Газета «Новости медицины и фармации» Психиатрия (329) 2010 (тематический номер)

Світ невпинно старіє. У віковій структурі населення світу відбуваються глибокі зміни: стрімко збільшується відсоток людей старших вікових груп. Із цим явищем стикаються всі регіони світу. У ХХІ сторіччі старіння населення буде впливати на суспільство та вимагати від директивних органів усе більшої уваги до цього процесу. Особливо це стосується забезпечення фінансової життєздатності пенсійних систем, покриття витрат на системи охорони здоров’я й всебічного залучення потенціалу людей літнього віку як активних учасників процесу громадського розвитку.

Саме процес старіння населення — збільшення в структурі населення питомої ваги людей старшого віку при одночасному зменшенні відносної кількості дітей, молоді та людей працездатного віку — спонукав до розвитку науки геронтології та її складової — геріатрії.

Треба розрізняти поняття старіння й старості. Старіння — це закономірний руйнівний процес, що приводить до обмеження пристосувальних можливостей організму, розвитку вікової патології та збільшення ймовірності смерті. Старість — це віковий період, що підрозділяється, у свою чергу, на такі етапи: 60–74 — літній вік, 75–89 — старечий вік і 90 років і більше — довгожителі.

Постаріння населення — це глобальний процес, люди літнього (60–74 роки) і старечого віку (75 років і більше) становлять найбільш зростаючу частину населення світу. Кожен місяць 1 млн землян переступає поріг шістдесятиріччя. За даними ООН, у 1950 році у світі проживало 214 млн осіб, старших 60 років, у 1975 році їхнє число збільшилося до 350 млн, а в 2000 році — до 590 млн. За даними прогнозів ООН, у 2025 році їхня чисельність перевищить 1 млрд 121 млн чоловік, тобто в 6 разів збільшиться порівняно з 1950 роком (за цей же час загальна чисельність населення планети зросте в 3 рази). До 2050 року чисельність людей похилого віку досягне 2 млрд. При цьому частка людей віком 60 років і понад у всій чисельності населення світу в найближчі 50 років збільшиться з 10 до 22 %. До 2050 року вперше в історії людства число осіб віком 60 років і понад перевищить кількість дітей до 14 років. Завершиться перехід епохи високої народжуваності й високої смертності в епоху більш низьких рівнів народжуваності і смертності і, як наслідок, старіння населення. У розвинутих країнах і в Україні процес демографічного переходу вже практично закінчився, у країнах, що розвиваються, він очікується в найближчі 30–50 років.

Демографічна ситуація в Україні дозволяє віднести її до «старих» країн планети. За величиною частки осіб 65 років і більше в загальній структурі населення на початку ХХI сторіччя Україна займає 11-те місце у світі.

Варто підкреслити, що серед людей літнього віку найбільш інтенсивно збільшується група осіб 80 років і більше (осіб, що становлять групу ризику підвищеної потреби в сторонній допомозі). В Україні ця когорта довголітніх (осіб віком 80 років і більше) зросла з 1,2 % у 1950 році до 2,2 % у 2000 році, а за даними прогнозів, виросте до 7,5 % від загальної чисельності населення в 2050 році. Для порівняння: загальна чисельність осіб віком 60 років і понад зросте до 2050 року в 1,5 раза, кількість осіб 80 років і понад за цей же період збільшиться в 3,4 раза.

Вражаючою є зміна такого демографічного показника, як середня тривалість життя. За другу половину ХХ сторіччя середня тривалість людського життя у світі збільшилася на 20 років. Вона приблизно збільшиться ще на десять років до середини ХХI сторіччя. У найближчі десятиліття буде рости середня очікувана тривалість життя населення України, що, як передбачається, збільшиться приблизно на 10 років (з 68,0 року в 2001 році до 77,6 року в 2050 році, у чоловіків — відповідно з 62 до 74 років, у жінок — з 73 до 80,6 року). Для порівняння: у даний час середня очікувана тривалість життя чоловіків у Німеччині і Франції становить 75 років, у Великобританії й Італії — 76 років, у Швеції — 77 років, у Японії — 78 років. Для жінок ця величина дорівнює в Англії 80 рокам, в Австрії — 82 рокам, в Іспанії, Франції, Швейцарії дорівнює 83 рокам, а в Японії — 85 рокам. У 2050 році середня тривалість життя чоловіків Японії досягне 83,5 року, а жінок — 92 років. У містах частка людей 60 років і понад збільшиться з 18,3 % у 2000 році до 26,8 % у 2026 році, у сільській місцевості зменшиться з 25,6 до 20,5 % відповідно. При старінні зростає коефіцієнт переважання жінок серед загальної чисельності осіб пенсійного віку. Так, кількість чоловіків віком 1–5 років на 1000 жінок становить 1002, віком 55 років — 763, віком 70 років — 436, а віком 100 років — 147. На сьогодні очікувана середня тривалість життя жінок на 11 років вища за тривалість життя чоловіків, передбачається, що до 2050 року ця різниця скоротиться до 6 років. Серед усіх чоловіків України чоловіки віком 60 років і понад становлять ледве більше 13 %, а серед жінок жінки аналогічного віку — 28 %.

Треба підкреслити, що низька тривалість життя чоловіків в Україні багато в чому визначається тим, що рівень смертності чоловіків досягає високих величин у працездатному віці (кожен третій чоловік не доживає до пенсійного віку), і основною причиною цього є виробничий, транспортний і побутовий травматизм. Часто причиною травматизму є алкоголь. Зростає смертність чоловіків, які приймають наркотики, алкоголь. Однак чоловіки, що переступили поріг шістдесятиріччя, мають шанс прожити в середньому ще 14 років. Цей показник майбутньої тривалості життя чоловіків 60-літнього віку на три роки нижчий, ніж у середньому на планеті, на чотири роки — ніж у розвинутих країнах, на один рік менший за середній показник для найменш розвинутих країн. А сьогоднішні шістдесятирічні українки проживуть у середньому ще 19 років. Це на рік менше, ніж «середня землянка», на 4 роки менше, ніж їхні однолітки в економічно розвинутих країнах, але на три роки довше, ніж жительки того ж віку в найменш розвинутих країнах. А причина такої демографічної кризи в Україні полягає в соціально-економічному неблагополуччі в країні.

В Україні відзначаються виражені регіональні особливості рівня постаріння населення, до найбільш «старих» відносяться області Центрального і Східного регіону України. Так, у Чернігівській області особи 60 років і більше в 2004 році становили 29,1 % від усього населення. Більш низькі рівні постаріння населення спостерігаються в ряді областей Західного регіону, Південного регіону й у м. Києві. У Закарпатській області особи пенсійного віку в 2004 році становили 17,9 % населення. У сільській місцевості постаріння населення більш виражене, ніж у міській. Регіональні розходження відзначаються також і в показнику середньої очікуваної тривалості життя. Так, наприклад, очікувана тривалість життя при народженні в м. Києві, областях Західного регіону на 4–6 років вища, ніж у Херсонській області.

Постаріння населення обумовлює необхідність вирішення суспільством ряду проблем політичного, економічного, соціального, культурного, психологічного та морального характеру, зростає потреба в різних видах медичної та соціально-побутової допомоги, і, відповідно, зростають витрати суспільства на надання цієї допомоги, збільшується обсяг фінансування на пенсійне забезпечення, на виплату пільг, на обслуговування непрацездатних літніх громадян. У даний час перед суспільством постає необхідність реформування існуючих систем охорони здоров’я і соціального захисту населення з урахуванням нових реалій у демографічній структурі населення країни.

Постаріння населення супроводжується накопиченням у його структурі самотніх людей похилого віку і самотніх, бездітних подружніх пар, де обоє немічні. До цієї категорії людей похилого віку відносяться майже 3 млн осіб, старших за працездатний вік, тобто кожен 5-й пенсіонер самотній, усі вони відчувають потребу в різних видах сторонньої повсякденної турботи. Значну більшість самотніх у всіх вікових групах становлять жінки. Відповідно до прогнозів, до середини даного сторіччя в 3 рази збільшиться кількість непраце­здатних людей похилого віку, які проживають самотньо. Серед причин зростання числа самотніх людей похилого віку можна назвати такі, як розпад багатопоколінних родин, різна тривалість життя чоловіків і жінок, традиційна перевага в суспільстві малодітних родин, міграція молоді з сіл й інші.

Самотність як соціальний феномен сама по собі впливає на стан здоров’я індивіда, а значить, і на величину його потреби в медико-соціальній допомозі. Треба підкреслити, що почуття самітності може відчувати й літня людина, яка живе в родині. Почуття соціальної незахищеності, ізоляції від оточуючих у самотніх громадян підвищує ризик розвитку в них ряду захворювань, і в першу чергу, захворювань серцево-судинної і нервової систем, такою ж мірою як інші фактори ризику. У самотніх людей пенсійного віку досить часто відзначається депресивний стан. Самотні люди похилого віку в 1,5 раза частіше, ніж ті, хто має родину, викликають медичного працівника для надання медичної допомоги вдома. Швидку медичну допомогу самотньо проживаючі викликають частіше в 2,2 раза частіше у віковій групі 60–74 року і в 3,7 рази у віковій групі 75 років і понад, ніж ті, які мають родину. Рівень госпіталізації самотніх на 20 % вищий, ніж в інших категорій пенсіонерів, а тривалість їхнього перебування на госпітальному ліжку на 30–70 % дов­ша, ніж осіб, які живуть у родині. Госпіталізація самотніх старих людей досить часто обумовлена не медичними, а соціальними показаннями. Самотні пенсіонери в першу чергу мають потребу в наданні довгострокової допомоги вдома. Потреби самотніх у різних видах медичної та соціально-побутової допомоги вищі, ніж у проживаючих у родині.

Самотні люди похилого віку швидше утомлюються, менше вірять в успішний результат лікування, частіше ходять на прийом до лікаря, більше приймають ліків, ніж ті, хто не відчуває самітності. Вони постійно відчувають страх перед можливістю розвитку безпорадності.

Вибіркові дослідження фахівців України й інших країн показали, що практично всі самотні люди віком 70 років і понад потребують тимчасово чи постійно сторонньої допомоги. Так, соціологічні дослідження самотніх пенсіонерів віком 70 років і понад, які проживають у м. Києві, дозволили розділити їх на 4 групи залежно від стану здоров’я й рівня потреби в різних видах допомоги:

— самотні, прикуті до ліжка — 5,2 %;

— пересуваються в межах квартири — 24,2 %;

— вимагають часткової допомоги — 43,5 %;

— вимагають тимчасової допомоги — 28,1 %.

Часткова допомога передбачає виконання тяжкої домашньої роботи, ремонтних робіт, роботи на присадибній ділянці, заготівлі на зиму продуктів харчування, палива тощо. Тимчасова допомога потрібна під час загострення захворювання, після перенесених травм, після виписки зі стаціонару, після перенесення стресових ситуацій тощо.

Таким чином, одним із серйозних наслідків постаріння населення є поява в суспільстві когорти соціально незатребуваних людей похилого віку, недостатньо матеріально забезпечених, непрацездатних. які страждають від комплексної хронічної патології, соціально ізольованих. Про цю категорію людей повинні піклуватися в першу чергу державні соціальні структури, а також волонтерські й інші громадські організації.

Перші ознаки наступаючої старості з боку нервової системи проявляються поступово. Літня людина відзначає, що в неї погіршилася пам’ять, особливо на поточні події, на імена й прізвища, з’являється підвищена стомлюваність, особливо при розумовій роботі, змінюється почерк, при написанні листа в словах пропускаються букви, не дописуються закінчення слів. Характерна для людей літнього віку неуважність: поклавши окуляри, не пам’ятають куди, у той час, коли вони знаходяться у кишені піжами або зміщені з перенісся на чоло. Літні люди важко запам’ятовують дати, імена, номери телефонів, призначені зустрічі. Вони швидко забувають побачене по телевізору або прочитане, не можуть згадати, куди поклали ту або іншу річ. Всі ці симптоми добре відомі людям літнього віку, але вони до них ставляться без особливого почуття тривоги. «Старість... склероз... куди дінешся?..» — нерідко доводиться чути лікареві від пацієнтів.

На тлі втрати пам’яті на поточні події в літніх людей зберігається й навіть «пожвавлюється» пам’ять на справи давно минулих днів. Вважається, що «відхід у минуле» і спогади, пов’язані з періодом соціальної активності й значимості, підвищують самооцінку літньої людини, дозволяють їй відволіктися від усвідомлення «неясної» дійсності, з якою вона не хоче погодитися й осмислити.

У психіці, характері, поведінці людини теж з’являються свої зміни. Інте­реси стають більш одноманітними й не пов’язані з необхідністю значних витрат часу та сил на м’язову або розумову роботу. Недоліки, такі як скнарість, заздрісність, недовірливість, нелагідність, які якщо й проявлялися в молодості, але були цілком терпимими для оточуючих, у старості посилюються, стають нестерпними. Увага літньої людини все більше загострюється на його власних нездужаннях і переживаннях, і вона намагається зацікавити ними всіх інших. Вона з недовірою сприймає ті ідеї й відомості, які були йому невідомі раніше, причому значення їх, як правило, занижується. Природно, що ці зміни в зовнішності й особистості людини відображають глибинну перебудову його організму.

Деформація структури особистості. Під час старіння спостерігаються зміни особистісних властивостей. Вони обумовлені віковими особливостями літньої людини. Поступово слабшає діяльність усіх органів почуттів, пропадає жвавість, рухливість. Раніше діяльні люди стають більш пасивними. Зменшення життєвої енергії позначається й на емоційності. Люди, які прожили бурхливе, емоційно напружене життя, поступово стають більш спокійними, знаходять радості у вужчому колі, іноді їхнє життя стає зовсім безрадісним. Також звужується і коло їхніх почуттів, свою любов вони концентрують на родині, а то й на комусь одному з її членів (єдиний онук або онука), який стає для них центром усіх радощів життя.

Велике значення відіграє зміна оточення. Наприклад, якщо людина стає скупою на слова, то це нерідко пов’язане з тим, що старих друзів уже немає, а заводити нових не вистачає сил і можливостей. Стареча безпорадність, сугестивність і піддатливість добре відомі. Ці риси пов’язані зі звуженням кола інтересів до питань свого здоров’я й зосередженням на власних бажаннях і потребах, іноді на шкоду інтересам близьких, підвищеними емоційними реакціями й висловленням великої кількості скарг. Процеси збідніння емоційного життя можуть мати й більш тяжку форму, у таких випадках зовнішній світ майже зовсім не цікавить людину, її почуття деградують до фізіологічних процесів: їжі, сну, відправлення елементарних потреб. Настрій стає більш постійним. Люди зазвичай спокійні. У деяких випадках відзначаються стійкі відхилення в якомусь певному напрямку: пригніченість або збудженість. Коли в старості в людини, яка раніше відзначалася добротою й щедрістю, виникає скнарість, люди іншого віку дивуються, тому що не розуміють причин змін, що відбуваються. Вони б менше дивувалися і більше допомагали, якби чітко розуміли, що за ощадливістю ховається форма боротьби за незалежність існування. Оскільки люди літнього віку з різних причин не розраховують уже самі заробити на непередбачені потреби, єдиний спосіб збереження незалежності — ощадливість.

Часто в старості проявляється вразливість, а реакції людей літнього віку здаються іншим людям невідповідними їх причинам, оскільки вони не знають, що незначні конфлікти в родині або на роботі в людей літнього віку нерідко в пам’яті відновлюють старі, давно забуті образи. Люди літнього віку реагують не тільки на дану конкретну подію, але й на суму попередніх образ плюс дану конфліктну ситуацію, тому в них розвивається масована затяжна реакція. При виражених ознаках неблагополуччя може виникнути тимчасовий хворобливий стан, наприклад, невроз.

Вищевказані зміни характеру й поведінки людей у старості проявляються далеко не в усіх. Розвиток подібних негативних змін уповільнює активна життєва позиція, творча діяльність та бажання допомагати оточуючим людям.

Психічні відхилення, пов’язані зі старінням. Люди похилого віку страждають від психічних захворювань значно частіше, ніж молоді й люди середнього віку. Однак не треба думати, що старість неминуче пов’язана з погіршенням здоров’я, у тому числі психічного. Багато захворювань пізнього віку можна вилікувати. Важливо бути уважним до себе й своїх літніх родичів і вчасно звертатися до лікаря. У той же час люди похилого віку звертаються до психіатрів і психотерапевтів у два рази рідше, ніж населення в цілому. Люди, старші за 60 років, часто не звертають уваги на розлади пам’яті, настрою та поведінки, розглядаючи їх як неминучий результат старіння. На жаль, такий неправильний погляд характерний і для родичів, які все пояснюють літнім віком і думають, що однаково нічого не можна зробити. Характерною рисою психопатологічних розладів у літньому і старечому віці є феномен соматизації, тобто тілесного вираження психічних розладів. Такі хворі звертаються по допомогу до лікарів загального профілю, які не завжди можуть розпізнати психічні порушення в літніх пацієнтів, особливо якщо це стосується депресивних порушень і легких розладів пам’яті й мислення. У пацієнтів літнього віку широко представлені різні прояви неврозоподібного синдрому, в основі якого насамперед церебральний атеросклероз. Характерні скарги на відчуття важкості в голові, шум і дзвін у вухах, запаморочення, похитування при ходьбі або вставанні з ліжка, наростання втоми навіть при невеликих фізичних навантаженнях. З’являється потреба в денному відпочинку. Хворі стають дратівливими, нетерплячими, погано переносять шум, легко з’являються сльози на очах, відзначається зниження пам’яті, порушується сон.

Найпоширеніше психічне порушення літнього віку — депресія. Настрій знижений, характерне постійне відчуття туги або тривоги, з’являється відчуття непотрібності, безнадійності, безпорадності, необгрунтованої винності, втрата інтересу до колишніх улюблених занять, родини, друзів та роботи.

Старіння не може розглядатися як проста інволюція, згасання й регресування, скоріше це триваюча трансформація людини, що включає багато пристосувальних і компенсаторних механізмів. Період старості має ряд відмітних рис, серед яких важливу роль відіграє припинення трудової діяльності або зміна її характеристик (зниження інтенсивності та обсягу). Внаслідок зміни соціального статусу відзначається надлишок вільного часу, звуження звичного кола спілкування, втрата провідної ролі в родині, ослаблення або зміна виховних функцій тощо. Комплекс перерахованих факторів неминуче викликає порушення життєвого стереотипу, веде до необхідності його зміни, адаптації до нових зовнішніх умов. Таким чином, люди старшого віку повинні пристосовуватися не тільки до нової ситуації зовні, але й адекватно реагувати на зміни в самих собі.

Психологічні особливості людей літнього віку. Зміни статусу людини в старості, викликані насамперед припиненням або обмеженням трудової діяльності, змінами ціннісних орієнтирів, самого способу життя й спілкування, виникненням утруднень у соціально-побутовій, психологічній адаптації до нових умов, вимагає обов’язкового вироблення особливих підходів, форм і методів соціальної роботи з людьми похилого віку.
Літні люди прожили відносно довге життя, внаслідок чого вони вже мають певні психофізичні обмеження, незалежно від наявності або відсутності захворювань, у деяких випадках вони функціонально недієздатні або їм необхідна стороння допомога.

Процес старіння пов’язаний зі змінами, що відбуваються в організмі і призводять до ослаблення біологічних і соціальних функцій людини, до загострення вже наявних або появи нових, нерідко досить тяжких захворювань.

До проблеми старості та її визначення вчені підходили й підходять із різних поглядів: біологічного, фізіо­логічного, психологічного, функціо­нального, хронологічного, соціологічного й ін. А звідси й специфіка вирішення проблем суспільного й соціального стану, ролі й місця в родині, в організації соціального забезпечення й обслуговування, соціальної реабілітації, соціального піклування про людей похилого віку.

Процес старіння в окремих групах літніх людей відбувається не­однаково. Досить цікавий соціально-психологічний портрет довгожителів описав професор М.Б. Маньковський в Абхазії й Азербайджані. У цьому регіоні збережені традиції етнічної культури, ради старійшин. Люди такого віку користуються на Кавказі повагою. Старих людей запрошують на сімейні торжества, де їм відводять почесне місце. Їх намагаються відгородити від стресів, не кривдять і не забувають, забезпечують кращі побутові умови, харчування та догляд. Для довгожителів характерне спілкування з родичами, сусідами, гармонічні взаємини з дітьми й онуками. Стрижнем характеру довгожителів є позитивна установка стосовно навколишнього середовища, людей і своєї особистості. Ставлення азербайджанських довгожителів до свого віку характеризує той факт, що 80 % обстежених довгожителів вважали його не дуже великим. З одного боку, у довгожителів спрацьовує психологічний захист від усвідомлення факту старіння й неминучості смерті, що визначається особливостями характеру, низьким рівнем тривоги, контакт­ністю, гнучкістю психічних реакцій. Вони не концентрують увагу на переживаннях і неприємних ситуаціях. У довгожителів Кавказу високий рівень інтелекту, добре почуття гумору, а порівняно з довгожителями України менш виражене відчуття «часу, що біжить», і по сприйняттю швидкості його плину вони наближаються до вікової групи 40–50 років.

Практика свідчить про те, що літні люди дуже різні. Серед них є здорові й хворі; сімейні й самотні; задоволені виходом на пенсію й життям і нещасні, зневірені в житті; малоактивні домосіди й життєрадісні, оптимістично налаштовані люди, які займаються спортом і ведуть активний спосіб життя.

З переходом у категорію людей літнього віку у пенсіонерів найчастіше докорінно змінюються не тільки взаємини з суспільством, але й також ціннісні орієнтири: сенс життя, поняття щастя, добра, зла, міняється сам спосіб життя, розпорядок дня, цілі й завдання, коло спілкування. Люди похилого віку більше уваги приділяють в основному внутрішньому й фізичному стану. У свідомості літньої людини найближче майбутнє починає переважати над віддаленим, коротшими стають особисті життєві орієнтири, перспективи. Ближче до старості здається, що час швидше минає, але набагато менше відбувається різних подій. При цьому люди, які ведуть активний спосіб життя, більше уваги приділяють майбутньому, а пасивні — минулому. От чому перші більш оптимістичні, реально сприймають зміни в собі.

Старість приносить із собою зміни звичних життєвих стандартів, хвороби, тяжкі щиросердечні переживання. Люди літнього віку опиняються на узбіччі життя. От чому необхідна спеціальна організація їм допомоги. Поряд з матеріальними труднощами виникають труднощі психологічного характеру. Вихід на пенсію, втрата близьких і друзів, хвороби, відсутність постійної роботи призводить до того, що життя людини стає біднішим, менше позитивних емоцій, виникає відчуття самотності й непотрібності.

Для людей похилого віку характерні дві риси способу життя: по-перше, люди похилого віку незначні для молодих людей події (похід у магазин, відвідування працівника домоуправління) довго переживають, згадують, вважають важливими; по-друге, літня людина живе в теперішньому часі, його минуле теж живе в сьогоденні — звідси ощадливість, обережність.

Кризовий стан особистості — це стан тимчасової дезінтеграції особистості, що може бути обумовлений як внутрішніми причинами, так і певною ситуацією. Кризовий стан схожий зі стресом, однак криза більш тривала і тяжка. Криза — певний перехідний етап розвитку особистості, коли протиріччя мають уже глобальний характер, стосуються основ життя даної людини. Кризовий стан проявляється по різному:

— емоційно: апатія, роздратованість, поганий настрій, емоційні зриви, депресія.

— соматично: підвищена стомлюваність; порушення сну; різні хвороби, спровоковані психічним перенапруженням (гіпертонія, стенокардія, виразка шлунка, гастрити, шкірні захворювання, бронхіальна астма, цукровий діабет тощо).

Людині у кризовому стані потрібні лікування й реабілітація. Будь-яка людина періодично знаходиться під впливом травмуючих обставин, які порушують нормальний життєвий цикл і викликають кризовий стан. Для деяких людей кризовий стан може стати руйнівним, а для інших він може надати альтернативних перспектив розвитку особистості. У період кризи людина найбільш чутлива до допомоги, відкрита для зовнішніх впливів.

Коли людина опиняється в кризовій ситуації, її реакцією часто буває агресія або депресія.

Агресія — будь-яка дія, що спричиняє або може спричинити страждання або шкоду фізичному, статевому, психічному здоров’ю людини, а також загроза скоєння таких актів. Агресія може бути фізичною, емоційною, сексуальною, економічною (фінансовою) і у вигляді зневаги. Люди літнього віку схильні до агресивних проявів.

Розрізняють різні види агресії: фізичну, сексуальну, емоційну, економічну, зневагу тощо.

Фізична агресія — дії, які направлені на заподіяння людям фізичної шкоди, або загроза скоєння подібних дій (удари, штовхання, кидання в людину різних предметів). Крім того, брутальне, зневажливе ставлення або навмисно неповне надання їм послуг (наприклад, агресивні дії під час годування клієнта) теж є фізичною агресією.

Сексуальна агресія — дія сексуального характеру, заподіяна проти бажання людини або в ситуації, коли він не здатний чинити опір. Проявляється у формі нав’язливих сексуальних дотиків, примусу до сексу, скоєнні сексуальних дій (дотики до інтимних частин тіла, фотографування з сексуальною метою всупереч бажанню людини тощо), аж до згвалтування.

Емоційна агресія — використання слів або дій всупереч людині й не обов’язково спричиняє фізичну шкоду. Проявляється в дискримінації, спілкуванні у неприпустимому тоні, образах, погрозах, а також у позбавленні людини зручностей, спричинення страждань, заборона виконання певних соціально й емоційно значимих дій.

Причини виникнення агресії у літніх людей:

— соціальна ізоляція: обмеження або самообмеження в соціальних контактах;

— відхилення в психіці, дезорганізація особистості, вживання алкоголю, наркотиків;

— погана організація роботи закладів соціального обслуговування, низька кваліфікація співробітників і недостатній контроль їх діяльності;

— економічна або психологічна залежність від інших людей;

— спостереження за агресивною поведінкою в дитинстві або відчуття на собі агресивних проявів із боку батьків і оточуючих.

Наслідки агресії: фізичні й емоцій-но-психологічні; за тривалістю — короткострокові та довготривалі.

Відмінною від агресії реакцією людини на кризовий стан є депресія.

Депресія — це стан, що у відносно легкій формі відчувають багато разів у житті майже всі люди. У більшості випадків у відповідь на якусь подію з’являється стан меланхолії, що протягом кілька днів розсіюється, і звичайно не розглядається як психічне захворювання. Депресія, що потребує уваги фахівця, є тривалим і досить серйозним станом, що перешкоджає нормальній діяльності людини.

Люди літнього віку, як і всі інші, також можуть переносити депресію, що проявляється як у легкій, так і у тяжкій формі (клінічна депресія). Важливо відзначити, що клінічна депресія — це не просто відчуття пригніченості; подібний стан робить людину недієздатною. На додаток до сумного настрою в людини звичайно виснажується значна частина інтелектуальної та фізичної енергії, з’являється нераціональне відчуття марності або провини, може виникнути бажання вмерти і, як наслідок, з’явитися думка про самогубство. Може спостерігатися розлад сну, втрата апетиту, що веде до занепаду фізичних сил. Підопічний також може втратити інтерес до себе й до всього, що відбувається навколо. У людей, що страждають від тяжкої депресії, можуть виникати галюцинації.

Причини депресії в старості часто пов’язані зі стресовими й негативними подіями, наприклад, відомо, що важка втрата викликає депресивні симптоми. Крім того, викликати або підсилити депресію можуть болісні хвороби й побічні ефекти лікування. Окремі хвороби сприяють виникненню депресії більшою мірою, ніж інші. Наприклад, таке захворювання, як артрит, що викликає хронічний біль, більше сприяє виникненню депресії, ніж діабет. У людей, які змушені переїхати в стаціонарну установу, депресивні стани спостерігаються частіше. Найчастіше людям похилого віку, що перебувають в стані депресії, приклеюється ярлик «слабоумство» ще до того, як буде поставлений правильний і точний діагноз. Це неприпустимо, тому що в подібних випадках перестають враховуватися ті або інші цілком здорові потреби людини, що, у свою чергу, веде до погіршення стану їх здоров’я.

Характерним показником депресії є те, що люди, які перебувають у даному стані, як правило, не розуміють, що з ними відбувається. На будь-яке питання вони відповідають: «Не знаю», тоді як люди, які страждають від слабоумства, намагаються відповісти незалежно від того, знають вони правильну відповідь чи ні.

Численні потреби медичного, соціального й психологічного характеру, які формуються з віком, визначають необхiднiсть розробки i впровадження державної системи медико-соціальної допомоги населенню літнього віку на всіх етапах структурної перебудови медичної галузі, що було передбачено в Концепції розвитку охорони здоров’я, затвердженій Указом Президента України (2000 р.), Постановою Верховної Ради України (2003 р.), та контролюється Кабінетом Мiнiстрiв України. Для вирішення цих питань у 1997–2002 рр. була проведена комплексна програма «Здоров’я лiтнiх людей», затверджена Указом Президента України. Згідно з Указом Президента України (2002 р.) виконана «Державна комплексна програма соціально-медичного забезпечення ветеранів війни» на період до 2005 року, та виконуються заходи з підвищення якості допомоги пенсіонерам у межах Міжгалузевої комплексної програми «Здоров’я нації», розділ 6 (2002–2010 рр.). У межах виконання цих програм затверджено МОЗ України 26 методичних рекомендацій та інформаційних листів, розроблено й впроваджено у медичних закладах понад 100 методів лікування, діагностики і профілактики захворювань у людей літнього віку. Досвід виконання основних заходів цих програм свідчить, що комплексний підхід дозволяє досягнути деяких позитивних зрушень у поліпшенні медико-соціальної допомоги людям літнього віку. Це стосується і покращення методологічної та лікувально-діагностичної бази, розвитку, тенденції переорієнтування окремих видів геріатричних служб на мультидисциплінарні форми роботи, налагодження взаємодії між державними і громадськими організаціями тощо. У 2005 р. у межах виконання програми Кабінету Міністрів України «Назустріч людям» та Мадридського міжнародного плану дій з проблем старіння (ООН, 2002 р.) за ініціативою Верховної Ради був створений Державний навчально-методичний геріатричний центр.