Газета «Новости медицины и фармации» 16 (379) 2011
Вернуться к номеру
Правове регулювання сурогатного материнства в Україні. Сьогодення та перспективи
Авторы: Олена Бабич, керуючий партнер юридичної компанії «Бабич і Партнери», м. Київ
Версия для печати
Останнім часом тема сурогатного материнства стала предметом постійних обговорень як у вузьких професійних колах, так і в засобах масової інформації. Висловлюються різні думки як на захист даного методу, так і за його категоричну заборону.
Не викликає сумніву той факт, що сурогатне материнство є явищем, яке потребує належної уваги, розвитку та правового підґрунтя, оскільки програма так званого сурогатного материнства надає можливість подружнім парам, які не мають власних дітей через проблеми зі здоров’ям, відчути радість батьківства шляхом застосування допоміжних репродуктивних технологій. Проте розвиток медицини в цій галузі набагато випереджає відповідну нормативно-правову базу в нашій країні. В Україні норми права в цій галузі далекі від досконалості. Але при цьому слід зазначити, що сурогатне материнство цілком законне на території України.
У даній статті хотілося би висвітлити існуюче правове регулювання сурогатного материнства в Україні та окреслити можливі перспективи його нормативного закріплення в майбутньому з огляду на декілька законопроектів, що знаходяться на розгляді у Верховній Раді України.
Так, правове регулювання відносин сурогатного материнства здійснюється положеннями:
— ч. 2 ст. 123 Сімейного кодексу України: у разі перенесення в організм іншої жінки ембріона людини, зачатого подружжям в результаті застосування допоміжних репродуктивних технологій, батьками дитини є подружжя;
— розділ 7 Інструкції про порядок застосування допоміжних репродуктивних технологій, затвердженої Наказом МОЗ України № 771 від 23.12.2008 року, який визначає медичні показання до застосування методу сурогатного материнства;
— п. 11 Правил державної реєстрації актів громадянського стану в Україні, затверждених Наказом Мін’юсту України № 52/5 від 18.10.2000 року: у разі народження дитини жінкою, якій в організм було перенесено ембріон людини, зачатий подружжям у результаті застосування допоміжних репродуктивних технологій, державна реєстрація народження проводиться за заявою подружжя, яке дало згоду на таке перенесення. У цьому разі одночасно з документом, що підтверджує факт народження дитини цією жінкою, подається заява про її згоду на запис подружжя батьками дитини, справжність підпису на якій має бути нотаріально засвідченою, а також довідка про генетичну спорідненість батьків (матері чи батька) з плодом.
Таким чином законодавець визначив походження дитини у разі застосування сурогатного материнства, затвердив перелік медичних показань до застосування цього методу як різновиду допоміжних репродуктивних технологій та порядок реєстрації таких дітей в органах реєстрації, але залишив поза увагою, зокрема, визначення самого поняття сурогатного материнства, правовий статус генетичних батьків, сурогатної матері, можливість застосування донорських біологічних матеріалів у програмі сурогатного материнства, належне оформлення правовідносин між усіма учасниками програми, державну соціальну підтримку тощо.
На сьогодні у Верховній Раді України зареєстровано декілька законопроектів, що стосуються сурогатного материнства.
1. Проект закону «Про внесення змін до ст. 123 Сімейного кодексу України (щодо визначення батьків дитини, народженої в результаті застосування допоміжних репродуктивних технологій)» № 8212 від 10.03.2011 року, внесений народним депутатом України К.Є. Лук’яновою.
Даний законопроект передбачає внесення до ч. 2 ст. 123 Сімейного кодексу України змін, а саме: після слів «зачатого подружжям» доповнити словами «чоловіком та жінкою».
Виходячи із практики в даній сфері, можна зробити висновок, що прийняття даного законопроекту надасть можливість парам, що не перебувають у зареєстрованому шлюбі, користуватися послугами сурогатного материнства, адже існуюча редакція даної статті таку можливість надає виключно подружнім парам.
2. Проект закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо обмежень у використанні допоміжних репродуктивних технологій» № 8282 від 23.03.2011 р., внесений народним депутатом України К.Є. Лук’яновою.
У даному законопроекті пропонується ввести заборону на використання іноземцями та особами без громадянства допоміжних репродуктивних технологій (сурогатне материнство є одним із видів). Даний законопроект є досить суперечливим, оскільки він не відповідає, зокрема, ст. 22 Конституції України, згідно з якою конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані та при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, ст. 49 Конституції України, відповідно до якої кожен має право на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування, та ст. 10 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», у якій зазначено, що іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають в Україні, а також яким надано статус біженця в Україні, користуються медичною допомогою на рівні з її громадянами.
3. Проект закону «Про допоміжне материнство» № 8703 від 17.06.2011 року, внесений народними депутатами України І.О. Рибаковим, Р.М. Сорочинською-Кириленко, В.В. Каплієнко, В.Г. Камчатним, П.П. Гасюк.
Даний законопроект зареєстровано у Верховній Раді України порівняно недавно. Законодавець пропонує, зокрема, розширити коло осіб, які мають право скористатися послугами допоміжної (сурогатної) матері: це пара, що не є подружжям, самотня жінка або самотній чоловік. Пропонується ввести так звані соціальні показання до сурогатного материнства: це бажання жінки, яка не перебуває у шлюбі, стати матір’ю або бажання чоловіка, що не перебуває у шлюбі, стати батьком. Також запропоновано поділити допоміжне материнство на державне та приватне. Державне допоміжне материнство буде фінансуватися за рахунок державного бюджету і скористатися ним зможуть для народження першої дитини жінки віком від 17 до 40 років, які є громадянками України та за медичними показниками не можуть самостійно народити дитину. Приватне допоміжне материнство фінансується за власні кошти. Закріплюється походження дитини, яка народилась у результаті сурогатного материнства, у разі якщо в програмі було використано донорські біологічні матеріали (яйцеклітини, сперму).
Отже, даний законопроект покликаний нормативно закріпити чимало питань допоміжного (сурогатного) материнства, але при цьому, на думку автора статті, залишається досить суперечливою пропозиція введення соціальних показань, адже допоміжне (сурогатне) материнство є одним із методів лікування безпліддя. Крім того, в законопроекті не приділено належної уваги оформленню правовідносин учасників допоміжного (сурогатного) материнства, як державного, так і приватного, їх правовому захисту.
Таким чином, можна зробити висновок, що сфера застосування допоміжних репродуктивних технологій, зокрема сурогатного материнства, потребує належного законодавчого закріплення, і законодавець, у свою чергу, це розуміє, про що свідчать висвітлені законопроекти.
Але сьогодні і юристам, і лікарям залишається працювати в існуючому правовому полі, очікувати відповідних змін і сподіватись, що такі зміни позитивно вплинуть на подальший розвиток такого методу лікування безпліддя, як сурогатне материнство, що іноді є останнім шансом для бездітних пар мати власну, генетично рідну дитину.
Нормативні акти
1. Сімейний кодекс України вiд 10.01.2002 № 2947-III.
2. Наказ МОЗ України від 23 грудня 2008 року № 771 «Про затвердження Інструкції про порядок застосування допоміжних репродуктивних технологій».
3. Наказ Міністерства юстиції України від 18 жовтня 2000 року № 52/5 «Про затвердження Правил державної реєстрації актів громадянського стану в Україні».