Газета «Новости медицины и фармации» Психиатрия (329) 2010 (тематический номер)

Протягом останніх 10 років надання психіатричної допомоги відбувається в правовому полі. Адже це декларує єдиний у країні закон, що захищає права людини з психічним розладом, завдяки якому психіатрія вийшла з ізоляції і стала активно використовувати досвід закордонних країн у лікуванні розладів і в галузі захисту прав хворих, що становить один із важливих аспектів психіатрії.

Закон «Про психіатричну допомогу» відповідає всім міжнародним нормам і конвенціям, і в одній із його перших статей наголошується, що «основними принципами при наданні психіатричної допомоги є принципи законності, гуманізму і дотримання прав людини». Закон визначає механізм захисту своїх прав пацієнтами, повноваження лікаря-психіатра, умови співпраці пацієнта та лікаря.

Однак і дотепер у соціумі побутує хибне уявлення про психіатрію як про каральний орган, що може послуговувати для боротьби з інакомисленням навіть у побуті. Часто зустрічаються випадки, коли сусіди або рідні хворого вважають, що направити його на стаціонарне лікування нескладно: необхідно тільки правильно скласти заяву або описати стан хворого так, як їм вигідно. Найчастіше це відбувається тоді, коли дії рідних спрямовані на розширення власної житлової площі й отримання спадщини за рахунок «психічно хворих».

У реалізації Закону на практиці не останню роль відіграють судові органи, особливо в разі примусової госпіталізації пацієнта до психіатричного стаціонару. У випадку госпіталізації пацієнта до стаціонару без його усвідомленої згоди лікар-психіатр постійно стоїть перед дилемою: як не порушити законодавство і водночас не завдати пацієнту морального утиску. Може, тому в більшості випадків лікар намагається «вмовити» хворого на госпіталізацію й засвідчити своїм підписом у медичній документації згоду на лікування. Інакше чим можна пояснити той факт, що показник примусової госпіталізації в державі протягом останніх 5 років коливається незначно й становить 0,8 %, тоді як, за даними літератури, до 20 % пацієнтів, які потребують стаціонарного лікування, через свій психічний стан не можуть дати усвідомленої згоди на госпіталізацію.
Проблеми з примусовою госпіталізацією пацієнтів психіатри обласної клінічної психоневрологічної лікарні № 3 Івано-Франківської області активно розв’язують останні 5 років. Протягом цього періоду показник примусової госпіталізації в лікарні збільшився з 0,2 % у 2006 р. до 3,91 % у 2009 р., що можна вважати відносно позитивним і в розрізі стаціонарів області, і областей (табл. 1).

Дані табл. 1 наочно демонструють випадки примусової госпіталізації пацієнтів до лікарні протягом 2006–2009 рр.

Слід зазначити, що ліжковий фонд лікарні становить 440 ліжок, із яких 110 ліжок — це ліжка межових відділень, тому відсоток примусової госпіталізації пацієнтів до психіатричного відділення становить 9,75 % від загальної кількості госпіталізованих.

Не все вдалося вирішити відразу, були труднощі і з подоланням стерео- типів у лікарів, і проблеми з судом, і з фінансуванням, коли через нестачу коштів на закупівлю пального неможливо було вчасно доставити на судове засідання пацієнта і лікаря. Були випадки, коли пацієнт під час транспортування до суду чинив опір і намагався застосувати фізичну силу до супроводжуючих.

У країнах ближнього зарубіжжя, зокрема в Польщі, існує практика проведення судових засідань на території лікарень. Закон України «Про психіатричну допомогу» не розтлумачує, яким чином має бути забезпечене проведення судового засідання, немає і роз’яснень, які б визначали місце проведення судового засідання. Тому тягар забезпечення присутності на судовому засіданні пацієнта і представника лікарні та відповідальність за це повністю лягають на адміністрацію лікарні. А як бути в тих випадках, коли пацієнт знаходиться у тяжкому соматичному та психічному стані, перебуває у відділенні інтенсивної терапії і про його транспортування не може бути й мови, але за сукупністю підстав він потребує примусової госпіталізації (читай — участі у судовому засіданні)?

У нашій практиці було й непорозуміння з боку слуг Феміди, що призвело до винесення в 2009 р. 7 ухвал, у яких головний лікар звинувачувався в порушенні прав пацієнтів. Однак 5 із них були скасовані в апеляційному суді, дві касаційні скарги знаходяться на розгляді у Верховному Суді.

Ми живемо в еру загальної комп’ютеризації, коли слова «онлайн» та «віртуальність» не викликають здивування і вважаються буденними і звичними. У нас виникла ідея проведення судових засідань альтернативним методом — за допомогою сучасних технологій. Протягом 2008 р. ми виношували та опрацьовували цю ідею, що знайшла підтримку в адміністрації суду. У листопаді 2009 р. спільними зусиллями було впроваджено проведення судових засідань за допомогою телекомунікаційних засобів. Усього вже проведено понад 30 засідань. Засідання відбуваються з дотриманням всіх вимог законодавства, здається, режим проведення влаштовує всіх: і лікарів, і пацієнтів, і працівників суду. У першу чергу в пацієнтів немає негативу від відвідування суду, вони не змушені терміново змінювати режим перебування в стаціонарі, розв’язується питання з нетранспортабельними пацієнтами відділення інтенсивної терапії, збережені бюджетні кошти, усім учасникам судового процесу гарантовано безпеку.

Зроблено чимало, однак є низка проблем, вирішення яких неможливе без внесення роз’яснень та доповнень до законодавчої бази. Зокрема, як бути з пацієнтом, який надійшов на лікування ввечері в п’ятницю або передсвятковий день, і до засідання суду, що надасть дозвіл на лікування пацієнта, необхідно чекати 2–3 дні? Чи не є порушенням законодавства надання медичної допомоги пацієнту протягом 48–64 годин без його усвідомленої згоди замість регламентованих 24?

Хочеться почути думку фахівців — як лікарів, так і юристів — щодо даного питання.

P.S. Що потрібно для організації судових засідань онлайн.
1. Активна життєва позиція та розуміння ситуації суддями.
2. Наявність швидкісного Інтернету в лікарні та суді.
3. Веб-камера та комп’ютер для приймання та передачі зображення з залу суду й лікарні.
4. Окрема кімната в лікарні для перебування пацієнта та персоналу під час проведення засідання.
Як бачимо, перелік необхідного невеликий і фінансово необтяжливий.