води, сонця), щоб розкрити сім’я, що кинуте до її лона.

Незвичайні властивості землі передаються всьому, що утворюється її живлющою силою, тобто тому, що на ній виростає: деревам та іншим рослинам.

Земля посідає належне місце серед старовинних природних народних лікувальних засобів. Увесь Близький і Середній Схід знає гуастоне — тонкий порошок, скачаний у кульку величиною з волоський горіх, покриту зверху тонким листям. Ця кулька, проковтнута з невеликою кількістю води, виліковує багато різних хвороб.

У деяких країнах глину застосовують для знезараження води, зберігання овочів і фруктів, її навіть додають у їжу. Глина утримує велику кількість біологічно активних речовин, мінеральної солі й мікроелементів, що благодійно впливають на ендокринну систему людини та сприяють правильному обміну речовин. Глина, що глибоко залягає в землі, стерильна і має бактерицидні властивості.

Головна лікувальна властивість глини — витягувати з організму й вбирати в себе різні токсичні речовини. Крім того, глина — сильний антисептик. Наприклад, її можна прикласти навіть до рани з кровотечею.

За останні десятиріччя інтерес до глини зріс. Велику популярність вона завоювала своєю здатністю до регенерації тканин, ремінералізації (поглинання солі), абсорбції (усмоктування токсинів, газу, запахів і т.д.), антитоксичними, антисептичними, бактерицидними й консервуючими властивостями.

Історичні аспекти лікування глиною

Глину широко застосовували ще в Стародавньому Єгипті: тамтешні красуні, за рецептом знаменитої цариці Нефертіті, накладали глину на розігріте ефірною олією тіло й залишали на декілька годин поспіль. Ефект був неймовірним: глина нібито робила жінок настільки спокусливими, що чоловіки падали до їхніх ніг штабелями.

Єгиптяни глиною консервували мумії. Римляни використовували її для прання. У стародавніх папірусах знайдено рецепти лікування глиною зовнішніх і внутрішніх запалень, інфекцій, абсцесів, розладів кишечника і навіть сифілісу. Високу оцінку давали глині Діоскорид, Пліній Старший, Гален, Авіценна, а Гіппократ писав, що глина і морська грязь виводять з організму все шкідливе й негативне, а запальні процеси, що відбуваються в тканинах, переходять у глину разом із неприємними запахами.

Декілька десятиліть тому вчені серйозно замислилися над тим, що ж надає цим засобам «магічної» сили. Так, у глині виявили велику кількість радію — радіоактивного хімічного елементу, що має унікальні природні властивості. Французький хімік Падре Ламот довів, що глина концентрує в собі магнетизм сонця, повітря і води. Примочки з глини «подібні до живлющого магнітного дощу, що пронизує хворий орган і надає йому сили та здоров’я».

Л. Кюне, С. Кнейп та інші лікарі XIX століття активно використовували в своїй практиці цілющі властивості глини. У 1903 році професор Берлінського університету Р. Штрумпфе успішно застосовував глину для лікування азійської холери. У Першу світову війну французьким солдатам додавали глину до гірчиці, що рятувало їх під час епідемії дизентерії.

Мешканці Індокитаю, перш ніж пити «пі­дозрілу» воду, скаламучували річковий мул. Деякі народи, у тому числі й у нашій країні, додають глину до їжі. Крім того, вона допомагає зберігати взимку виноград, моркву, буряки, редьку, інші овочі, фрукти, а також яйця. Занурені на декілька секунд у глиняну бовтанку, а потім підсушені, вони зберігаються понад п’ять місяців. Є відомості про те, що в Росії в клініці С.П. Боткіна використовували компреси з холодної глини, подібної до тієї, з якою зазвичай працюють скульптори. Застосовували компреси для лікування таких хвороб: серцево-судинних, аорти, істерії, базедової хвороби, захворювань пульсації на ділянці жовчного міхура.

Глинолікуванню присвячені праці співробітників цієї клініки — М.І. Соколова (1881) і С.В. Посадського (1884). Аплікацію з холодної глини Боткін цінив як таку, що тривалий час зберігає потрібну температуру й зручна для носіння.

Холодну глину в лікувальних цілях використовували вже понад сто років тому. У 1891 р. А.Н. Покровський запропонував лікування гарячими глиняними ваннами, що не знайшли тоді застосування. Широкого поширення глинолікування набуло з 1924–1928 рр., воно стало застосовуватися цілорічно з використанням аплікаційного методу. У ці роки розпочате систематичне клінічне й експериментальне вивчення фізіологічної й терапевтичної дії аплікацій глини на організм людини.

Не тільки медики Росії вважали глину універсальним лікувальним засобом, медики Німеччини, Франції й інших країн також вірили в неї.

У наш час у Німеччині та Швейцарії фізіологи кладуть на грудну клітку холодні компреси з глини, іноді навіть на добу. На швейцарському курорті в Давосі глиною лікують найбільш тяжкі випадки легеневих захворювань.

У Німеччині на лікувальному курорті доктор А. Боланд-Донац використовує лише природні речовини. Цей санаторій заснований пастором Фельке за офіційним дозволом. Пастор Еммануїл Фельке — прихильник всесвітньовідомих природоцілителів: Беркер-Бенера, Кнейпа, Присниці, Рікі, які лікували світилом (сонцем), водою, глиною.

Відомий болгарський лікар і вчений Іван Йотов багато часу присвятив дослідженню цілющих властивостей блакитної глини.

Фізико-хімічні властивості глини

Глини — продукт вивітрювання вулканічних порід, мінеральні тонкодисперсні осадові відкладення різного складу. Маленькі розміри кожної часточки глини (до 2 нм) створюють величезну адсорбційну поверхню. На цій поверхні відбуваються численні фізичні, хімічні, обмінні адсорбційні процеси при взаємодії з навколишнім середовищем. Цим пояснюється здатність глин поглинати різні шкідливі для організму речовини, що особливо важливо у випадку ендогенних інтоксикацій.

З водою глина може утворювати пластичну масу, що добре прилягає до тіла. Унаслідок малого утримання вологості глини (навіть після додання води при приготуванні глинистої маси для процедур) характеризуються великою теплоємністю, малою теплопровідністю і як наслідок цього — великою утримуючою здібністю (при накладанні на шкіру глина повільно віддає тепло).

Глини являють собою полімінерали. Обов’язковими складовими глини є окис кремнію (SіО2 — 40–70 %) та окис алюмінію (Аl2О3 — 5–37 %) [21].

За поширеністю в природі кремній стоїть на третьому місті (після кисню та водню), і на його частку припадає 16,7 % числа атомів земної кори.

В організмі людини кремній міститься практично в усіх тканинах, хоча його біологічна роль до кінця не з’ясована. Найбільший вміст кремнію мають лімфатичні вузли коренів легенів, кришталик ока, гладкі м’язи кишечника й шлунка, підшлункова залоза. Вважають, що 60 % кремнію, що міститься у крові людини, хімічно пов’язані з білками, 30 % — з ліпідами, а 10 % являють собою водорозчинні сполуки кремнію.

Зауважують, що присутність кремнію в стінках кровоносних судин перешкоджає проникненню ліпідів у плазму крові і відкладанню їх у стінках судин. Кремній сприяє біосинтезу колагену (фібрилярний білок, що становить основу сполучної тканини тварин і забезпечує її міцність) та утворенню кісткової тканини. Кремній відіграє в організмі людини важливу захисну роль. Почасти це обумовлено тим, що сполуки кремнію полегшують виведення із сечею метаболітів (проміжні продукти обміну речовин у живих клітинах), чужорідних і токсичних речовин. Дуже суттєва та обставина, що обмін кремнію й обмін кальцію тісно пов’язані між собою. Наприклад, старіння організму пов’язане з порушенням рівноваги між цими елементами, а саме із зниженням вмісту кремнію та підвищенням кількості кальцію в сполучних тканинах. Порушення метаболічної рівноваги між кремнієм і кальцієм спостерігають і при ревматоїдних артритах.

Глина — сильний абсорбент. Завдяки високій дисперсності вона поглинає рідкі й газоподібні токсини, запахи, гній, мікробів та ін. Наприклад, ті щури, яким до їжі крім сильної отрути — стрихніну додавали глину, виживали, а ті, що харчувалися тією ж їжею з отрутою, але без глини, гинули.

Відзначаючись антисептичними (стерилізуючими) властивостями, глина добре загоює й зарубцьовує рани, а також сприяє відновленню біогенетичного потенціалу при запаленнях.

Глина зазвичай має невелику радіоактивність — від 55 до 230 Бк. Головний радіоактивний елемент глини — радій (Ra), хімічний елемент ІІ групи періодичної системи Менделєєва з атомним номером 88, належить до лужноземельних металів. Історично це перший елемент, радіоактивні властивості якого знайшли практичне застосування в медицині та техніці. При глинолікуванні радій надходить до організму в чистому вигляді, природному стані і саме в тій дозі, якої потребує організм. Також глина має слабколужні властивості, рН її складає від 7,8 до 8,0, отже, вона може нормалізувати кислотно-основний баланс в організмі, що особливо важливо при збільшенні в ньому кількості вільних радикалів, які мають кислотні властивості. Поряд із цим відбувається селективний іонообмін: організм отримує необхідні неорганічні елементи й віддає ті, яких у ньому надмір і які не потрібні йому.

Механізм лікувальної дії глини

З теорії загальної патології нам відомо, що клітина — це елементарна жива система, що має здатність до обміну з навколишнім середовищем. Будова клітини організму людини забезпечує виконання нею різних функцій і підтримку клітинного пула. Органоїди клітини, маючи певні морфологічні особливості, забезпечують основні прояви життєдіяльності клітини. З ними пов’язані дихання й накопичення енергетичних запасів, синтез білків, нагромадження та транспорт ліпідів і глікогену, детоксикаційна функція, синтез продуктів і їх секреція, внутрішньоклітинне травлення та захисна функція. Жодна клітина не є результатом діяльності одного органоїда або одного метаплазматичного утворення. Кожний функціональний прояв клітини — це результат сумісної роботи всіх взаємозалежних компонентів. Зрозуміло тому, що структурні зміни клітини, які відбивають порушення її функцій, не можуть бути зрозумілі без урахування можливих змін кожної з її основних частин — ядра і цитоплазми, органел, метаплазматичних утворень і включень.

Проблема ушкодження клітин і організму в цілому посідає вагоме місце в сучасній загальній патології. Кожне ушкодження починається зі зміни в будові й властивостях різних молекул у клітинах і тканинах організму. Ушкодження клітин виражається, насамперед, у порушенні будови й функції клітинних мембран. Будь-яке ушкодження супроводжується зміною проникності клітинних мембран і стану цитоплазми ушкодженої клітини. Ушкодження є первинною й найважливішою ланкою в патогенезі будь-якого порушення структури та функції.

Специфіка біло-блакитної глини полягає в тому, що вона має однакове вібраційне поле із здоровими клітинами. Існує також думка, що вона вирівнює ослаблене біополе людини.

Механізм лікувальної дії цієї глини полягає в тому, що вона активно впливає на патогенні клітини зовнішніх частин тіла і переводить їх на довжину здорової хвилі; правильний метаболізм, у свою чергу, допомагає повернути організму здоров’я.

Дослідження глини, проведені І. Йотовим (1991), показали, що вона цілюща при статичній хвилі 8 м. Це хвиля здорових клітин організму людини.

Для лікування можна застосовувати глину з вібраційним енергетичним полем типу радіохвилі і таку, що сильно проникає в тіло людини. Саме така глина примушує хворі клітини, що мають іншу довжину хвилі, вібрувати так, як здорові, і таким чином очищуватися від накопичених у них шкідливих речовин, що заважали їх нормальному функціонуванню, тобто правильному обміну речовин. Здатністю хвилі глини проникати в тіло людини пояснюються її безцінні лікувальні властивості. Завдяки 8-метровій статичній хвилі, властивій і глині, і здоровим клітинам, глина нешкідлива й універсальна як лікувальний засіб, не має протипоказань.

На думку А. Парчек (1987), глина відзначається тропізмом, тобто сама спрямовується до ураженої ділянки тіла, до тих частин, що відчувають потребу в біоенергії, у регенерації.

Підготовчі заходи перед проведенням глинолікування

Глину бажано брати в кар’єрах, котлованах, урвищах, на будівництві метро. Встановлено, що активність глибинних глин у декілька разів вища, ніж у тих, що виходять на поверхню. Особливо цінуються кембрійські маслянисті глини блакитного кольору. А червоні глини, помічено, відмінно допомагають при болях у суглобах.

Більшість сортів глини цілком відповідають терапевтичному призначенню, причому необхідно віддавати перевагу більш жирному, пластичному сорту. Якщо шматочок глини здрібнити до порошку і збовтувати в пробірці з водою, то жирні глини утворюють важко відстоювану рідину, у якій довго утримуються у зваженому стані дрібніші глиняні частинки. Виснажені глини дають добре відстоювану рідину з частинкаму піску на дні.

Зберігають глину у дерев’яних ящиках. Перед застосуванням просушують на сонці один-два дні — тисячоліття пролежавши в темряві, глина наповниться сонячною енергією й стане ще сильнішою. Потім подрібнюють, просівають через металеве сито для звільнення від сторонніх домішок, заливають теплою водою або 10% розчином кухонної солі і розмішують, підігрівають на водяній бані.

Якщо у глинистого мулу буде консистенція густої мазі, його можна використовувати для глинолікування без попередньої обробки.

Перш ніж застосувати глину з лікувальною метою, необхідно влаштувати їй нескладну перевірку. Перший спосіб: розвести водою невелику кількість глини: добра (жирна, масляниста) глина опускається на дно склянки повільно, а глина поганої якості — швидко. Другий спосіб перевірки якості глини запропонував Іван Йотов. Він відзначає, що глина вважається цілющою, якщо її статична хвиля дорівнює восьми метрам і більше. Можна дати хоча б приблизну оцінку якості глини за допомогою власного маятника. Для цього слід взяти в руку маятник-індикатор (причеплений за нитку вантаж: кільце, гайку тощо) і навести його на пласт глини. Маятник повинен показувати «плюс», тобто розгойдуватися назустріч до вас — від вас, а не на «мінус», при якому вантаж буде розгойдуватися вліво-вправо. Потім слід повільно і обережно відійти від пласта, продовжуючи стежити за маятником, на відстань вісім метрів. Якщо маятник продовжує розгойдуватися, показуючи «плюс», можна припустити, що знайдена глина енергетично міцна, цілюща. Найбільше придатна глина, з якої після змочування водою можна зробити бублик, що не ламається і не розтріскується від висихання. Найкраще брати глину з того місця, де ви проживаєте.

Глину використовують у вигляді мазі, пасти, припарювань, компресів, примочок, порошку, аплікацій, розтирань, бальзамів на основі різних добавок (меду, оцту, ароматичних трав тощо), лікувальних ванн, водних розчинів для клізми, пиття. Глину можна використовувати тільки один раз, бо вона поглинає з організму токсичні речовини.

При хронічних захворюваннях застосовують теплі компреси, а при абсцесах і нагноєннях — холодні. Теплове глинолікування протипоказане при кровотечах, недостатності кровообігу II і III ступеня, пухлинах, туберкульозі, а також у період менструацій. При тепловому використанні глину не кип’ятять і не ошпарюють кип’ятком, оскільки вона може втратити свої лікувальні властивості, а тільки підігрівають до 40–46 °С.

Методи глинолікування

Під глинолікуванням (bolusotherapia — болюсотерапія) ми розуміємо застосування особливого сорту глини з лікувальною метою.

В основі терапевтичного ефекту глинолікування лежать нейрогуморальні механізми. Вплив на нейрорецепторні апарати, головним чином шкіри, обумовлює опосередковану — через ряд ланок нервової системи та її вищі регуляторні механізми — лікувальну, стимулюючу й трофічну дію на патологічний процес.

Зовнішнє застосування глини

При способі глиняних аплікацій (загальних, поясних, на одну кінцівку або іншу ділянку тіла) накладання нагрітої глини (товщина шару — 4–5 см) з наступним укутуванням та ін. проводиться за методом грязьових аплікацій. Також застосовуються глиняні аплікації за рефлекторно-сегментарним методом А.Е. Щербака, при якому глина накладається на ділянки певних шкірних зон. Температура глини при загальних аплікаціях — 39–40 °С, поясних (половинних) — 39–42 °С, місцевих — 40–46 °С, іноді 48 °С. Тривалість процедури — 15–25 хвилин, рідше 30 хвилин. Тривалість курсу глинолікування — у середньому місяць, протягом якого хворий одержує від 12–15 до 20 процедур, що призначаються через день або 2–3 дні поспіль із подальшим днем відпочинку. При наявності показань курс глинолікування можна повторити через 5–6 місяців. У механізмі дії нагрітої глини мають значення її фізичні якості: задовільна теплоємність, низька теплопровідність і досить висока теплоутримуюча здатність. Завдяки цим властивостям глина є одним з активних натуральних теплових подразників організму.

Глиняна ванна — це ванна з водою, у яку доданий розчин глини блакитного або білого кольору маслянистої консистенції.

Способи приготування глиняних ванн

Загальні ванни. Ванну ємністю 300 л заливають водою температурою 35–36 °С, розчиняють у ній 0,25 кг дрібних шматочків глини й старанно розмішують. Тривалість процедури — 15–20 хвилин, курс лікування — 4–8 процедур.

Місцеві ванни. Їх готують за типом 4-камер­них ванн із додаванням розчину глини: на 80 л води — 0,1 кг глини. Тривалість процедури — від 15 до 30 хвилин. Усього проводиться 10–15 процедур через день або два дні поспіль із перервою в один день.

У Німеччині проводяться лікувальні напівванни з глини за Фельке. У розведену водопровідною водою до сметаноподібної консистенції глиняну ванну з температурою приблизно на 10 °С нижчою від температури тіла (25–
27 °С), хворий сідає так, щоб рівень глини досягав до нижнього краю ребер; верхня частина тіла залишається відкритою. Тривалість процедури — 15–45 хвилин. Незважаючи на порівняно низьку температуру ванни, хворий уже через декілька хвилин починає відчувати приємне тепло, оскільки близькі до шкіри шари глини швидко нагріваються від тіла і створюють стан «щадної гіперемії». У перші 4 хвилини приймання процедури частота пульсу підвищується (у середньому з 78 до 112 ударів на хвилину), а потім, після процедури, повертається до вихідного рівня.

Порожнинне глинолікування полягає у введенні глиняних тампонів у піхву або пряму кишку при лікуванні захворювань органів малого тазу. Глина для тампонів старанно обробляється, її протирають через густе металеве сито. Піхвовий глиняний тампон (температура 46–48 °С) частіше за все вводять за допомогою гумової трубки довжиною 30 см і залишають на 30–40 хвилин (іноді довше), після чого глину з піхви видаляють енергійним зрошенням водою (температура 40–42 °С) на гінекологічному кріслі. Процедури проводять через день, курс лікування — 10–15 процедур. Ректальний тампон повільно вводять у пряму кишку за допомогою ректального шприца. Уведена в кишку глина залишається до наступу акту дефекації. Температура глини 38–46 °С, процедури проводять через день, курс лікування — 10–15 процедур. Запропонований уніфікований шприц із наконечниками різного діаметра, придатний для уведення як піхвових, так і ректальних тампонів. Порожнинне глинолікування сполучують з місцевими аплікаціями на «трусикову зону».

Існують методики лікування глиняними аплікаціями контрастної температури. Так, при вібраційній хворобі накладають глину температурою 46–50 °С на ділянку кисті у вигляді «короткої рукавички» і температурою 26–
28 °С — на комірну зону. Процедури тривалістю 15–20 хвилин призначають через день, курс лікування — 10–12 процедур. Значно рідше (в основному при гінекологічних захворюваннях в підгострій стадії) використовують глиняні аплікації більш низьких температур — до 4 °С.

Для ослаблених хворих слід обмежуватися застосуванням глини температурою 38–44 °С, а тривалість аплікації скоротити до 20 хвилин. Після закінчення процедури необхідно обтерти шкіру теплим вологим рушником. Після великих аплікацій можна прийняти теплий душ. Бажано після цього 20–30 хвилин відпочити, зробити сухе укутування.

Фізіотерапевтичні процедури у вигляді глиняних аплікацій, глиняної ванни чинять дію, яка, імовірно, пов’язана з ауторитмічною діяльністю клітини й засвоєнням нею нового ритму. Нав’язаний ритм за допомогою природного теплоносія (глини) сприяє захищенню клітини (ділянки тканини) від впливу центральної нервової системи, що забезпечує відносний спокій тканини, припиняючи реакції адаптації.

Під час лікувальних кризів глинолікування не переривається, ці кризи є сигналом очищення організму від отруйних речовин. Глина прискорює відновлення сил після хвороби. Розпочаті процедури слід доводити до кінця, навіть якщо виникнуть нетривалі лікувальні ускладнення. Глину треба використовувати доти, доки не настане полегшення. Це відчуття підказує, що катіонний обмін в організмі закінчений, тобто відбувається оздоровлення.

Терапевтична активність глинолікування ще більше підвищується при комплексній терапії, що полягає в послідовному або паралельному застосуванні електро-, світло- і гідропроцедур, лікувальної фізкультури, а також при одночасному застосуванні глино-іонофорезу і діатермоглинолікування.

Глинолікування можна поєднувати з купанням, плодо-, соколікуванням, рефлексотерапіею, із дієтотерапією (уживати овочеві бульйони, відвари лікарських рослин), масажем і обливанням водою (18–22 °С), із сонячними та морськими ваннами, із процедурами, що активізують кровообіг.

Додаткові методики глинолікування

Крім глиняних аплікацій та глиняних ванн при лікуванні застосовуються й інші методики.

Теплу глину накладають на печінку, нирки, сечовий міхур і суглоби. Для цього на марлю кладуть корж із глини завтовшки 1,5–2 см, трохи більшого розміру, ніж хворий орган. Глина може бути холодною або розігрітою. При лікуванні захворювань серця, вен і контузій спочатку кладуть компрес із глиняної води. Коржі й компреси покривають шерстяною тканиною, щоб зберігати тепло.

Гнійні абсцеси потребують заміни компресів через кожні 30–60 хвилин. На живіт, печінку й ноги компреси ставлять на 2–3 години, бо вони можуть викликати різну реакцію.

Можна застосовувати глиняну пудру замість дитячої присипки, при ушкодженнях шкірного покриву, бо глина антисептична й сприяє загоюванню ран. Глиняну пудру застосовують також від псоріазу та різних захворювань шкіри.

Використовують глину і для косметичних масок. Жінкам, які бажають мати ніжну шкіру обличчя, необхідно знати, що кращої маски, ніж глиняна, ще ніхто не винайшов. Наприклад, глину розводять соком огірка й водою (у рівних частинах), пасту наносять на лице на 10–30 хвилин. Потім змивають водою. Така маска потрібна раз на тиждень. Для лікування вугрів глиняну пудру змішують із маслиновою олією.

Для промивань та клізм беруть 3–4 столові ложки глини на 1 літр води, нагрівають до температури тіла (при болях, колітах, гінекологічних захворюваннях).

Корисно приймати глиняні ванни 1–2 рази на тиждень по 15–30 хвилин. Для цього не потрібно багато глини. Достатньо просто приготувати каламутну воду (37–39 °С). Така ванна чудово очищує організм. Приймаючи ванну, можна змащувати глиною лице й волосся на 15–20 хвилин. Це дуже корисно для організму в цілому й для шкіри зокрема.

Внутрішнє застосування глини

Глина належить до адсорбційних засобів — це фармакологічно індиферентні речовини, що мають властивості усмоктувати виділену при запаленні рідину при нанесенні їх на ушкоджені ділянки шкіри, а також поглинати різни шкідливі речовини.

Адсорбційні засоби, до яких належить і глина, усмоктуючи запальний ексудат, чинять підсушуючу дію і цим прискорюють загоєння рани. Крім того, вони механічно захищають ушкоджені ділянки від подразнювання шкідливими речовинами і зменшують їх усмоктування (обволікаюча дія). Утворюючи захисну плівку на поверхні тканини, вони перешкоджають дії подразнювальних агентів на чутливі нервові закінчення і таким чином здійснюють знеболюючу дію.

Адсорбційні препарати із глини призначають усередину при метеоризмі, ентероколіті, проносі, отруєнні сіллю, алкалоїдами важких металів. Адсорбційні засоби застосовують також як constituens для пігулок і таблеток, до складу яких входять медикаменти, що легко розкладаються в присутності органічних речовин (нітрату срібла, перманганату калію). Для медичних цілей біла глина відпускається обов’язково після стерилізації в сушильній шафі при температурі 160 °С протягом 90 хвилин. При прийманні усередину адсорбційні препарати перешкоджають виникненню рефлексів запаленої слизової оболонки шлунково-кишкового тракту і у зв’язку з цим чинять протирвотну, знеболюючу й протипроносну дію. Усередину ці препарати призначають дорослим (20–30 і до 100 г) і дітям (5–10 г).

Для призначення усередину придатна тільки жирна глина. Якщо вона має домішки піску, її проціджують через марлю. П’ють розчин глини за 30 хвилин до їди (1 чайна ложка глини — 200 г води; для дітей до 12 років — по 0,5 чайної ложки глини).

Під час інфекційних епідемій глиняну воду необхідно пити щодня. Для більш тривалої дії на кишечник глину можна ковтати шматочками розміром із кукурудзяне зернятко. При невеликих розладах травного тракту достатньо прийняти по одній такій «цукерці» уранці натще і надвечір, а при більш серйозних захворюваннях — один або декілька разів на день по 50–100 глиняних «цукерок», але з додержанням перерви на один тиждень після 12–15-денного приймання.

Якщо є відраза до глини, особливо у дітей, її можна підсолоджувати медом, доки організм звикне.

У домашній аптечці замість активізаторів, дезинфекторів, мінералізаторів тощо необхідно мати глину, яка не завдасть шкоди навіть у більшій кількості.

Показання для глинолікування. Глинолікування показано при артритах і поліартритах; ревматичних, інфекційних (крім туберкульозних), а також травматичних захворюваннях; при хворобах хребта нетуберкульозного походження (спондилоартрит, хвороба Бехтерєва, спондильоз), переважно в хронічній стадії; при запальних і посттравматичних захворюваннях кісток, м’язів, сухожилля. Також глинолікування рекомендується при виразці шлунка та дванадцятипалої кишки, паразитозі кишечника, колібактеріозі, спазмах, конвульсіях, епілепсії, паралічі, астмі, ларингіті, бронхіті, мігрені, зобі, облисінні, екземі, себореї, дерматиті, ревматоїдних болях, отиті, синуситі, гепатиті, кон’юнктивіті, простатиті, циститі, цирозі, подагрі, жовтяниці, рахіті, а також при алкоголізмі, хворобливих менструаціях, недостатності вітаміну С, метеоризмі (накопичення газів), здутті шлунка тощо. А. Парчек рекомендує лікування глиною також при неврозі, депресії, прострілах, ниркових кольках, камінні тощо.

Протипоказання: гострі запальні процеси, тяжкі захворювання серцево-судинної системи, схильність до кровотечі, туберкульоз, злоякісні пухлини.

Деякі рекомендації до глинолікування

Абсцеси, карбункули, фурункули. Застосовується глина у вигляді коржів на 1 годину 4–6 разів на день.

Абсцеси у ротовій порожнині. Корж накладають на лице, а м’яку глину можна тримати в ротовій порожнині. Коржі змінювати кожні 2 години.

За конвульсій, спазмів, епілепсії, паралічів. Глиняні коржі прикладають на потиличну частину спини, хребет і низ живота.

Ангіна, ларингіт. Полоскання рота й горла глиняним розчином, компреси у вигляді коржів.

Захворювання зубів і ясен. Глину змішують із зубною пастою.

Бронхіальна астма. У вигляді злегка підігрітих коржів на спину і грудну клітку. Від 2 до 4 разів на день.

Опіки. У вигляді коржів на місце опіку. Змінюють кожні 2 години, поки не сформується нова шкіра. Потім 3–4 компреси на день по 2 години.

Захворювання серця. Спочатку роблять глиняний компрес, а потім прикладають коржі на 1–3 години, декілька разів на день.

Іван Йотов радить накладати аплікації від нежитю на перенісся, ангіни — на шию, бронхітів і астми — на спину або груди. Від запалення передміхурової залози й радикулітів — на поперек (у цьому випадку можна зшити довгий мішок із марлі у формі рукава сорочки, заповнити його глиною і закріпити, щоб не сповзав). Від зубного болю — полоскання рота солоною водою з глиною, класти на запалене місце на яснах шматочок глини.

Отже, глинолікуванню підлягають усі хворі, яким показане теплолікування. Необхідно сказати, що механізм фізіологічної дії глини як лікувального фактора досі недостатньо вивчений. Проте лікувальний ефект очевидний при багатьох хронічних запальних і дистрофічних захворюваннях.