Газета «Новости медицины и фармации» 5 (356) 2011

З нагоди дня сміху публікуємо не зовсім жартівливу, на наш погляд, гумореску докора медичних наук, професора Олега Бакалюка, який має свій, досить оригінальний погляд на болючі проблеми, що стосуються фізичного і морального здоров’я нації. Це самоінтерв’ю названо «Фізичне і моральне здоров’я нації — звідки ростуть ноги?».

Кор.: Ви можете охарактеризувати стан сьогоднішньої медицини?

О.Б.: Звичайно. На сьогодні можливості медицини необмежені, обмежені тільки можливості пацієнтів. Загалом картина досить обнадійлива: хворих стає все менше і менше і люди усе частіше помирають здоровими. А отже, і лікарів потрібно менше, оскільки якщо пацієнт по-справжньому чогось хоче (або жити, або померти), то медицина безсила. Повинен відмітити також, що вже надто живучий народ нам, лікарям, трапляється. От, наприклад, хіба населення інших країн Європи могло б вижити, якби рівень зарплатні або пенсії (депутати Верховної Ради, судді, міністри, скромні міліонери та мільярдери не враховуються) був би там нижчим за прожитковий мінімум? Над цим феноменом, поряд із проблемою клонування людини, упродовж десятків років б’ються провідні вчені світу, проте розгадки немає й досі.

Кор.: Як ви можете оцінити демографічну ситуацію загалом? Як поліпшити статки українців?

О.Б.: Країна парадоксів! Смертність зростає, населення зменшується, а продукти, бензин і житло дорожчають! Але загалом демографічна ситуація повільно поліпшується. Однак це пов’язано не з ростом економіки, а з наявністю в продажі китайських презервативів, як от написано на могилі одного професійного автогонщика «Формули-1»: «Народився і помер від дірки в гумі».

Як поліпшити статки? No problem! У цивілізованому суспільстві, яким ми себе вважаємо, дітей і пенсіонерів бути не повинно, а все працездатне населення повинно виїхати за кордон! Як суспільство цього досягне — це його справа. Але якщо питання боротьби з дітьми остаточно ще не вирішене (усе-таки вони ще народжуються), то боротьба з пенсіонерами доходить до кінця. Уже давно зрозуміло, що 99 % із них зараз не виживуть і розмова з ними буде продовжена уже на небесах і не тим складом чиновників. Однак є надія, що неймовірне зростання цін на продовольчому ринку в поєднанні з підвищенням тарифів на комунальні послуги і газ до небес будуть постійно нагадувати їм про ті самі небеса, мовляв, уже скоро...

Кор.: Невже усе так безнадійно? Економіка ж на підйомі, при владі досвідчені економісти.

О.Б.: Що ви! Ніякої економіки в нас немає, її просто не існує. Усе це казки, міфи, легенди, якщо хочете. Ви, мабуть, горілочкою зловживаєте? Торгувати на ринку китайським ширвжитком, секонд-хендом і перевиконувати план із виробництва цвяхів на душу населення — це ще не економіка. Хочу вам сказати, що економіка так само залежить від економістів, як погода від метеорологів.

Кор.: Ось уже десятки років ведуться інтенсивні розмови про реформування медицини...

О.Б.: Знаєте, мене зараз більше тривожить моральне здоров’я нації, ніж фізичне. З останнім усе зрозуміло — реальний шанс вижити в наших умовах мають або здорові, або багаті люди, а пацієнт бюджетної сфери «радше мертвий, аніж живий». Адже гарантована ст. 49 Конституції безкоштовна медицина — це постулат однозначно з категорії міфічних явищ, щось на кшталт інопланетян, про існування яких ми багато чули і читали, але ніхто їх так конкретно і не бачив. І уся провина цих лікарів полягає у тому, що їх щось напоумило отримати таку спеціальність і працювати за 120 доларів на місяць. А ви вірите, що лікар з такою жебрацькою платнею, який перебуває у вічному творчому пошуку (дешевих продуктів та одягу) і шість місяців на рік спілкується з метою вироблення консенсусу лише з колорадським жуком на дачі і який вже давно не читає медичну періодику, зможе при нагоді допомогти вам? Ну й оптиміст же ви! Тому медики зараз не дають людині померти своєю смертю і пропонують нам помирати повільніше і в муках.

Кор.: А може, варто трішки підняти їм платню?

О.Б.: Ось-ось — «трішки». Це міф № 1. На початку, звідки? Грошей у бюджеті немає ні на що, отже, їх слід у когось забрати. А в кого? У шахтарів? Так вони ж одразу прийдуть на Банкову і почнуть стукати касками до асфальту. А чим, окрім своєї голови, може стукати медик? Пластмасовою банкою від клізми? І хто цей звук почує? Нічого наші медики не можуть, а якщо можуть, то чому вони так тихо сидять у цій забутій Богом царині? Медики — народ безініціативний, це істоти, які дивляться на світ божий крізь призму незрозуміло чиїх поглядів на значення їхньої професії, у вічному страху бути загнаними в певні рамки і відповідати невідомо ким прийнятим стандартам.

Кор.: Але ж медики на додаток до зарплатні ще й беруть хабарі?

О.Б.: Міф № 2. По-перше, не беруть, а їм дають з таємною надією бути вилікуваним за мінімальних капіталовкладень. По-друге, що таке «хабар»? Відповідно до положення статті 364 ККУ, у хабарництві можна звинуватити лише посадову особу, тобто «особу, яка тимчасово або постійно здійснює функції представника влади, а також обіймає на підприємстві, в установі чи організації посаду, пов’язану з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов’язків...». І посадовим особам високого рангу можна лише поспівчувати: взяти хабар — або тюрма (дуже рідко), або відпочинок на Канарах (набагато частіше); не взяти — пластид під днище автомобіля або контрольний постріл в голову... От і будь мудрий, вибери! А статус посадової особи в медицині починається лише з посади завідувача відділення, тобто назвати дільничного або сімейного лікаря посадовою особою немає жодних юридичних підстав! І якщо пацієнт з власної волі дав лікарю пачку цукерок або пляшку коньяку, після того як лікар його проконсультував чи пролікував, то це не хабар, а дарування, тобто «добровільне відчуження майна, зумовлене особистим бажанням дарувальника...» (стаття 718 Цивільного Кодексу України). А предметом дарування, згідно з цією статтею, можуть бути «будь-які рухомі чи нерухомі речі, у тому числі цінні папери, гроші, а також майнові права». Так що лікареві можна подарувати хоч нерухому річ (свою фірму), хоч рухому (живого веприка) — криміналу тут немає!

Кор.: То може, сімейна медицина?

О.Б.: Міф № 3. Адже для початку сімейного лікаря слід добре підготувати. А ви впевнені, що за декілька років навчання, особливо в теперішній ситуації, коли студенти вивчають медицину майже заочно, тобто тестами, і вчаться переживати не за долю пацієнта, а лише за те, щоб здати всі модулі, як цього вимагає «зболонізована» система навчання, ви зможете стати таким спеціалістом? Утім, за мізерну платню, вдень і вночі, без вихідних, йти пішки, по бездоріжжю, у супроводі бродячих собак, несучи у разі виклику додому на спині гінекологічне крісло, у руках електрокардіограф і сумку для надання невідкладної допомоги, на чолі — ЛОР-дзеркало і ліхтарик, у зубах — термометр, а де наконечник від клізми — промовчу. Скажіть, нормальна людина піде туди працювати? То хто потрібен державі? Спеціаліст чи «стрілочник», на якого можна звалити усі наші біди?

Кор.: А що ж робити?

О.Б.: Слід починати не з регулярних польотів буйної фантазії паперових чиновників від медицини на рівні МОЗ (є чудовий російський термін — «шараханье»), а з прийняття закону, який як мінімум визначив би платню медиків на рівні платні у промисловості (до речі, платня медиків займає 29-те місце із 31 позиції галузевих зар­плат). Уже давно слугам народу час збагнути, що між кухарем, перукарем і лікарем існує принципова різниця, хоча усі вони носять білі халати, тому зростання зарплатні медиків на кілька відсотків, що трактується як суттєве поліпшення їх матеріального стану, можна намастити лише на віртуальну канапку. Інші, вкрай необхідні кроки — прийняти і втілити в життя закон «Лікування депутатів усіх рівнів — винятково на рівні районних лікарень і місцевих шаманів!» і призначити народним депутатам платню на рівні прожиткового мінімуму. Не переживайте, не схуднуть і не помруть голодною смертю, це я вам гарантую! Але водночас і гарантую, що за такого підходу за рік-два нашу медицину та й державу годі буде пізнати!

Кор.: Ну й логіка у вас! А от ви трішки зачепили питання морального здоров’я нації.

О.Б.: Немає і не буде здорового тіла без здорового духу! Не будемо про стан доріг, IQ і моральний дух чиновників. Тут усе зрозуміло, як підмітив ще Гоголь, як зрозуміло й те, що здоровий дух і здорове тіло формуються ще в молодому віці. Відзначимо, що моральне здоров’я дитини починає погіршуватися вже в пологовому будинку: одні діти народжуються або за кордоном, або у нашій екстрапологовій залі, у присутності усього сімейного клану, головного лікаря, головного спеціаліста, представників адміністрації та управління охорони здоров’я, інші — у звичайні пологовій залі з мокрими кутами, серед затертої до дір сірої білизни, у присутності лише акушерки та кочегара з біноклем за вікном. Потім одні діти добираються до школи лише «мерседесом», інші — задрипаним ПАЗом (праправнуком знаменитої «Антилопи Гну») або й пішки по 5–10 кілометрів. А вже починаючи з 7–10 років українські діти можуть, спокійно й безкарно прогулюючи уроки, вільно придбати украй необхідні для інтенсивного розвитку інтелекту продукти — сигарети і алкоголь; з четвертого класу діти уже починають розуміти, що школа — це «напряг» і що вчителі не можуть навчити їх, як придбати «бакси». Тому значну частину часу відводять на так звані тусовки — розпивання алкоголю, паління сигарет та оволодіння нецензурною лексикою у скверах, під’їздах, у прокурених кафе з імпортними назвами («Версаль», «Монако», «Олімп»), де постійно оспівують принади життя «злодіїв у законі» і до ранку проводять дискотеки, тобто епілептоїдні рухи під музику в 120 децибел. А ще є багатогодинні «втикання» в телевізор або комп’ютер. А на екрані — секс, бійки, кров, убивства як єдиний засіб розв’язання будь-якого конфлікту, біснуються безголосі, заїжджі співачки-ексгібіціоністки, збоченці в рюшечках та інші «диваки» зі званнями «народних і заслужених», зло перемагає добро (лохів), усіма благами життя користуються гангстери, бо «копи» — тупі. Тому й інтелект аж зашкалює: пиво — «корисне», он аж ніяк не бідних футболістів, силачів, співаків — і тих спонсорують «Оболонь» та «Чернігівське», «косячок», метадон, трамадол — не наркоманія, неграмотність — не вада, «усі так пишуть», п’яний мажор за кермом — це «круто», усі питання про успішність вирішуються «зеленими» (браво дванадцятибальній системі!), нецензурщина і лайка — не вульгарність і не безкультурність, а «прикид», заняття спортом — щоб «настукати комусь по кумполу», бойові мистецтва — це «круто», хто туди вербує «бійців» — зайва розмова, «пахати» потрібно лише там, де можна щось «присвоїти», але від цього дуже змучуються, тож треба регулярно «відпочивати». А «відпочивання» (не плутати з відпочинком) — це пиятика до коми і п’яний дебош. А у кого вчитися, якщо тато в Португалії, мама — в Італії, а науку «викладають» достроково звільнені персони?

Кор.: А приклад старших?

О.Б.: А звідки візьметься повага до старших, якщо вони бідні, як церковні миші? І педагоги, і пенсіонери, і батьки, які не «кують бабло» — це «відстій». До того ж на тлі розбещених хабарами і без жодних слідів совісті чиновників і суддів усіх рангів гангстери (фільми «Бригада» чи «Бумер») виглядають прямо-таки джентльменами — хоч за «базар» відповідають і не лицемірять. Адже підлітки — це неперевершені експерти з розпізнавання подвійної моралі та лицемірства, і їм важко зрозуміти, наприклад, запропоновану суспільством політику «Скажемо алкоголю та наркотикам «Ні!» при тому, що воно ясно каже їм «Так!», як і нелегальним наркотикам, які поширюються навіть через Інтернет. Ось вам і кар’єрні орієнтири: для хлопців — стати «крутим», для дівчат — утриманками. А десять Божих заповідей, любов до Батьківщини, повага до батьків, учителів, доброта і співчуття, справедливість — порожні слова для зараженої вірусом хамства і цинізму переважної частини молоді. Можете щось заперечити?

Кор.: Але ж є ще книги!

О.Б.: Ви що, божевільний? Які книги? «Я — вор в законе», «Паханы», «Тайга», «Бордель», «Роман с клофелином», «Большая книга для стервы», «Профессиональная невеста»? А от вам і фінал усього цього — діти-акселерати: зуби ще молочні, а оскал уже вовчий!

Кор.: А що ж робити?

О.Б.: Складається враження, що напетер ми всі живемо в глянцевому, фальшивому, синтетичному світі, де мудрого Соломона й Канта перемогли Вєрка Сердючка і Боря Моїсеєв, що ми — наскрізь пронизане радіацією суспільство без майбутнього, навіть незважаючи на те, що ходимо в «карденах», маємо «ролекси», користуємося мобільними телефонами, ходимо до церкви. Ми вимираємо передусім від беззмістовності існування, тотального хамства і нецензурщини, байдужості, чиновницької вакханалії, неправедного суду, постійної брехні на усіх рівнях, політики подвійних стандартів, і складається враження, що якась сила (земна чи неземна, але радше земна) поставила собі за мету насамперед морально і духовно знищити нашу націю.

Не можна сказати, що держава цього не бачить і нічого не робить. Робить! Ось телеканал демонструє бал ВІП-персон, так би мовити, «еліту нації». Ні, ні, не академіків зі світовим іменем, не кардіохірургів від Бога, не конструкторів літаків і ракет. Ось під’їхали «лендровери» і «хонди», і з них сановито викочуються особи з обличчям, що змушує згадати синдром Іценка — Кушінга, і сонмом охоронців, ось відомий банкір, який довів банк до банкрутства, а потім за безцінь купив його, прикупивши на додачу інший банк і науковий ступінь доктора наук, ось народний суддя, який не знайшов складу злочину в усьому цьому, ось колишній чемпіон СРСР зі стрільби по мішені «кабан, що біжить», ось леді, з голою спиною, уся в діамантах і бой-френдах, яка продає похоронні вінки (дуже стабільний бізнес!)... і всюди — «паркери», «ролекси», Версачі, Джорджо Армані... і розмови — курси, ПДВ, офшори, зони, наїзди.... Ось на телебаченні продавець бутику «Усе для улюбленого песика» зі щирим захопленням демонструє фантастичні спіднички та шортики, шапочки, окуляри, пасочки з діамантами, парфуми «Dog»... І що їй до цього, що у цей час біля труб теплотрас і у котельнях палять недопалки, нюхають «Момент» і ацетон тисячі безпритульних дітей — нащадків славетного роду аріїв.

Ось нам демонструють, як інша частина «еліти» приймає закони і постанови — або методом фортепіанного голосування, або нічними «бдениями» біля трибуни та вимиканням електричного струму, або роз’юшуванням носів, затягуванням краваток на шиях опонентів, трощенням черепів, мікрофонів, крісел... Усе це, можливо, для наскрізь проспиртованого сантехніка Афоні й «еліта», тим більше що й робочі інструменти (ланцюги, обрізки металевих труб), і жаргон підходящі: «порвем его, как Тузик тряпку», «да пошли вы...», «лобувати постанову», «кому що, а вошивому — баня»... Але ж моральні засади не можуть бути однаковими на рівні сантехніка Афоні й держави!

Ось щоденна реклама пива на телебаченні: «Який футбол без пива «Оболонь?» А що нація, особливо молодь, спивається, чи комусь до цього є справа? Немає, і більш імовірно, як вважає завідувач відділом профілактики й лікування наркоманій Інституту неврології, психіатрії і наркології АМН України, д.м.н. І.В. Пінський, річ у тому, що «одурманенный человек имеет к избранной власти меньше вопросов, поскольку, по определению, лишен трезвого взгляда на жизнь, а спившимися, обколотыми, обкуренными субъектами управлять гораздо проще, чем трезвомыслящими гражданами своей страны...». А от розповісти у телепередачі про згубний вплив алкоголю, особливо за умови його споживання молоддю, який веде свою історію ще з часів давньоримської міфології і грецької культури (Юнона народила кривоногого Вулкана від п’яного Юпітера, у древній Спарті спеціально споювали рабів, щоб показати молодим спартанцям непривабливий вигляд п’яної людини), довести роль алкоголю в завоюванні й поневоленні корінних народів Америки, Африки, Азії, показати репортаж зі спеціальних притулків, де утримуються несповнарозумні діти батьків-алкоголіків, навести численні приклади з художньої літератури, наприклад оповідь Проспера Меріме «Таманго») — хіба у цьому зацікавлені власники заводів «Оболонь» та «Чернігівське»?

І справа не в тому, щоб заборонити вживання пива чи інших алкогольних напоїв, а в тому, щоб молодь та й дорослі розуміли: культурне вживання алкогольних напоїв і футбол з пивом «Оболонь» — це різні речі. Справа не в тому, щоб знищувати наркоманів, а в тому, щоб виробників зілля й кур’єрів доправляти за грати, а туди ж для «компанії» на тривалий термін доправляти неправедних суддів, хабарників усіх рангів і звань, щоб «цепури», «бумери», «блатнячки», нецензурщина, перебували там, де перебувають у цивілізованих країнах — на звалиськах, щоб уряд повернувся обличчям до особи Вчителя (ну не може напівголодний педагог прищепити дитині принципи гуманізму і любові!), забезпечив йому достойне життя, ліквідував подвійні мораль і стандарти на рівні держави. От і будемо здорові, а усі інші нібито благородні намагання оздоровити націю, у тому числі за рахунок збільшення фінансування системи охорони здоров’я, — бочка без дна. А поки що давайте навчимо наших дітей не палити, не лаятися, не ходити по вулицях з пляшкою пива, обов’язково поцікавимося, чим вони займаються в Інтернеті, повернемо додому маму з Італії і татка з Португалії....

Кор.: Ну й логіка у вас. Усе-таки що ви побажаєте на прощання нашим читачам і пацієнтам?

О.Б.: Звісна річ, усе написане не може бути сприйняте однозначно усіма читачами. Що ж, «ідемо на ви» і запрошуємо до дискусії. Тим не менше, бажаю нашим пацієнтам по 140 грамів гемоглобіну на 1 літр крові за нормальних показників лейкоцитів та ШОЕ.