Газета «Новости медицины и фармации» 9 (364) 2011

Важливою є й низька прихильність до контролю АТ з боку населення. У цього явища багато причин, починаючи від економічного стану і закінчуючи досі наявною серед населення (а часом і серед лікарів) звичкою вважати нормою АТ не загальновизнані показники, а певні «індивідуальні норми», залежні від віку, професії тощо, що знайшло свою реалізацію в концепції «робочого тиску», яка давно зникла з медичної науки, але все ще побутує серед населення. Та, можливо, ключовим фактором низької прихильності до лікування є той факт, що вся очікувана шкода АГ пов’язана не з нею безпосередньо, а з її наслідками. Оскільки наслідки — це не те, що можна бачити зараз, то контроль АТ серед населення не набув статусу життєво необхідного. Постійне наголошення на зв’язку наслідків з причинами дозволить дещо покращити ситуацію в цій сфері.

Якщо не брати до уваги загальні вимоги до медикаментозних препаратів (безпечність, простота прийому тощо), то антигіпертензивний препарат мусить мати 2 основні риси:

1. Здатність стабільно контролювати АТ.

2. Органопротективні ефекти, не пов’язані безпосередньо з контролем АТ.

В останніх рекомендаціях лише три групи препаратів чітко позиціонуються в якості стартових, оскільки мають ці риси. Це блокатори кальцієвих каналів, інгібітори ангіотензинперетворюючого ферменту (іАПФ) і сарта­ни. До них долучаються тіазидні діуретики та бета-блокатори, органопротективні властивості яких наразі поставлені під сумнів.

Найбільш динамічними з точки зору наукового пошуку на даний момент є сартани. Блокуючи рецептори до ангіотензину ІІ, вони прямо спричиняють вазодилатацію, а також зниження секреції вазопресину й альдостерону. У численній кількості досліджень продемонстровані гіпотензивні [2] й органопротективні [3] властивості цієї групи препаратів.

Специфіка органопротективності полягає в тому, що помітна вона лише на великих вибірках: ефект загалом не настільки значний, щоб унаочнитись в роботі практикуючого лікаря. Натомість здатність контролювати АТ, утримуючи його в межах норми, — це той ефект, який може бути оцінений кожним з лікарів. Лише зрідка необхідне залучення добового моніторингу АТ.

Слід зазначити, що органопротективні властивості лозартану були неодноразово продемонстровані в цілому ряду великомасштабних багатоцентрових рандомізованих досліджень. Всестороння органопротекція, що включає захист міокарда, головного мозку, нирок, судин, позитивна метаболічна дія на організм, збільшує перевагу Лорісти в довгостроковому періоді і таким чином покращує якість життя пацієнтів. А нещодавня полеміка з приводу підвищення ризику інфаркту міокарда на тлі лікування сартанами [4, 5] не знайшла продовження в світлі результатів найбільшого і найвиваженішого останнього метааналізу [6], в якому так званий «інфарктний парадокс сартанів» був переконливо спростований.

Метою нашого дослідження було оцінити здатність сартанів стабільно контролювати АТ. Із групи сартанів був використаний препарат Лоріста (КРКА, Словенія), діючою речовиною якого є лозартан — перший і один з найбільш досліджених сартанів. Лоріста має великий спектр дозувань: 12,5, 25, 50 і 100 мг, що дозволяє підбирати індивідуальну ефективну дозу препарату.

Матеріали та методи

У дослідженні взяли участь 16 амбулаторних пацієнтів віком від 45 до 57 років з легкою есенціальною АГ без попередньої історії систематичного контролю АТ та супутньої патології. Усім хворим було проведено загальноклінічне обстеження, вимірювання артеріального тиску, загальний аналіз крові та сечі, біохімічний аналіз крові (визначений рівень загального білірубіну та його фракцій, рівень трансаміназ, сечовини, креатиніну, загального білка), вимірювався рівень глюкози крові, ультразвукове дослідження внутрішніх органів, ехокардіографія. На основі проведених досліджень вторинна гіпертензія була виключена. Середній рівень АТ на момент початку дослідження: систолічний — 154,2 мм рт.ст., діастолічний — 92,6 мм рт.ст. Контрольні вимірювання АТ проводились на 5, 10, 20 і 30-й дні лікування.

Результати та обговорення

Початково Лоріста призначалась в дозі 50 мг один раз на добу. Отримані результати лікування в групі представлені в таблиці 1.

Згідно з отриманими результатами, препарат Лоріста вже на 5-й день лікування ефективно знижував АТ в групі. У трьох випадках доза збільшена до 100 мг на добу на 5-й день лікування. В одному випадку Лоріста замінена на Лорісту Н. У жодному з випадків не було зареєстровано гіпотензії, а також інших ефектів, які б вимагали відміни препарату. Також не було зафіксовано будь-яких відхилень у лабораторних показниках.

Таким чином, виходячи з отриманих результатів, препарат Лоріста продемонстрував здатність навіть у вигляді монотерапії стабільно контролювати АТ у пацієнтів з легкою есенціальною АГ.