Журнал «Внутренняя медицина» 3(15)-2009

У цьому році наукова громадськість нашої країни і багатьох зарубіжних країн відзначає 175-річчя від дня народження видатного українського анатома професора Володимира Олексійовича Беца. Більша частина життя Володимира Олексійовича пов’язана з кафедрою анатомії людини медичного факультету Імператорського університету св. Володимира (нині — кафедра анатомії людини Національного медичного університету імені О.О. Богомольця), завідувачем якої він працював із 1868 до 1890 року.

В.О. Бец був усебічно освіченим вченим, умілим експериментатором, талановитим дослідником, чудовим лектором і вимогливим викладачем, який пройшов європейську школу наукової та педагогічної підготовки у вчених зі світовим ім’ям: Келлікера, Бунзена, Гіртля, Людвіга, Брюкке, Кірхгофа і Гельмгольця.

Завдяки ерудиції, здатності висувати нові оригінальні ідеї коло наукових інтересів професора В.О. Беца було надзвичайно широким. На початку своєї наукової та педагогічної діяльності Володимир Олексійович з успіхом займався фізіологією, хімією, морфологічними науками. Певний час В.О. Бец читав в університеті лікарям та студентам лекції з аналітичної хімії, уроскопії, гістології. Захистивши у 1863 році докторську дисертацію «Про механізм кровообігу в печінці», він засвідчив свої глибокі знання в галузі не тільки анатомії, але й фізики. Частина цієї праці українського вченого, у якій йдеться про гідравлічні розрахунки, була свого часу надрукована у звітах Віденської академії наук. Вагоме значення мають здійснені Володимиром Олексійовичем наукові дослідження мозкової речовини надниркових залоз (ним відкрита її хромафінна реакція), дослідження морфології остеогенезу і, особливо, вивчення макро- і мікроскопічної анатомії головного мозку.

Упродовж усієї своєї наукової та педагогічної діяльності В.О. Бец підтримував безпосередній зв’язок із практичною медициною. Будучи чудовим лікарем-клініцистом, він із 1871 року працював консультантом із нервових хвороб при Кирилівській лікарні, а згодом — головним лікарем Південно-Західної залізниці.

Багатогранна діяльність В.О. Беца не перешкоджала, а допомагала головній справі його життя — вивченню будови головного мозку. Загальновідомо, що людський мозок — це, можливо, найбільш складна з живих структур у Всесвіті. У зв’язку з цим нервова система завжди перебувала у центрі уваги вчених-дослідників. Між тим вислів відомого італійського анатома XVII століття Ф. Фонтани про мозок: «Оbscura textura, obscuriores morhi, functiones obscurissime» (який можна перекласти як «Незрозумілої будови, невідомих властивостей, найзагадковіших функцій») залишався актуальним аж до кінця ХІХ століття.

У ХІХ столітті почалося цілеспрямоване об’єктивне вивчення функцій нервової системи (більшою мірою головного та спинного мозку); причому основні дані були отримані в результаті анатомічних та гістологічних досліджень.

Вчення про функції кори великого мозку в цей час розвивалося у взаємодії двох протилежних концепцій — антилокалізаціонізму, або еквіпотенціалізму, та локалізаціонізму. До архітектонічних праць В.О. Беца справжніх анатомічних доказів розчленування кори на окремі структурні одиниці не було. Багато дослідників, встановлюючи факти функціональної відмінності різних відділів кори великого мозку, не пов’язували їх із певними морфологічними структурами і зазвичай розглядали їх у дусі теорії евристичного паралелізму Мейнерта, що визначала явища свідомості та матеріальні процеси як щось по суті зовсім різне.

Взаємозв’язок фізіології, анатомії, гістології центральної нервової системи та клініки нервових хвороб був добре зрозумілим В.О. Бе­цу, який у вступній лекції з анатомії 22 вересня 1870 року казав: «Если физиология не руководствуется анатомией, то добытые физиологией теории рассеиваются первым анатомическим термином... Анатомия мозга нуждается в добывании многих фактов, в весьма многом их объяснении, даже нуждается в объяснении многого, давно известного, но одиночного, которое, как одиночный верстовой столб, стоит без надписи...»

В іншій своїй роботі «Новый способ исследования центральной нервной системы» (1870) В.О. Бец відзначив, що «…потребность точного знания устройства мозга — такого знания, чтобы оно было доступно всякому врачу, растет с каждым днем. Психиатр, толкуя об изменившейся плотности, цвете, весе мозга и других различиях его, до тех пор не придет ни к каким точным выводам, пока анатом не укажет пути, где ему чего искать и каким образом».

Пов’язуючи структуру з функцією, В.О. Бец першим у світі почав вивчати цитоархітектоніку кори великого мозку. Епохальною подією в історії нейроанатомії ХІХ століття стало відкриття В.О. Бецом у 1874 році гігантських пірамідних клітин у V шарі кори передцентральної звивини та прецентральної часточки великого мозку. В.О. Бец не тільки описав ці клітини (які з того часу у всьому світі називають клітинами Беца), але й довів, що вони є морфологічним субстратом локалізації описаного Фрічем та Гітцигом рухового центру, що регулює діяльність скелетних м’язів. Отже, Володимир Олексійович став засновником вчення про морфологічні основи динамічної локалізації функцій в корі півкуль великого мозку. Слід зазначити, що своє відкриття В.О. Бец зробив тоді, коли його сучасник відомий австрійський анатом Й. Гіртль у книзі «Руководство к анатомии человеческого тела с указанием на физиологические основания и практические применения ее» (1878) писав: «Анатомию же внутреннего строения мозга, в настоящее и вероятно и в будущее время можно сравнить с запечатанной семью печатями и притом еще иероглифами исписанной книгою. Что касается учения об отправлениях мозга, то самые гордые физиологи смиренно преклоняют главу свою, и признаются, что о душе человеческой знают только, что она не имеет крыльев» (у цитаті залишена орфографія оригіналу).

У статті «О подробностях строения мозговой корки человека» (1882) В.О. Бец зазначив: «...по моим исследованиям корка передней центральной извилины и парацентральной дольки содержит гигантские клетки, расположенные группами в виде гнезд». Слід підкреслити, що в нейроанатомії до цього часу точиться дискусія про те, хто першим сформулював принцип колончастої будови рухової кори — Вернон Маунткасл у 1960 році чи Лоренто де Но у 1943 році. Є всі підстави вважати, що це першим зробив Володимир Олексійович Бец.

Використавши для виготовлення гістологічних зрізів прилад Марші, В.О. Бец дослідив вертикальні зв’язки між нейронами різних шарів кори і, зокрема, у згаданій вище статті дав такий опис кіркових колонок: «Передняя центральная извилина, начиная с верхней границы нижней трети своего протяжения, представляет по направлению вверх следующие особенности: сперва в ней сверху пятого слоя появляются одиночно и парами большие клетки, находящиеся на значительном расстоянии пара от пары. Далее, кверху эти клетки группируются по три и по четыре вместе гнездами, и расстояния между гнездами уменьшаются. Еще более кверху эти гнезда составляются уже из большого количества клеток, не менее 4, а то бывает их 5 и даже 7 и из прежнего места, т.е. сверху пятого слоя, они переходят уже в третий слой и в нем располагаются как бы связанным слоем, заходя поодиночке во второй слой, а также в четвертый и сверху пятого. К парацентральной дольке слой этот опять разделяется на гнезда, а в самой дольке клетки эти располагаются то слоями друг над другом, то гнездами, занимающими различные положения».

Нині у наукових виданнях та підручниках з неврології зазначено, що вертикально орієнтовані колонки нейронів є елементарними функціональними комірками рухової кори, але, на жаль, у жодному з них немає посилань на науковий пріоритет В.О. Беца.

Слід також підкреслити, що Володимир Олексійович першим порушив актуальне нині питання про будову сірої речовини важливої складової лімбічної системи — аммонового рогу. Український морфолог встановив, що пірамідні клітини аммонового рогу розташовані одна проти одної і нагадують клубок, у зв’язку з чим В.О. Бец назвав їх «корковыми клубочками, glomeruli corticales». З такою структурною особливістю сучасні неврологи пов’язують те, що аммонів ріг є найбільш епілептогенною частиною всього мозку. Крім того, пірамідним нейронам аммонового рогу відводиться значна роль у забезпеченні пам’яті й у генезі її порушень. Як не дивно, але дані В.О. Беца з цитоархітектоніки аммонового рогу не наведені навіть у спеціальних сучасних оглядових публікаціях з анатомії лімбічної системи.

Вивчення мікроскопічної будови кори головного мозку принесло київському професору світову славу. Володимир Олексійович опрацював оригінальну методику ущільнення мозку та забарвлення нервових клітин, що дозволило йому зробити унікальні гістологічні препарати, систематизовано вивчити рельєф півкуль великого мозку та встановити закономірності цитоархітектоніки кори. Виготовлення препаратів мозку вимагало не лише широких знань, але й великої праці, терпіння, наполегливості й віртуозної техніки. Слід відмітити, що мова йде про техніку виготовлення як макроскопічних, так і мікроскопічних препаратів. Застосувавши розроблену методику, В.О. Бец виготовив гіпсові зліпки головного мозку з натури, наніс на них лінії, які вказували не тільки напрямок зроблених ним мікроскопічних зрізів, але й межі окремих цитоархітектонічних ділянок. Це дозволило вченому точно визначити співвідношення особливостей форми поверхні великого мозку з особливостями мікроскопічної будови і розташування складових частин його окремих ділянок.

Детальне вивчення сірої та білої речовини великого мозку, зв’язків між ними, як це показав подальший розвиток нейроанатомії, також було пов’язане з дослідженням серій послідовних зрізів через усю півкулю. Рішення цих завдань уперше було визначено архітектонічним методом В.О. Беца й реалізовано при вивченні гістологічних препаратів, про які сам вчений писав, що «...пре­параты эти дают полную возможность проследить послойное распределение серого и белого вещества одного полушария, что, как известно, составляет весьма важную, но и весьма трудную часть описательной анатомии — такого исследования почти никто не предпринимал».

На з’їзді природознавців та лікарів у Лейпцигу в 1872 році професор К. Людвіг, оглянувши колекцію В.О. Беца, запропонував надрукувати атлас малюнків із його препаратів за рахунок Дрезденської академії наук. Але український вчений відмовився, бо мріяв видати атлас на батьківщині. За свої препарати В.О. Бец отримав медаль на Всеросійській мануфактурній виставці у Петербурзі в 1870 році та медаль на Всесвітній виставці у Відні в 1873 році, де колекція була оцінена у 7000 австрійських гульденів. Як щирий патріот рідної землі, Володимир Олексійович відхилив зроблену йому професором В. Бенедиктом пропозицію продати колекцію гістологічних препаратів. Цю колекцію В.О. Бец подарував кафедрі анатомії університету, де вона зберігається до цього часу. У наші дні вивчення під мікроскопом гістологічних препаратів колекції В.О. Беца викликає величезне захоплення і подив фахівців. Ці препарати начебто не підвладні часу і після 140-річного зберігання справляють чудове враження тільки-но забарвлених карміном зрізів мозку.

Відкриття В.О. Бецом гігантських пірамідних клітин кори великого мозку викликало дискусію не тільки серед морфологів, але й серед фізіологів, клініцистів, представників інших галузей біології й медицини. Тому В.О. Бец вирішив узагальнити отримані результати, видати атлас мозку, що був украй потрібен широкому колу науковців і клініцистів. Ось як Володимир Олексійович описував підготовку видання атласу в книзі «Анатомический театр Императорского университета Св. Владимира» (1884): «…профессор Бец купил за свой счет литографские станки, камни и другие различные принадлежности для нового способа печатания и, спросив разрешение совета университета поместить свои аппараты в Анатомическом театре, начал практически изучать вообще способы печатания и особенно фототипию. Приготовив двух печатников и представив доказательство удачной работы, проф. В.О. Бец получил от университета субсидию в 1000 рублей (покупка двух станков, камней, толстых стекол, вальков, красок и других принадлежностей обошлось в 780 рублей; наем печатников 35 рублей в месяц).

Первая часть атласа должна была составлять анатомию поверхности человеческого мозга, которая после опытов Фрича и Гитцига и после открытия гигантских клеток Бецом составляла злобу для анатомов, физиологов и невропатологов. Чтобы уяснить возможно больше эту трудную и мало обработанную часть анатомии, проф. В.О. Бец задался составлением атласа полушарий мозга с четырех плоскостей полушария: передней, задней, внутренней и нижней, и представил анатомию расположения извилин на поверхности мозга. Для этого потребовалось приготовить до 200 фотографических съемок с препаратов и до 150 фототипических клише. Работа продолжалась более 3-х лет, была окончена и атлас отпечатан к июню 1879 г.».

Результатом титанічної організаційної роботи В.О. Бе­ца став вихід у світ першого тому «Атласа человеческого мозга» (1890), сигнальний і, на жаль, єдиний примірник якого зберігається на кафедрі анатомії людини Національного медичного університету імені О.О. Богомольця. При цьому звертає на себе увагу обставина, що В.О. Бец настільки успішно засвоїв фотографування та друкування знімків, що вони не тільки привернули увагу вітчизняних і закордонних вчених, але й були так високо оцінені, що В.О. Бец одержав замовлення зробити кліше і надрукувати матеріали археологічного з’їзду, який відбувався в м. Києві, а також книги для професора В. Бенедикта, виданої у Відні (того професора В. Бенедикта, який пропонував В.О. Бецу продати колекцію своїх препаратів на Віденській виставці).

Багато поколінь київських анатомів дбайливо зберігали і нині зберігають багату наукову спадщину В.О. Беца. У наш час у фундаментальному анатомічному музеї кафедри анатомії людини Національного медичного університету імені О.О. Богомольця зберігаються такі експонати:

1. Унікальна колекція гістологічних зрізів різних ділянок головного й спинного мозку людини.

2. Колекція гіпсових зліпків півкуль великого мозку людини, мавп і деяких тварин. Ці анатомічні препарати (разом із гістологічними зрізами) демонструвались на Всеросійській мануфактурній виставці у Петербурзі у 1870 році (за них В.О. Бе­цу була присуджена велика срібна медаль) і на Всесвітній виставці у Відні у 1873 році, де йому була присуджена «Медаль Преуспеяния».

3. Колекція черепів, виготовлених В.О. Бецом.

4. Ножі, сконструйовані В.О. Бецом, для виготовлення гістологічних препаратів мозку.

5. Прилад Марші для утримання мозку під час різання ножем і дозування товщини зрізів.

6. Кісткові препарати, виготовлені В.О. Бецом.

7. Книги, видані В.О. Бецом.

8. Диплом про нагородження В.О. Беца медалями на Всеросійській мануфактурній виставці й на Всесвітній виставці у Відні, а також диплом про обрання його членом-кореспондентом Паризького товариства антропологів.

9. Примірник виданого В.О. Бецом за свої кошти «Атласа человеческого мозга» (1890), у якому вміщені рисунки макроскопічних препаратів мозку людини і різних видів тварин.

Багато чого зробленого Володимиром Олексійовичем Бецом увійшло в золотий фонд скарбниці світової науки.

Учені-медики усього світу добре розуміють цінність наукової спадщини В.О. Беца. Загальновизнано, що видатний представник української медицини В.О. Бец розвивав національну науку, досяг визначних успіхів на батьківщині та увійшов до світової наукової та освітянської еліти.

Будучи різнобічно освіченим ученим, В.О. Бец був також і видатним громадським діячем. Разом із професором історії В.Б. Антоновичем він у 1883 році взяв участь у написанні книги «Исторические деятели Юго-Западной России». Видання було задумано в 3 томах. У першому томі були вміщені портрети П. Сагайдачного, Б. Хмельницького та інших видатних українців. Однак реакційні діячі Києва скористалися цим випадком і зігнали злість на В.О. Беці. У 1883 році в журналі «Исторический вестник» була надрукована стаття, яка містила різку критику на адресу видавця В.О. Беца. Пізніше з’явилася стаття у «Вестнике Европы», автор якої в розгнузданих виразах намагався зганьбити В.О. Бе­ца як вченого і громадянина. Доля видання про історичних діячів України вплинула на подальшу наукову діяльність В.О. Беца і на його становище в університеті.

У 1884 році на святкуванні 50-річного ювілею університету св. Володимира В.О. Бец не був вибраним почесним професором і взагалі не був нічим відзначений; його взаємини з університетським керівництвом у ці роки були особливо напруженими.

Настав 1890 рік. Закінчився черговий термін роботи В.О. Беца на посаді завідувача кафедри. Ставлення до В.О. Беца з боку реакційної чиновницької верхівки університету погіршилось, його замовчують, ігнорують, створюють перешкоди на шляху здійснення будь-якої його ініціативи, будь-якого починання. У розквіті творчих сил талановитий вчений і педагог, 56-річний професор В.О. Бец вирішує не подавати документи на конкурс і не балотуватись на новий термін роботи на посаді завідувача кафедри анатомії університету Св. Володимира.

В.О. Бец залишає університет, віддавши йому майже 30 років наукової й педагогічної діяльності, але продовжує працювати на ниві практичної охорони здоров’я на посаді консультанта з нервових хвороб у Кирилівській лікарні м. Києва, а потім на посаді головного лікаря Південно-Західної залізниці. На цій посаді він пропрацював до кінця свого життя, до 1894 року.

Своєрідним заповітом Володимира Олексійовича наступним поколінням науковців є слова з його лекції (1870): «…задача высшей анатомии, задача будущих ее служителей заключается в объяснении плана постройки организма в совершенно развитом организме; вот последняя цель ее стремлений. Начало этой анатомии положит тот, кто прежде докажет, что развитие организма совершается по самым точным и исследуемым физико-химическим законам. Что это когда-нибудь будет, в этом сомневаться нельзя».

Помер В.О. Бец 12 жовтня 1894 року. Могила великого вченого знаходиться на схилах Дніпра в мальовничому і затишному куточку Видубицького монастиря в декількох кроках від церкви Архістратига Михаїла — така була передсмертна воля В.О. Беца.