Газета «Новости медицины и фармации» Психиатрия (383) 2011 (тематический номер)
Вернуться к номеру
Переписка
Письмо генералу Тимошенко В.А.
Генералу Тимошенко В.А.,
Главе Государственной службы Украины
по контролю за наркотиками
Уважаемый Владимир Андреевич!
От имени моих коллег, детских психиатров Украины, которые стараются приблизить уровень оказания помощи больным детям к европейским стандартам, благодарю Вас за эффективную помощь в получении Украиной медицинского препарата, содержащего метилфенидат. При тяжелых формах гиперактивности лечение этим препаратом позволяет значительно улучшить качество жизни семей, воспитывающих таких детей.
Благодаря Вашим усилиям в сотнях украинских семей появилась надежда на то, что их дети смогут учиться и адаптироваться в обществе.
С уважением, Ольга Витальевна Доленко,
Глава секции детской психиатрии Ассоциации психиатров Украины
(69035, г. Запорожье, ул. Мира, 12, КУ «Областной дошкольный психоневрологический центр санаторного типа» ЗОС)
Письмо в редакцию «Вестника АПУ»
«Не зарекайся от тюрьмы и сумы», — каже російська приказка. І ось колега попросив з’їздити з ним до Української психіатричної лікарні з суворим наглядом (м. Дніпропетровськ), де трагічно опинилася його дитина. Дитина талановита, і хто б подумав, що таке горе може трапитися. Але так сталося.
Психіатрична лікарна й в’язниця — не ті речі, що викликають позитивні думки. Ми знаємо, як користувалися психіатричними лікарнями в радянській системі для знищення вільнодумства. Ну, а про в’язниці ми багато чого й надивилися (російські й американські фільми), і начиталися.
Тому ми обидва були вражені ставленням персоналу: і завлікарні Кушніра Анатолія Миколайовича, і заввідділення Людмили Андріївни (прізвища, на жаль, не знаю), і сестер п. Юлії і п. Єлизавети, і навіть охорони. З власного досвіду знаєш, які, на жаль, зустрічаються лікарі, котрі забули клятву Гіпократа, думають лише про те, як заробити на хворих, і при цьому ще й не надають кваліфікованої допомоги. А тут зовсім інше: лікар Людмила Андріївна взагалі як мама для хворого.
Краще, звичайно, ніколи таких місць не відвідувати. Але як добре, що й у таких закладах можна створити по можливості людську атмосферу і поводитися з хворими по-людяному, пам’ятаючи про Бога й клятву Гіпократа. Ще й психологічно підтримувати родичів, розуміючи, що їм доводиться переживати.
Проф. О. Гарань