Газета «Новости медицины и фармации» 13–14(333–334)

Світ невпинно старіє. У віковій структурі населення світу відбуваються глибокі зміни — стрімко збільшується відсоток людей старших вікових груп. З цим явищем стикаються усі регіони світу. У ХХІ сторіччі старіння населення буде впливати на суспільство та вимагати від директивних органів все більшої уваги до цього процесу. Особливо це стосується забезпечення фінансової життєздатності пенсійних систем, покриття витрат на системи охорони здоров’я і всебічного залучення потенціалу людей літнього віку як активних учасників процесу громадського розвитку.

Саме процес старіння населення — збільшення в структурі населення питомої ваги людей старшого віку при одночасному зменшенні відносної кількості дітей, молоді та людей працездатного віку — спонукав до розвитку науки геронтології та її складової — геріатрії.

Треба розрізняти поняття старіння і старості. Старіння — це закономірний руйнівний процес, що приводить до обмеження пристосувальних можливостей організму, розвитку вікової патології і збільшення імовірності смерті. Старість — це віковий період, що підрозділяється, у свою чергу, на наступні етапи: 60–74 — літній вік, 75–89 — старечий вік, 90 років і більше — довгожителі.

Постаріння населення — це глобальний процес, люди літнього (60–74 роки) і старечого віку (75 років і більше) є найбільш зростаючою частиною населення світу. Кожен місяць 1 млн землян переступає поріг шістдесятиріччя. За даними ООН, у 1950 році у світі проживало 214 млн осіб старше 60 років, у 1975 році їх число збільшилося до 350 млн, а в 2000 році — до 590 млн. За даними прогнозів ООН, у 2025 році їх чисельність перевищить 1 млрд 121 млн осіб, тобто в 6 разів збільшиться порівняно з 1950 роком (за цей же час загальна чисельність населення планети зросте в 3 рази). До 2050 року чисельність людей похилого віку досягне 2 млрд. При цьому частка людей віком 60 років і більше в усій чисельності населення світу в найближчі 50 років збільшиться з 10 до 22 %. До 2050 року вперше в історії людства число осіб віком 60 років і більше на Землі перевищить кількість дітей віком до 14 років. Завершиться перехід від епохи високої народжуваності і високої смертності до епохи більш низьких рівнів народжуваності й смертності і, як наслідок, старіння населення. У розвинутих країнах і в Україні процес демографічного переходу вже практично закінчився, у країнах, що розвиваються, він очікується в найближчі 30–50 років.

Демографічна ситуація в Україні дозволяє зарахувати її до «старих» країн планети. За величиною частки осіб віком 65 років і більше в загальній структурі населення на початку ХХІ сторіччя Україна посідає 11­те місце у світі.

Варто підкреслити, що серед людей літнього віку найбільш інтенсивно збільшується група осіб віком 80 років і більше (осіб, що становлять групу ризику підвищеної потреби в сторонній допомозі). В Україні ця когорта довголітніх (осіб віком 80 років і більше) зросла з 1,2 % у 1950 році до 2,2 % у 2000 році, а за даними прогнозів зросте до 7,5 % у загальній чисельності населення в 2050 році. Порівняно з тим, що загальна чисельність осіб віком 60 років і більше збільшиться до 2050 року в 1,5 раза, кількість осіб віком 80 років і більше за цей же період збільшитися в 3,4 раза.

Вражаючою є зміна такого демографічного показника, як середня тривалість життя. За другу половину ХХ сторіччя середня тривалість людського життя у світі збільшилася на 20 років. Вона збільшиться приблизно ще на десять років до середини ХХІ сторіччя. У найближчі десятиліття буде зростати середня очікувана тривалість життя населення України, що, як передбачається, збільшиться приблизно на 10 років (з 68,0 року в 2001 році до 77,6 року в 2050 році, у чоловіків відповідно з 62 до 74 років, у жінок — з 73,0 до 80,6 року). Для порівняння: на даний час середня очікувана тривалість життя чоловіків у Німеччині та Франції становить 75 років, у Великобританії й Італії — 76 років, у Швеції — 77 років, у Японії — 78 років. Для жінок ця величина становить в Англії 80 років, в Австрії — 82 роки, в Іспанії, Франції, Швейцарії дорівнює 83 року, у Японії — 85 рокам. У 2050 році середня тривалість життя чоловіків Японії досягне 83,5 років, а жінок — 92 років. У містах частка людей віком 60 років і більше збільшиться з 18,3 % у 2000 році до 26,8 % у 2026 році, у сільській місцевості зменшиться з 25,6 до 20,5 % відповідно. У міру старіння росте коефіцієнт переваги жінок серед загальної чисельності осіб пенсійного віку. Так, кількість чоловіків на 1000 жінок становить у віці 1–5 років 1002, у віці 55 років — 763, у віці 70 років — 436, а у віці 100 років — 147. На даний час очікувана середня тривалість життя жінок на 11 років вище тривалості життя чоловіків, передбачається, що до 2050 року ця різниця скоротиться до 6 років. Серед усіх чоловіків України частка осіб віком 60 років і більше становить трохи більше 13 %, серед жінок частка осіб віком 60 років і більше — 28 %.

Треба підкреслити, що низька тривалість життя чоловіків в Україні багато в чому визначається тим, що рівень смертності чоловіків досягає високих величин у працездатному віці (кожен третій чоловік не доживає до пенсійного віку), і основною причиною цього є виробничий, транспортний і побутовий травматизм. Часто причиною травматизму є алкоголь. Зростає смертність чоловіків, які приймають наркотики, алкоголь. Однак чоловіки, що переступили поріг шістдесятиріччя, мають шанс прожити ще в середньому 14 років. Цей показник майбутньої тривалості життя чоловіків 60­літнього віку на три роки нижче, ніж у середньому на планеті, на чотири роки — ніж у розвинутих країнах, на один рік менше середнього показника для найменш розвинутих країн. А сьогоднішні шістдесятирічні українки проживуть у середньому ще 19 років. Це на рік менше, ніж «середня землянка», на 4 роки менше, ніж їхні однолітки в економічно розвинутих країнах, але на три роки довше, ніж жительки того ж віку в найменш розвинутих країнах. А причина такої демографічної кризи в Україні — соціально­економічне неблагополуччя в країні.

В Україні відзначаються виражені регіональні особливості рівня постаріння населення, до найбільш «старих» областей належать області Центрального і Східного регіону України. Так, у Чернігівській області особи віком 60 років і більше становили в 2004 році 29,1 % усього населення. Більш низькі рівні постаріння населення спостерігаються в ряді областей Західного регіону, Південного регіону й у м. Києві. У Закарпатській області особи пенсійного віку становили в 2004 році 17,9 % населення. У сільській місцевості постаріння населення більш виражене, ніж у міський. Регіональні розходження є також і за величиною середньої очікуваної тривалості життя. Так, наприклад, очікувана тривалість життя при народженні в м. Києві, областях Західного регіону на 4–6 років вище, ніж у Херсонській області.

Постаріння населення ставить перед суспільством необхідність вирішення ряду проблем політичного, економічного, соціального, культурного, психологічного та морального характеру, зростає потреба в різних видах медичної й соціально­побутової допомоги і, відповідно, зростають витрати суспільства на надання цієї допомоги, збільшується обсяг фінансування на пенсійне забезпечення, виплату пільг, обслуговування непрацездатних літніх громадян. На даний час перед суспільством постає необхідність реформування існуючих систем охорони здоров’я й соціального захисту населення з урахуванням нових реалій у демографічній структурі населення країни.

Постаріння населення супроводжується нагромадженням у його структурі самотніх людей похилого віку і самотніх, бездітних подружніх пар, у яких обоє немічні. До цієї категорії людей похилого віку належить майже 3 млн осіб старше працездатного віку, тобто кожен 5 пенсіонер самотній, усі вони відчувають потребу в різних видах сторонньої повсякденної турботи. Значну більшість самотніх у всіх вікових групах становлять жінки. Відповідно до прогнозів, до середини даного сторіччя втричі збільшиться кількість непрацездатних людей похилого віку, які проживають самотньо. Серед причин зростання числа самотніх людей похилого віку можна назвати такі: розпад багатопоколінних родин, різна тривалість життя чоловіків і жінок, традиційна перевага в суспільстві малодітних родин, міграція молоді з сіл та інші.

Самотність як соціальний феномен сама по собі впливає на стан здоров’я індивіда, а отже, і на величину його потреби в медико­соціальній допомозі. Треба підкреслити, що почуття самітності може відчувати й літня людина, яка живе в родині. Почуття соціальної незахищеності, ізоляції від навколишніх самотніх громадян підвищує ризик розвитку в них ряду захворювань, і в першу чергу захворювань серцево­судинної й нервової систем, тією ж мірою, як і інші фактори ризику. У самотніх людей пенсійного віку досить часто відзначається депресивний стан. Самотні люди похилого віку в 1,5 раза частіше, ніж ті, хто має родину, викликають медичного працівника для надання медичної допомоги вдома. Швидку медичну допомогу самотньо проживаючі викликають у 2,2 раза (у віковій групі 60–74 року) і в 3,7 раза (у віковій групі 75 років і вище) частіше, чим ті, які мають родину. Рівень госпіталізації самотніх на 20 % вище, ніж інших категорій пенсіонерів, а тривалість їхнього перебування на госпітальному ліжку на 30–70 % довше, ніж осіб, які живуть у родині. Госпіталізація самотніх старих людей досить часто обумовлена не медичними, а соціальними показаннями. Самотні пенсіонери в першу чергу мають потребу в наданні довгострокової допомоги вдома. Потреби самотніх у різних видах медичної й соціально­побутової допомоги вище, ніж у проживаючих у родині.

Самотні люди похилого віку швидше утомлюються, менше вірять в успішний результат лікування, частіше ходять на прийом до лікаря, більше приймають ліків, ніж ті, хто не відчуває самітності. Вони постійно відчувають страх перед можливістю розвитку безпорадності.

Вибіркові дослідження фахівців України й інших країн показали, що практично всі самотні люди віком 70 років і більше потребують тимчасово чи постійно сторонньої допомоги. Так, соціологічні дослідження самотніх пенсіонерів віком 70 років і більше, які проживають у м. Києві, дозволили їх розподілити на 4 групи залежно від стану здоров’я і рівня потреби в різних видах допомоги:
— прикуті до ліжка — 5,2 %;
— пересуваються в межах квартири — 24,2 %;
— вимагають часткової допомоги — 43,5 %;
— вимагають тимчасової допомоги — 28,1 %.

Часткова допомога передбачає виконання важкої домашньої роботи, ремонтних робіт, роботи на присадибній ділянці, заготівлі на зиму продуктів харчування, палива тощо. Тимчасова допомога виявляється під час загострення захворювання, після перенесених травм, виписки зі стаціонару, перенесення стресових ситуацій тощо.

Таким чином, одним із серйозних наслідків постаріння населення є поява в суспільстві когорти соціально незатребуваних людей похилого віку, недостатньо матеріально забезпечених, непрацездатних, які страждають від комплексної хронічної патології, соціально ізольованих. Цією категорією людей повинні в першу чергу опікуватися державні соціальні структури, а також волонтерські й інші громадські організації.

Перші ознаки старості, що надходить, з боку нервової системи проявляються поступово. Літня людина відзначає, що в неї погіршилася пам’ять, особливо на поточні події, на імена й прізвища, з’являється підвищена стомлюваність, особливо при розумовій роботі, змінюється почерк, при написанні листа в словах пропускаються букви, не дописуються закінчення слів. Характерна для людей літнього віку неуважність: поклавши окуляри, не пам’ятають куди, на той час як вони знаходяться у кишені піжами або зміщені з перенісся на чоло. Літні людям важко запам’ятовувати дати, імена, номери телефонів, призначені зустрічі. Вони швидко забувають побачене по телевізору або прочитане, не можуть згадати, куди поклали ту або іншу річ. Усі ці симптоми добре відомі людям літнього віку, але вони до них ставляться без особливого почуття тривоги: «Старість... склероз... куди дінешся?..» — нерідко доводиться чути лікареві від пацієнтів.

На тлі втрати пам’яті на поточні події у літніх людей зберігається й навіть пожвавлюється пам’ять на «справи давно минулих днів». Вважається, що «відхід у минуле» і спогади, пов’язані з періодом соціальної активності й значимості, підвищують самооцінку літньої людини, дозволяють їй відволіктися від усвідомлення смутної дійсності, з якою вона не хоче погодитися і яку не бажає осмислити.

У психології, характері, поведінці людини теж з’являються свої зміни. Інтереси стають більш одноманітними й не пов’язаними з необхідністю значних витрат часу та сил на м’язову або розумову роботу. Недоліки, такі як скнарість, заздрісність, недовірливість, нелагідність, які якщо й проявлялися в молодості, але були цілком терпимими для навколишніх, у старості розростаються, робляться нестерпними. Увага літньої людини усе більше загострюється на її власних нездужаннях і переживаннях, і вона намагається зацікавити ними всіх інших. Вона з недовірою сприймає ті ідеї й відомості, які їй не були відомі раніше, причому значення їх, як правило, занижується. Природно, що ці зміни в зовнішності й особистості людини віддзеркалюють глибинну перебудову її організму.

Деформація структури особистості. Під час старіння спостерігаються зміни особистісних властивостей. Вони обумовлені віковими особливостями літньої людини. Поступово слабшає діяльність усіх органів почуттів, пропадає жвавість, рухливість. Раніш діяльні люди стають більш пасивними. Зменшення життєвої енергії позначається й на емоційності. Люди, що прожили бурхливе, емоційно­напружене життя, поступово стають більш «спокійними», знаходять радості у вужчому колі, іноді їхнє життя стає зовсім безрадісним. Також звужується й коло їхніх почуттів, свою любов вони концентрують на родині, а то й на комусь одному з її членів (єдиний онук або онука), який стає для них центром усіх радощів життя.

Велике значення відіграє зміна оточення. Наприклад, якщо людина стає скупою на слова, то це нерідко пов’язане з тим, що старих друзів уже немає, а заводити нових не вистачає сил і можливостей. Стареча безпорадність, сугестивність і піддатливість добре відомі. Ці риси пов’язані зі звуженням кола інтересів до питань свого здоров’я й зосередженням їх навколо власних бажань і потреб, іноді на шкоду інтересам близьких, підвищеними емоційними реакціями й висловленням великої кількості скарг. Процеси збідніння емоційного життя можуть набувати й більш тяжкої форми, у таких випадках зовнішній світ майже зовсім не цікавить людину, її почуття деградують до фізіологічних процесів: їжі, сну, відправлення елементарних потреб. Настрій стає більш постійним. Люди зазвичай спокійні. У деяких випадках відзначаються стійкі відхилення в якомусь певному напрямку: пригніченість або збудженість. Коли в старості у людини, яка раніше відзначалася добротою й щедрістю, виникає скнарість, люди іншого віку дивуються, тому що не розуміють причин змін, що відбуваються. Вони б менше дивувалися й більше допомагали, якби чітко розуміли, що за ощадливістю ховається форма боротьби за незалежність існування. Оскільки люди літнього віку з різних причин не розраховують уже самі заробити на непередбачені потреби, єдиний спосіб збереження незалежності — ощадливість.

Часто в старості проявляється вразливість, а реакції людей літнього віку здаються іншим людям невідповідними до їх причин, оскільки вони не знають, що незначні конфлікти в родині або на роботі в людей літнього віку нерідко в пам’яті відновлюють старі, давно забуті образи. Люди літнього віку реагують не тільки на дану конкретну подію, але й на суму попередніх образ плюс дану конфліктну ситуацію, тому в них розвивається масована затяжна реакція. При виражених ознаках неблагополуччя може виникнути тимчасовий хворобливий стан, наприклад невроз.

Вищевказані зміни характеру і поведінки людей у старості проявляються далеко не в усіх. Розвиток подібних негативних змін уповільнює активна життєва позиція, творча діяльність та бажання допомагати оточуючим людям.

Психічні відхилення, пов’язані зі старінням. Люди похилого віку страждають від психічних захворювань значно частіше, ніж молоді й люди середнього віку. Однак не треба думати, що старість неминуче пов’язана з погіршенням здоров’я, у тому числі психічного. Багато захворювань пізнього віку можна вилікувати. Важливо бути уважним до себе й своїх літніх родичів і вчасно звертатися до лікаря. Тим часом люди похилого віку звертаються до психіатрів і психотерапевтів у два рази рідше, ніж населення в цілому. Люди старше 60 років часто не звертають уваги на розлади пам’яті, настрою та поведінки, розглядаючи їх як неминучий результат старіння. На жаль, така неправильна точка зору характерна й для родичів, які все пояснюють літнім віком і думають, що однаково нічого не можна зробити. Характерною рисою психопатологічних розладів у літньому й старечому віці є феномен соматизації, тобто тілесного вираження психічних розладів. Такі хворі звертаються по допомогу до лікарів загального профілю, які не завжди можуть розпізнати психічні порушення в літніх пацієнтів, особливо якщо це стосується депресивних порушень і легких розладів пам’яті й мислення. У пацієнтів літнього віку широко представлені різні прояви неврозоподібного синдрому, в основі якого — насамперед церебральний атеросклероз. Характерні скарги на відчуття важкості в голові, шум і дзенькіт у вухах, запаморочення, похитування при ходінні або вставанні з ліжка, наростання втоми навіть при невеликих фізичних навантаженнях. З’являється потреба в денному відпочинку. Хворі стають дратівливими, нетерплячими, погано переносять шум, легко з’являються сльози на очах, відзначається зниження пам’яті, порушується сон.

Найпоширеніше психічне порушення літнього віку — депресія. Настрій знижений, характерне постійне відчуття туги або тривоги, з’являється почуття непотрібності, безнадійності, безпорадності, необгрунтованої винності, втрата інтересу до колишніх улюблених занять, родини, друзів та роботи.

Старіння не може розглядатися як проста інволюція, згасання й регрес, швидше це триваюча трансформація людини, що включає багато пристосувальних і компенсаторних механізмів. Період старості має ряд відмітних рис, серед яких важливу роль відіграє припинення трудової діяльності або зміна її характеристик (зниження інтенсивності та обсягу). Унаслідок зміни соціального статусу відзначається надлишок вільного часу, звуження звичного кола спілкування, втрата провідної ролі в родині, ослаблення або зміна виховних функцій тощо. Комплекс перерахованих факторів неминуче викликає порушення життєвого стереотипу, веде до необхідності його зміни, адаптації до нових зовнішніх умов. Таким чином, люди старшого віку повинні пристосовуватися не тільки до нової ситуації зовні, але й адекватно реагувати на зміни в самих собі.

Психологічні особливості людей літнього віку. Зміна статусу людини в старості, викликана насамперед припиненням або обмеженням трудової діяльності, змінами ціннісних орієнтирів, самого способу життя й спілкування, виникненням утруднень у соціально­побутовій, психологічній адаптації до нових умов, вимагає необхідність вироблення особливих підходів, форм і методів соціальної роботи з людьми похилого віку.

Літні люди прожили відносно довге життя, внаслідок чого вони вже мають певні психофізичні обмеження незалежно від наявності або відсутності захворювань, у деяких випадках вони функціонально недієздатні або їм необхідна стороння допомога.

Процес старіння пов’язаний зі змінами, що відбуваються в організмі, які призводять до ослаблення біологічних і соціальних функцій людини, до загострення вже наявних або появи нових, нерідко досить тяжких захворювань.

До проблеми старості і її визначення вчені підходили й підходять із різних точок зору: біологічної, фізіологічної, психологічної, функціональної, хронологічної, соціологічної й ін. А звідси й специфіка вирішення проблем суспільного й соціального стану, ролі й місця в родині, організації соціального забезпечення й обслуговування, соціальної реабілітації, соціального піклування над людьми похилого віку.

Процес старіння в окремих групах літніх людей відбувається не однаково. Досить цікавий соціально­психологічний портрет довгожителів описав професор М.Б. Маньковський в Абхазії й Азербайджані. У цьому регіоні збережені традиції етнічної культури, ради старійшин. Люди такого віку користуються на Кавказі повагою. Старих людей запрошують на сімейні торжества, де їм відводять почесне місце. Їх намагаються відгородити від стресів, не кривдять і не забувають, забезпечують кращі побутові умови, харчування та догляд. Для довгожителів характерне спілкування з родичами, сусідами, гармонічні взаємини з дітьми й онуками. Стрижнем характеру довгожителів є позитивна установка щодо навколишнього середовища, людей і до своєї особистості. Ставлення азербайджанських довгожителів до свого віку характеризує той факт, що 80 % обстежених довгожителів вважали його не дуже великим. З одного боку, у довгожителів спрацьовує психологічний захист від усвідомлення факту старіння й неминучості смерті, що визначається особливостями характеру, низьким рівнем тривоги, контактністю, гнучкістю психічних реакцій. Вони не фіксуються на переживаннях і неприємних ситуаціях. У довгожителів Кавказу високий рівень інтелекту, почуття гумору, а порівняно з довгожителями України менш виражене відчуття «часу, що біжить», і за сприйняттям швидкості його плину вони наближаються до вікової групи 40–50 років.

Практика свідчить про те, що літні — це дуже різні люди. Серед них є здорові й хворі; сімейні і самотні; задоволені виходом на пенсію й життям і нещасні, зневірені в житті; малоактивні домосіди й життєрадісні, оптимістично настроєні люди, що займаються спортом і ведуть активний спосіб життя.

З переходом у категорію людей літнього віку у пенсіонерів найчастіше докорінно змінюються не тільки взаємини з суспільством, але й також ціннісні орієнтири — сенс життя, щастя, добро, зло, міняється сам спосіб життя, розпорядок дня, цілі й завдання, коло спілкування. Люди похилого віку в основному більше уваги приділяють внутрішньому й фізичному стану. У свідомості літньої людини найближче майбутнє починає переважати над віддаленим, скорочуються особисті життєві орієнтири, перспективи. Ближче до старості здається, що час швидше тече, але набагато менше відбувається різних подій. При цьому люди, які ведуть активний спосіб життя, більше приділяють увагу майбутньому, а пасивні — минулому. От чому перші більш оптимістичні, реально сприймають зміни в собі.

Старість приносить із собою зміну звичних життєвих стандартів, хвороби, тяжкі щиросердечні переживання. Люди літнього віку виявляються на узбіччі життя. От чому необхідна спеціальна організація допомоги їм. Поряд з матеріальними труднощами виникають труднощі психологічного характеру. Вихід на пенсію, втрата близьких і друзів, хвороби, відсутність постійної роботи приводить до того, що життя людини стає біднішим, у неї менше позитивних емоцій, виникає почуття самотності й непотрібності.

Для людей похилого віку характерні дві риси способу життя: по­перше, люди похилого віку незначні для молодих людей події (похід у магазин, відвідування працівника домоуправління) довго переживають, згадують, вважають важливими; по­друге, літня людина живе в теперішньому часі, її минуле теж живе в сьогоденні — звідси ощадливість, обережність.

Кризовий стан особистості — це стан тимчасової дезінтеграції особистості, що може бути обумовлений як внутрішніми причинами, так і певною ситуацією. Кризовий стан схожий зі стресом, однак криза більш тривала й тяжка. Криза — певний перехідний етап розвитку особистості, коли протиріччя мають уже глобальний характер, стосуються основ життя даної людини. Кризовий стан проявляється по­різному:
— емоційно — апатія, роздратованість, поганий настрій, емоційні зриви, депресія;
— соматично — підвищена стомлюваність; порушення сну; різні хвороби, спровоковані психічним перенапруженням (гіпертонія, стенокардія, виразка шлунка, гастрити, шкірні захворювання, бронхіальна астма, цукровий діабет тощо).

Людині у кризовому стані потрібні лікування і реабілітація. Будь­яка людина періодично перебуває під впливом травмуючих обставин, що порушують нормальний життєвий цикл і викликають кризовий стан. Для деяких людей кризовий стан може стати руйнівним, а для інших він може надати альтернативні перспективи розвитку особистості. У період кризи людина найбільш чутлива до допомоги, відкрита для зовнішніх впливів.

При попаданні людини в кризову ситуацію її реакцією часто буває агресія або депресія.

Агресія — будь­яка дія, що спричиняє або може спричинити страждання або завдавати шкоди фізичному, статевому, психічному здоров’ю людини, а також загроза скоєння таких актів. Агресія може бути фізичною, емоційною, сексуальною, економічною (фінансовою), а також у вигляді зневаги. Люди літнього віку схильні до агресивних проявів.

Розрізняють різні види агресії: фізична, сексуальна, емоційна, економічна, зневага тощо.

Фізична агресія — дії, які спрямовані на заподіяння людям фізичної шкоди або загроза скоєння подібних дій (удари, штовхання, кидання в людину різних предметів). Крім того, брутальне, зневажливе ставлення до них або навмисно неповне надання їм послуг (наприклад, агресивні дії під час годування клієнта) теж є фізичною агресією.

Сексуальна агресія — дія сексуального характеру, що заподіяна усупереч бажанню людини або в ситуації, коли вона не здатна чинити опір. Проявляється в формі нав’язливих сексуальних дотиків, примусу до сексу, скоєння сексуальних дій (дотики до інтимних частин тіла, фотографування з сексуальною метою всупереч її бажанню тощо), аж до згвалтування.

Емоційна агресія — використання слів або дій всупереч бажанню людини, що не обов’язково спричиняє фізичну шкоду. Проявляється в дискримінації, спілкуванні в неприпустимому тоні, образах, погрозах, а також у позбавленні людини зручностей, спричинення страждань, заборона виконання певних соціально й емоційно значимих дій.

Причини виникнення агресії у літніх людей:
— соціальна ізоляція — обмеження або самообмеження в соціальних контактах;
— відхилення в психіці, дезорганізація особистості, вживання алкоголю, наркотиків;
— погана організація роботи закладів соціального обслуговування, низька кваліфікація співробітників і недостатній контроль їх діяльності;
— економічна або психологічна залежність від інших людей;
— спостереження за агресивною поведінкою в дитинстві або відчуття на собі агресивних проявів з боку батьків і оточуючих.

Наслідки агресії: фізичні і емоційно­психологічні; за тривалістю — короткострокові та довготривалі.

Відмінною від агресії реакцією людини на кризовий стан є депресія.

Депресія — це стан, що у відносно легкій формі відчувають багато разів у житті майже всі люди. У більшості випадків у відповідь на якусь подію з’являється стан меланхолії, що протягом кілька днів розсіюється і звичайно не розглядається як психічне захворювання. Депресія, що потребує уваги фахівця, є тривалим і досить серйозним станом, що перешкоджає нормальній діяльності людини.

Люди літнього віку, як і всі інші, також можуть переносити депресію, що проявляється як у легкій, так і в тяжкій формі (клінічна депресія). Важливо відзначити, що клінічна депресія — це не просто «почуття пригніченості», подібний стан робить людину недієздатною. На додаток до сумного настрою у людини звичайно виснажується значна частина інтелектуальної та фізичної енергії, з’являється нераціональне почуття марності або провини, може виникнути бажання вмерти і, як наслідок, з’явитися думка про самогубство. Може спостерігатися розлад сну, втрата апетиту, що веде до занепаду фізичних сил. Підопічний також може втратити інтерес до себе й до всього, що відбувається навколо. У людей, які страждають від тяжкої депресії, можуть виникати галюцинації.

Причини депресії в старості часто пов’язані зі стресовими й негативними подіями, наприклад, відомо, що тяжка втрата викликає депресивні симптоми. Крім того, викликати або підсилити депресію можуть болісні хвороби й побічні ефекти лікування. Окремі хвороби сприяють виникненню депресії більшою мірою, чим інші. Наприклад, таке захворювання, як артрит, що викликає хронічний біль, більше сприяє виникненню депресії, ніж діабет. У людей, які змушені переїхати до стаціонарної установи, депресивні стани спостерігаються частіше. Найчастіше людям похилого віку, які перебувають в стані депресії, приклеюється ярлик «слабоумство» ще до того, як буде поставлений правильний і точний діагноз. Це неприпустимо, тому що в подібних випадках перестають враховуватися ті або інші цілком здорові потреби людини, що, у свою чергу, веде до погіршення стану їхнього здоров’я.

Характерним показником депресії є те, що люди, які перебувають у даному стані, як правило, не розуміють, що з ними відбувається. На будь­яке питання вони відповідають «не знаю», тоді як люди, що страждають від слабоумства, намагаються відповісти, незалежно від того, чи знають вони правильну відповідь, чи ні.

Численні потреби медичного, соціального i психологічного характеру, які формуються з віком, визначають необхiднiсть розробки й впровадження державної системи медико­соціальної допомоги населенню літнього віку на всіх етапах структурної перебудови медичної галузі, що було передбачено Концепцією розвитку охорони здоров’я, затвердженою Указом Президента України (2000 р.), постановою Верховної Ради України (2003 р.) та контролюється Кабінетом Мiнiстрiв України. Для вирішення цих питань у 1997–2002 рр. році була проведена комплексна програма «Здоров’я лiтнiх людей», затверджена Указом Президента України, згідно з Указом Президента України (2002 р.) виконана Державна комплексна програма соціально­медичного забезпечення ветеранів війни на період до 2005 року та виконуються заходи з підвищення якості допомоги пенсіонерам у межах Міжгалузевої комплексної програми «Здоров’я нації», розділ 6 (2002–2010 рр.). У межах виконання цих програм МОЗ України затверджено 26 методичних рекомендацій та інформаційних листів, розроблено й впроваджено у медичних закладах більше 100 методів лікування, діагностики й профілактики захворювань у людей літнього віку. Досвід виконання основних заходів цих програм свідчить, що комплексний підхід дозволяє досягнути деяких позитивних зрушень у поліпшенні медико­соціальної допомоги людям літнього віку. Це стосується й покращення методологічної та лікувально­діагностичної бази, розвитку, тенденції переорієнтування окремих видів геріатричних служб на мультидисциплінарні форми роботи, налагодження взаємодії між державними і громадськими організаціями тощо. У 2005 р. у межах виконання програми Кабінету Міністрів України «Назустріч людям» та Мадридського міжнародного плану дій з проблем старіння (ООН, 2002 р.) за ініціативою Верховної Ради був створений Державний навчально­методичний геріатричний центр.