Газета «Новости медицины и фармации» 16(336) 2010

Проведення диспансеризації населення до цього часу було регламентовано низкою нормативно-правових актів. У свою чергу, Наказ (йдеться про Наказ Міністерства охорони здоров'я України №728 від 28 серпня 2010 року «Про диспансеризацію населення»), як більш ґрунтовний документ, став логічним продовженням цих актів.

Але основною передумовою для розробки та прийняття Наказу є незадовільний стан здоров'я громадян України. Проявами цієї ситуації є низький рівень очікуваної тривалості життя населення України — 68,2 року (розрив із середньоєвропейськими показниками становить понад 6, а з показниками країн Європейського Союзу — понад 10 років); високі показники загальної смертності населення (16,3 на 1000 населення), які удвічі перевищують показники країн Європейського Союзу, а показники смертності населення у працездатному віці — в 2–4 рази; різке вираження феномена чоловічої «надсмертності» (коли смертність чоловіків у середній віковій категорії (25–44 роки) майже в 4 рази перевищує смертність жінок аналогічного віку); один з найвищих в Європейському регіоні рівень природного спаду населення (–4,2 на 1000 населення), що призводить до депопуляції населення швидкими темпами; стрімке старіння населення, яскраво регресивний характер відтворення населення, коли частка населення старших вікових груп значно перевищує частку населення віком 0–15 років); високий рівень загальної захворюваності населення на тлі знач­- ного поширення факторів ризику захворювань.

Погіршення стану здоров'я населення призводить до об'єктивного зростання потреб у медичній допомозі.

Протягом останніх років залишається фактично незмінною структура причин захворюваності, поширеності та смертності населення.
Основною метою диспансеризації населення є в першу чергу попередження розвитку захворювань, проведення заходів, спрямованих на збереження та укріплення здоров'я, зниження рівня захворюваності, інвалідності та смертності населення, збільшення активного довголіття.
За розрахунками державі економічно вигідніше попередити захворювання, ніж лікувати хвороби та їх наслідки, виплачувати кошти за втрату працездатності, втрачати людські життя.

Диспансеризація включає:
— медичний огляд населення з проведенням визначеного обсягу лабораторних та інструментальних обстежень;
— додаткове обстеження осіб, які цього потребують;
— виявлення осіб з факторами ризику, що спричиняють виникнення та розвиток захворювань;
— своєчасне виявлення захворювань;
— розробку та проведення комплексу необхідних медичних та соціальних заходів, динамічного спостереження за станом здоров'я населення.

Диспансеризація проводиться закладами охорони здоров'я за участю вищих навчальних медичних закладів усіх рівнів акредитації, закладів післядипломної освіти, наукових установ, центральних та місцевих органів виконавчої влади, відомств, установ та організацій.

Територіальні органи охорони здоров'я або визначені ними заклади організовують бригади спеціалістів із закладів охорони здоров'я обласного (республіканського в Автономній Республіці Крим, міського — у містах Києві та Севастополі) підпорядкування, вищих навчальних медичних закладів усіх рівнів акредитації, закладів післядипломної освіти, наукових установ для диспансерного огляду дорослого та дитячого населення у районах та містах відповідної адміністративній території, насамперед у сільських населених пунктах, які мають проблеми кадрового та матеріально-технічного забезпечення диспансеризації. Зазначені бригади спеціалістів забезпечуються необхідними медичним обладнанням та транспортними засобами.

Диспансеризація не є обов'язковою. Примушувати громадян до проходження диспансеризації ніхто не збирається. Громадяни України повинні самі бути зацікавлені у проходженні диспансеризації, у тому числі знайти час для її проходження.

Відповідно до вищевказаного Наказу вбачається лише єдина обов'язковість — обов'язок органів охорони здоров'я створити умови для того, аби усі бажаючі могли пройти щорічну диспансеризацію.

Щодо даних про стан здоров'я людей, які пройшли диспансеризацію, то вони становитимуть конфіденційну інформацію про особу, яка охороняється законом. У разі, якщо згодом в Україні буде запроваджено систему загальнообов'язкового державного медичного страхування, дані, отримані в ході диспансеризації, можуть бути використані для персоніфікації запланованих видатків для медичного обслуговування людини, і жодного порушення права на приватність в цьому не вбачається.

Одною із складових диспансеризації є профілактичні медичні огляди населення.

Наказ набере чинності після державної реєстрації у Міністерстві юстиції та офіційного опублікування.

Наказом визначено чіткий Порядок диспансеризації населення, у тому числі у великих містах, у невеликих поселеннях та у сільській місцевості.
Відповідальність за проведення диспансеризації в першу чергу покладається на дільничного лікаря (лікаря загальної практики — сімейної медицини) та громадянина України.

Персональна відповідальність за проведення диспансеризації покладається на керівників органів та закладів охорони здоров'я.
Організаційний супровід та облік диспансеризації здійснюють органи або заклади охорони здоров'я, які визначені відповідальними за стан надання медичної допомоги населенню на відповідній адміністративній території.

Довідково: Диспансеризація — метод медичного обслуговування населення, який передбачає активне виявлення захворювань у ранніх стадіях, нагляд за певними групами хворих з метою забезпечення їх життєдіяльності та працездатності, проведення оздоровчих заходів, обов'язкові медичні огляди деяких категорій населення тощо.

Диспансерний нагляд за здоровими особами і хворими проводять лікарі різного фаху. Фельдшер і акушерка — незамінні помічники лікаря в проведенні диспансеризації.

Виявлених хворих беруть під активний нагляд, складають план заходів щодо їхнього оздоровлення. Звичайно, не саме по собі прийняття хворого на облік, а повне й своєчасне проведення оздоровчих заходів зумовлює ефективність диспансерного нагляду.