Інформація призначена тільки для фахівців сфери охорони здоров'я, осіб,
які мають вищу або середню спеціальну медичну освіту.

Підтвердіть, що Ви є фахівцем у сфері охорони здоров'я.

Газета «Новости медицины и фармации» 7 (361) 2011

Вернуться к номеру

Постійна безпосередня професійна підготовка медичних працівників

Авторы: Б.Г. Веденко, к.м.н., Л.Б. Веденко, Ф.В. Мельник Вінницька обласна клінічна лікарня ім. М.І. Пирогова В.Г. Даценко, к.м.н., заслужений лікар України, А.В. Даценко, к.м.н. Вінницький обласний клінічний спеціалізований диспансер радіаційного захисту населення

Версия для печати

Учить — наставлять, обучать, научать, преподавать знанье, уменье свое другому.
Вл. Даль

Не підлягає сумніву, що від рівня кваліфікації медичних працівників залежить якість надання медичної допомоги. Система медичної освіти в Україні відповідає стандартам Всесвітньої федерації медичної освіти і складається з трьох послідовних етапів, що нерозривно пов’язані між собою, бо кожний наступний етап ґрунтується на попередньому і забезпечує новий, вищий за попередній рівень підготовки (додипломна підготовка, післядипломна підготовка і постійний безпосередній професійний розвиток). Безпосередній професійний розвиток — це постійне підвищення фахових знань медичних працівників відповідно до розвитку науки і техніки.

Удосконалення знань медичних працівників повинно відповідати переформуванням органів охорони здоров’я, що базуються:

1) на запровадженні чітко структурованої трирівневої системи із розширенням сектора загальної практики — сімейної медицини;

2) збільшенні потреб кількості лікарів і медичних сестер, які надають допомогу на первинній ланці охорони здоров’я.

Завідуючий відділенням повинен постійно скеровувати й контролювати стан удосконалення знань лікарів і медичних сестер упродовж їх роботи.

Хочемо підкреслити, що відповідальність за підвищення знань лежить на кожному медичному працівнику, а контроль за цим процесом — на керівнику підрозділу.

Основною формою підвищення кваліфікації лікарів і медичних сестер є навчання з відривом від роботи в інститутах удосконалення, на факультетах удосконалення при медичних вузах, науково-дослідних закладах та інших закладах системи охорони здоров’я.

Форми підвищення кваліфікації:

— участь у конгресах, з’їздах, конференціях, семінарах, відвідування лекцій на кафедрах навчальних закладів, робота у медичних товариствах;

— робота з більш досвідченими лікарями (участь у консиліумах, консультаціях хворих із завідуючим відділенням, доцентом, професором та ін.);

— навчання за складеним і затвердженим планом самостійного вивчення тих чи інших розділів медицини;

— участь у патологоанатомічних, клінічних конференціях, засіданнях лікувально-контрольних комісій, медичних рад;

— робота у медичних бібліотеках і читальних залах (знайомство з новими роботами, вивчення матеріалу за фахом та суміжними дисциплінами тощо);

— регулярне проходження атестації та ін.

Вся ця робота достатньо висвітлена в літературі (П.М. Гунько і співавт., 2003; Б.Г. Веденко і співавт., 2004; В.Г. Даценко і співавт., 2009).

У цій статті зупинимось на більш детальному аналізі проведення лекційної роботи у відділеннях і службах лікарні, за проведення якої відповідальність повинен нести завідуючий відділенням. Лекції, бесіди, обговорення попередньо визначеної теми повинні обов’язково проводитись за планом відділення не менше одного разу на місяць, краще у другій половині дня близько 16 години (під час другого циклу максимальної активності людини) (Б.Г. Веденко і спів­авт., 2010).

Вибір раціонального способу спілкування

1. Спілкування з теми, що орієнтована на практичні дії:

— з самого початку зробіть наголос на результатах, що ви очікуєте отримати;

— не пропонуйте багато альтернатив, а тільки основні;

— будьте якомога лаконічніші;

— підкресліть практичність ваших ідей;

— використовуйте наочність вашого матеріалу.

2. Спілкування з теми, що орієнтована на процесуальні аспекти:

— будьте точні, пунктуальні — викладайте факти;

— будуйте ваш матеріал у логічному порядку (початкова інформація, інформація на теперішній час, висновок);

— викладіть ваші пропозиції (1, 2, 3…);

— подайте ваші рекомендації за ступенем важливості;

— укажіть можливі варіанти або альтернативи, супроводжуйте їх доказами «за» та «проти»;

— не квапте співпрацівників, хай вони визначаться.

3. Спілкування з теми, що орієнтована на людський фактор:

— передбачте можливість проведення перед початком спілкування розмову загального характеру;

— підкресліть взаємозв’язок, що існує між вашим виступом і тими людьми, інтерес яких він порушує;

— продемонструйте факти результативного застосування подібного в минулому;

— покажіть, що реалізація ідеї зацікавить багатьох людей;

— якщо готуєте конспект своєї лекції, то користуйтесь неофіційним стилем.

4. Спілкування з теми, що орієнтована на теоретичні аспекти:

— виділіть багато часу на обговорення;

— будьте спокійні, якщо обговорення зайде в інший бік від теми, що обговорюється;

— на початку лекції прагніть пов’язати тему з більш широкою концептуальною або теоретичною основою;

— підкресліть унікальність теми;

— зробіть наголос на користь, яку принесе реалізація вашої ідеї в майбутньому, або вплив на майбутній розвиток подій;

— якщо пишете конспект свого виступу, орієнтованого на теоретичні аспекти, то виділіть на початку його основні концепції, що лежать в основі вашої мети.

Необхідно:

— заздалегідь підготуватись до лекції, бесіди чи обговорення;

— усунути чинники, що відволікають від проведення заходу;

— уникати переривання виступу;

— перестати відволікатись самому;

— продемонструвати своє бажання слухати;

— створити всі умови для того, хто виступає, брати до уваги обставини, у яких він опинився;

— сконцентрувати увагу;

— вислуховувати співпрацівників;

— прагнути зрозуміти і з’ясувати суть питання того, хто виступає, його точку зору;

— реагувати на чутливість того, хто виступає;

— за необхідності висловлювати співчуття;

— ставити запитання;

— проводити оцінку виступів;

— підсумовувати вислухані положення та пропозиції, занотовувати їх;

— перевіряти, як вас слухають.

Не потрібно:

— виявляти нетерпіння;

— удавано слухати;

— критикувати або суперечити під час виступу тому, хто виступає;

— виносити поспішні думки, міркування, рішення;

— переривати співрозмовника;

— наперед вважати, що ви праві, а той, хто виступає, помиляється;

— домінувати над тим, хто виступає;

— машинально малювати, стукати олівцем, перегортати папери;

— дратуватись або здаватися байдужим.

Ще раз наголосимо: обов’язково перед проведенням лекції або обговорення вивчіть інформацію з питань, що будуть обговорюватись. Хоча б перегляньте її, якщо вам усе відомо.

Кожне проведене вивчення якоїсь теми повинно мати продовження. Так, директор інституту гідромеханіки НАНУ академік В. Гринченко прокоментував фразу редактора одного з американських видань, який висловився, що наслідки статті, надрукованої у журналі, повинні належати тому, хто її зрозумів. В. Гринченко підкреслив, що якщо її зрозуміли, то стали здатні щось зробити, тим самим збільшити національне надбання держави. І якщо не підтримати людей, які здатні впроваджувати нові почуті ідеї, то це буде кінець. Ми позбавимось зростання національного добробуту, який потім відновити буде тяжко.

Важливо знати, що люди по-різному сприймають інформацію та засвоюють її залежно від подання (Чен Чжан, 2001). Так, за допомогою зору людина сприймає близько 83 % інформації; слуху — 11 %; нюху — 3,5 %; дотику — 1,5 %; смаку — 1 %.

Тривалість збереження інформації:

— після читання зберігається близько 10 %;

— після прослуховування — 20 %;

— після сприймання зорової інформації — 30 %;

— після обговорення певної теми — 70 %;

— після обговоренням з одночасним практичним виконанням того, що обговорювалось, — 90 %.

Залежність збереження інформації від методів навчання подана в табл. 1.

І насамкінець, перед проведенням лекцій, обговорень, нарад і т.ін. заходів і під час них не потрібно нервувати, хвилюватись. Пам’ятайте, якщо ви підготувались, все буде гаразд. Один уже немолодий професор — організатор охорони здоров’я сказав, що праця керівника тяжко вміщується в рамки робочого дня, але зберігати здоров’я й високу працездатність цілком можливо, якщо пам’ятати:

1. Режиму дня корисно дотримуватись не тільки дітям, а й навіть людям, які займають високі посади.

2. Стрес не є небезпечним тільки для тих, хто не боїться і знаходить вихід зі скрутних ситуацій.

3. Здоров’ю керівника загрожують багато факторів, і самому додавати ще такі, як паління, алкоголь, зловживання кавою, щонайменше не розумно.

4. Півгодини швидкої ходи щодня на свіжому повітрі є кращими, ніж повільні тривалі прогулянки в санаторії для одужуючих після інфаркту.


Список литературы

1. Веденко Б.Г., Веденко Л.Б., Мельник Ф.В., Даценко В.Г., Даценко А.В. Деякі питання організації роботи лікарняних закладів. Роль біоритмів (Огляд літератури) // Актуальні питання сучасної медицини: Збірник робіт. — Випуск 8. — Вінниця: Нова книга, 2010. — С. 26-30.

2. Веденко Б.Г., Гунько П.М., Ковальчук В.П. Управлінський процес завідуючого відділенням лікарні (в алгоритмах і схемах). — Вінниця: ТОВ «Консоль», 2004. — С. 174-177.

3. Гринченко В. Цит. за: Рожен А. Спасение утопающих — в… реорганизации науки // ZN.UA. — 2011. — № 7. — С. 12.

4. Гунько П.М., Веденко Б.Г., Ковальчук В.П., Стойка В.В. Організація роботи завідуючого відділенням. — Вінниця: «Консоль», 2003. — 303 с.

5. Даценко В.Г., Веденко Б.Г., Мельник Ф.В. Організація роботи лікаря лікувального закладу. — Вінниця: ДП «Державна картографічна фабрика», 2009. — 256 с.

6. Ермаков В.В., Бартон Б. Межличностная и групповая эффективность управленческого персонала здравоохранения: Курс лекций. — М.: ЦОЛИУВ, 1983. — 211 с.

7. Чен Чжан. Мудрость общения и искусство влияния. — МОО «Система успеха», 2001. — 36 с.


Вернуться к номеру