Газета «Новости медицины и фармации» Психиатрия (303) 2009 (тематический номер)
Вернуться к номеру
Декларація міжнародної комісії Німецько-польского товариства охорони психічного здоров’я
З 28 червня по 5 липня 2008 року делегація фахівців з Німеччини та Польщі у супроводі Ірини Пінчук, головного психіатра України, та Юрія Закаля, головного психіатра Львівської області, відвідувала психіатричні заклади України в м. Одесі, в АР Крим (у містах Севастополі, Сімферополі, Ялті) та у місті Києві. Делегація складалася із дев''яти провідних фахівців у галузі охорони психічного здоров''я, керівників психіатричних лікарень, керівників лікарняних підрозділів та соціальних служб, а також керівника середньої ланки медичної допомоги.
Цей візит відбувся за підтримки міністрів охорони здоров''я України та Німеччини і є частиною спільної декларації про співробітництво у галузі охорони здоров''я, що була підписана обома міністрами у вересні 2007 року.
На завершення даного візиту його учасники 5 липня 2008 року на спільному круглому столі у м. Києві ухвалили наступну декларацію:
1. Незважаючи на чисельні заангажовані сумлінності лікарів, медичних сестер та допоміжного персоналу, у більшості лікарень відсутні необхідні для забезпечення гідного звання «людина» умови перебування пацієнтів у стаціонарі. У першу чергу це стосується хронічних хворих, які роками та десятиліттями вимушені жити у неналежних умовах.
У пацієнтів відсутні тумбочки для приватного майна, немає будь-якого простору поза лікарняним ліжком, у якому вони коротають обтяжене хворобою життя. Санітарні вузли в лікарнях вкрай жахливі — такі, що цілком руйнують інтимність. Лікарні переповнені, у палатах ліжка стоять впритул, відсутня жодна можливість індивідуального життєвого простору. Для багатьох пацієнтів при цьому іншої перспективи, окрім безутішного перебування у лікарні, не існує.
2. Хоча в деяких клініках пропонуються терапевтичні (психотерапевтичні) заходи, вони ще не прийняті як обов''язковий елемент лікування. У зв''язку із недостатнім фінансуванням, як, наприклад, у кримських лікарнях, пацієнтам доступні лише дешеві медикаменти, а в деяких лікарнях, виходячи із фінансових міркувань, пацієнтів навіть виписують без можливості отримати необхідну медичну допомогу. Передбачені у розпорядку дня терапевтичні заходи майже всюди відсутні.
3. Попри вказані умови, хронічні хворі не можуть бути виписаними з лікарні, бо це означає, що вони залишаться без догляду і не отримуватимуть жодних медикаментів. Так відбувається тому, що служби соціальної допомоги недостатньо розвинуті, щоб надавати допомогу, передбачену законодавством. Велика кількість хронічних хворих обтяжує бюджет лікарень і призводить до їх перевантаження.
4. Служби соціальної допомоги розвинуті недостатньо. Ці служби повинні забезпечувати місця для розміщення хворих у децентралізованих гуртожитках та общинах, створювати місця для зустрічей, діяльності майстерень і клубів, де пацієнти мали б змогу спілкуватися та брати повноцінну участь у суспільному житті.
5. Зважаючи на все вищесказане, можна констатувати: психіатрія повинна мати більшу вагу для української громади, для українського парламенту, для міністерств і в цілому виконавчої гілки влади. Видатки на медичне обслуговування та соціальну допомогу психіатричних пацієнтів мають бути суттєво підвищені. Як і в інших європейських країнах, наприклад у Німеччині та Польщі, видатки на охорону здоров''я та соціальні потреби повинні складати більший відсоток від внутрішнього валового продукту держави.
6. Існує багато шляхів реформування психіатричної служби. Кожна країна повинна віднайти свій шлях. Проте два аспекти слід урахувати у будь-якому випадку:
а) не можна утримувати людей в умовах, що принижують людську гідність;
б) усі люди, у тому числі й психічно хворі та пацієнти з вадами розвитку, мають бажання та право брати участь у суспільному житті, мати своє місце у суспільстві. Це стосується їхніх прав на проживання у задовільних умовах, права працювати, права мати особисте дозвілля та своє місце у житті громади.
7. Психічно хворі люди, а також люди з вадами розвитку повинні перебувати у медичних закладах не в гірших умовах і не відчувати гірше ставлення до себе персоналу, аніж будь-які інші хворі соматичного профілю. Цим їхнім правом не можна нехтувати. Тому, окрім лікарів, медсестер та допоміжного персоналу, у лікарнях та поліклініках має працювати достатня кількість якісно професійно підготованих працівників, як то психотерапевтів, психологів, ерготерапевтів, фізіотерапевтів та соціальних працівників.
8. Із усього вищезазначеного випливає, що децентралізована система психіатричної допомоги за місцем проживання, можливість зберегти зв''язки зі своїм соціальним оточенням, брати участь у громадському житті, залучення родичів до лікувального процесу є альтернативою до стаціонарної допомоги у великих лікарнях.
9. Ми вітаємо ініціативу Міністерства охорони здоров''я України створити та впровадити в життя національну програму реформування психіатрії. Ми бажаємо, щоб реформа отримала відповідну підтримку як парламенту, так і професіоналів, які будуть створювати та працювати у мультидисциплінарних бригадах відповідно до цілей реформи. Більшість людей з психічними розладами зможуть жити в домашніх умовах, якщо вони отримуватимуть відповідну психіатричну та соціальну допомогу.
Члени німецько-польської делегації виражають свою готовність і надалі активно та тісно співпрацювати з українською психіатрією. Ми запрошуємо наших українських колег зробити свій візит у відповідь до Німеччини та Польщі. Міністерство охорони здоров''я Німеччини підтвердило готовність підтримати цей візит до своєї країни.
Після цього ми разом з колегами з України перейдемо до розробки конкретних форм співробітництва, таких як партнерство, стажування українських лікарів та іншого персоналу у Польщі та Німеччині, проведення спільних науково-практичних заходів, післядипломної освіти.
Київ, 05.07.2008
Переклад з німецької Михайла Пустовойта