Газета «Новости медицины и фармации» 16 (379) 2011

— Ігорю Альбертовичу, говорячи про сучасні дослідження патогенезу дегенеративних захворювань сполучної тканини, як би ви оцінили їх значущість?

— Слід сказати, що вивчення теоретичних аспектів патогенезу патології кістково-м’язової системи має надзвичайно важливе значення для розроблення ефективних методів лікування цієї групи нозологій і подальшого впровадження їх у клінічну практику. Однак слід враховувати той факт, що проведення як експериментальних, так і клінічних досліджень у цій галузі пов’язане з певними труднощами. Основні проблеми, що виникають у вивченні ефективності лікування остеоартрозу, зумовлені відсутністю експериментальних моделей, адекватних клінічній патології, а також труднощами відтворення патологічного процесу в умовах експерименту. Суттєву роль також відіграє недостатність високочутливих і специфічних методів оцінки терапії, що проводиться, м’якість фармакологічного впливу лікарських засобів і тривалість експериментального лікування.

Певні труднощі виникають і на етапі реальної клінічної практики. Головним чином вони зумовлені суб’єктивністю методів оцінки стану хворих і їх відповіді на лікування, недостатньою об’єктивністю отримуваних даних, відсутністю адекватних референтних фармакологічних препаратів, повільним розвитком терапевтичного ефекту (при призначенні засобів групи хондропротекторів), а також високою вартістю самих досліджень.

— На яких основних аспектах патогенезу остеоартрозу ви хотіли б зосере­дити увагу практикуючих лікарів?

— Перш за все хочу сказати, що наукова робота з вивчення механізмів розвитку ОА проводиться як за кордоном, так і в нашій країні. Аналіз результатів, отриманих під час цих досліджень, свідчить про ключову роль апоптозу клітин суглобового хряща в патогенезі й оцінюванні ефективності лікування ОА. Не менш важливе значення у формуванні ОА має відсутність у тканинах суглобового хряща капілярної мережі та здійснення трофічних процесів у ньому шляхом дифузії поживних речовин із синовіальної рідини (дифузно-навантажувальний механізм живлення), що разом із перевантаженням суглобів створює передумови для розвитку цієї серйозної патології.

— Ігорю Альбертовичу, яку практичну цікавість мають дослідження ролі процесів апоптозу в патогенезі захворювань з ураженням сполучної тканини?

— Нині апоптоз розглядається як запрограмована клітинна смерть, при якій на відміну від процесів некрозу й аутофагії відбувається зменшення розмірів клітини, конденсація і фрагментація хроматину, ущільнення цитоплазматичної мембрани без виходу клітинного вмісту в оточуюче середовище. Запуск запрограмованої загибелі клітин хрящової тканини призводить до порушення процесів біо­синтезу глікозаміногліканів, колагену II типу (основних структурних компонентів суглобового хряща) і формування подальшої деструкції хряща із запальними процесами в синовіальній оболонці суглоба. У нормі апоптозу піддаються лише хондроцити найглибших шарів суглобового хряща, розташовані нижче від базофільної лінії, що пов’язано з повною відсутністю в них трофіки. Апоптоз у поверхневій, проміжній та радіальній зонах не повинен виявлятися.

Явища апоптозу прослідковуються на всіх стадіях ураження суглобів. Особливо важливо те, що апоптоз хондроцитів у проміжному шарі хряща розвивається ще до появи перших симптомів ОА, що відкриває нові можливості в ранній діагностиці цього захворювання. Серед найбільш значущих чинників, що провокують запуск запрограмованої загибелі хондроцитів, слід відзначити постійне механічне навантаження, низький рівень трофіки, відсутність кровообігу і старіння хрящової тканини, а також імунозапальні процеси, вплив ферментів і медіаторів.

— Розкажіть про сучасну стратегію лікування остеоартрозу в Україні.

— На сьогодні для лікування ОА широко застосовуються симптоматичні засоби швидкої (нестероїдні протизапальні препарати (НПЗП), кортикостероїди) і модифікуючі препарати сповільненої (глюкозамін, хондроїтин, гіалуронова кислота, діацерин та інші) дії. У свою чергу, засоби групи НПЗП відрізняються між собою за характером впливу на суглобовий хрящ.

З огляду на вищесказане усі НПЗП можуть бути розділені на хондронейтральні (диклофенак, ібупрофен, мелоксикам, целекоксиб), хондротоксичні (індометацин, піроксикам, фенопрофен, фенілбутазон) і стимулюючі біосинтез суглобового хряща (тіапрофенова кислота, беноксапрофен) лікарські засоби. З огляду на настільки широку різноманітність фармакологічних агентів перед клініцистом часто постає проблема раціонального вибору препарату для лікування ОА, вирішення якої неможливе без вірогідного оцінювання ефективності терапії, що проводиться.

— Чи проводились в Україні дослідження для розробки найбільш раціональних схем лікування остеоартрозу і як би ви прокоментували їх результати?

— Так, проводились. Зокрема, на нашій кафедрі нещодавно проведене дослідження із вивчення особливостей апоптозу хондроцитів при застосуванні найпоширеніших у нашій країні лікарських засобів, що базувалось на використанні TUNEL-методу (TdT-mediated X-dUTP nick end labeling) і спеціального набору In Situ Cell Death Detection Kit. Метод TUNEL заснований на маркуванні кінців ниток ДНК шляхом додавання до мікропрепарату суглоба реагенту TdT (terminal deoxynucleotidyl transferase — кінцевої дезоксинуклеотидилтрансферази) і флуоро­хрому FITC-dUTP, що згодом виявляється за допомогою світлової або флуоресцентної мікроскопії.

У ході вивчення впливу найпопулярніших препаратів для лікування ОА на запрограмовану клітинну загибель в умовах моделювання системного кортикостероїдного ОА встановлено, що на фоні застосування ібупрофену кількість хондроцитів, що піддалися апоптозу, була в 1,5 раза, а глюкозаміну гідрохлориду і глюкозаміну сульфату — у 4 рази менша, ніж у групі диклофенаку натрію, що вважається золотим стандартом терапії цього захворювання. При використанні глюкозаміну гідрохлориду/сульфату апоптотичні клітини в мікропрепаратах хряща практично не виявлялися, а при застосуванні парацетамолу й ібупрофену вони були поодинокі. Крім того, диклофенак натрію продемонстрував незначний рівень активності, при цьому кількість детектованих апоптотичних клітин у суглобовому хрящі відповідала групі конт­- рольної патології і була значно більшою, ніж при застосуванні глюкозаміну й ібупрофену.

Таким чином, враховуючи отримані дані, застосування ібупрофену і глюкозаміну в схемах лікування хворих з ОА вважається переважним.

— Чи є на українському фармацевтичному ринку препарати, що містять указані вами компоненти? Як ви оцінюєте їх ефективність та безпеку застосування?

Сьогодні на фармацевтичному ринку нашої країни представлені високоефективні лікарські засоби на основі цих діючих речовин, що належать виробництву компанії «Байєр». Це препарати Терафлекс (містить хондропротектори: глюкозаміну гідрохлорид 500 мг/натрію хондроїтину сульфат 400 мг) і Терафлекс Адванс (хондропротектори + НПЗП: ібупрофен 100 мг/глюкозаміну сульфат 250 мг/хондроїтину сульфат 200 мг). Слід підкреслити, що завдяки потенціюючому впливу глюкозаміну на ібупрофен у молекулі Терафлекс Адванс вдалося досягти зменшення ефективного дозування останнього і, відповідно, знизити ризик розвитку побічних явищ, властивих усім НПЗП (ульцерогенний вплив на слизову оболонку шлунка тощо), що стало запорукою високої терапевтичної активності і сприятливого профілю безпеки цього препарату.

На завершення хочу підкреслити, що дослідження процесів апоптозу хондроцитів не лише значно розширило існуючі уявлення про механізми розвитку і прогресування ОА, але й відкрило перспективи для діагностики цієї патології на ранніх стадіях його формування. У той самий час завдяки нашій роботі в експериментальних умовах вдалось точно і високоспецифічно оцінити хондротропні властивості найчастіше використовуваних для лікування ОА лікарських засобів, а також вивчити ефективність і безпеку заснованих на їх застосуванні терапевтичних схем. 

Підготувала Галина Бут