Газета «Новости медицины и фармации» 10 (365) 2011

Серед напрямків медикаментозного контролю за відновним періодом після інфаркту міокарда пріоритетним є застосування блокаторів рецепторів ангіотензину ІІ, зокрема валсартану, що має широкий спектр гемодинамічних, нейрогуморальних та метаболічних впливів.

Мета дослідження — визначити вплив та ефективність застосування валсартану (Вальсакор, КRКА, Словенія) на формування добових профілів артеріального тиску в ранньому й пізньому постінфарктному періоді під час відновного лікування хворих після інфаркту міокарда.

Матеріали і методи

Обстежено 70 хворих, які перенесли Q-QS ІМ, що перебували на етапі реабілітації після перенесеного ІМ, віком 52,5 ± 5,3 року. Критерієм включення хворих у дослідження була наявність 2–3 факторів ризику: артеріальної гіпертензії, гіперхолестеринемії, цукрового діабету ІІ типу. Усі хворі були розподілені на 2 групи: 35 осіб (конт­рольна група) отримували стандартну терапію еналаприлом, метопрололом, аспірином. У 35 хворих, які становили основну групу, на фоні стандартної терапії призначали препарат Вальсакор фірми KRKA в дозі 80 мг один раз на день зранку всередину.

Обстеження хворих проводили на початку спостереження, через 1 і 3 місяці відновного періоду.

Аналізували показники добового моніторингу артеріального тиску, толерантність до фізичних навантажень, стан гемодинаміки. Добове (24-годинне) моніторування артеріального тиску виконували апаратом АВРМ-04 фірми Meditech (Угорщина). Математичну обробку результатів моніторування проводили комп’ютерною програмою для графічного виведення і розшифровування результатів ABPMBASE (ver. 1,32). Аналізували середньодобові значення та амплітуду коливань систолічного (САТ), діастолічного (ДАТ) артеріального тиску та частоти серцевих скорочень (ЧСС). Варіабельність АТ і ЧСС характеризували за показником стандартного відхилення за САТ, ДАТ і ЧСС. Навантаження тиском оцінювали за індексом часу та індексом площі гіпертензії відповідно за САТ і ДАТ.

Стан серцевої гемодинаміки аналізували за показниками ехокардіо­скопії. Вивчали кінцево-діастолічний об’єм (КДО, мл), кінцево-систолічний об’єм (КСО, мл), кінцево-діастолічний розмір (КДР, см) та кінцево-систолічний розмір (КСР, см). Стан скоротливості лівого шлуночка оцінювали за показниками фракції викиду. Поряд із цим оцінювали дані загальноклінічних обстежень та переносимість хворими лікування.

Усі результати підлягали комп’­ютерній статистичній обробці.

Результати дослідження і обговорення

Установлено, що на початку лікування за результатами ДМАТ в обстежених хворих переважали два профілі артеріального тиску — nondipper і night picker, лише у чверті хворих був нормальний профіль — dipper. У той же час у 78,2 % хворих мала місце підвищена варіабельність АТ із схильністю до вищих значень як САТ, так і ДАТ. Поряд із цим відзначено вірогідне зростання варіабельності АТ в умовах виконання дозованих фізичних навантажень. На 6-му й 12-му міс. лікування характеристики ДМАТ були відносно стійкими й адекватними до навантажень.

Так, за результатами ДМАТ вихідний середній добовий САТ  становив 154,5 ± 2,4 мм рт.ст., а ДАТ — 98,3 ± ± 1,2 мм рт.ст. Через 6 місяців виявлено деяке зменшення середньодобових рівнів САТ і ДАТ відповідно до 132,0 ± ± 2,1 мм рт.ст. і 88,2 ± 1,2 мм рт.ст. (р < 0,05). За таких умов відзначено вірогідне зменшення варіабельності, особливо САТ.

Динаміка даних значень САТ і ДАТ через 1 рік указувала на подальше зменшення й відносну стабільність характеристик САТ і ДАТ. Зокрема, відзначено такі середньоденні рівні АТ: САТ — 124,8 ± 1,4 мм рт.ст. і ДАТ — 80,9 ± 1,0 мм рт.ст. Аналіз показників САТ і ДАТ уночі не виявив суттєвих змін АТ: як рівень САТ, так і величини ДАТ істотно не змінювалися.

Розподіл осіб за добовими профілями АТ упродовж періоду спостереження вказував на формування у 68,4 % хворих оптимального добового профілю АТ.

Аналіз показників ДМАТ в осіб контрольної групи засвідчив вищі показники варіабельності CAT і ДАТ на всіх етапах спостереження, особливо впродовж перших 6 міс. відновного періоду.

Так, початковий рівень САТ становив 154,6 ± 2,0 мм рт.ст., через 6 міс. — 148,6 ± 2,0 мм рт.ст., через 1 рік — 135,2 ± 1,2 мм рт.ст. Відповідно середні по групі значення ДАТ в аналогічні терміни були 96,8 ± 1,2 мм рт.ст., 89,0 ± 1,0 мм рт.ст. і 82,8 ± ± 1,0 мм рт.ст. (табл. 1).

Таким чином, можна констатувати, що в процесі адаптації до нових умов постінфарктного періоду регуляція артеріального тиску, а отже й підтримання гемодинамічних потреб організму є неоднозначною. У частини осіб має місце порушення адекватних коливань АТ, що мають різноспрямований характер. Найбільш частими є зростання середньодобових значень САТ і ДАТ, а також збільшення варіабельності АТ. Застосування Вальсакору дозволило забезпечити гемодинамічні умови, які адекватні навантаженням і потребам відновного періоду.

Сприятливу динаміку відзначено щодо ЧСС. Так, поступове зниження ЧСС при одночасному зростанні відповідно до реабілітаційного етапу фізичних навантажень свідчило про зменшення потреби міокарда в кисні в процесі лікування. На 3-й місяць терапії Вальсакором ЧСС становила 64,23 ± 2,00 уд/хв (р  0,01) при одночасному зростанні об’єму адекватно переносимих фізичних навантажень. Так, якщо за даними 6-хвилинного тесту ходи вже через 1 міс. лікування серцева недостатність другого функціонального класу констатована лише у 38,0 % хворих контрольної й у 20,6 % осіб основної групи, то через 3 міс. після ІМ  відповідно у 26,0 і 11,2 % хворих.

У процесі лікування Вальсакором не відзначали яких-небудь побічних впливів, що засвідчує добру переносимість препарату при одночасному отриманні оптимального антигіпертензивного ефекту.

Застосування Вальсакору у хворих із перенесеним ІМ супроводжувалося низкою гемодинамічних змін. Показники КДО лівого шлуночка мали чітку тенденцію до зменшення як упродовж 1-го місяця спостереження, так і в наступні 3 місяці. У цілому КДО зменшився з 190,60 ± 2,40 мл до 160,00 ± 2,65 мл (р < 0,001). На противагу цьому в контрольній групі хворих тенденція до зменшення дилатації лівого шлуночка була менш значимою. Аналогічна тенденція зафіксована й за величиною КСО, що поступово зменшувався в основній групі з 90,50 ± ± 2,06 мл до 76,90 ± 3,15 мл (р < 0,001), у контрольній— із 94, 10 ± ± 2,42 мл до 82,41 ± 2,12 мл (р < 0,01). Указана динаміка об’ємних характеристик лівого шлуночка була зумовлена вірогідним зменшенням як КДР, так і КСР лівого шлуночка. При цьому спостерігали зростання скоротливості міокарда із зростанням фракції викиду.

Отримані дані в цілому свідчать про добру ефективність Вальсакору у відновному лікуванні хворих високого серцево-судинного ризику, які перенесли ІМ. Вальсакор за умов постінфарктного періоду забезпечує корекцію каскаду патологічних змін, стримуючи гіпертрофію лівого шлуночка, корегує геометрію його скорочення, має гемодинамічні та антиоксидантні властивості тощо. Оптимальність антигіпертензивного ефекту Вальсакору дозволяє забезпечити поступове адекватне розширення фізичних навантажень і підвищити тим самим адаптаційні можливості організму хворих, що супроводжується добрим клінічним ефектом і стримує ризик виникнення ускладнень постінфарктного періоду.