Международный неврологический журнал 5(27) 2009

Вступ

Головний біль — одна з найбільш частих скарг як у неврологічній, так і в загальномедичній практиці, є не тільки медичною, але й соціальною проблемою. Інтенсивний та частий головний біль знижує розумову та фізичну праце­здатність, негативно впливає на стосунки в сім’ї й на роботі, погіршує якість життя.

На думку деяких авторів, головний біль добре відомий кожній людині і не потребує якого-небудь визначення. Спеціальна комісія з класифікації при Національному інституті нервових хвороб (Бетесда, США, 1962) запропонувала називати головним болем будь-яке неприємне відчуття в ділянці доверху від брів і до потилиці.

Головний біль є характерним симптомом для всіх форм черепно-мозкових травм (ЧМТ) і в більшості випадків він поступово регресує,  у деяких хворих він не послаблюється, що змушує їх звертатися по медичну допомогу. У кожного другого із трьох хворих виникають віддалені наслідки в різних варіантах із періодичною декомпенсацією (1–2 рази протягом року — по 20–25 днів непрацездатності), часто з подальшою інвалідизацією [1–3]. Арсенал медикаментозних засобів натепер у лікаря-невролога великий. Але якщо враховувати вартість ліків, а у багатьох хворих — і підвищену алергізацію або пародоксальну реакцію до них, то можливість повноцінного лікування значно знижується. Крім того, якщо звертати увагу на необхідність збереження принципів лікування постраждалих із так званою легкою черепно-мозковою травмою, то результати лікування, за даними катамнестичних досліджень, незадовільні. Тому подальше вивчення та розробка нових підходів за допомогою деяких фізико-технічних методів та засобів для корекції неврологічних порушень є актуальними.

Мета роботи — вивчення нового немедикаментозного методу лікування — транскраніальної електроанальгезії (ТКЕА) у хворих із наслідками закритої ЧМТ, динаміки мозкоспецифічних білків та об’єктизування її ефективності за допомогою цитобіофізичного показника біологічного віку та фізіологічного стану організму.

Матеріали і методи дослідження

Обстежено 50 хворих віком від 24 до 43 років із віддаленими наслідками закритих ЧМТ (давність захворювання складала 2–6 років), які знаходилися в клініці інституту в стані декомпенсації, із них 20 чоловік того ж віку склали контрольну групу. Всі хворі до цього неодноразово проходили курси стаціонарного лікування в неврологічних відділеннях міста (2–3 рази на рік) із незначним позитивним ефектом або без такого. Лікування транскраніальною електроанальгезією проводили за методикою [4, 5], модифікованою нами, суть якої полягає в суміжному впливі на шкірний покрив черепа прямокутних імпульсів струму з частотою 70–80 Гц та тривалістю 3–4 мс. Використовували апарат «Етранс-2» та стандартні електроди цього ж апарата. Негативний електрод накладали на чоло, а здвоєні позитивні електроди — на соскоподібні відростки. Під обидва електроди підкладали прокладки з білої фланелі, рясно змочені теплою водою. Перший (пробний) сеанс проводили в щадному режимі (2-й режим — із заповненням імпульсної складової стимулюючого струму імпульсами з частотою слідування 10,5 ± 1,0 кГц і скважністю 2-го порядку). Наступні сеанси проводили в 1-му режимі (режим без заповнення імпульсної складової стимулюючого струму). Максимальне значення сумарного стимулюючого струму в 1-му і 2-му режимах у межах 10,5–11,5 мА. Потім поступово збільшували силу електричного струму (від 0,7 до 1,2 мА), під впливом якого у пацієнта виникали відчуття поколювання. Величина стимулюючого струму в кожному випадку добиралася індивідуально, за відчуттями пацієнта і, як правило, становила не менше 1,5 мА. Курс лікування складав 7–12 сеансів тривалістю 20–30 хвилин. Слід підкреслити, що в саногенезі ТКЕА передбачається черезшкірна транскраніальна електрична селективна стимуляція антиноцицептивної системи стовбура головного мозку, переважно ядра шва, сірої речовини, що направлена на активацію ендогенних опіатних систем, і виникнення, крім анальгетичного, низки інших позитивних ефектів. Розглянуто нормалізуючий та стабілізуючий вплив ТКЕА на центральну регуляцію кровообігу та системну гемодинаміку, а також на регуляторні механізми ряду функцій і процесів, що знижують рівень «стійкого патологічного стану» при захворюваннях, які супроводжуються ушкодженням лімбіко-ретикулярного комплексу [4].

Для об’єктивізації та контролю ефективності лікування методом ТКЕА нами був запозичений новий метод вивчення біологічного віку та фізіологічного стану людини на підставі показників електрокінетичних властивостей клітинних ядер у пробі букального епітелію. Донорами клітин букального епітелію ротової порожнини були хворі вказаної групи з наслідками ЧМТ. Безкровність і безболісність отримання проби клітин, нативність клітин, що вивчаються, швидкість аналізу та доведене встановлення кореляції даного показника з біологічним віком і фізіологічним станом організму є перевагами даного методу.

З метою контролю ефективності та об’єктивізації фізіологічного стану організму використовували методику визначення біологічного віку. Пробу клітин букального епітелію отримували вранці (о 8–9-й годині) до сніданку (до початку та після закінчення курсу ТКЕА). Обстежували хворих, у яких виключали паління, приймання медикаментів, емоціональний стрес та інші фактори, які порушують енергетичний статус організму.

Методика дослідження полягала в проведені мікроелектрофорезу проби клітин за допомогою оригінального приладу в плоскій камері в розчині 3,03 мМ фосфатного буфера (pH 7,0) із додаванням 2,89 мМ хлориду кальцію при напрузі в камері 30 В/см. За допомогою мікроскопа в одноразовому мазку епітеліальних клітин на склі при збільшенні в 400 разів визначали відсоток клітин з ядрами, що зміщувалися при електрофорезі в бік анода, тобто ядер, які мали негативний дзета-потенціал. Цей показник названий відсотком електронегативності клітинних ядер (ЕНЯ%). Підраховували кількість клітин із негативним дзета-потенціалом, за даними таблиці, розробленої професором В.Г. Шахбазовим, відмічали біологічний вік організму.

Вік кожного хворого ми зіставляли тричі, враховуючи: 1) календарний вік; 2) біологічний вік (до початку ТКЕА) за зміною показника ЕНЯ% клітин шляхом зіставлення з віковою нормою; 3) біологічний вік (після курсу ТКЕА) шляхом зіставлення з таким до лікування та з віковою нормою.

Визначення ролі нейроспецифічних білків у розвитку автоімунних процесів при ушкодженні нервової системи та певного спектра аутоантитіл, що характеризує ураження тих або інших нервових структур, є важливим питанням у патогенезі неврологічних порушень, особливо при віддалених наслідках ЧМТ. Досліджуючи різні нейроспеци фічні білки, можна говорити про ушкодження глії, нейронів, олігодендроцитів, що дає можливість у подальшому не тільки правильно діагностувати, але й обгрунтовувати патогенетичне лікування.

Із метою вивчення динаміки мозкоспецифічних білків нами був використаний метод перехресного імуноелектрофорезу, що має більш високу роздільну здатність і дає можливість оцінити відносні концентрації антигенів, що досліджувалися [6]. Вивчали аутоантитіла до білків S-100,  гліальнофібрилярно-кислого білка (ГФКБ), 3G-9-D6, ­енцефалогенного білка (ЕБ), основного білка мієліну (ОБМ). Усі одержані дані обчислювалися з використанням методів математичної статистики.

Аналіз результатів та їх обговорення

При надходженні до клініки 39 (78 ± 6 %) хворих із наслідками закритих черепно-мозкових травм скаржилися на постійний головний біль переважно в лобно-скроневій ділянці, що періодично посилювався, з відчуттям тиску на очні яблука. Головний біль наростав на фоні психоемоційного перенапруження або при зміні метеорологічних факторів (зміна атмосферного тиску протягом дня, температура навколишнього середовища та ін.).

За результатами, наведеними у табл. 1, зменшення у більшої кількості хворих із наслідками закритих ЧМТ цефалгічного синдрому після проведення ТКЕА з 39 (78 ± 6 %) до 18 (36 ± 7 %) та болю в очах з 40 (80 ± 6 %) до 16 (32 ± 6 %) (p < 0,05) свідчить про нормалізацію гемодинаміки та ліквороциркуляції у половини пацієнтів даної групи. Особливо відмічено позитивний вплив ТКЕА при таких скаргах, як порушення сну та млявість. Важливо зазначити, що, незважаючи на опіоїдний характер ТКЕА, явищ звикання до цієї процедури не виникає, хоча деякі пацієнти відмічали покращення настрою, внутрішню заспокійливість та відчуття «легкості всього тіла».

Як свідчать результати в табл. 2, до початку лікування відмічалося підвищення аутоантитіл у сироватці крові до всіх антигенів нейроспецифічних білків. Після ТКЕА мало місце зниження вмісту аутоантитіл до вивчених нейроспецифічних білків: наблизилися до цифр контрольної групи показники S-100, ГФКБ, 3G-9-D6 (p < 0,05), а вміст ОБМ став дещо нижчим від показників контрольної групи. Показники ЕБ значно зменшилися після ТКЕА, але не наблизилися до показників контрольної групи, що свідчить про тривалу автоімунну реакцію в мозку у хворих із наслідками ЧМТ і вказує на істотну роль порушень в імунному статусі як одну з провідних патогенетичних ланок травматичної хвороби головного мозку.

У табл. 3 наведено дані щодо біологічного віку хворих із наслідками закритої черепно-мозкової травми до та після транскраніальної електроанальгезії.

До лікування тільки у 15 пацієнтів біологічний вік відповідав календарному, у 35 хворих він був понад 45 років, а у 2 відповідав 66–70 рокам, що свідчить у цілому про старіння організму. Після курсу лікування відмічалося вірогідне зрушення в бік зменшення (помолодшання) біологічного віку: у 49 (49 ± 2 %) із 50 біологічний вік повернувся до рівня 45 років (p < 0,001) порівняно з показниками ЕНЯ% до проведення ТКЕА у хворих із наслідками закритих черепно-мозкових травм.

Висновки

1. Після лікування методом транскраніальної електроанальгезії хворих із віддаленими наслідками закритої черепно-мозкової травми відмічалася позитивна динаміка — відсутність цефалгії мала місце більше ніж у половини хворих, які страждали від головного болю.

2. Виявлено, що у хворих із черепно-мозковою травмою навіть у віддалений період автоімунні реакції спрямовані проти глії та нейронів (білок S-100, ЕБ, ГФКБ, 3G-9-D6). Після лікування вміст аутоантитіл до білків S-100, ГФКБ та 3G-9-D6 значно знизився і наблизився до показників контрольної групи.

3. При вивченні біологічного віку та фізіологічного стану організму на підставі проби клітин букального епітелію з’ясовано, що до рівня 45 років біологічний вік до застосування ТКЕА був лише у 15 хворих молодого віку, тоді як після лікування він став у 49 хворих, що підтверджує ефективність даного методу лікування.

Отже, вивчення біологічного віку та фізіологічного стану організму є дуже чутливим, об’єктивним, інформативним та відносно простим методом експрес-діагностики в комплексі з клінічними показниками. Тому порівняльний аналіз даних ЕНЯ% конкретної особи із середньостатистичною кривою дає можливість визначити біологічний вік та фізичний стан і допомагає у кожному конкретному випадку оцінити стан здоров’я людини [7]. Відомо, що біологічний вік часто не збігається з паспортним. Несприятливі зовнішні фактори та шкідливі звички, а також стомлення й різні захворювання можуть істотно змінити біологічний вік у бік його збільшення, тобто прискорити старіння організму. Саме тому показники ЕНЯ% нативних клітин можуть бути використані як стандарт вікового стану людини при оцінці різних патологічних станів та ефективності проведеного лікування.

Транскраніальна електроанальгезія як метод немедикаментозного лікування приводить до значного покращення загального самопочуття, зниження больових відчуттів та позитивного впливу на емоційну сферу хворих із наслідками черепно-мозкових травм.