Газета «Новости медицины и фармации» 13–14(333–334)

Господи, Боже мій!
Удостой мене бути
знаряддям миру Твого…
Із молитви Миколи Пирогова

13 листопада 1810 року в сім’ї казначея Московського провіантного депо Івана Івановича Пирогова народилася тринадцята дитина, син Микола. Дідусь, Іван Мокійович, якому вже перевалило за сто, з усмішкою взяв немовля на руки і сказав: «Господи, помилуй! Господи, благослови!..»
Так почався життєвий шлях великого лікаря, дослідника і педагога, який уперше в історії медицини застосував наркоз і гіпсову пов’язку, а також поєднав науку і віру і став прикладом для багатьох поколінь лікарів.

Біографи радянського періоду зазвичай викреслювали з життя вченого цілі періоди духовних пошуків, і лише після краху атеїзму настільною книгою тисяч його послідовників стала праця «Питання життя. Щоденник старого лікаря…», де він розкриває свою душу, переповнену глибокої й зворушливої віри в Христа. Цей щоденник великий лікар вів у мальовничому маєтку Вишня, що під Вінницею, протягом 12 років.

«Мої релігійні переконання не залишалися протягом життя тими самими, — пише Пирогов — Я зробився, але не раптом… і не без боротьби, віруючим».

Шлях до Бога розпочався ще в дитинстві, яке було освячене вірою батьків. Йому назавжди запам’ятався затишний будинок із чудовим садом, алеями, альтанками, доріжками. Працелюбство батька поєднувалося з палким коханням та повагою до своєї дружини, що сприяло створенню особливої атмосфери в сім’ї Пирогових.

Мати Пирогова відрізнялась напрочуд чутливим і лагідним характером. Вона присвятила все життя своїм численним дітям.

З любов’ю великий хірург пише про свою няню Катерину Михайлівну: «Я не чув від неї жодного лайливого слова; завжди ласково зупиняла впертість і витівку; мораль її була найпростіша й завжди зворушлива, тому що виходила з люблячої душі. «Бог не велить так робити, не роби цього, грішно!» — і нічого більше».

Багатогранне життя Миколи Пирогова супроводжувалось багатьма чудовими явищами. У 13 років він був зарахований до медичного факультету Московського університету, а в 17 його відібрали кандидатом для підготовки до професорського звання. Під впливом товаришів­студентів Микола Пирогов вступив у доросле життя скептиком у питаннях віри. Поступовий відступ від позицій атеїзму почався, коли він став професором Імператорської медико­хірургічної академії. Скоро в його житті почались випробування. Під час тяжкої хвороби він писав: «Повне невір’я й атеїзм заполонили душу. Якщо така хитка була в мене релігійна сторона, то поняття про моральність також було не міцним… інший спосіб життя й інші, тривалі роздуми переконали мене в повній безпідставності такого світогляду. Для мене існування Верховного Розуму і Верховної Волі зробились такою ж необхідністю, як і моє власне існування».

Потім була смерть першої дружини. Залишившись з двома малолітніми дітьми на руках, вчений відчуває гостру потребу в підтримці Небесного Отця, щоб заспокоїти схвильовану душу.

«Мені потрібен був відсторонений, недосяжний високий ідеал віри. І взявшись за Євангеліє… а мені вже було 38 років від роду, я знайшов для себе цей ідеал». Він проніс через усе життя цей ідеал і втілював у свою складну роботу євангельські принципи, хоча це було робити дуже нелегко. Для цього треба згадати, у якому стані тоді перебувала хірургія. Наркозу, гіпсу, знеболювальних препаратів не було. Різали по живому. Серед хірургів існувало негласне правило: на крики й стогони пацієнтів не звертати ніякої уваги. Уміння зберігати холоднокровність було обов’язковим для хірурга тих часів.

Неможливість залишатися байдужим до чужого горя привела до пошуків нових методів лікування. Дію наркозу він спочатку випробовує на собі. І тільки переконавшись у позитивному результаті, застосовує його при оперуванні своїх пацієнтів. Надалі він ніколи не допускав, щоб оперували без заспокійливого ефіру.

Микола Пирогов довго думав, як допомогти хворим при переломах. Спочатку стягував кості крохмальними пов’язками. Він буквально не відходив від прооперованих під час Кавказької війни, йдучи пішки за возами сотні кілометрів, прислухаючись до їх стогонів.

Одного разу Пирогов попав у майстерню знайомого скульптора і побачив там гіпсові форми, які скульптори використовують на проміжному етапі. Ось воно! Те, що потрібно хірургу! Так гіпс потрапив у лікарні й користується популярністю до нашого часу.

Крім того, Микола Іванович організував Хрестовоздвиженську громаду сестер милосердя і ввів принцип сортування поранених на чотири категорії. Тобто в першу чергу медична допомога надавалась тим, хто був в найтяжчому стані, а останніми були легкопоранені. Ці принципи використовуються у світовій воєнно­медичній практиці й зараз.

У цій людині поєднувались велич генія і надзвичайна скромність. На прохання написати автобіографію він відповів: «…Для цього я не маю ніяких матеріалів під рукою і не збирав їх, тому що ніколи не думав писати власну автобіографію, і зізнаюсь, мало нею цікавився. …Правда, іноді я мріяв написати історію моїх помилок».

Девізом життя великого вченого­практика був біблійний вислів: «Віра без справ мертва», тому що він вважав, що всілякі добрі справи віруючого є служінням Господу.

У київський період його життя була написана унікальна праця «Ілюстрована топографічна анатомія розпилів, яка зроблена в трьох вимірах через заморожене людське тіло». Сучасні вчені впевнені, що цю роботу можна вважати предтечою комп’ютерної томографії, однієї з новітніх технологій ХХІ століття.

У Петербурзі і в Дерпті, Сімферополі й Києві, у Німеччині й Італії, у Кишиневі й селі Вишня він був доступним і простим, приходив на допомогу на перший поклик хворої людини й завжди після операції ховав руки в кармани, щоб йому не надумали платити. Мало того, він видавав наукові праці і виручені гроші переказував на користь незаможних.

У 1866 році сім’я Пирогових переселяється в садибу Вишня, де відпочивати йому не довелось. Він продовжував оперувати хворих, привів до ладу великому дубовому лісу, посадив дві березові діброви, побудував дві греблі, млин. Займався також селекцією пшениці, винограду, троянд. Особливо пишався своїми трояндами. Із Вишні Пирогов тричі їздив за кордон, у тому числі й на фронти російсько­турецької та франко­пруської воєн. За 5 тижнів він оглянув 70 воєнних лазаретів. Жив у тяжких умовах. Часто спав на підлозі, їв що прийдеться, переміщався на підводах або пішки. Лікарі всіх національностей товпились біля ліжок поранених, де зупинявся маститий хірург, щоб перейняти прогресивні методи лікування, що врятували тисячі людей.

Тут же, у Вишні, Микола Пирогов і упокоївся.

Останніми словами хірурга були: «Життя, ти з метою мені дано». Була 20 година 25 хвилин 23 листопада 1881 року.