Газета «Новости медицины и фармации» Нефрология (297) 2009 (тематический номер)

У 2002 році створено Інститут нефроло-гії АМН України, якому були делеговані функції головної установи в Україні. У контексті державної політики стосовно реформування медичної галузі інститут запропонував принципи реорганізації та вдосконалення діяльності служби, на підставі яких МОЗ та АМН України були прийняті відповідні нормативно-правові акти. Так, вийшов наказ від 30.09.2003 р. № 65/462 МОЗ та АМН України «Про поліпшення якості та організації системи медичної допомоги дорослим хворим нефрологічного профілю». Згідно з ним в Україні у 2003 році створено національний та регіональні реєстри хворих із хронічною хворобою нирок (ХХН) та трансплантованою ниркою.

Разом із тим співробітниками інституту була створена нова класифікація хвороб сечової системи для нефрологічної практики. Вона широко обговорювалась і була затверджена ІІ національним з''їздом нефрологів України (м. Харків, 23–24 вересня 2005 р.). Пов''язані з цим зміни у веденні вищезазначених реєстрів були визначені наказом МОЗ та АМН України № 43/454 від 10.07.2006 р. «Про затвердження форми медичної облікової документації, форми звітності та інструкцій щодо їхнього заповнення з питань реєстрації пацієнтів з хронічною хворобою нирок».

Окремо слід наголосити, що з огляду на нагальну необхідність розвитку служби була створена «Концепція державної цільової програми підвищення якості надання медичної допомоги нефрологічним хворим в Україні», затверджена Розпорядженням Кабінету Міністрів (КМ) України від 5 листопада 2005 р. № 445-р. На її підставі сформована державна програма, що, на жаль, до цього часу КМ не затверджена.

Однак навіть за відсутності державної програми завдяки значним зусиллям всіх причетних до організації та надання медико-санітарної допомоги хворим нефрологічного профілю вдалося досягти реальних позитивних змін.

Нижче подаємо конкретні кількісні та якісні показники роботи служби за 2005–2008 рр.

320 лікарів-нефрологів надавали спеціалізовану медичну допомогу дорослому населенню України. Забезпеченість лікарями-нефрологами вказаного контингенту в останні роки збільшилась з 0,06 на 10 тис. дорослого населення у 2005 році до 0,09 у 2008 році. Зберігаються значні коливання цього показника: від 0,02 (у Кіровоградській області) до 0,18 (у Чернівецькій області). Вищий за усереднений показник він є у 11 областях України, а саме у Чернівецькій — 0,18; Житомирській — 0,15; Волинській, Полтавській, Тернопільській та м. Севастополі — 0,13; Закарпатській, Хмельницькій та м. Києві — 0,12; Вінницькій, Івано-Франківській — 0,10.

За чотири роки ліжковий фонд у цілому по Україні не зазнав серйозних змін. У 2005 році функціонували 1762 ліжка нефрологічного профілю, у 2008 році їх було 1747. Забезпеченість дорослого населення ліжками з 2005 до 2008 року залишається на рівні 0,38 на 100 тис. дорослого населення.

Як і 4 роки тому, переважна більшість ліжок розташована в обласних клінічних лікарнях, дещо менше їх у міських і незначна кількість — у центральних районних лікарнях та госпіталях для ІВВ. Однак в обласних клінічних лікарнях Рівненської та Київської областей центри нефрології та діалізу не створені.

За даними національного реєстру, на 31.12.2008 року було зареєстровано 431 777 пацієнтів, у тому числі 37 407 із уперше встановленим діагнозом. За стадіями хворі розподілились у такий спосіб: 87,0 % (375 779) — хворі І стадії; 8,9 % (38 537) — хворі ІІ стадії; 2,40 % (10 262) — хворі ІІІ стадії; 0,60 % (2526) — хворі ІV стадії; 1,1 % (4673) — хворі V стадії хронічної хвороби нирок.

Аналіз структури причин ХХН свідчить, що домінуючими є хронічний пієлонефрит (72,19 %), діабетична нефропатія (9,65 %), хронічний гломерулонефрит (6,58 %).

Розподіл хворих із ХХН V стадії за причинами її виникнення показав, що тут переважають хронічний гломерулонефрит (53,11 %), діабетична нефропатія (13,16 %), хронічний пієлонефрит (12,73 %) та полікістоз нирок (9,89 %); усі інші — 7,68 %.

Рівень захворюваності дорослого населення України на гострий гломерулонефрит (2005/2008 рр.) зменшився з 2,2 на 100 тис. відповідного населення до 1,6 на 100 тис.

Показник захворюваності на хронічний гломерулонефрит серед дорослого населення України знизився на 0,8.

Показники захворюваності на інфекції нирок за 2008 рік зменшились порівняно з 2005 роком серед дорослого населення на 5,3, а от поширеності інфекції нирок збільшились серед цієї категорії осіб на 120,3.

Поширеність та захворюваність на хронічний пієлонефрит: рівень захворю-ваності зменшився на 4,4, поширеності хронічного пієлонефриту — збільшився на 115,3 на 100 тис.

Кількість відділень/центрів, що забезпечували лікування методами замісної ниркової терапії (ЗНТ) хворих із ХХН V стадії, у 2005–2008 роках зросла на 12 відділень (з 44 у 2005 році до 56 у 2008 році). Кількість хворих, які отримували лікування методами ЗНТ, зросла на 1815 хворих та становить 4109 пацієнтів.

Рівень забезпеченості апаратами для гемодіалізу (ГД) адміністративних територій у 2008 році становив від 2,6 (м. Севастополь) до 0,5 у Луганській області. Середній показник забезпеченості по Україні становить 1,3 на 100 тис. населення (611 апаратів для ГД).

Середній показник застосування ГД у 2008 році (на 1 млн населення України) становив 66,1. Найвищий показник застосування ГД в Запорізькій (144), Волинській (131), Івано-Франківській (123) областях. Значно нижчий, ніж у цілому по Україні, показник застосування ГД у Дніпропетровській (34), Донецькій (37), Луганській (37), Київській (44), Черкаській (50) областях та АР Крим (52).

Середній показник застосування перитонеального діалізу (ПД) у 2008 році (на 1 млн населення України) становив 10,8. Найвищий рівень застосування ПД у Полтавській області (35,6), а найнижчий — у Донецькій (1,0), Кіровоградській (1,0).

Загалом за розглянутий період часу темпи щорічного зростання, зокрема кількості хворих, які лікувались методом НЗТ, становив 10 %, що відповідає європейським нормам. Однак такий темп зростання спостерігається лише протягом останніх 4 років.

Тому на сьогодні Україна навіть не входить до переліку 146 держав, у яких рівень забезпечення хворих гемо- або перитонеальним діалізом становить понад 160 пацієнтів на 1 млн (в Україні — 77 на 1 млн).

Україна — єдина європейська країна, що не має державної програми розвитку та підтримки лікування хворих методами гемо- або перитонеального діалізу. Тільки реалізація такої державної програми може змінити ситуацію та зберегти життя тисячам хворих.