Газета «Новости медицины и фармации» Аллергология и пульмонология (380) 2011 (тематический номер)
Вернуться к номеру
Світлої пам’яті Михайла Дмитровича Торохтіна (1924–2010)
26 червня 2010 року у віці 86 років пішов із життя професор М.Д. Торохтін — видатний учений, курортолог, фізіотерапевт, основоположник мікрокліматотерапії високодисперсними аерозолями, організатор наукового напрямку «спелеотерапія — галотерапія», засновниик закарпатського осередку школи фізіотерапевтів та курортологів, чоловік активної життєвої позиції.
Народився Михайло Дмитрович Торохтін 18 вересня 1924 року на Вінничині. У роки Великої Вітчизняної війни добровольцем пішов на фронт, брав участь у боях під Корсунь-Шевченківським та на Дуклі; був кілька разів поранений; нагороджений медалями «За відвагу», «За бойові заслуги», орденом Вітчизняної війни І ступеня.
Після демобілізації зі збройних сил отримав вищу медичну освіту у Чернівецькому медичному інституті. З 1951 року постійно працював у Закарпатській області: спочатку на самому кордоні з Угорщиною, в селі Деревці, організував дільничну лікарню, потім з 1957 року працював лікарем-терапевтом Ужгородської обласної клінічної лікарні і попри це в Ужгородському районному відділі охорони здоров’я займався питаннями організації медичної допомоги. У 1958 році з групою ініціаторів організував Управління санаторно-курортних установ Закарпатської області, яке очолив у 1960 році. Під його керівництвом основна увага приділялася профілізації ліжкового фонду оздоровниць та збільшенню оздоровчої потужності санаторних установ, він ініціював активне вивчення природних лікувальних ресурсів Закарпатської області. За його ініціативою та під його безпосереднім керівництвом були спроектовані та побудовані принципово нові санаторії «Сонячне Закарпаття» (на базі вуглекислої гідрокарбонатної борвмісної мінеральної води «Поляна Квасова»), «Квітка Полонини» (на базі вуглекислої гідрокарбонатної борвмісної мінеральної води «Лужанська»), «Верховина» (на базі кальцій-магнійвмісної мінеральної води «Сойми»). Завдяки його активній організаторській роботі отримали новий стимул до розвитку санаторії «Поляна» (гідрокарбонатна мінеральна вода «Поляна Купель»), санаторій «Карпати» (кліматична оздоровниця), санаторій «Синяк» (сульфідна, сульфатна мінеральна вода «Синяк»), санаторій «Шаян» (гідрокарбонатна кремнійвмісна мінеральна вода «Шаян» свердловин № 4 та 242), спочатку пансіонат, а потім санаторій «Гірська Тиса» (гідрокарбонатна залізисто-марганцево-арсенова мінеральна вода «Кваси»), почали функціонувати будинки відпочинку «Берегвар», «Усть-Чорна».
Прагнучи до наукового обґрунтування лікувальних методик медичного обслуговування, він ініціював наукові дослідження лікувальної гідромінеральної бази Закарпатської області та методично організовував розробку системи лікувальних комплексів із питним використанням мінеральних вод та включенням різноманітних форм бальнеотерапії. Досвід цієї роботи узагальнено М.Д. Торохтіним у його кандидатській дисертації «Перспективы развития курортов Закарпатья для лечения больных с заболеваниями органов пищеварения», захищеній у 1964 році в Чернівецькому медичному інституті. Різноманіття мінеральних вод та кліматичні особливості закарпатських оздоровниць дозволяють планувати розробку принципово нових методів лікування. Зокрема, професору Торохтіну належить ідея використання залізовмісних мінеральних вод Келечинського родовища в санаторному оздоровленні гематологічних хворих, він став піонером у проведенні реабілітації курортними факторами осіб, які постраждали під час аварії на Чорнобильській АЕС.
У 1965 році за ініціативою та під керівництвом М.Д. Торохтіна була організована перша профільна медична наукова установа Закарпатської області — Ужгородський філіал Одеського науково-дослідного інституту курортології. Михайло Дмитрович керував дослідженнями лікувального впливу мінеральних джерел Закарпатської області та Прикарпаття; у результаті проведених клінічних наукових розробок були обґрунтовані рекомендації щодо їх лікувального використання. Більшість розроблених у той час методик комплексного лікування використовується в санаторно-курортних закладах і нині. Узагалі було досліджено понад 300 мінеральних джерел, вивчено та затверджено їх запаси, дані рекомендації з лікувально-промислового розливу основних лікувальних та лікувально-столових мінеральних вод, а також розроблені принципи використання розлитих у пляшки закарпатських мінеральних вод за межами області.
Здійснюючи науковий пошук лікувальної дії мінеральних вод, Михайло Дмитрович Торохтін організував вивчення мікроелементного складу мінеральних вод. Було складено детальну карту водопроявів Закарпатської області з їх повною хімічною характеристикою. Особливості лікувального впливу мікроелементного складу мінеральных вод детально викладені в його докторській дисертаційній роботі «Углекислые железисто-марганцево-мышьяковистые минеральные воды Закарпатья и их лечебное применение», що в 1973 році була захищена в Київському інституті вдосконалення лікарів. У 1978 році М.Д. Торохтіну було присвоєно звання «професор». У подальшому його науковий інтерес спрямовується до нової мети — вивчення впливу на організм мікроклімату та особливостей проведення мікрокліматотерапії із застосуванням високодисперсних аерозолів.
Професор М.Д. Торохтін є основоположником нових напрямків лікування фізичними чинниками — спелеотерапії, галотерапії, фітоорганічної мікрокліматотерапії та іонотерапії. Під його керівництвом були розпочаті імунологічні дослідження при неспецифічних захворюваннях дихальних шляхів. У результаті цих досліджень була організована обласна алергологічна лікарня, а в подальшому на основі глибокого вивчення досвіду функціонування обласної лікарні М.Д. Торохтін почав розробку проекту, а далі очолив і будівництво Республіканської алергологічної лікарні в селищі Солотвине Тячівського району Закарпатської області з її нині широковідомим підземним спелеостаціонаром, виконаним у природному підземному масиві соляних відкладень на глибині 400 метрів. Ця лікарня завдяки неповторному лікувальному ефекту стала відомою на території усього Радянського Союзу. Професор Торохтін є автором апарата «УСА-1» та методу лікування з використанням генератора штучного мікроклімату, що генерує мікрокліматичне середовище, аналогічне мікроклімату соляних шахт. Завдяки розробленому ним обладнанню нині тисячі хворих на бронхіальну астму та хронічні неспецифічні захворювання легенів повертають собі здоров’я.
Узагальнивши досвід використання природного та штучного аналогу мікроклімату соляних шахт, Михайло Дмитрович Торохтін у 1979 році організував будівництво лікувального центру в місті Ужгороді — науково-практичне об’єднання «Реабілітація», основним лікувальним фактором якого стала розроблена ним методика штучного мікроклімату, аналогічного природному. В науково-практичному об’єднанні «Реабілітація» нині продовжується поглиблене вивчення діючих компонентів мікрокліматичного середовища, чим остаточно доведена можливість повсюдного використання штучного мікрокліматотерапевтичного середовища.
Професор М.Д. Торохтін є автором понад 30 принципово нових методів лікування, 12 винаходів, понад 250 наукових робіт, у тому числі кількох монографій, посібників, довідників. Під його керівництвом виконано та захищено 37 кандидатських дисертаційних робіт.
Діяльність професора Торохтіна відзначена державними нагородами «Відмінник охорони здоров’я», орденом «Знак Пошани», 12 медалями, Почесною Грамотою Президії Верховної Ради УРСР, орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня; йому присвоєно почесне звання «Заслужений діяч науки і техніки України».
Внесок у науку, здійснений професором М.Д. Торохтіним, важко переоцінити, його ідеї живуть у нашій пам’яті разом із його методом лікування природним та штучним високодисперсним мікрокліматичним середовищем.
Члени Асоціації алергологів України пам’ятають і високо цінують професора М.Д. Торохтіна і вважають, що це ім’я повинно бути занесено до скарбниці видатних особистостей України золотими літерами.
Асоціація алергологів України