Журнал «Внутренняя медицина» 3(15)-2009

Видатний український учений-гігієніст, професор медичного факультету Українського державного університету в УНР та Київського медичного інституту, засновник першої в Україні кафедри професійної гігієни та першої в Європі Київської досвідної станції з наукової організації праці у сільському господарстві, директор Інституту фізичної культури ВУАН, автор понад 70 наукових праць, активний учасник національно-визвольних рухів 1917–1920 рр., член Центральної Ради, Морської Генеральної Ради, засуджений у 1930 р. у сфабрикованому ДПУ процесі СВУ (Спілка визволення України), засланий на Соловки, розстріляний за рішенням «особливої трійки» в 1937 р., реабілітований посмертно у 1989 р.

Володимир Якович Підгаєцький народився 24 липня 1889 р. у Кам’янці-Подільскому в родині вчителя Якова Павловича Підгаєцького і власниці невеличкого приватного пансіонату Ганни Адамівни Гладиш. У пошуках роботи родина Підгаєцьких змушена була змінювати місце проживання. З Кам’янця-Подільского вона переїхала до Острогожська, де Володимир у 1908 р. закінчив гімназію [1]. Навчаючись, він виявив особливу схильність до природничих наук, тому батьки вирішили дати сину медичну освіту. З цією метою родина переїздить до міста Юр’єва (тепер Тарту), і Володимир у 1910 р. вступає до першого курсу медичного факультету всесвітньо відомого Юр’євського університету. Однак навчався він тут лише півроку, оскільки навчання коштувало надто дорого і батьки не мали змоги сплачувати за нього. Згодом Володимиру Яковичу вдалося перевестися до Петербурзької військово-медичної академії, де він, як син учителя, за тодішніми законами, став отримувати стипендію. Опанувавши повний курс наук, який, як свідчить копія диплома, включав 29 медичних дисциплін, й успішно склавши іспити, В.Я. Підгаєцький 30 травня 1913 р. був «удостоен звания лекаря» [2].

У тому ж році він одружується з Оленою Вікторівною Чаушанською, дочкою лікаря і вчительки, агрономом за фахом.

Із цього часу починається самостійна трудова діяльність молодого військового лікаря.

Після закінчення академії він працює у військових частинах Амурського козачого війська (станиця Джалінда) і Амурської військової флотилії (міста Благовєщенськ і Хабаровськ). У Благовєщенську в молодого подружжя Підгаєцьких народжується син Володимир. Незважаючи на зайнятість на роботі та сімейні турботи, саме на Далекому Сході Володимир Якович активно займається культурно-громадською та політичною діяльністю, до якої він долучився ще в студентські роки. Цю роботу, як сказано в автобіографії, він «проводив… у легальних і нелегальних формах серед службовців, робітників, військових, працюючи одночасно ординатором місцевого лазарету, дільничним лікарем та лікарем Амурської річної флотилії» [3]. У 1914 р. Володимир Якович організовує у Благовєщенську святкування 100-річчя з дня народження Т.Г. Шевченка.

Улітку 1917 р. його переводять на інше місце служби — Балтійський військово-морський флот, база якого дислокувалася у Гельсингфорсі. Тут він із сім’єю мешкає у приватній квартирі до грудня 1917 р. Проте, як і раніше, громадсько-політичної діяльності не залишає. Підтримує тісні зв’язки з українською місцевою громадою; організовує морський госпіталь, бере участь у ряді з’їздів — Першому офіцерському в Петрограді (1917), Українському медико-санітарному в Києві (жовтень–листопад 1917), Чорноморському санітарному в Києві (грудень 1917) та ін. [4].

У грудні 1917 р. В.Я. Підгаєцький повертається до України і з головою поринає у вир революційних подій, беручи участь в національно-визвольних рухах 1917–1920 рр. Тоді він очолює санітарну частину Чорноморського флоту УНР, а в січні 1918 р. обирається членом Морської Генеральної Ради. Оселившись у Києві на Богоутівській вулиці (район Лук’янівки), він стежить за розвитком політичної ситуації, зближується з українськими соціал-демократами, які приймають його до лав своєї партії. У січні 1918 р. він стає членом Центральної Ради, а в квітні — членом Малої Ради [5].

За гетьманату Павла Скоропадського В.Я. Підгаєцький на якийсь час залишається без роботи. Проте згодом улаштовується на посаду секретаря редакції «Вісника Народного комісаріату охорони здоров’я», виконує обов’язки лікаря 9-ї кінної дивізії, а 28 жовтня 1918 р. наказом військового міністра призначається молодшим лікарем 22-го пішого Канівського полку [6]. Водночас (за сумісництвом) працює лікарем у кількох школах Києва; стає членом ради Всеукраїнської спілки лікарів.

Крім того, Володимир Якович бере активну участь у розбудові й розвитку української освіти, науки, культури. За часів Директорії продовжує працювати у лікарській комісії Міністерства народного здоров’я та центральному відділі Всеукраїнської спілки вчителів. Разом з іншими вченими-медиками долучається до створення медичного факультету Українського державного університету, формування відділу народного здоров’я у заснованій 1918 р. Українській академії наук. У червні 1919 р. В.Я. Підгаєцького обирають професорським стипендіатом Українського державного університету, в якому він обіймає посаду приват-доцента кафедри загальної і соціальної гігієни на медичному факультеті та починає читати студентам українського відділу курс гігієни. У цей час, відзначив він у своїй автобіографії, «мій світогляд політичний був: незалежність України, демократична республіка» [7].

З приходом радянської влади В.Я. Підгаєцький, як і чимало інших вітчизняних інтелігентів, повіривши у щирість намірів щодо проведення політики українізації, став активним учасником її органів та установ. У 1920 р. — член Київської міської ради, член Вищої ради фізичної культури при Всевобучі КВО і Губернської ради фізкультури [8].

Після створення (1920) Інституту народної освіти (ІНО) Володимир Якович, за його свідченням, був «занесений у списки професорів первісного складу по факультету дошкільного виховання» [9]. В ІНО він починає працювати заступником декана факультету та читати курс шкільної гігієни як на факультеті професійної освіти, де навчалося близько 800 студентів-українців, так і на лікарсько-педагогічному факультеті дошкільного виховання, основна маса студентів (100 осіб) якого була російськомовною і не бажала слухати лекції українською мовою [10]. Водночас в умовах українізації вищої школи і нестачі вітчизняних педагогічних кадрів В.Я. Підгаєцький читав лекції і проводив семінарські заняття на різних факультетах архітектурного, кооперативного, політехнічного, сільськогосподарського та художнього інститутів м. Києва. У цих навчальних закладах та на курсах раціоналізації, організованих Науковим товариством машинобудування і техніки, він читав також лекції з наукової організації праці та психофізіології, що зблизило його з київськими підприємствами. Учена рада архітектурного інституту 15 січня 1921 р. обрала В.Я. Підгаєцького професором. У своїй лекторській діяльності, за його висловом, він «завжди притримувався двох принципів: сумлінно викладав науку і читав українською мовою» [11].

Наслідком педагогічної діяльності Володимира Яковича Підгаєцького на цьому етапі стало те, що він підготував курс лекцій зі шкільної гігієни українською мовою. «Державне видавництво України, — свідчив він, — ухвалило його видати, і навіть сплатило (на гонорар я купив пуд сала). Книга світу не побачила, але мій товариш та учень М.А. Кудрицький, коли почав викладати по ВИШах шкільну гігієну, взяв у мене той рукопис і цілий час його використовував» [12]. Від себе додамо, що М.А. Кудрицький, єдиний на той час у Києві лікар зі шкільної гігієни, видав у Харкові в 1931 р. науково-популярну книгу «Дітям гігієнічні умови життя та праці». Не виключено, що для її написання була використана і частина матеріалів згаданого В.Я. Підгаєцьким рукопису.

За пропозицією академіка О.В. Корчака-Чепурківського у 1921 р. професора В.Я. Підгаєцького призначають директором Науково-дослідного інституту фізичної культури ВУАН. На цій посаді він виявив себе не лише здібним організатором, але й талановитим дослідником-новатором. Через короткий проміжок часу інститут перетворився в досить солідну академічну установу з чіткою структурою та конкретно визначеними завданнями. Вже у 1923 р. Володимир Підгаєцький, добре обізнаний з новітніми досягненнями світової медичної науки, сім підрозділів інституту зорієнтував на дослідження найбільш актуальних на той час проблем. Так, кабінет антропосоціології займався питаннями медичної генетики та євгеніки і збором конкретних даних про поширення серед населення України спадкових захворювань. Анатомо-антропометричний кабінет проводив дослідження скелетів дитини та дорослої людини; виготовляв препарати м’язів людини, мозку та інших органів дітей і тварин. Лабораторія гігієни праці, якою завідував В.Я. Підгаєцький, досліджувала фізичний стан учнів та підлітків у трудових школах і спортклубах Києва. Лабораторія біохімії проводила експерименти на тваринах, вивчаючи дію вітамінів; розробляла методику дослідження втоми при зміні кислотності сечі. Фізіологічна лабораторія вивчала фізіологічні відмінності у дитячому віці та досліджувала проблеми фізіології м’язової праці. Лабораторія праці, також очолювана В.Я. Підгаєцьким, досліджувала проблеми методів наукової організації праці у сільському господарстві. Співробітники Музею фізичної культури укладали навчальні програми з фізичного виховання для трудових шкіл; організовували екскурсії до музею для учнів та вчителів місцевих шкіл і читали їм лекції [13].

Діяльність Інституту фізичної культури, як бачимо, була багатоплановою, а наукові ідеї, реалізовані його керівником — професором В.Я. Підгаєцьким, — новаторськими. Вони мали велике практичне значення, бо спрямовувалися на розв’язання найбільш актуальних на той час проблем: зміцнення підірваного війнами, революційними потрясіннями та голодом 1920–1921 рр. здоров’я населення, його фізичного виховання, розв’язання питань, пов’язаних з процесами втоми, гігієнічними та фізіологічними проблемами наукової організації праці (НОП), євгеніки та медичної генетики, м’язової діяльності людини, біохімії вітамінів. До того ж, праця як один з основних компонентів людської життєдіяльності досліджувалася науковими співробітниками інституту, і у першу чергу лабораторії гігієни праці, у багатьох аспектах: з позицій її різновидів — інтелектуальна, фабрична, педагогічна, сільськогосподарська; впливу на організм цих видів праці; м’язового навантаження; будови тіла (конституції) працівника; залежності працездатності від тривалості робочого дня, пори року, якості їжі тощо.

Це диктувало необхідність розширювати сферу практичного застосування результатів дослідницької діяльності. Тому на базі лабораторії праці Інституту фізичної культури за ініціативою В.Я. Підгаєцького у серпні 1923 р. була заснована досвідна станція з наукової організації праці у сільському господарстві при Київському губвідділі профспілки «Всеробітземліс». Вона була першою подібного роду установою на теренах СРСР і другою у Європі після Помрицького (Німеччина) інституту сільськогосподарської праці (заснований у 1919 р.), що розпочав науково-дослідну роботу аж у 1923 р., практично одночасно з Київською досвідною станцією [14]. Ця станція, як свідчить її програма, вивчала проблеми сільськогосподарської праці у часі; розробляла питання гігієни і фізіології праці сільськогосподарських робітників у контексті безпеки їхньої праці; досліджувала проблеми нормалізації праці людини у зв’язку з її технізацією; займалася питаннями реорганізації сільського господарства на засадах наукової організації праці [15].

Уся робота станції була підпорядкована стратегічним інтересам економічної політики тодішньої держави, навчанню мас працювати раціонально в умовах «економічно здорового та технічно удосконаленого господарства». Її діяльність дозволила всебічно вивчити вплив на ефективність сільськогосподарського виробництва людського фактора, зокрема, якісно і кількісно оцінити залежність продуктивності праці сільськогосподарського працівника від стану грунту і його рельєфу, метеорологічних умов, характеру організації праці й відпочинку, знарядь праці тощо.

У 1923 р. основним місцем роботи професора В.Я. Підгаєцького стає Київський медичний інститут, де він заснував першу не лише в Україні, але й у межах усього СРСР вузькоспеціалізовану кафедру професійної гігієни, на посаді завідувача якої протягом 1923–1929 рр. повною мірою розкрився його педагогічний талант.

Новоствореній кафедрі професійної гігієни за сприянням академіка В.О. Корчака-Чепурківського було передано гігієнічну лабораторію колишнього Українського державного університету, а потім українського відділу медичного інституту. Управа КМІ на її облаштування виділила 4500 крб. За ці гроші було закуплено відповідну літературу для кафедральної бібліотеки (800 томів), придбано комплект малюнків, фотографій, діаграм і таблиць для унаочнення лекцій та практичних занять, нові прилади (2 кімографи, прилади Гальдана — Дугласа та Крота, ваги Банга, електричну центрифугу) для фізичного відділу лабораторії, створено студентський музей (близько 400 діапозитивів) [16].

Первісний склад кафедри був невеликий. Штатними працівниками її стали: професор В.Я. Підгаєцький (на посаду завідувача обраний у жовтні 1923 р.), старший асистент — хімік Лазаркевич, лаборант — лікар С. Драпалюк. З 1925 р. до роботи в науковій лабораторії кафедри долучилися три аспіранти: лікарі М. Вітте, Паламарчук і Гельфонд. Дещо пізніше на кафедрі працювали: Вороний, Куницький, Радкевич, Тимаков, Шаравський, І. Петренко, Шейнберг та ін. Вони склали основу першої в Україні наукової школи гігієністів праці, заснованої професором В.Я. Підгаєцьким.

Володимир Якович планував організувати при кафедрі клініку. Про це він у 1929 р., аналізуючи свою організаційно-наукову та педагогічну діяльність, писав: «Я не думав брати асистентом М.А. Кудрицького. Я орієнтувався на Сисака або Ельберта. Але коли Кудрицький запропунував мені свою допомогу, я радо згодився. Для клініки, що я її гадав організувати при кафедрі, він як клінічний ординатор був придатний» [17].

У перший рік функціонування нової кафедри на ній мало навчатися понад 700 студентів 4-го курсу медичного і 5-го курсу одонтологічного факультетів, що вимагало невідкладного методичного забезпечення навчального процесу. Найскладнішим у цьому плані було створення такої навчальної програми, за якою б забезпечувалась якісна загальна і спеціальна, теоретична і практична підготовка такого великого за чисельністю контингенту студентів при незначній кількості викладачів. І професор В.Я. Підгаєцький успішно справляється з цим завданням. Розгорнутий зміст укладеної ним навчальної програми з курсу професійної гігієни був розкритий у доповіді «НОТ в учебных программах медицинских факультетов» на ІІ Всесоюзній конференції в Москві і надрукованій у «Трудах конференции» та журналі «Гигиена труда» [18]. Усі медичні інститути СРСР почали використовувати цю програму при організації навчального процесу.

Укладена професором В.Я. Підгаєцьким програма включала три блоки питань: обов’язкові, тимчасово необов’язкові і необов’язкові види навчальної роботи студентів. До обов’язкової частини програми переважно входили питання загальної гігієни праці, до тимчасово необов’язкової і необов’язкової — питання гігієни праці в окремих галузях виробництва (спеціальної гігієни праці).

Лекційний курс обов’язкової навчальної роботи складався з основних питань: суб’єктивних професійних вад (шкідливостей) та проблем фізіо­логії праці; об’єктивних професійних вад та методів оздоровлення праці. Зі спеціальних питань в обов’язковій частині програми розглядалася гігієна праці медичних та сільськогосподарських працівників.

Лабораторно-семінарським практикумом передбачалося: засвоєння методик антропометрії, вивчення процесів втоми, вивчення рухів і проведення хронометражу, визначення концентрації органічного і неорганічного пилу в повітрі, оксиду вуглецю в повітрі та крові, реакції на свинець, ртуть, миш’як, олово, хром, цинк, визначення в сечі рівня ртуті, цинку, аніліну. Лабораторні заняття проводилися в групах з 10 осіб. Обов’язковим був також поліклінічний практикум у кабінеті професійних захворювань.

Тимчасово необов’язковими заняттями передбачалося проведення 20 екскурсій на промислові підприємства у групах з 50 осіб кожна перед відповідними лекціями і лабораторними заняттями. Тимчасово необов’язковий характер цих занять пояснювався неможливістю за існуючого штату кафедри забезпечити участь усіх студентів у зазначених формах навчальної роботи.

За цією програмою професійна гігієна в підготовці лікаря-лікувальника, на думку професора В.Я. Підгаєцького, відігравала не основну, а допоміжну роль. Вона мала докорінно змінити психологію (фаховий світогляд) терапевта: не стільки діагностувати і лікувати хвороби, скільки запобігати їх виникненню. Тому обов’язкові теми повинні бути опановані усіма студентами медичного факультету незалежно від майбутнього фаху.

На профілактичному ухилі 5-го курсу професійна гігієна була основним фаховим предметом. Вона мала інший зміст та завдання і спрямовувалася на профільну підготовку лікаря-профілактика на базі загальнотеоретичної, загальнобіологічної і загальноклінічної підготовки. Майбутній лікар-профілактик мав опанувати усі три блоки навчальних питань.

Слід відзначити, що внаслідок недостатньої кількості годин у навчальному плані в КМІ викладалися в основному проблеми загальної професійної гігієни. Курс спеціальної гігієни праці був прочитаний для студентів 5-го курсу на матеріалах київської промисловості лише в 1924–1925 навчальному році. Повторити його професору В.Я. Підгаєцькому, на жаль, не вдалося, оскільки профілактичний ухил в КМІ надалі було скасовано [19].

Проте незважаючи на це, Володимир Якович намагався зміцнити авторитет кафедри, розширити діапазон її діяльності. Зокрема, він вважав за необхідне організувати при ній клінічний відділ та бюро профконсультації, профорієнтації й експертизи працездатності, а також узгодити роботу кафедри з Інститутом профпатології і профгігієни Наркомату здоров’я, який був створений у Києві в 1928 р.

За його ініціативи у 1927 р. на кафедрі було запроваджено семінар, а потім курс зі шкільної гігієни і фізичної культури. Отже, Володимир Якович намагався компенсувати ту невідповідність, що існувала у вищій медичній освіті України порівняно з Росією, де при медичних вузах вже діяли самостійні кафедри шкільної гігієни і фізкультури. Зазначимо, що кафедра фізкультури у КМІ була створена у 1929 p., а самостійна кафедра гігієни дітей та підлітків — лише у 1935 р.

Як педагог-новатор, професор В.Я. Підгаєцький організував на базі кафедри професійної гігієни КМУ комісію з наукової організації педагогічної праці (комісія НОП). Вона досліджувала стан навчального процесу та його удосконалення, вивчала структуру, функції і штати кафедр, проблеми співвідношення професорсько-викладацького і технічно-обслуговуючого персоналу; аналізувала умови праці контингенту співробітників усіх підрозділів інституту; розробляла детальні плани раціоналізації роботи навчальної частини, загальної канцелярії та канцелярії студентських справ, господарського управління; узагальнювала дані щодо погодження роботи усіх структурних ланок інституту. За один лише 1925–1926 навчальний рік відбулося 21 її засідання. На них було розглянуто, як свідчать протокольні записи засідань, 51 питання найрізноманітнішого характеру [20].

Володимир Якович постійно продовжував займатися удосконаленням організації та методів викладання й контролю знань студентів-медиків. У 1929 р. він уже на основі п’ятирічного досвіду роботи кафедри професійної гігієни, узагальнив досягнуті кафедрою результати у грунтовній науковій праці «Матеріали про організацію та методи викладання і контролю знань у медичних вищих школах». Зокрема, проф. В.Я. Підгаєцький відзначив, що найближчими завданнями раціоналізації навчального процесу мають бути такі:

а) пристосування програм до практичної та загальноосвітньої мети;

б) запровадження методів індивідуального навчання паралельно з методами колективними, відповідно до наявних можливостей;

в) розробка форм обліку навчальної праці та форм контролю її досягнень, зокрема укладання тестів; останнім він надавав першорядного значення. «Серед методів конт­ролю досягнень, — підкреслював вчений, — на першому місці мусить стояти систематичний контроль за допомогою письмових відповідей на запитання (тести)» [21].

Професор В.Я. Підгаєцький гармонійно поєднував педагогічну роботу з науково-дослідною діяльністю.

Продовжуючи обіймати за сумісництвом посади завідувача Київської досвідної станції з НОП у сільському господарстві і директора Інституту фізичної культури ВУАН, він як учений найбільше цікавився саме проблемами, пов’язаними з науковою організацією праці, особливо в галузі сільськогосподарського виробництва. Добре обізнаний з досягненнями світової гігієнічної науки, він прагне ознайомитися з її результатами на місці, запозичити досвід своїх зарубіжних колег, щоб запровадити його у ceбe на батьківщині. Переслідуючи цю мету, він у 1926 р. домагається, хоч і не без труднощів, дозволу від Наркомосу і Укрголовнауки на закордонне відрядження.

Під час тримісячного перебування за кордоном учений-гігієніст побував в усіх закладах, які його цікавили. Це збагатило його новими ідеями та планами. Зокрема, велике значення для планування подальших наукових досліджень мало ознайомлення професора В.Я. Підгаєцького в німецьких гігієнічних інститутах з методикою застосування спектрального аналізу крові, сечі та інших екскретів людини для раннього розпізнавання отруєнь. У нього виникає ідея і конкретний план, як за допомогою мікрохімічних (біохімічних) показників дослідити процеси втоми у сільськогосподарських працівників.

Вивчивши діяльність п’яти клінік професійних захворювань в Італії та Німеччині (клініки праці медичного факультету Міланського університету, Неапольської терапевтичної клініки, Неапольського гігієнічного інституту професора Де-Блазі, Мюнхенської лабораторії професійної гігієни при Баварському міністерстві праці, Дрезденського гігієнічного інституту при Вищій технічній школі) і порівнявши її з роботою Харківського, Московського та Ленінградського інститутів професійної патології, В.Я. Підгаєцький докладає чимало зусиль до створення проекту організації селянської клініки професійних недуг та методики її роботи. Таку клініку він планував спочатку влаштувати на базі однієї або двох районних лікарень.

Вчений вважав, що, крім суто наукових, така клініка повинна вирішувати практичні завдання: проводити лікарську експертизу працездатності, санітарну експертизу умов праці, медичні огляди робітників перед прийняттям їх на роботу.

За час перебування за кордоном В.Я. Підгаєцький ознайомився з роботою 24 гігієнічних інститутів в університетах Німеччини (Берлін, Дюссельдорф, Вюрцбург, Галле, Дрезден, Лейпциг) та 11 німецьких вищих технічних шкіл, у складі яких функціонували гігієнічні інститути або курси (Дрезден, Данциг, Аахен та ін.). Крім того, він детально вивчив в Італії діяльність гігієнічних інститутів Римського, Неапольського, Генуезького, Туринського та Міланського університетів. У Римі Володимир Підгаєцький виступив з доповіддю «Проблеми фізіологічної раціоналізації жіночої праці на цукрових плантаціях» на III Міжнародному конгресі з проблем наукової організації праці. Повний текст цієї доповіді був опублікований італійською мовою в матеріалах конгресу [22].

Узагальнений матеріал про наукове відрядження до Німеччини, Італії та Польщі В.Я. Підгаєцький виклав у книзі «Санітарна характеристика сільськогосподарських робітників (санітарні норми, напрямки та методи дослідження)», що була надрукована у Києві 1928 року.

Усього ж професор В.Я. Підгаєцький опублікував понад 70 наукових праць, із них 13 монографічних. Більша частина з числа виданих робіт (37) присвячена проблемам сільськогосподарського працезнавства та гігієни сільськогосподарської праці. У них учений глибоко обгрунтував оригінальне вчення про наукову організацію праці в сільському господарстві.

У вирішенні фізіолого-гігієнічних завдань щодо підвищення продуктивності праці сільськогосподарського виробництва він запропонував перейти від використання споглядальних і описових методів, притаманних земській медицині й тогочасній агрономічній науці, до лабораторного і натурного експерименту, експедиційних виїздів у господарства з різними формами організації праці, агротехнічними і кліматопогодними факторами. Його вчення було спрямоване на підвищення продуктивності праці фізіолого-гігієнічними методами з урахуванням агротехнічних, метеорологічних умов і завдяки оптимізації, управління працею та використовуваних знарядь і засобів праці. Створена В.Я. Підгаєцьким класифікація факторів, що впливають на продуктивність сільськогосподарських робітників, дала можливість кількісно оцінити роль кожного з них і таким чином здійснити нормування сільськогосподарської праці, запровадити широкий спектр фізіолого-гігієнічних заходів, спрямованих на підвищення продуктивності праці, збереження і зміцнення здоров’я робітників.

Завдяки цим та іншим науковим розробкам ім’я українського вченого-гігієніста В.Я. Підгаєцького увійшло до історії світового наукознавства.

Свої наукові ідеї Володимир Якович широко пропагував, беручи активну участь в роботі різноманітних наукових форумах. Так, він виступав із доповідями на II Всесоюзній конференції НОП у Москві (1924), IV Всеукраїнському з’їзді бактеріологів, епідеміологів і санітарних лікарів у Києві (1924), Всеукраїнському з’їзді з проблем розвитку продуктивних сил у Харкові (1924), на І (1924) та II (1927) Всесоюзних профгігієнічних з’їздах у Москві, III Міжнародному конгресі з НОП у Римі (1927), XI з’їзді гігієністів у Ленінграді (1928) та ін.

Наукові праці професора В.Я. Підгаєцького публікувались у багатьох видавництвах, збірниках, журналах: «Агроном» (Київ), «Время» (Москва), «Лесовод» (Москва), «Ленинградский медицинский журнал», «Киевский медицинский журнал», «Вісті ВУАН», «Наука в Україні», «Профилактическая медицина» (Харків), «Українські медичні вісті» (Київ) тощо. П’ять наукових праць професора В.Я. Підгаєцького були видані за кордоном англійською, німецькою та італійською мовами [22].

Низка установ й окремі вчені європейських країн зверталися до професора В.Я. Підгаєцького з проханням надавати їм докладну інформацію про наукові дослідження очолюваних ним установ та підтримувати тісні наукові контакти. Так, соціально-гігієнічний дослідний відділ у Франкфурті-на-Майні (доктор Ашер), сільськогосподарська лабораторія провінції Поммери (Німеччина), Діозекська спілка цукроварень та гуралень (Чехія), редакція часопису Die Landarbeit у Берліні надіслали українському вченому пропозиції, у яких йшлося про необхідність підтримування з ними систематичних наукових зв’язків. А Національний інститут індустріальної психології в Лондоні навіть запросив Володимира Підгаєцького стати почесним членом інституту [24].

Отже, авторитет професора В.Я. Підгаєцького як ученого був досить високим не лише у вітчизняних, але й у зарубіжних колах наукової громадськості.

Проте політичні події, інсценовані сталінським тоталітарним режимом наприкінці 20-х — початку 30-х років XX ст., перервали стрімкий науковий злет В.Я. Підгаєцького. 19 жовтня 1929 p., коли вченому не виповнилося ще й 40 років, йому було пред’явлено ордер за № 4608 про арешт і взято під варту [25]. А після тривалого слідства на сфабрикованому ДПУ судовому процесі, що проходив у Харкові з 9 березня по 19 квітня 1930 р., звинувачено у приналежності до неіснуючої так званої націоналістичної організацій «Спілка визволення України» і засуджено до 8 років позбавлення волі. Професора В.Я. Підгаєцького, який повністю відбув цей термін ув’язнення у Соловецькій тюрмі ГУГБ НКВД СРСР, за рішенням особливої трійки УНКВД Ленінградської області було повторно звинувачено в «українській націоналістичній діяльності» й у складі 1111 в’язнів 3 листопада 1937 p. розстріляно в урочищі Сандармох в Карелії [26]. Так драматично закінчилося земне життя талановитого українського лікаря, педагога, вченого, дослідника проблем наукової організації праці та засновника першої вітчизняної школи гігієністів праці.

Підсумовуючи викладене, відзначимо, що увесь життєво-творчий шлях професора В.Я. Підгаєцького поділяється на 4 етапи: перший — дореволюційний (1889–1917); другий — революційний (1917–1920); третій — радянський (1920–1929); четвертий — соловецький (1930–1937).

Кожний з цих етапів позначився на інтелектуальній біографії вченого, змушував іноді міняти світоглядні пріоритети і орієнтири, не зраджуючи при цьому раз і назавжди обраному фаху.

На першому етапі, після здобуття вищої медичної освіти, Володимир Підгаєцький служить військовим лікарем у підпорядкованих військовому відомству флотиліях та флотах, займаючись водночас громадсько-культурною діяльністю, пов’язаною з розвитком українського національного руху.

На другому етапі революційні події переносять ученого в Україну, де він став учасником національно-визвольних рухів 1917–1920 pp. В.Я. Підгаєцький долучається до розбудови української державності. Як член Центральної Ради, Малої Ради, Морської Генеральної Ради деякий час очолює санітарну частину Чорноморського флоту УНР, працює в Міністерстві народного здоров’я, бере участь у створенні української системи органів охорони здоров’я, освіти, науки, культури, сприяючи зміцненню основ демократично-республіканського устрою незалежної Української держави.

На третьому етапі під впливом проведення радянською владою політики українізації, міняє світоглядні орієнтири бере активну участь в радянському культурному будівництві, повністю присвятивши себе педагогічній та науково-дослідній діяльності. Наслідком цієї діяльності стає те, що він досягає вагомих результатів у сфері науки. Він першим в Україні започатковує такі наукові напрямки в медичній науці, як гігієна, фізіологія і психологія праці, фізичне виховання людини, антропосоціологія, євгеніка, медична генетика. Теоретично обгрунтоване ним вчення про наукову організацію праці сільськогосподарського виробництва збагатило не лише вітчизняне, але й світове наукознавство.

На четвертому етапі суспільно-політична система і її тоталітарний режим, знецінивши наукові досягнення вченого, звинуватили його в «українському буржуазному націоналізмі» і разом із сотнями інших представників української інтелектуальної еліти на 48-му році життя знищили фізично.

Протягом довгих 60 років ім’я українського вченого-гігієніста замовчувалось. І лише після реа­білітації у 1989 р. зроблені перші кроки на шляху повернення його із забуття. Майбутні дослідники історії медицини та інших галузей знань мають детально осягнути чималу наукову спадщину Володимира Яковича Підгаєцького і поставити ім’я українського вченого в один ряд з видатними вченими першої половини XX століття.