Журнал «» 1(15) 2011

Артеріальна гіпертензія (АГ) — одне з найбільш поширених хронічних захворювань, поширеність якого у 2007 році в Україні становила 29,9 % дорослого населення, що характеризується первинною інвалідизацією та передчасною смертністю, потребує повторності відвідувань та тривалої госпіталізації та супроводжується економічними витратами [14, 23, 28]. Поряд із необхідністю вирішення питань підвищення ефективності профілактики та лікування АГ нагальною проблемою є медична реабілітація хворих із використанням фізичних чинників, особливо на санаторно-курортному етапі, з огляду на те, що вживання фізичних чинників у санаторно-курортному лікуванні (СКЛ) обумовлює ефект відновлення або поліпшення порушених функцій організму при їх цілеспрямованому призначенні з урахуванням особливостей захворювання [7, 28].

Найбільш перспективною у вирішенні проблеми кардіоваскулярного ризику (КВР) у хворих на есенціальну АГ є необхідність впровадження нових підходів у відновному лікуванні АГ, здатних впливати на основні негативні прояви захворювання [8, 24, 26]. Фізіотерапевтичним методам як одним із немедикаментозних властиві доступність, добра переносимість процедур, відсутність негативних ефектів лікування і значних вікових обмежень [1, 7, 10]. Численні дослідження показали, що методи фізичної терапії інтеграційно впливають на багато патофізіологічних механізмів виникнення й розвитку АГ [2, 7, 10, 12, 16, 21]. В останні десятиріччя минулого століття курортологія збагатилася принципово новими відомостями про нейрогормонально-імунні регуляторні саногенетичні механізми дії природних чинників. У результаті на сьогодні домінує адаптаційна теорія, відповідно до якої фізичні фактори формують в організмі термінові та довгострокові адаптаційні реакції [12, 21]. До перспективних нових методик відновного лікування хворих на АГ зараховують озонотерапію, лазеротерапію та магнітолазеротерапію [2, 7, 9, 10].

Застосування внутрішньовенного введення озоно-фізіологічного розчину є ефективним методом лікування хворих із серцево-судинною патологією [11, 18]. В умовах санаторію пріоритетно використовувати неінвазивні методи озонотерапії, а саме озонові ванни, інформація про застосування яких практично відсутня в літературі [9].

Коефіцієнт розчинності озону у воді становить 0,49–0,64 мл озону/мл води при концентрації у воді 13 мг/л. Тому озонотерапія у вигляді озонових ванн має ряд переваг порівняно з парентеральним уведенням. Серед них необхідно відзначити передусім більшу доступність, менший ризик ускладнень, пов’язаний із внутрішньовенним введенням розчинів, відсутністю потреб стерилізації, неприємних відчуттів ін’єкцій, вплив на шкіру пацієнта на великій площі одноразово при зниженому ризику виникнення алергічних реакцій. Тому обґрунтованою є розробка процедур зовнішньої озонотерапії у вигляді озонових ванн, що дасть можливість широко застосовувати їх у хворих на серцево-судинні захворювання на санаторно-курортному етапі лікування [9, 18].

Поряд із цим в останні роки доведено ефективність застосування у хворих із різними захворюваннями магнітолазерної терапії, що пов’язано з дією на рецепторні поля шкіри, особливо рефлексогенні зони Захар’їна — Геда, та спричиняє інтегральну системну реакцію організму [2, 21]. Ряд досліджень підтверджує ефективний вплив лазерного випромінювання на функції та стан організму на клітинному і тканинному рівнях [2, 10]. Наявність фотоакторецепторів, сприйнятливих до низькоінтенсивного лазерного випромінювання, визначає розвиток реакцій у різних системах організму, у тому числі активізує процеси саногенезу [21]. Особливо слід зазначити поліпшення функцій тканинного метаболізму й подальше зменшення проявів гіпоксії. В основі лікувального ефекту також виділяють перехід гемоглобіну в найбільш економний конформаційний стан для транспорту кисню, що обумовлює підвищення синтезу аденозинтрифосфорної кислоти в клітинах організму [2, 12, 21].

Одним зі шляхів підвищення лікувального ефекту, особливо у випадках функціонування регуляторних механізмів у режимі напруження або зниження компенсаторних можливостей, є диференційоване призначення фізичних чинників залежно від істотного клініко-функціонального стану пацієнта [7]. Тому наукові дослідження мають напрямок із відпрацювання диференційованих методик у комплексі СКЛ та є важливими в формуванні загального ефекту у хворих на есенціальну АГ працездатного віку [9, 14, 17].

Мета роботи: підвищити ефективність СКЛ хворих на есенціальну АГ І–ІІ ступеня шляхом наукового обґрунтування диференційного застосування озонових ванн, магнітолазерної терапії та лазеротерапії з урахуванням клініко-патогенетичних особливостей захворювання.

Матеріали та методи дослідження

Дослідження було проведене у клінічному відділі Українського науково-дослідного інституту медичної реабілітації та курортології на клінічних базах інституту: санаторію-профілакторію профспілки «Укрзалізниці» «Біла акація», санаторію «Росія», клініко-діагностичній лабораторії консультативної поліклініки Українського науково-дослідного інституту медичної реабілітації та курортології (м. Одеса), та ОАО «Санаторій «Полтава-Крим» (м. Саки).

Хворі на есенціальну АГ при надходженні на СКЛ були обстежені за єдиною програмою, що складалась із клінічного, інструментальних та лабораторних методів дослідження, що проводили в динаміці: електрокардіографії (ЕКГ), добового моніторування артеріального тиску (ДМАТ), ехокардіографії (ЕхоКГ), тетраполярної реовазографії нижніх кінцівок (РВГ), визначення ліпідного спектра крові та показників коагулограми, сумарного вмісту адреналіну й норадреналіну в еритроцитах гістохімічним методом. Крім того, було проведене визначення функціонального стану ендотелію за показниками стабільних метаболітів оксиду азоту за Гріссом у плазмі крові та визначення нітриту/нітрату (NOх) у сироватці крові, рівня ендотеліну. Оцінювали концентрацію ендотеліну (тест-система Biomedica, Австрія). Діапазон концентрації NO становив 2,5–5,0 мкмоль/л, ендотеліну (1–21) 0,15–0,40 нг/мл [15, 16].

Для визначення вираженості симптомів та динаміки стану хворого відповідно до проведеного СКЛ ми використовували візуально-аналогову шкалу (ВАШ), у якій симптоми характеризуються від 0 до 4 балів. Для виявлення надмірної ваги та діагностики ожиріння ми використовували окружність талії (ОТ), індекс маси тіла (ІМТ) та індекс «талія — стегно» (ОТ/ОС). Фенотип ожиріння нами визначався за величиною ОТ. Абдомінальний тип ми діагностували при ОТ > 92 см у чоловіків і ОТ > 84 см у жінок, а також за ОТ/ОС > 0,9 у чоловіків і > 0,85 у жінок, гіноїдний тип — відповідно при ОТ/ОС < 0,8, а проміжний тип — при індексі ОТ/ОС = 0,8–0,9. Дослідження показників ДМАТ проводили в умовах санаторію при вільному руховому режимі протягом 24 годин за рекомендаціями Інституту кардіології ім. М.Д. Стражеска АМН України (2002) на апараті Cardio Tens-01 фірми Meditech (Угорщина); 3 СН-АВРМ Labtech (Угорщина) та «Аріада ВАТ 2–41» (Росія) [1].

Толерантність до фізичного навантаження визначали за результатами тесту з 6-хвилинною ходьбою (6MWT). Оцінка результатів лікування проводилась за критеріями якості життя (Ноттінгемський профіль здоров’я), оцінку якості життя хворих на есенціальну АГ ІІ ступеня у поєднанні з дисциркуляторною енцефалопатією (ДЕ) проводили за питальником SF-36. До та після проведення СКЛ всім хворим проводили оцінку загального КВР [1, 4, 13, 17].

Статистичну обробку отриманих результатів проводили після створення бази даних у редакторі Microsoft Access та Microsoft Excel, користуючись методом варіаційної статистики для середніх величин. При порівнянні середніх величин використовували коефіцієнт Стьюдента для визначення достовірності даних, які порівнюють (за достовірні вважали дані при р < 0,05). При порівнянні основної і контрольної груп застосовували непараметричний метод порівняння незалежних груп хі-квадрат Пірсона. Критерій вибраний з урахуванням особливостей даних. Статистичний аналіз виконували в програмі Statistica 6.0 [1, 7].

Методи та комплекси лікування

Із застосуванням розроблених методик були запропоновані комплекси СКЛ хворих на есенціальну АГ та сформовані такі групи:

— 1-ша основна група — хворі на есенціальну АГ І–ІІ ступеня — лікувальна гімнастика, озонові ванни, магнітотерапія нижніх кінцівок від апарата Magnetomed-2000 (Італія) з магнітною індукцією змінного магнітного поля 40 Hauss (4 мТл) — при низький магнітній індукції за рахунок концентрації магнітного поля з частотою 30 Гц, інгаляції валеріани, масаж шийно-комірцевої ділянки, дієтотерапія (№ 10 за Певзнером), призначення інгібітору ангіотензинперетворюючого ферменту еналаприлу в добовій дозі 5—10 мг;

— 1-ша контрольна група — застосовувався аналогічний санаторно-курортний комплекс, у якому замість озонових використовували йодобромні ванни;

— 2-га основна група - хворі на есенціальну АГ І–ІІ ступеня у поєднанні з абдомінальним ожирінням (АО) — лікувальна гімнастика, дієтотерапія (№ 10 за Певзнером), інгаляції валеріани, масаж шийно-комірцевої ділянки, озонові ванни, які чергували з лазеротерапією ділянки печінки від апарата сканера «Медик-2», щільність потужності випромінювання — 10,0 мВт/см2 по 5 хвилин потужністю 50 мВт інфрачервоним світлом та шийно-потиличної ділянки по 4 хвилини потужністю 100 мВт інфрачервоним світлом, додатково призначали ліпофен СР 250 мг один раз на добу та інгібітор ангіотензинперетворюючого ферменту (еналаприл або лізиноприл) у добовій дозі 2,5–10 мг [19, 22];

— 2-га контрольна група — застосовувався аналогічний санаторно-курортний комплекс, у якому замість озонових використовували йодобромні ванни та не проводилась лазеротерапія за запропонованою методикою.

Озонові ванни хворим 1-ї та 2-ї основних груп застосовувались по одному сеансу на день через день із концентрацією озону в озоново-кисневій суміші 20 мг/л, 0,3 мг/л у воді, при потоці кисню від кисневого концентратора 3 л/хв потужністю 20 % та тривалістю процедури 15 хвилин у поєднанні з перлинним барботажем води слабкої сили з температурою 36–37 °С. При проведенні зовнішньої озонотерапії у вигляді озонових ванн дотримувались хронобіологічного підходу: відпуск процедур здійснювали в один і той самий час ± 2 години, між 9.00 та 12.00 ранку [1, 17, 18]. Загальна тривалість сеансу та ранковий хронобіологічний термін впливу були постійними протягом усього лікування.

При проведенні СКЛ хворих на есенціальну АГ І та ІІ ст. у поєднанні з ДЕ призначали такі лікувальні комплекси:

— 1-ша методика — із застосуванням магнітолазеротерапії на загальному фоні СКЛ (кліматотерапія; мінеральні хлоридні натрієві ванни сольової концентрації — 2,6 г/дм3, сверд. № 3697, м. Саки; лікувальна фізкультура і масаж; збалансоване харчування). Методика магнітолазеротерапії передбачала паравертебральну дію (проекція сегментів спинного мозку С8-Тh2 та краніоцервікальне зчленування (С1)). Частота скануюча (1–10 Гц), режим імпульсний, потужність інфрачервоного випромінювання 20–60 мВт, червоного лазерного випромінювання 10–15 мВт, показники потужності 20–50 %, тривалість дії 2–3 хв на одну зону дії через день, на курс 10 процедур, також проводилось призначення інгібітору ангіо­тензинперетворюючого ферменту еналаприлу в добовій дозі 5-10 мг;

— 2-га методика — застосовувався аналогічний санаторно-курортний комплекс за відсутності магнітолазеротерапії.

Лікування всіх хворих проводилося курсом 21 день під час перебування в санаторно-курортних закладах.

Результати дослідження  та їх обговорення

На клінічних базах Українського науково-дослідного інституту медичної реабілітації та курортології санаторію-профілакторію профспілки «Укрзалізниці» «Біла акація» (відділення відновного лікування) та санаторію «Росія» під спостереженням було 205 хворих, які сформували 4 групи: 1-ша основна група — хворі на есенціальну АГ І–ІІ ступеня — 52 особи, з них 22 чоловіки (42,3 %) та 30 жінок (56,7 %); 2-га основна група — хворі на есенціальну АГ І–ІІ ступеня у поєднанні з АО, до складу ввійшли 68 особи, з них 31 чоловік (45,58 %) та 37 жінок (54,41 %); 1-ша контрольна група до групи 1, у яку ввійшли хворі на есенціальну АГ, у складі 44 осіб, з них 24 чоловіки (54,5 %) та 20 жінок (45,5 %); 2-га конт­рольна група до групи 2 для хворих на есенціальну АГ у поєднанні з АО, у складі — 41 особа, з них 11 чоловіків (26,8 %) та 30 жінок (73,2 %). Групи рандомізовані за віком, статтю й клінічними особливостями перебігу АГ.

Як видно з наведених у табл. 1 даних, вірогідна різниця спостерігалась за антропометричними показниками, а саме: збільшення ваги у хворих на есенціальну АГ у поєднанні з АО (92,71 ± 1,69 кг), індексу маси тіла (33,10 ± 0,62 кг/м2) та наявність надмірної ваги була виявлена у 92,7 % хворих цієї групи. Поширеність спадкового фактора у хворих 2-ї основної і 2-ї контрольної групи спостерігалась на 8 % частіше. За віком та давністю захворювання відмінностей не спостерігалось.

Порівняльний аналіз сукупності факторів ризику розвитку серцево-судинних ускладнень дав можливість дійти висновку, що для хворих на есенціальну АГ ІІ ст. з супутнім АО більш високий рівень КВР був пов’язаний не тільки з наявністю надмірної ваги, а й такими поєднаними факторами ризику, як гіпертригліцеридемія, гіперхолестеринемія, зміна геометрії лівого шлуночка у вигляді гіпертрофії лівого шлуночка, помірне підвищення рівня глюкози крові, що вказує на необхідність диференційованих підходів до СКЛ з огляду на сукупність та вираженість факторів ризику з використанням клініко-патогенетично обґрунтованих методів.

При вивченні ефективності комплексного СКЛ із застосуванням озонових ванн у хворих на есенціальну АГ були одержані такі результати: так, у хворих 1-ї основної групи було визначено покращення загального стану за даними ВАШ (рис. 1).

Як видно з наведених на рис. 1 даних, позитивна динаміка інверсії загальноклінічних симптомів спостерігалась у хворих 1-ї основної та 1-ї конт­рольної групи. Перевірка нульової гіпотези непараметричним методом порівняння незалежних груп хі-квадрат Пірсона показала, що розраховане значення критерію хі-квадрат більше критичного значення (табличного, при рівні значущості 0,05), досягнутий рівень значущості відповідно від 0,01 до 0,03 за симптомами між основною та контрольною групами.

Однак кардіалгія наприкінці лікування турбувала хворих 1-ї контрольної групи на 20 % більше, ніж хворих 1-ї основної групи. Слід зазначити, що інверсія набрякового синдрому, який супроводжував поліартралгії спостерігалась у хворих 1-ї основної групи, що свідчить про позитивну дію озонових ванн при деяких проявах суглобового синдрому на відміну від хворих 1-ї контрольної групи. На рис. 2 наведена динаміка проявів астеноневротичного синдрому у хворих на есенціальну АГ у хворих 1-ї основної та 1-ї контрольної груп.

Як видно з наведених на рис. 2 даних, позитивна динаміка регресу основних проявів астеноневротичного синдрому спостерігалась у хворих обох груп. Однак за вираженістю складових астеноневротичного синдрому вірогідна позитивна динаміка спостерігалась у хворих 1-ї основної групи  (порівняння груп методом хі-квадрат Пірсона показала, що розраховане значення критерію хі-квадрат більше критичного значення, досягнутий рівень значущості відповідно від 0,01 до 0,02 за симптомами).

Це стосується інверсії слабкості, втомлюваності, роздратованості, покращення сну. Вплив озону на центральну нервову систему (ЦНС) виявляється в посиленні метаболізму в нервовій тканині й поліпшенні мозкового кровообігу, відбувається зменшення активності симпатичної нервової системи, що розширює показання для застосування озонових ванн у хворих із функціональними розладами ЦНС [3].

Показник нормального функціонування ендотелію — NОx при аналізі в динаміці становив норму референтних значень у хворих на есенціальну АГ 1-ї основної та 1-ї контрольної групи мав тенденцію до зниження. Показник NOx дорівнював 40,75 ± 3,88 мкмоль/л до лікування та 32,27 ± 2,67 мкмоль/л, р ≤ 0,05, після лікування відповідно, що свідчить про інверсію ендотеліальної дисфункції та сприятливий вплив на патогенез есенціальної АГ та припинення розвитку серцево-судинних ускладнень при застосуванні озонових ванн. Показник NОx при аналізі в динаміці становив норму референтних значень також і у хворих 1-ї контрольної групи на есенціальну АГ, та мав тенденцію до зниження: NOx до лікування дорівнював 47,86 ±  ± 10,65 мкмоль/л та після лікування 43,45 ± 8,52 мкмоль/л відповідно, що свідчить про позитивний вплив на ендотелій санаторно-курортного лікування із застосуванням йодобромних та озонових ванн.

Позитивний вплив на функцію діастоли лівого шлуночка спостерігався лише у хворих 1-ї основної групи у вигляді вкорочення викиду на 11,2 % (p < 0,001) і збільшення показника Е/А на 9,7 % (р < 0,05).

У хворих 1-ї основної групи під впливом СКЛ на 8,1 % (р < 0,05) зменшилась частота серцевих скорочень (ЧСС), що відображає тонус симпатичного відділу вегетативної нервової системи.

Курсове комплексне лікування достовірно збільшувало міру нічного зниження АТ у хворих на есенціальну АГ основної 1-ї групи і сприяло нормалізації добового профілю АТ порівняно з традиційним СКЛ (рис. 3, 4).

Підвищення САТ і ДАТ уночі є прогностично несприятливим щодо подальшого розвитку серцево-судинних ускладнень. На рис. 4 наведена динаміка підвищення нічного АТ, що відображає відсоток підйому САТ та ДАТ.

Як видно з рис. 4, САТ достовірно знизився у хворих 1-ї основної групи (6 %) порівняно з САТ 1-ї контрольної групи (2,5 %), аналогічна динаміка спостерігалась за показником ДАТ: ДАТ достовірно знизився у хворих 2-ї основної групи (67 %) порівняно з ДАТ 2-ї контрольної групи (0,5 %).

Середня ЧСС у хворих 1-ї основної групи після лікування за розробленим комплексом зменшилась та реєструвалась на рівні 67,5 ± 1,0 уд/хв, що свідчило про загальну тенденцію до нормалізації гемодинамічних показників та відновлення вегетативного балансу. Відповідні дані 1-ї конт­рольної групи дорівнювали 78,4 ± 1,3 уд/хв та достовірно відрізнялись (p < 0,01) від ЧСС хворих 1-ї основної групи.

На рис. 5 наведена динаміка ризику розвитку серцево-судинних ускладнень відносно проведеного СКЛ у хворих на есенціальну АГ І–ІІ сту­пеня.

Ризик серцево-судинних подій у динаміці продемонстрував односпрямовані зсуви у хворих на есенціальну АГ при отриманні йодобромних та озонових ванн, що підтверджує ефективність уже доказаного застосування йодобромних ванн та екстраполює ефективність використання озонових ванн у хворих на есенціальну АГ І–ІІ ступеня. Зареєстрований коригуючий вплив розроблених комплексів на регуляцію добового профілю артеріального тиску (АТ), ендотеліальну дисфункцію, функціональний стан вегетативної нервової системи, АО. Таким чином, озонові ванни впливають на патогенетичні ланки захворювання, покращують клінічний перебіг, істотно знижують ризик серцево-судинних ускладнень та покращують якість життя хворих на есенціальну АГ, що зумовлює медико-соціальне значення проведеного дослідження.

У цілому виявлені позитивні зміни у хворих на есенціальну АГ після курсу із застосуванням озонових ванн, що призвело до позитивних змін у якості життя хворих на есенціальну АГ І–ІІ ступеня.

На рис. 6 наведені показники якості життя за сферами згідно з Ноттінгемським питальником якості життя.

Як видно з даних, відображених на рис. 6, рівень енергії (EL) збільшився у хворих на есенціальну АГ в обох групах у динаміці лікування відносно проведеного СКЛ, але більш позитивна динаміка визначена у хворих 1-ї основної групи, де EL на початку лікування становив 19,23 ± 1,93 бала, а наприкінці лікування — 50,76 ± 6,62 бала, р ≤ 0,01, порівняно з хворими 1-ї контрольної групи. Показник болю (Р) змінився у хворих на есенціальну АГ в обох групах у динаміці відносно лікування. Так, у хворих 1-ї основної групи, де Р на початку лікування становив 49,23 ± 7,59 бала, а наприкінці лікування — 63,84 ± 7,67, р < 0,05, порівняно з динамікою в 1-й контрольній групі, де Р на початку лікування становив 46,19 ± 4,22 бала, а наприкінці лікування — 53,24 ± 7,12 бала відповідно. Більш позитивна динаміка зростання показника емоційної реакції (ER) спостерігалась у хворих 1-ї основної групи, ніж у контрольній групі, де показник ER на початку лікування становив 12,34 ± 1,38 бала, а наприкінці лікування — 45,38 ± 6,60, р ≤ 0,01. Сон, що оцінювали за критерієм S, достовірно покращився у хворих 1-ї основної групи (у середньому на 35 балів) та на початку лікування становив 20,77 ± 4,93 бала, а наприкінці лікування — 55,38 ± 5,60 бала, р ≤ 0,01, порівняно з контрольною групою хворих. Рівень якості життя за критерієм соціальної ізоляції (SI) на початку лікування SI становив 11,53 ± 5,00 бала та збільшився у хворих 1-ї основної групи до 38,46 ± 5,54 бала, р < 0,05, порівняно з хворими 1-ї контрольної групи. Рівень фізичної активності, який оцінювали за показником PA, збільшився у хворих на есенціальну АГ в обох групах у динаміці відносно проведеного СКЛ, але більш позитивна динаміка простежується у хворих 1-ї основної групи, де РА на початку лікування становив 24,61 ± 5,18 бала, а наприкінці лікування — 60,77 ± 6,40, р < 0,05, на відміну від хворих 1-ї контрольної групи, де РА на початку лікування становив 27,02 ± 2,57 бала, а наприкінці лікування — 41,53 ± 4,87, р < 0,05.

У нашому дослідженні на етапі СКЛ під спостереженням також знаходилися 93 хворих на есенціальну АГ І—ІІ ступеня у поєднанні з АО, 2-гу основну групу становили 52 хворих, 2-гу контрольну групу становив 41 хворий віком 52,5 ± 3,6 року, 61,5 % жінок та 38,5 % чоловіків, середня тривалість АГ становила 5,3 ± 0,7 року.

На рис. 7 наведена динаміка загальноклінічних симптомів у хворих 2-ї контрольної групи.

Вираженість головного болю після СКЛ на 25 % була більшою у хворих на есенціальну АГ у поєднанні з АО 2-ї основної групи, ніж у хворих 2-ї основної групи (непараметричним методом порівняння незалежних груп хі-квадрат Пірсона було визначено, що розраховане значення критерію хі-квадрат більше критичного значення (табличного, при рівні значущості 0,05), досягнутий рівень значущості відповідно від 0,01 до 0,03 за симптомами). Кардіалгія наприкінці лікування турбувала хворих 2-ї контрольної групи на 30 % більше, ніж хворих 2-ї основної групи. Серцебиття, задуха мали високий ступінь вираженості у хворих обох груп та практично не змінювались протягом лікування. Слід зазначити, що інверсія набрякового синдрому, який супроводжував поліартралгії, також спостерігалась у хворих 2-ї основної групи.

На рис. 8 наведена динаміка проявів астеноневротичного синдрому у хворих на есенціальну АГ у поєднанні з АО 2-ї основної групи та 2-ї контрольної групи.

Як видно з наведених на рис. 8 даних, позитивна динаміка регресу основних проявів астеноневротичного синдрому за поширеністю більша у хворих 2-ї основної групи, а саме інверсії слабкості, втомлюваності, роздратованості, покращення сну (досягнутий рівень значущості відповідно від 0,01 до 0,03 за симптомами), що розширює показання для застосування озонових ванн у хворих на есенціальну АГ у поєднанні з АО та супутнім астеноневротичним синдромом.

Згідно з середнім умістом a-токоферолу в досліджуваній 2-й основній групі та 2-й контрольній групі, рівень a-токоферолу був знижений на початку санаторно-курортного лікування та становив 0,37 ± 0,13 мг/100 мл та 0,48 ± 0,26 мг/100 мл. У динаміці після санаторно-курортного лікування рівень a-токоферолу у хворих 2-ї основної групи підвищився до 0,49 ± 0,26 мг/100 мл, р ≤ 0,05, відносно нижньої межі референтних значень та у хворих 2-ї контрольної групи не змінився (0,48 ±  0,34 мг/100 мл). Це свідчить про напруженість функціонування основних ланок системи антиоксидантного захисту (АОЗ), та позитивний вплив зовнішньої озонотерапії у вигляді озонових ванн на систему АОЗ та відсутність впливу йодобромних ванн на систему АОЗ за означеним показником. Показник нормального функціонування ендотелію NОx, що є ендотеліальним фактором релаксації судин, при аналізі в динаміці становив норму референтних значень у хворих 2-ї основної групи на есенціальну АГ у поєднанні з АО та мав тенденцію до зниження, NOx дорівнював 39,71 ± 5,57 мкмоль/л до лікування та 36,39 ± 3,19 мкмоль/л, р ≤ 0,05, після лікування відповідно, що свідчить про інверсію ендотеліальної дисфункції та сприятливий вплив на патогенез есенціальної АГ та припинення розвитку серцево-судинних ускладнень при застосуванні озонових ванн. Показник NОx при аналізі у динаміці становив норму референтних значень у хворих 2-ї контрольної групи на есенціальну АГ у поєднанні з АО та мав тенденцію до зниження, NOx до та після лікування дорівнював 44,34 ± 12,21 мкмоль/л відповідно, що свідчить про відсутність на відміну від хворих 2-ї основної групи впливу на ендотелій санаторно-курортного лікування з застосуванням йодобромних ванн.

На рис. 9 та 10 наведена динаміка денного та нічного підвищення АТ у хворих на есенціальну АГ І—ІІ ступеня у поєднанні з АО.

Як видно з наведених на рис. 9 та 10 даних, позитивна динаміка зниження денного та нічного АТ спостерігалась у хворих 2-ї основної та 2-ї контрольної групи. Однак більш сприятливі зміни щодо нормалізації АТ спостерігались у хворих 2-ї основної групи. Так, зниження денного САТ становило 40 % (на 50 % САТ денний був підвищеним до лікування та на 10 % був підвищеним наприкінці лікування) у хворих 2-ї основної групи на відміну від хворих 2-ї контрольної групи, де зниження денного САТ становило 10 % (на 50 % САТ денний був підвищеним до лікування та на 40 % був підвищеним наприкінці лікування) у хворих 2-ї контрольної групи. Також зниження нічного САТ становило 70 % (на 80 % САТ денний був підвищеним до лікування та на 10 % був підвищеним наприкінці лікування) у хворих 2-ї основної групи на відміну від хворих 2-ї конт­рольної групи, де зниження нічного САТ становило 20 % (на 80 % САТ нічний був підвищеним до лікування та на 60 % був підвищеним наприкінці лікування) у хворих 2-ї контрольної групи. Односпрямовані зсуви профілю АТ спостерігались і за показниками ДАТ. Більш сприятливі зміни щодо нормалізації АТ спостерігались у хворих 2-ї основної групи. Так, зниження нічного ДАТ становило 50 % (на 60 % ДАТ денний був підвищеним до лікування та на 10 % був підвищеним наприкінці лікування) у хворих 2-ї основної групи на відміну від хворих 2-ї контрольної групи, у яких зниження нічного ДАТ становило 15 % (на 30 % ДАТ денний був підвищеним до лікування та на 15 % був підвищеним наприкінці лікування) у хворих 2-ї контрольної групи. Під впливом лазеротерапії шляхом нервово-рефлекторного механізму дії даного чинника покращуються гемодинамічні показники АТ [2].

Поряд із цим зниження нічного ДАТ становило 70 % (на 80 % САТ денний був підвищеним до лікування та на 10 % був підвищеним наприкінці лікування) у хворих 2-ї основної групи на відміну від хворих 2-ї контрольної групи, де зниження нічного ДАТ становило 5 % (на 60 % ДАТ нічний був підвищеним до лікування та на 55 % нічний ДАТ був підвищеним наприкінці лікування) у хворих 2-ї контрольної групи. Використання багаторівневого методу лазеротерапії на тлі медикаментозних призначень посилює позитивну динаміку показників АТ та відновлення його добового профілю, ЧСС, завдяки впливу на основні рівні регуляції системи кровообігу: надсегментарний, сегментарний, периферичний і гуморальний [1, 2, 12]. В основній 2-й групі хворих, які отримували озонові ванни в комплексі з лазеротерапією, вірогідно зменшилася варіабельність АТ на 27,9 %.

Під впливом СКЛ із застосуванням зовнішньої озонотерапії у вигляді озонових ванн та лазеротерапії у хворих на есенціальну АГ у поєднанні з АО спостерігалась нормалізація ІМТ до 34,2 ± 5,4; та ОТ/ОС — до 0,90 ± 0,05.

Оцінка прогнозу розвитку серцево-судинних ускладнень за результатами стратифікації загального ризику у динаміці відносно проведеного СКЛ подана на рис. 11.

Як видно з наведених на рис. 11 даних, загальний ризик розвитку серцево-судинних подій вірогідно знизився у групі хворих на есенціальну АГ І–ІІ ступеня у поєднанні з АО на тлі метаболічних порушень. Порівняльний аналіз результатів стратифікації загального КВР дозволив визначити, що застосування озонових ванн та лазеротерапії в комплексному СКЛ хворих на есенціальну АГ у поєднанні з АО вірогідно більше поліпшує прогноз для пацієнта.

На рис. 12 наведені показники якості життя за сферами згідно з Ноттінгемським питальником життя у хворих на есенціальну АГ 2-ї основної групи та 2-ї контрольної групи у динаміці СКЛ.

Як видно з даних, відображених на рис. 12, рівень енергії збільшився у хворих на есенціальну АГ у поєднанні з АО в обох групах у динаміці відносно СКЛ, але більш позитивна динаміка простежується у хворих 2-ї основної групи, де EL на початку лікування становив  11,05 ± 2,72 бала, а наприкінці лікування — 40,00 ± 4,72, р ≤ 0,01, на відміну від хворих 2-ї контрольної групи, де EL на початку лікування становив 10,76 ± 2,72 бала, а наприкінці лікування — 25,57 ± 4,84, р ≤ 0,05. Показник болю виріс в хворих на есенціальну АГ у поєднанні з АО у динаміці відносно проведеного лікування, у хворих 2-ї основної групи на початку лікування становив 13,15 ± 1,79 бала, а наприкінці лікування — 47,89 ± 3,98, р ≤ 0,01, порівняно з хворими 2-ї контрольної групи, де Р на початку лікування становив 12,91 ± 1,79 бала, а наприкінці лікування — 28,06 ± 3,98, р ≤ 0,05. Емоційна реакція зростала у хворих 2-ї контрольної та основної групи, де показник ER на початку лікування становив 21,05 ± 6,57 бала, а наприкінці лікування — 56,84 ± 8,85, р ≤ 0,05, але у хворих 2-ї контрольної групи показник ER підвищився в середньому на 10 % менше, ніж у хворих 2-ї основної групи. Сон, який оцінювали за показником S, суттєво покращився у хворих обох груп. Так, у хворих 2-ї основної групи S на початку лікування становив 22,63 ± 8,72 бала, а наприкінці лікування — 64,31 ± 8,37, р ≤ 0,01. Тоді як у хворих 2-ї контрольної групи покращення сну в середньому було на 35 % меншим.

Рівень якості життя за критерієм соціальної ізоляції збільшився у хворих обох груп, але темп підвищення був високим у хворих 2-ї основної групи. Так, SI у 2-ї контрольній групі на початку лікування становив 19,06 ± 3,66 бала, а наприкінці лікування — 26,12 ± 2,59 на відміну показника SI, що збільшився у хворих 2-ї основної групи та на початку лікування був 17,90 ± 4,19 бала, а наприкінці лікування — 51,57 ± 7,64, р ≤ 0,01. Рівень фізичної активності збільшився у хворих на есенціальну АГ в поєднанні з АО в обох групах у динаміці лікування, але більш позитивна динаміка простежується у хворих 2-ї основної групи, де РА на початку лікування становив 13,68 ± 4,95 бала, а наприкінці лікування — 44,73 ± 7,72, р ≤ 0,05, на відміну від хворих 2-ї контрольної групи, де РА на початку лікування був 13,17 ± 3,61 бала, а наприкінці лікування — 35,22 ± 5,47.

Аналіз віддалених результатів проведеного СКЛ із застосуванням озонових ванн та лазеротерапії проводився на підставі обстеження хворих через 6–8 місяців. У табл. 2 наведені показники АТ за результатами ДМАТ через 6–8 місяців після СКЛ.

Як видно з даних, наведених у табл. 2, позитивна динаміка середнього САТ спостерігається у хворих основної групи. Середній САТ був  115,56 ± 9,57 мм рт.ст., а у хворих 1-ї та 2-ї конт­рольної групи — 136,21 ± 5,62 мм рт.ст. та 139,64 ± 3,85 мм рт.ст. відповідно. Аналогічна тенденція спостерігається і стосовно середнього САТ денного та нічного у хворих 1-ї та 2-ї основної групи. Особливу увагу слід звернути на стабілізацію середнього САТ нічного у хворих 1-ї та 2-ї основної груп 106,43 ± 9,32 мм рт.ст. на відміну від хворих контрольних груп, де середній САТ нічний у хворих 1-ї контрольної групи становить 125,92 ± 2,81 мм рт.ст. та середній САТ нічний у хворих 2-ї контрольної групи становить 145,31 ± 2,26 мм рт.ст. Таким чином, перехід у групу non-dipper завершився тільки у хворих основних груп та характеризує зниження загального КВР. А у хворих 2-ї контрольної групи зберігався середній САТ нічний, характерний для night-peaker та притаманний хворим із високим КВР.

Середній ПАТ, що характеризує схильність до гострих судинних катастроф, мав тенденцію до зниження тільки у хворих 2-ї контрольної групи, що відображається зниженням середнього ПАТ нічного до 31,13 ± 1,96 мм рт.ст., однак у хворих 1-ї контрольної групи простежується тенденція до зростання середнього ПАТ нічного. Так, середній ПАТ денний у хворих 1-ї контрольної групи був 32,14 ± 3,53 мм рт.ст., а середній ПАТ нічний у хворих 1-ї контрольної групи становив  42,67 ± 2,81 мм рт.ст., що характеризує недостатній контроль щодо розвитку гострих коронарних подій у хворих на есенціальну АГ при використанні йодобромних ванн.

У хворих основної групи середній ДАТ був 71,12 ± 6,80 мм рт.ст., а у хворих 1-ї та 2-ї контрольної групи — 68,23 ± 4,36 мм рт.ст. та  79,22 ± 3,86 мм рт.ст. відповідно. Аналогічна тенденція спостерігається і стосовно середнього САТ денного та нічного у хворих 1-ї та 2-ї основної групи. Особливу увагу слід звернути на стабілізацію середнього ДАТ нічного у хворих 1-ї та 2-ї основної груп 59,00 ± 7,35 мм рт.ст. на відміну від хворих контрольних груп, де середній ДАТ нічний у хворих 1-ї контрольної групи становить 62,74 ± 1,97 мм рт.ст. та середній ДАТ нічний у хворих 2-ї контрольної групи — 70,34 ± 2,15 мм рт.ст. Таким чином, перехід у групу non-dipper завершилося тільки у хворих основних груп та характеризує покращення кровотоку серцевого м’яза.

Середня ЧСС в межах норми спостерігалась тільки у хворих основних та 1-ї контрольної групи на відміну від середньої ЧСС хворих 2-ї конт­рольної групи, що була 78,42 ± 4,14 уд/хв. Так, середня нічна ЧСС основних груп становила  60,18 ± 8,42 уд/хв, середня нічна ЧСС 2-ї конт­рольної групи становила 76,54 ± 2,84 уд/хв. Оскільки відомо, що підвищена ЧСС корелює з підвищеною варіабельністю серцевого ритму та є незалежним предиктором інфаркту міокарда, то ми вважаємо за доцільне враховувати позитивний вплив комплексу з додаванням озонових ванн у віддалених результатах на ЧСС хворих на есенціальну АГ у поєднанні з АО.

На рис. 13 наведені добові показники підвищення САТ та ДАТ у відсотках за даними ДМАТ.

Як видно з наведених у рис. 13 даних, позитивна динаміка зниження САТ у відсотках спостерігається у хворих основної групи. Так, підвищення САТ більше норми (яка становить 0–20 %) основних груп було 7,06 ± 1,61 %, а у хворих 1-ї та 2-ї контрольної групи — 12,14 ± 1,32 % та 18,44 ± 2,10 % відповідно. Аналогічна тенденція спостерігається і стосовно підвищення більше норми САТ денного та нічного у хворих 1-ї та 2-ї основної групи. Особливу увагу слід звернути на стабілізацію нічного САТ (норма нічного САТ 0 %) у хворих 1-ї та 2-ї основної груп 10,50 ± 1,93 % на відміну від хворих контрольних груп, де САТ нічний у хворих 1-ї контрольної групи становить 9,97 ± 1,88 % та підвищується САТ нічний у хворих 2-ї контрольної групи, що становить 23,56 ± 2,78 %. Таким чином, перехід у групу non-dipper завершився тільки у хворих основних груп та характеризує зниження загального КВР. А у хворих 2-ї конт­рольної групи зберігалося підвищення САТ нічного, що характерне для night-peaker та притаманне хворим із високим КВР.

У хворих основної групи середній ДАТ (норма якого — 0–20 %) був 11,12 ± 2,52 %, а у хворих 1-ї та 2-ї контрольної груп — 11,76 ± 2,11 % та  15,73 ± 1,98 мм рт.ст. відповідно. Аналогічна тенденція спостерігається і стосовно САТ у відсотках денного та нічного у хворих 1-ї та 2-ї основних груп. Особливу увагу слід звернути на стабілізацію середнього у відсотках ДАТ нічного у хворих 1-ї та 2-ї основних груп 8,81 ± 1,90 % на відміну від хворих контрольних груп, де середній ДАТ нічний у хворих 1-ї контрольної групи становить 8,12 ± 1,22 % та ДАТ нічний у хворих 2-ї конт­рольної групи — 17,11 ± 1,69 %. Таким чином, підтвердження переходу у групу non-dipper завершилося тільки у хворих основних груп та вказує на недостатній коригуючий вплив комплексу з додаванням йодобромних ванн.

У табл. 3 наведені результати 6-хвилинного тесту з ходьбою до та після проведення СКЛ у хворих 2-ї основної та 2-ї контрольної груп.

Як видно з наведених у табл. 3 даних, при аналізі проведеного 6-хвилинного тесту для вивчення толерантності до фізичного навантаження через 6 місяців у хворих на есенціальну АГ 1-ї основної групи у динаміці темп приросту дистанції ходьби вірогідно змінився та становив 604,7 ± 4,8 м після лікування, через 6 місяців після СКЛ становив 597,9 ± 7,6 м. Темп приросту дистанції ходьби у хворих на есенціальну АГ 1-ї контрольної групи через 6 місяців зменшився порівняно з темпом приросту дистанції ходьби у хворих на есенціальну АГ 1-ї основної групи та становив  588,5 ± 11,1 м після лікування та через 6 місяців 567,3 ± 10,4 м відповідно. Одержані результати оцінки толерантності до фізичного навантаження у хворих на есенціальну АГ вказують на підвищення рівня фізичної працездатності під впливом СКЛ із застосуванням озонових ванн та лазеротерапії. При аналізі рівня толерантності до фізичного навантаження через 6 місяців у хворих на есенціальну АГ 2-ї основної групи у динаміці темп приросту дистанції ходьби вірогідно змінився та становив 627,5 ± 10,2 м, р ≤ 0,01, після лікування, через 6 місяців після СКЛ становив 598,7 ± 6,9. Темп приросту дистанції ходьби у хворих на есенціальну АГ 2-ї контрольної групи через 6 місяців зменшився порівняно з темпом приросту дистанції ходьби у хворих на есенціальну АГ 2-ї основної групи та становив 558,5 ± 9,1 м після лікування та через 6 місяців 539,6 ± 8,7 м відповідно.

При дослідженні змін стану функції ендотелію та симпатоадреналової системи під впливом санаторно-курортного комплексу із застосуванням магнітолазеротерапії у хворих на есенціальну АГ ІІ ст. у поєднанні з ДЕ спостереження проводилось у 60 хворих.

У клінічній характеристиці 60 хворих із ДЕ переважала давність захворювання від 1 до 5 років (70 % хворих), у решти — від 6 до 10 років. У віковому аспекті переважали особи працездатного віку від 22 років до 60 років (24 особи чоловічої статі, 36 — жіночої). ДЕ сформувалася у хворих у поєднанні з поширеним остеохондрозом (39 чол.), що пов’язано з нейрогуморальними порушеннями. Слід відмітити, що у хворих на есенціальну АГ ІІ ст. у поєднанні з ДЕ відзначали наявність захворювань травного тракту та гепатобіліарної системи (12 чол.). При цьому основними захворюваннями, з приводу яких хворих направлено на СКЛ, є поширений остеохондроз хребта  (39 чол.). Больовий синдром визначали різною мірою всі хворі. Тому ці клінічні прояви мають важливе значення при оцінці лікувального ефекту магнітолазеротерапії.

Після лікувального комплексу з призначенням магнітолазеротерапії визначено зменшення помірного та значного рівня больового відчуття (табл. 4, 5).

Відзначене зменшення вираженості як сенсорної компоненти (табл. 4), так і аферентної компоненти, більш значуще в комплексі із застосуванням магнітолазеротерапії (табл. 5). Перевірка нульової гіпотези непараметричним методом порівняння незалежних груп хі-квадрат Пірсона показала, що розраховане значення критерію хі-квадрат більше критичного значення (табличного, при рівні значущості 0,05), досягнутий рівень значущості по больовому синдрому 0,02 (табл. 4).

На основі відомих даних про роль симпато­адреналової системи у формуванні порушень ней­рогуморальної регуляції адаптаційних реакцій організму проведено динамічну оцінку кількісного вмісту сумарних катехоламінів в еритроцитах. Кількісний уміст катехоламінів в еритроцитах підвищувався в більшості хворих на есенціальну АГ ІІ ст. в поєднанні з ДЕ (70 %). Під впливом санаторно-курортного комплексу із застосуванням методик магнітолазеротерапії встановлено зниження їх підвищених значень, тоді як у групі порівняння достовірна динаміка була відсутня (табл. 6) [15].

У даному випадку показники відображають підвищення морфофункціональної активності симпатоадреналової системи й позитивний ефект лікувального комплексу із застосуванням магнітолазерної терапії [3].

За результатами оцінки функції ендотелію у хворих на есенціальну АГ ІІ ст. у поєднанні з ДЕ виявили підвищення концентрації оксиду азоту в 62,5 % випадках, що вказує на переважання процесів вазодилатації [6, 25]. Збільшення концентрації ендотеліну визначали у 30 % випадках, це відбиває переважання вазоконстрикторних процесів. У 18,5 % виявлено зменшення концентрації ендотеліну, що супроводжується зменшенням вазоконстрикторного ефекту та підвищенням вазодилатації. Лише в 1 пацієнта визначалося зменшення концентрації оксиду азоту, що вказує на дисбаланс у системі оксиду азоту та може сприяти вазоконстрикторному ефекту.

Під впливом санаторно-курортного комплексу із застосуванням хлоридних натрієвих ванн і магнітолазеротерапії виявлено паралельне зменшення концентрації оксиду азоту та збільшення ендотеліну у 41,2 % хворих, що сприяє поліпшенню мікроциркуляторних процесів. У порівняльній групі подібна спрямованість реакцій відзначалася у 2 рази рідше. Збільшення концентрації NO й одночасне зменшення концентрації ендотеліну відзначалося в основній групі у 23,6 % випадків і перевищувало в 2,3 раза аналогічні реакції в групі порівняння. Це вказує на посилення процесів вазодилатації під впливом комплексу магнітолазеротерапії [17]. Паралельне посилення процесів вазоконстрикції й вазодилатації відмічали у 40 % випадків у хворих групи порівняння з використанням бальнеолікування як моночинника (табл. 7) [5, 6, 20].

Подібна спрямованість динамічних змін функції ендотелію відзначалася за середньостатистичними даними (табл. 8).

Вірогідне збільшення концентрації ендотеліну у плазмі крові після комплексу із застосуванням магнітолазеротерапії вказувало на підвищення вазоконстрикторного ефекту та відсутність значущих змін після використання бальнеолікування у вигляді моночинника. Слід зазначити, що бальнеолікування у комплексі з магнітолазеротерапією сприяло зниженню підвищених значень NO (6,525 ± 0,328 і 4,257 ± 0,325, p < 0,05, до та після лікування) і підвищенню зниженої концентрації ендотеліну (0,116 ± 0,012 і 0,326 ± 0,031, p < 0,05, до та після лікування). Подібна спрямованість реакцій відбиває вазоактивний ефект із регуляцією функції ендотелію, сприяє зменшенню ендотеліальної дисфункції, є основою для застосування магнітолазеротерапії у комплексі з бальнеолікуванням у хворих на есенціальну АГ ІІ ст. у поєднанні з ДЕ [5, 20].

Після курсового призначення магнітолазеротерапії у комплексі СКЛ визначено поліпшення показників якості життя на 22,5 % (рис. 14).

Визначено зменшення больового синдрому (3,0 ± 0,6 та 1,5 ± 0,4, p < 0,05) як наслідок поліпшення фізичної активності (1,6 ± 0,4 та 3,1 ± 0,6, p < 0,05) та психоемоційного стану (3,3 ± 0,6 та 5,4 ± 0,7, p < 0,05). Слід відзначити більш активну життєдіяльність (3,8 ± 0,7 та 4,9 ± 0,7) та соціальну активність (2,5 ± 0,5 та 3,9 ± 0,6).

Серед хворих групи порівняння при первинному тестуванні якість життя становила 13,8 ± 0,9 бала, а після СКЛ — 15,5 ± 1,1 бала, тобто на  12 % вище. Слід зазначити тенденцію щодо поліпшення фізичного функціонування (1,3 ± 0,4 та  2,1 ± 0,5), життєдіяльності (3,8 ± 0,5 та 4,5 ± 0,7) та достовірні зміни соціального функціонування (2,5 ± 0,5 та 3,5 ± 0,5, p < 0,05) унаслідок зменшення больового синдрому (3,2 ± 0,4 та  2,5 ± 0,4). Суттєво не змінилися показники загального здоров’я і психоемоційного стану.

Таким чином, наведені результати досліджень ефективності СКЛ хворих на есенціальну АГ свідчать про те, що використання розроблених методів фізіотерапії, а саме озонових ванн, лазеротерапії, магнітолазеротерпії, суттєво підвищує ефективність лікування та вони можуть розглядатися як нові обґрунтовані технології на етапі відновного лікування.

Поряд із цим можна зробити висновок, що кожна із запропонованих методик має свої специфічні патогенетичні особливості впливу на організм хворих з есенціальною АГ, внаслідок чого може бути використана диференційовано залежно від особливостей патогенезу та клінічного перебігу захворювання.

Так, відновне лікування хворих на АГ із застосуванням озонових ванн особливо ефективне у хворих із низьким та помірним рівнем загального КВР. У зв’язку з тим, що озоновим ваннам притаманні такі механізми дії як, вегетокоригуючий вплив, зменшення активності симпатоадреналової ланки регуляції, зменшення вираженості ендотеліальної дисфункції, нормалізація функціонального стану ЦНС. У свою чергу, у хворих на есенціальну АГ у поєднанні з АО застосування низькоінтенсивної лазеротерапії ділянки печінки та шийно-комірцевої зони є доцільним з огляду на реалізацію її позитивного впливу на функцію ендотелію судин, центральну регуляцію добового профілю АТ, зменшення маси тіла за рахунок переважно абдомінального жиру, нормалізацію ліпідного профілю у хворих та на систему гемостазу, що дозволяє досягти стійкого терапевтичного ефекту. Магнітолазеротерапія, що особливо суттєво впливає на функціональний стан вегетативної нервової системи та ендотелію судин, систему гемостазу, має позитивну протизапальну, анальгезуючу, нейротрофічну дію, сприяє зменшенню активності симпатоадреналової системи, має призначатися переважно хворим на есенціальну АГ у поєднанні з початковими порушеннями мозкового кровообігу, а саме ДЕ 1-го та 2-го ступеня та вегетативною дисфункцією.

Тобто включення у комплекс СКЛ хворих на есенціальну АГ розроблених методик є патогенетично та клінічно обґрунтованим та має призначатися диференційовано з урахуванням групових та індивідуальних особливостей перебігу захворювання і його поєднання з супутньою патоло­гією.

Висновки

1. З даних віддалених результатів видно, що диференційоване комплексне СКЛ хворих АГ з використанням озонових ванн супроводжується статистично вірогідним подовженням клінічної ремісії захворювання, має добре виражений профілактичний вплив на ризик розвитку кардіоваскулярних ускладнень.

2. Результати проведеного дослідження дають підстави для висновку, що застосування озонових ванн та лазеротерапії дозволяє підвищити ефективність комплексного СКЛ хворих з есенціальною АГ І та ІІ ст. Проведення добового моніторування АТ, оцінки якості життя та ризику розвитку серцево-судинних ускладнень дозволяє об’єктивувати одержані результати лікування та визначити його медико-соціальну ефективність.

3. Використання озонових ванн у комплексі з лазеротерапією на тлі медикаментозної терапії дозволяє досягти нормалізації добових показників рівня АТ, зниження його варіабельності, зменшення ваги та вірогідну зміну типу ожиріння, покращення ліпідного профілю пацієнтів, покращення білково-синтетичної функції печінки та синтезу антиатерогенних фракцій ліпідів у печінці у хворих на АГ та ожиріння.

4. Оцінка загального КВР у динаміці відносно проведеного СКЛ за розробленими способами показала зниження ступеня загального ризику серцево-судинних ускладнень у вірогідної більшості пацієнтів (88,8 %), що підтверджує позитивний вплив на прогноз у хворих з АГ різного віку.

5. Визначено позитивну дію комплексу СКЛ з застосуванням магнітолазерної терапії у хворих працездатного віку на есенціальну АГ  ІІ ст., що сприяє зниженню підвищеної активності симпатоадреналової системи, зменшенню проявів вазодилатації та підвищенню вазоконстрикції, регуляції процесів дилатації, покращенню клінічного стану та загального самопочуття хворих. Встановлено інформативність кількісного визначення катехоламінів в еритроциті та функції ендотелію як додаткових критеріїв ефективності СКЛ хворих з різноманітною патологією.