Газета «Новости медицины и фармации» Психиатрия (383) 2011 (тематический номер)

Вступ

Історія терміну «синдром емоційного вигорання» (staff burnout syndrome) починається з 1974 року, коли американський психіатр H.J. Freundenberger вперше звернув увагу на цей феномен у працівників психіатричної сфери і описав його як «поразку, виснаження або зношення, що відбувається з людиною внаслідок різко завищених вимог до власних ресурсів і сил» [1].

У 1977 році на щорічній конференції Американської психологічної асоціації термін «синдром емоційного вигорання» увійшов до наукового лексикону. З’явилося багато публікацій і досліджень стосовно проблеми емоційного вигорання серед медичних працівників. Дослідження в різних країнах світу доводять, що синдром емоційного вигорання починає формуватися вже у студентів-медиків старших курсів. Робота в медичній сфері становить перед людиною багато різних, а часто і незвичних вимог [12, 16].

Для повсякденної діяльності медичних працівників характерним є високий рівень стресу, який вони відчувають доволі часто. Актуальність проблеми емоційного вигорання видно з наукових публікацій і досліджень, які значно зросли за останнє десятиріччя [13].

Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ) визнала, що синдром емоційного вигорання є проблемою, що потребує медичної уваги. Згідно з визначенням ВООЗ (2001), «синдром вигорання (burnout syndrome) — це фізичне, емоційне або мотиваційне виснаження, що характеризується порушенням продуктивності в роботі та втомою, безсонням, підвищеною схильністю до соматичних захворювань, а також вживанням алкоголю або інших психоактивних речовин з метою одержати тимчасове полегшення, що має тенденцію до розвитку фізіологічної залежності і (у багатьох випадках) суїцидальної поведінки. Цей синдром звичайно розцінюється як стрес-реакція у відповідь на безжалісні виробничі та емоційні вимоги, що відбуваються через надмірну відданість людини своїй роботі з супутньою цьому зневагою до сімейного життя або відпочинку» [16].

Однак при порівнянні з зарубіжними публікаціями і дослідженнями стан наукової проблеми в нашому суспільстві вимагає нових теоретичних і емпіричних досліджень, зважаючи на весь спектр культурно-історичних умов і індивідуальні особливості професіоналів.

При сучасному навантаженні медичних працівників і введенні в їх роботу нових програм і підходів проблемною є не те, що працівник емоційно вигорає, оскільки це є природний процес. Проблема полягає в тому, що він не вміє це вчасно помічати. Тому є дуже важливим визначення психодіагностичних прийомів оцінки рівня емоційного вигорання [16].

Потрібне детальне визначення психологічних особливостей, структурних компонентів і функціональних механізмів вигорання та їх залежності від основних індивідуально-психологічних особливостей медичних працівників. Це надасть можливість людині своєчасно звернути увагу на глибину емоційного вигорання й мобілізувати внутрішні ресурси, а також застосувати профілактичні прийоми, вивчати себе, професійно і особистісно, розвиватися [8]. Дуже важливо при виборі професії знати свою емоційну спрямованість, наскільки вона збігається зі змістом і сенсом професійної діяльності. Якщо емоційні потреби збігаються з їх реалізацією в процесі трудової діяльності, тоді ризик емоційного вигорання зменшується. Емоційна спрямованість значною мірою формує наші життєві цінності, а вони, у свою чергу, впливають на сенс нашого життя. Велику частину нашого життя займає професійна діяльність. Для медичного працівника необхідно знати свою емоційну спрямованість, адже його професія прямо пов’язана з пацієнтами, в яких є проблеми зі здоров’ям у тілесній і психічній сферах. Це надасть йому можливість глибше зрозуміти сенс своєї професії, а значить зменшити ризик емоційного вигорання.

Якщо медичний працівник протягом довгого часу займається професійною діяльністю, не відчуваючи свого особистого зв’язку з нею, тобто не бачить внутрішньої цінності, не може їй дійсно віддатися, то неминуче виникає внутрішнє спустошення, тому що не відбувається діалогічного обміну, в якому людина не тільки віддає, але й одержує [11]. Як наслідок, розлад набуває характер депресії. Емоційне вигорання — це вид депресії, що виникає без травматизації й органічних порушень, а тільки лише через поступову втрату життєвих цінностей [14].

На наш погляд, у процесі емоційного вигорання медичних працівників є дві дуже важливі індивідуально-психологічні особливості особистості — це емоційна спрямованість особистості та наявність сенсу в своїй професійній діяльності й особистому житті. Низька заробітна плата за висококваліфіковану працю в психіатричній сфері обумовлює високий рівень емоційного вигорання серед працівників. За таких умов нам здається дуже важливим при виборі професії й виконанні свого професійного обов’язку враховувати ці індивідуально-психологічні особливості. Професія медичного працівника вимагає від людини великої самовідданості, дотримання етичних принципів і особистісного росту. Без цих складових професії працівник дуже швидко емоційно вигорає і втрачає професійну придатність.

 Методика дослідження

З метою діагностики сенсожиттєвих орієнтацій, емоційної спрямованості особистості та формування синдрому емоційного вигорання у медичних працівників нами була розроблена методика експериментальної частини дослідження, що включала такі методи:

1. Спостереження.

2. Бесіда.

3. Психодіагностичні методи: методика діагностики емоційного вигорання В.В. Бойко [5]; методика визначення загальної емоційної спрямованості особистості Б.І. Додонова [9]; тест сенсожиттєвих орієнтацій Д.О. Леонтьєва [10].

Спостереження використовувалося нами з метою доповнення відомостей про психологічні особливості емоційного вигорання у медичних працівників.

Бесіда використовувалася нами з метою уточнення відомостей про особливості емоційних станів медичних працівників.

Психодіагностичні методи використовувалися нами з метою діагностики емоційного вигорання медичних працівників (на яких фазах емоційного вигорання знаходиться кожний з медичних працівників, і чи сформувались ці фази чи ні, або ж вони перебувають у стані формування), встановлення найбільш характерних симптомів емоційного вигорання для даної категорії; визначення у медичних працівників загальної емоційної спрямованості особистості (які типи емоційної спрямованості яскраво виражені в кожній особистості чи, навпаки, ця особистість не має жорстких установок); визначення сенсожиттєвих орієнтацій медичних працівників (наявності у особистості в даний період цілей її життя, задоволення процесом і результатом, а також діагностику локусу контролю (я) і локусу контролю (життя).

Тестування медичних працівників проводилось за питальниками діагностики емоційного вигорання В.В. Бойко [5], загальної емоційної спрямованості особистості Б.І. Додонова [9], сенсожиттєвих орієнтацій Д.О. Леонтьєва [10].

Експериментальною базою для дослідження стала Київська міська клінічна психоневрологічна лікарня № 1. Вибірка складається з 50 медичних працівників (10 лікарів, 10 психологів, 10 медичних сестер, 10 трудотерапевтів, 10 соціальних працівників) віком від 24 до 64 років, 10 чоловіків і 40 жінок, які мають стаж роботи не менше одного року в даній лікарні, проживають у Києві та передмісті.

Питальник Б.І. Додонова має в основі авторську концепцію [9] і включає в себе інтерпретацію 10 типів спрямованості особистості.

1. Альтруїстична емоційна спрямованість — яскраво виражена потреба віддавати, ділитися, сприяти, допомагати. Низькі результати свідчать про спрямованість на себе, потребу брати, отримувати.

2. Комунікативна емоційна спрямованість. Високі результати за цією шкалою говорять про яскраво виражену потребу в спілкуванні. Низькі результати свідчать про те, що більше виражена потреба в усамітненні.

3. Глорична емоційна спрямованість. Високі результати говорять про яскраво виражену потребу у славі, переживанні успіху в присутності інших людей, у популярності. Низький результат свідчить про бажання бути непомітним.

4. Практична емоційна спрямованість. Високий результат свідчить про потребу активно діяти, досягати поставленої мети, домагатися бажаних результатів. Низькі бали говорять про пасивне ставлення до діяльності. Іноді це виявляється в схильності більше міркувати, ніж діяти, іноді у яскраво вираженій потребі в розслабленні.

5. Пугнічна емоційна спрямованість. Ці емоції пов’язані з потребою ризикувати, долати небезпеку. При високих балах ця потреба виражається яскраво, при низьких має місце яскраво виражене бажання безпеки і обережності, що формується на підставі цієї потреби.

6. Романтична емоційна спрямованість. При високих балах — яскраво виражене прагнення до незвичайного, таємничого. При низьких — навпаки: виявляється тенденція до раціональних речей, на основі якої формується прагматизм як риса характеру.

7. Гностична емоційна спрямованість. Емоції пов’язані з потребою в отриманні знань про нове, невідоме. При яскраво вираженій потребі ви одержуєте задоволення від процесу набуття знань. При низьких балах ця потреба недостатньо розвинута.

8. Естетична емоційна спрямованість. При високих балах яскраво виражена потреба у сприйнятті прекрасного. Сприймаючи прекрасне, ви переживаєте сильні почуття, які ще називають ресурсними. При низьких балах ця потреба не розвинута.

9. Гедоністична емоційна спрямованість. Емоції, пов’язані з задоволенням потреби в тілесному і душевному комфорті. При високих балах ця потреба виражена яскраво. Комфортні умови для такої людини є дуже важливими, а досягнення комфорту є могутнім мотивом діяльності. При низьких балах можна говорити про аскетичну установку особистості.

10. Акізитивна емоційна спрямованість. Це емоції, що виникають при бажанні накопичуватись (колекціонувати) речі, що виходить за межі практичної потреби в них. При високих балах потреба в колекціонуванні добре виражена. При низьких балах дана потреба не виявляється.

Професійно важливими для різних професій є різні шкали. Наприклад, альтруїсти (високі результати за першою шкалою) часто звертаються до психолога зі скаргою на те, що їх занадто експлуатують близькі люди. Механізм цього явища такий: близькі настільки звикають брати, користуватися допомогою альтруїста, що в них формується певна позиція. Для 75 % шкільних вчителів характерна ефектомія — базова риса особистості, що проявляється в чуйності, готовності до співробітництва, емоційності. Те ж саме характерне і для медичних працівників. Але якщо працівник не піклується про себе, про своє фізичне і психічне здоров’я, про свій розвиток, то в процесі виконання своїх службових обов’язків починають переважати втома, нетерпимість, підвищена збудливість, готовність до негативних емоцій у спілкуванні з пацієнтом — агресивності, вразливості, тривожності.

Оцінка за питальником проводиться за шкалою від 10 до –10 балів. Високі результати — більше 5, низькі — менше –5; результати, близькі до 0, говорять про те, що немає яскраво вираженої потреби, немає жорсткої установки. Дуже низькі результати свідчать про протилежну потребу. Наприклад, при альтруїстичній спрямованості особистості такі результати говорять про спрямованість на себе, потребу брати, отримувати [9].

Тест Д.О. Леонтьєва дозволив оцінити сенсожиттєві орієнтації респондентів. Тест сенсожиттєвих орієнтацій є адаптованою версією тесту «Мета в житті» Джеймса Крамбо й Леонарда Махолика. Методика була розроблена авторами на основі теорії В. Франкла [15], прагнення людини до сенсу і мала на меті емпіричну валідність низки уявлень цієї теорії, зокрема, уявлення про екзистенціальний вакуум і ноогенні неврози. Зміст цих уявлень полягає в тому, що невдача в пошуку людиною сенсу в своєму житті (екзистенціальна фрустрація) і відчуття втрати сенсу (екзистенціальний вакуум) є причиною особливого класу хвороб душі — ноогенних неврозів, що відрізняються від раніше описаних видів неврозів. Оригінальна методика в її остаточному варіанті являє собою набір з 20 шкал, кожна з яких має твердження з роздвоєним закінченням: два протилежні варіанти закінчення задають полюси оціночної шкали, між якими можливі сім градацій. Піддослідним пропонується вибрати найбільш підходящу із семи градацій і підкреслити або обвести відповідну цифру. Обробка результатів зводиться до підсумків числових значень для всіх 20 шкал і перекладу підсумованого бала у стандартні значення. Прогресуюча послідовність градацій (від 1 до 7) чергується у випадковому порядку зі спадаючою (від 7 до 1), причому максимальний бал (7) завжди відповідає полюсу наявності мети в житті, а мінімальний бал (1) — полюсу її відсутності.

Інтерпретація субшкал:

1. Мета в житті. Бали за цією шкалою характеризують наявність або відсутність у житті цілей на майбутнє, що надають життю усвідомленість, спрямованість і тимчасову перспективу. Низькі бали за цією шкалою навіть при загальному високому рівні будуть властиві людині, що живе сьогоднішнім або вчорашнім днем. Разом із тим високі бали за цією шкалою можуть характеризувати не тільки цілеспрямовану людину, але й прожектера, плани якого не мають реальної опори в сьогоденні і не підкріплюються особистою відповідальністю за їхню реалізацію. Ці два випадки нескладно розрізнити, враховуючи показники за іншими шкалами сенсожиттєвих орієнтацій.

2. Процес життя, або інтерес і емоційна насиченість життя. Зміст цієї шкали збігається з відомою теорією про те, що єдиний сенс життя полягає в тому, щоб жити. Цей показник говорить про те, чи сприймає піддослідний сам процес свого життя як цікавий, емоційно насичений і наповнений сенсом. Високі бали за цією шкалою й низькі за іншими будуть характеризувати гедоніста, який живе сьогоденням. Низькі бали за цією шкалою — ознака незадоволеності своїм життям у сьогоденні; при цьому, однак, життю можуть надавати повноцінного сенсу спогади про минуле або націленість на майбутнє.

3. Результативність життя, або задоволеність самореалізацією. Бали за цією шкалою відображують оцінку пройденого відрізку життя, відчуття того, наскільки продуктивно й усвідомлено була прожита його частина. Високі бали за цією шкалою й низькі за іншими будуть характеризувати людину, яка доживає своє життя, у якої все в минулому, але минуле здатне додати сенсу залишку життя. Низькі бали — незадоволеність прожитою частиною життя.

4. Локус контролю (я). Високі бали відповідають уявленню про себе як про сильну особистість, що має достатню свободу вибору, щоб побудувати своє життя у відповідності зі своїми цілями й уявленнями про його сенс. Низькі бали — невіра у свої сили контролювати події власного життя.

5. Локус контролю (життя), або керованість життям. При високих балах — переконання в тому, що людині дано контролювати своє життя, вільно приймати рішення і втілювати їх у життя. Низькі бали — фаталізм, переконаність у тому, що життя людини непідвласне свідомому контролю, що свобода вибору ілюзорна і безглуздо що-небудь загадувати на майбутнє [10].

Методика діагностики рівня емоційного вигорання В.В. Бойко дозволяє одержати докладну картину синдрому емоційного вигорання особистості, виявити провідні симптоми емоційного вигорання, що становлять три фази його формування: фазу напруження (переживання психотравмуючих обставин, незадоволеності собою, «загнаності в клітку», тривоги й депресії); фазу резистенції (неадекватного вибіркового емоційного реагування, емоційно-моральної дезорієнтації, розширення сфери економії емоцій, редукції професійних обов’язків); фазу виснаження (емоційного дефіциту і відстороненості, деперсоналізації, психосоматичних і психовегетативних порушень). Відповідно до ключа визначається сума балів окремо для кожного із симптомів емоційного вигорання. Показник вираженості симптомів коливається в межах від 0 до 30 балів. Симптом не склався — 9 і менше балів. Симптом, що складається, — 10–15 балів. Симптом, що склався, — 16 і більше балів.

Подальший крок в інтерпретації результатів опитування — підрахунок суми показників симптомів — здійснюється для кожної з трьох фаз емоційного вигорання.

Для кожної з фаз оцінка можлива в межах від 0 до 120 балів. За кількісними показниками можна судити тільки про те, яка фаза сформувалася в більшому або меншому ступені. Фаза не сформувалася — 36 і менше балів. Фаза в стадії формування — 37–60 балів. Фаза сформувалася — 61 бал і більше [5].

Результати

У результаті дослідження синдрому емоційного вигорання у медичних працівників, які займаються психіатричною діяльністю, слід зазначити нерівномірність формування фаз синдрому емоційного вигорання, що видно з профілів на рис. 1–3.

Як видно з табл. 1, у процентному співвідношенні фаза резистенції сформована або перебуває в стадії формування у найбільшого числа досліджуваних.

Нами були виявлені для даної групи найбільш характерні симптоми, сформовані або ті, що формуються, такі як: переживання психотравмуючих обставин, неадекватне емоційне реагування, емоційно-моральна дезорієнтація, редукція професійних обов’язків, емоційна відстороненість.

Результати табл. 2 свідчать, що найбільш характерним сформованим симптомом, що становить майже половину даної вибірки, є редукція професійних обов’язків (44 %). Цей симптом виявляється в спробах полегшити або скоротити обов’язки, які вимагають емоційних витрат. На наш погляд, це найбільш болюче місце в психіатричній сфері, яка потребує реформування.

Згідно з нашим дослідженням, зафіксований досить високий індивідуальний загальний бал сенсожиттєвих орієнтацій у піддослідній групі медичних працівників, що видно на рис. 4.

Отримано результати взаємозв’язку між показниками емоційного вигорання і загальним балом тесту сенсожиттєвих орієнтацій особистості. Для дослідження даного взаємозв’язку нами був застосований кореляційний аналіз (за Спірменом).

Як видно з табл. 3, від’ємний коефіцієнт означає, що медичні працівники, які мають вищі загальні показники сенсожиттєвих орієнтацій, менше схильні до вигорання.

Ми вважаємо, що усвідомлена, осмислена життєва орієнтація дуже важлива для здійснення професійної діяльності, через те що людина присвячує їй велику частину свого життя. За даними інших досліджень, емоційно вигорає менше той, хто усвідомлює сенс своєї професійної діяльності та включає його в загальнолюдський сенс існування [11]. Наші дані свідчать про те, що якщо спеціаліст усвідомлює своє життя, має розвинені сенсожиттєві орієнтації, він менше піддається впливу чинників професійної деформації.

Нами також встановлено, що за всіма показниками сенсожиттєвих орієнтацій (цілі, процес, результат, локус контролю (я), локус контролю (життя)), досліджувана група медичних працівників має досить високі результати, що характеризуються профілями і відображені на рис. 5–9.

Нами отримані дані, згідно з якими показники емоційного вигорання зворотно корелюють практично з усіма шкалами тесту сенсожиттєвих орієнтацій: «Цілі в житті» (табл. 4), «Процес життя» (табл. 5), «Результативність життя» (табл. 6), «Локус контролю (я)» (табл. 7), «Локус контролю (життя)» (табл. 8).

Як видно з табл. 4, від’ємний коефіцієнт кореляції означає: чим вищий бал показника «Цілі в житті», тим менше емоційне вигорання медичних працівників. Отже, медичні працівники, які працюють у сфері психіатрії, менше піддаються емоційному вигоранню, якщо усвідомлюють своє життя як спрямоване на досягнення мети. І навпаки, у спеціалістів із менш усвідомленими цілями життя частіше виявляється емоційне вигорання у професійній сфері.

Найбільші значення від’ємного коефіцієнту взаємозв’язку з емоційним вигоранням за всіма трьома фазами отримані з показником «Процес життя» (табл. 5). Цей показник говорить про те, наскільки піддослідний сприймає сам процес життя як цікавий, емоційно насичений і наповнений сенсом. Отже, задоволеність самим процесом життя має велике значення в сенсі запобігання впливу такого чинника, як емоційне вигорання.

Показник «Результативність життя» має від’ємний коефіцієнт взаємозв’язку з емоційним вигоранням. Особливо високий взаємозв’язок із другою фазою: чим вищий бал, тим менше емоційне вигорання (табл. 6).

Показник «Локус контролю (я)» також має високі показники зворотної кореляції з емоційним вигоранням за всіма трьома фазами (табл. 7). Високі бали з цього показника означають, наскільки людина вважає, що вона має достатню свободу вибору. Отже, зберігання почуття власного впливу на своє життя є також суттєвим чинником, який перешкоджає виникненню емоційного вигорання. І навпаки, втрата цього почуття може призвести до розвитку емоційного вигорання.

Високі показники за шкалою «Локус контролю (життя)» свідчать, що якщо людина має відчуття контролю життя, може вільно приймати рішення і втілювати їх у життя, то малоймовірно, що в неї буде розвиватися синдром емоційного вигорання і навпаки (табл. 8).

У результаті аналізу та обробки даних було встановлено, що обстежувана група медичних працівників характеризується профілями емоційної спрямованості з яскравим домінуванням практичного, гностичного, комунікативного та альтруїстичного типу (рис. 10–19).

Обговорення

Результати нашого дослідження підтверджують, що виявлена сукупність провідних типів емоційної спрямованості характерна для професії медичного працівника і відповідає змісту даної діяльності. Практичний тип має зміст гуманістичного характеру. У цій галузі діяльності він свідчить про потребу активно діяти в наданні допомоги, досягненні поставленої мети та бажаних результатів. До гуманістичних типів емоційної спрямованості так само належать альтруїстичний і комунікативний типи, що характеризують схильність людини допомагати, висловлювати співчуття, прагнення до близькості з іншими людьми, — тобто все те, що об’єднує гуманістичні цінності.

Інша сукупність емоційної спрямованості об’єднує гностичний і естетичний типи, пов’язані з гармонійним розвитком особистості. Їх наявність є ресурсом для отримання цінних позитивних емоцій при відчутті краси і в процесі пізнання навколишнього світу. Естетичний тип може використовувати цей ресурс для відновлення та гармонізації психіки, а гностичний — для отримання нових знань і особистісного зростання.

Таким чином, можна зробити висновок, що для медичних працівників, які працюють у психіатрії, характерне поєднання гуманістичного та ресурсного компонентів.

У нашому дослідженні, як видно з табл. 9, сукупність практичної, комунікативної, альтруїстичної, гностичної та естетичної спрямованості була дуже високою. Справа в тому, що робота в психіатрії складна, пов’язана з великими навантаженнями і низькою заробітною платою в нашій країні. Йде великий відтік кадрів з цієї галузі; медичні працівники, які залишаються, люблять свою професію і бачать найвищий сенс у виконанні своєї роботи, мають яскраво виражену потребу надавати допомогу людям, що характерно для даної сукупності типів емоційної спрямованості. Але, на жаль, і вони схильні до емоційного вигорання, тому що на них впливають безліч інших несприятливих факторів. Кореляційний аналіз (за Спірменом) виявив взаємозв’язок між емоційним вигоранням і емоційною спрямованістю особистості. Ми в даній праці наводимо тільки значимі коефіцієнти кореляції.

У табл. 10 наведено від’ємний коефіцієнт кореляції, що означає: медичні працівники з гностичною емоційною спрямованістю особистості менше за все емоційно вигорають у другій фазі. Це дуже важливо для нашого дослідження, адже ми виявили на фазі резистенції найбільшу кількість досліджуваних. З цього ми робимо висновок, що потреба в пізнанні зменшує ризик емоційного вигорання в другій фазі для працівників психіатричної лікарні.

Як видно з табл. 11, коефіцієнт кореляції означає: чим вищі показники гедоністичної спрямованості, тим більше вигорають медичні працівники, які працюють у психіатричній лікарні.

Можна зробити висновок, що установка на комфорт (тілесний та душевний) веде до ризику емоційного вигорання медичного працівника. Діяльність медичного працівника в психіатрії часто припускає тривале перебування в дискомфортних умовах і ситуаціях.

Далі ми наводимо виявлені значимі взаємозв’язки між емоційною спрямованістю особистості та п’ятьма найбільш характерними симптомами емоційного вигорання в даній групі.

Від’ємний коефіцієнт кореляції альтруїстичної емоційної спрямованості спостерігається з симптомом фази виснаження — емоційна відстороненість. Ми припускаємо, що для особистості з емоційною потребою допомагати не дуже характерне повне відключення емоцій (табл. 12).

Практична емоційна спрямованість особистості має від’ємну кореляцію з симптомами 2-ї фази емоційно-моральної дезорієнтації та 3-ї фази емоційної відстороненості. Як видно з табл. 13, працівники з потребою діяти менше піддаються формуванню симптомів емоційно-моральної дезорієнтації та емоційної відстороненості. Ця спрямованість необхідна в психіатрії, оскільки щоденно в професії медичного працівника цієї сфери трапляються виклики, на які треба миттєво реагувати.

Гностична емоційна спрямованість (табл. 14) має від’ємну кореляцію з найбільш поширеним у нашій вибірці симптомом редукції професійних обов’язків. Пізнання своєї професії, оточуючого світу, людей, яким надається допомога, значно зменшує ризик емоційного вигорання.

Естетична емоційна спрямованість дає можливість особистості відновлювати психічний баланс, що дуже важливо при повсякденній зустрічі з психіатричними проблемами. У табл. 15 ми наводимо від’ємну кореляцію між естетичною емоційною спрямованістю особистості та симптомом емоційної відстороненості.

У табл. 16 наведені позитивні коефіцієнти кореляції між гедоністичною емоційною спрямованістю та симптомами. Як ми зазначали вище, чим більша у медичного працівника потреба в комфорті, тим більший у нього ризик емоційно вигоріти, займаючись такою діяльністю, як психіатрія.

Дані, які ми отримали в результаті психодіагностики, були уточнені та доповнені за допомогою методів бесіди та спостереження. Ми спостерігали за перебігами емоційних станів піддослідних у процесі роботи. Вели бесіди про сенс їхньої професії, ставлення до пацієнтів, їхніх відчуттів на початку кар’єри і тепер. Упевнилися в тому, що дуже важливо мати емоційну спрямованість, яка відповідає змісту професії, але цього замало, необхідно, щоб працівник бачив сенс у своїй професії, сенс і перспективу в своєму житті. Ми спостерігали, що такі працівники творчо підходять до своєї роботи, більш виважено ставляться до пацієнтів, дотримуються етичних принципів і норм, працюють над своїм особистісним зростанням. У результаті менше стомлюються наприкінці робочого дня та тижня. Під час бесід ми виявили, що такі люди частіше відчувають емоційні стани радості й піднесення від сумлінно виконаної роботи. Такі працівники, на наш погляд, мають менший ризик емоційного вигорання, що й підтвердили результати нашої психодіагностики.

Висновки

Дослідження показало нерівномірність формування фаз емоційного вигорання серед даної групи медичних працівників. Найбільше число досліджуваних у другій фазі емоційного вигорання — резистенції. Були виявлені для даної групи найбільш характерні симптоми (сформовані або такі, що формуються, — професійні обов’язки, емоційна відстороненість). Нами були досліджені взаємозв’язки між емоційним вигоранням та сенсожиттєвими орієнтаціями і емоційною спрямованістю в медичних працівників психіатричної сфери.

1. Досліджуючи емоційну спрямованість медичних працівників, ми виявили, що вони характеризуються яскраво вираженою сукупністю гуманістичного та ресурсного компонента емоційної спрямованості, такими типами як практичний, комунікативний, альтруїстичний, естетичний і гностичний. Ці типи характерні для медичних професій і відповідають змісту їхньої діяльності. За відповідності емоційної спрямованості особистості з’являється можливість задовольняти емоційні потреби, що є для індивіда цінним.

2. Високі показники сенсожиттєвих орієнтацій цієї групи пов’язані з яскравою вираженістю гуманістичного та ресурсного компонента емоційної спрямованості. Емоційне задоволення від змісту професійної діяльності дозволяє наповнити сенсом життя і ясно побачити життєві цілі.

3. Ступінь емоційного вигорання пов’язаний, з одного боку, з сенсожиттєвими орієнтаціями особистості: чим вищий загальний бал, тим нижчий рівень емоційного вигорання медичних працівників цієї групи.

4. Отримані результати дослідження дозволяють констатувати взаємозв’язок між усіма показниками сенсожиттєвих орієнтацій та емоційним вигоранням. Особливо високі бали за шкалами «Процес», «Локус контролю (я)» і «Локус контролю (життя)» відповідають низькому рівню емоційного вигорання.

5. Був виявлений взаємозв’язок між гностичною емоційною спрямованістю та емоційним вигоранням. Гностичний тип медичних працівників відповідає низькому рівню емоційного вигорання. Отримані результати щодо найбільш характерних симптомів емоційного вигорання для даної групи, таких як переживання психотравмуючих обставин, неадекватне емоційне реагування, емоційно-моральна дезорієнтація, редукція професійних обов’язків, емоційна відстороненість. Альтруїстичний, праксичний, естетичний типи характеризуються низьким рівнем сформованості і формування цих симптомів. З іншого боку, гедоністичний тип емоційної спрямованості підвищує ризик емоційного вигорання в людей, які працюють у психіатрії.

Отримані нами дані в цілому узгоджуються з даними інших досліджень [7, 8, 11, 16].

На підставі цих результатів ми можемо зробити висновок, що емоційна спрямованість дуже важлива в професії медичних працівників. Вона дає можливість отримувати задоволення від обраної професії, але є тільки однією зі сторін людської особистості. Повною мірою особистість у професії може розкрити свій творчий потенціал тоді, коли усвідомить сенс своєї діяльності, сенс свого життя. При невідповідності особистості і професії, втраті сенсу своєї діяльності, дезорієнтації в такій складній галузі медицини, як психіатрія, виникає досить високий ризик емоційного вигорання.