Газета «Новости медицины и фармации» 19 (293) 2009

Сон в осінню ніч

Весна пройшла, літо пролетіло, золота осінь огорнула кожну клітину нашого тіла. Тихо опадає листва, останні проміння сонця зігрівають душу… Серце радіє, душевний спокій огортає тіло, ендоморфіни стрімко вливаються в кров, солодка посмішка на вустах. Це сон. І наш пацієнт, тихо посапуючи, продовжує радіти життю. Так, радіти, хоча би уві сні, в умовах спеціалізованої клініки. Там, далеко­далеко, на рівні підсвідомості, він вільний, не від кого не залежний, має своє Я, є особистістю, мріє та сподівається. І сниться йому весна, лагідна, тендітна та добра. І сон продовжується, але тривога не спить, не дає насолодитися усіма барвами оновленої природи. Небо затягнуло важкими хмарами, картинка змінилася, і сниться нашому пацієнту дивний сон, що на пагорбах, які ледь зазеленіли, стоять три дурдоми. В кожному свої правила, розпорядок, традиції. В одному, наприклад, пацієнти на тлі манії величності, крім «ля­ля», так і не зуміли перейти в другу фазу лікувального процесу. В другому тільки й чути — «тяв­тяв» та «тяв­тяв» (готуються, мабуть, на полювання, потрібні тренінги). А в третьому, як спеціалізованому закладі проміжного лікування між першим та другим, знаходиться реабілітаційний центр, де є і «ля­ля», і «тяв­тяв».

Але разом з тим лікування, незважаючи на брак лікарів та медикаментів, триває, хоча з перемінним успіхом, частими загостреннями та рецидивами. Повний, мабуть, місяць впливає… Хоча є й позитив — постійна ротація пацієнтів, для оновлення, так сказати, духу та крові. Сон триває, і нестримне бажання, мовби навіяне Всевишнім, заволоділо нашим пацієнтом — «запакувати» у велику коробку усіх без винятку ляльотявщиків казкових дурдомів, ще й ногою потрамбувати, щільно замотати скотчем, наклеїти 100 марок made in Ukraine і надіслати на адресу: «куди» — Марс № 13, вулиця — Виходок за хатою, «кому» — до грішної матері, прости Господи… І від цієї думки стало так легко і затишно на душі нашого героя, усі тривоги відійшли на задній план, тепло зігріло серце. Тишина та спокій. Але все має початок та кінець, і сон нашого пацієнта різко перервав свій плавний хід. І знову ранок, санітари, навкруги сірі облуплені стіни, гігієнічні процедури, невибагливий сніданок, таблетки, процедури… Як все набридло. Буденний день прийшов. А сон, залишивши солодкі спогади, пішов у небуття. Жаль…

Якщо підійти по філософськи до сновидінь нашого пацієнта і повернутись до реалій сьогодення, то, можливо, є сенс застосувати достатньо значимі елементи порівняння, які в немалій мірі можуть слугувати утотожненням нашого суспільства. Наша держава, беручи до уваги усі позитивні та негативні моменти, і з урахуванням світових тенденцій пере­осмислення цінностей, як матеріальних так і духовних, по великому рахунку нічим не краща від описаних дурдомів. Та ж сама загальна «клініка» та пацієнти. Останніх можна розділити: перші — пацієнтів з шизофренічним нахилом; у других переважає маніакально­депресивний психоз; треті — поєднали у собі елементи обох попередніх груп. Вам, шановні психіатри та психотерапевти, роботи вистачить. В добру путь…

В умовах фінансово­економічної і політичної (суттєво прогресує) кризи, яка загострила і до того далеко непрості відносини в суспільстві, на що можна сподіватись від «клініки» та пацієнтів? Ситуація не прогнозована. «Клініка», проживаючи десь дуже і дуже далеко від пацієнтів, включила усі механізми реабілітації, принаймні їм так здається, які, з їхньої точки зору, повинні оздоровити пацієнтів. Але «клініка» чомусь постійно забуває, що їхня складова якраз і є ті пацієнти. Час упущено. Процес (в масштабному розумінні цього слова) зайшов занадто далеко. Криза добиває пацієнтів, і, по дотичній, «клініку», яка, на відміну від більшості пацієнтів, має, можливо, хоча автор далеко не впевнений, деякі звивини та «відходи». А що залишається пацієнтам? Безробіття, проблемні банківські депозити, гіперінфляція, зубожіння та немало інших складових. Більшість пацієнтів не знають, що робити, шарахаються зі сторони в сторону, слухають «ля­ля» та «тяв­тяв», і ніяк не можуть зробити свої висновки або вагаються. Як вони, інтелектуальний рівень яких, на щастя, значно вищий «плінтуса», не можуть зрозуміти, що «клініка», яка б вона не була солодка, ніколи не замінить рідної домівки, де їх поважають та розуміють. Думайте, шановні, бо інакше вас очікує немалий термін бути у ролі піддослідних пацієнтів, оскільки «клінічні» експериментатори прикладали і прикладатимуть немало зусиль, застосовуючи нові методики в процесі вашого «лікування»…

Тепер, шановні читачі, слід перейти з політично­психіатричної площини у виключно медичну. Мислімо глобально: що собою представляє медична галузь в теперішніх умовах? Запитання однозначно непросте. Але ми, як homo sapiens, спробуємо знайти відповідь, і вона є: так звана пострадянська модифікована модель Семашка, яка більше нагадує відповідну яму. Дехто може запитати: чому так грубо? А що, наша медицина заслуговує на щось краще? Частково заслуговує, і потрібно це признати та бути вдячним, що ще працює і спасає життя пацієнтам, але це частково. Але якщо оцінити, з урахуванням усіх позитивних та негативних тенденцій, українську медицину загалом, то вищевказана характеристика цілком адекватна. «Асенізаторам» непочатий край роботи. Питання в іншому: хто буде «асенізатором»?.. Таких чомусь немає, є тільки санітарні лікарі, які в черговий раз тільки констатують наявність занадто великої кількості «відходів життєдіяльності» в медичній галузі. Констатація та шляхи виходу — різні складові, які, в силу різновекторних напрямків, не перетинаються, а жаль…

Якщо оцінити масштабно теперішній стан медицини, то слід зазначити, що одна із найбільш важливих галузей, на яку практично держава не звертає уваги (крім, звичайно, «ля­ля»), залишається медицина. ЧОМУ ТАК? Складне запитання, яке, правдоподібно, варто задати міністру охорони здоров’я. Що скажете, шановний пане Василь? Тільки, бажано, без ля­ля. Ви ж, на щастя, розумний та досвідчений лікар, тому і будемо сподіватись на адекватну відповідь. Що заважає нашій багатостраждальній медичній галузі вийти із затяжної кризи? «Обойма» чи, можливо, партійні розклади? Ваша «господарка», повірте, потребує серйозної зачистки. Цікаво, чи у ваших чиновників «щелепи не болять»? Все чавкають і чавкають, так і скрут кишок можна отримати. Не бережуть себе, бідні, ой не бережуть…

 Теж саме стосується і чиновників від медицини в регіонах. «Щелепи» не болять? Як там тендерні закупки за бюджетні кошти, ремонти лікарень, працевлаштування, оренда приміщень, щомісячні «заходи» завідувачів з відповідними конвертами і багато­багато іншого. З апетитом усе ОК? Суспільство «радіє» за вас. А як гарно говорили­балакали, що Гарант, що інші «співсоратники».

А що наші медики? Поки що працюють. Мовчать, нарікають на долю та критикують, правда, в кулуарах, але водночас залишаються на рівні «тихих сірих баранів», яких регулярно поганяють, і мали, мають і ще довго будуть мати, дай Бог, щоб тільки на увазі. Вам, шановні медики, плюють в очі, а Ви постійно говорите: дощ, мабуть, починається… Не набридло?.. Невже Вас не нудить від постійних принижень та «давки ПРОФЕСІОНАЛІВ»?.. А сказати щось проти, СЛАБО? Ви ж інтелект нації, з високим IQ, принаймні у значній більшості випадків.

Цілком зрозуміло чого Ви боїтесь, бо «сидите» на подяках від пацієнтів. І це основний козир, «гачок», на якому Вас тримають. Виживати якось потрібно, бо на подачку від держави вижити неможливо. Якраз ці подяки і є основним «цементом», завдяки якому медична галузь ще повністю не розвалилась. А беруть усі. Є такі, що не беруть, бо їм просто не дають. Є такі, що вимагають, а це злочин. А є такі, і їх немало, які за конвертик або регулярне вилизування відповідних місць, усіма правдами та неправдами добиваються керівних посад, і в подальшому прикладають серйозні зусилля, щоб «відбити» матеріальні та моральні затрати. Медицина для такої категорії ІНДИВІДУАЛІВ — засіб для збагачення, а не для вирішення проблем галузі та покращення надання медичної допомоги громадянам нашої держави. Це чиновники загальноукраїнської «обойми», яких, в значній більшості випадків, важко віднести до професіоналів. Цинізм, гіперамбіції та патологічна жадоба наживи — основні характерні складові наших чиновників. І зразу згадується історичний вислів: «Бандити мають сидіти в тюрмах!» Тюрем не вистачить…

Держава свідомо опустила Вас, шановні медичні працівники, до рівня жебраків та заробітчан. І задайте собі просте запитання: а чи таку державу ми хотіли мати? Відповідь напрошується сама собою.

І знову вибори. Тонни локшини тощо на бідні голови пересічних громадян. Боже, змилуйся, за що такі муки… А що далі??? А далі, правдоподібно, суцільна «доступна та безоплатна медицина». Ура, усі задоволені, але ж це сон, не більше…

 Український ЛІКАР

Наиболее часто задаваемые вопросы:

— в венерологическом кабинете: «А откуда это у меня взялось???»;
— в кабинете стоматолога: «Доктор, может, мы не будем сверлить, вы мне так пломбу поставьте!»;
— перед операцией: «Что, будете ломать?» или «Вы меня резать будете?»;
— в кабинете УЗИ: «Ну что, долго жить буду?»;
— в аптеке: « А это не подделка?!» или «А есть посвежее?»;
— у фтизиатра: «Снимок делать не буду, импотентом стану. Можете просто так посмотреть?».

Типичный диалог в кабинете терапевта:

— Имя?
— Мое?
— Что болит?
— У меня?
— Что беспокоит?
— … Крыша течет, зарплату задерживают…
— Какие лекарства принимаете?
— Какие соседка посоветовала.
— Почему не обратились раньше?
— Ждали, пока само пройдет.