Журнал «» 5(19) 2011

Павлюк Е.А., Сиренко Ю.Н.,  Погорецкий Ю.Н., Рековец О.Л. ННЦ «Институт кардиологии  им. акад. Н.Д. Стражеско» АМН Украины, г. Киев

Комбинация медикаментозной  и СРАР-терапии у пациентов  с АГ 2–3-й ст. тяжести и высокой  степенью кардиоваскулярного риска

Ключевые слова: синдром обструктивного апноэ сна (СОАС), артериальная гипертензия, суточное мониторирование артериального давления, офисное артериальное давление.

Цель: показать, что терапия постоянным положительным давлением (СРАР) в составе комбинированной антигипертензивной терапии позволяет значимо корригировать показатели суточного профиля артериального давления (АД), резистентные к медикаментозной терапии.

Методы. Исследование включало 59 пациентов, средний возраст 49,2 ± 1,2 года, с АГ 2–3-й ст., с наличием тяжелой формы СОАС (средний индекс апноэ/гипопноэ в группе составил 42,4 ± 1,8). Все пациенты получали комбинированную антигипертензивную терапию. Пациенты, достигшие целевого офисного АД (ОАД), рандомизированно получали дополнительно эффективную СРАР-терапию или СРАР-плацебо (Р = 4 мм вод.ст.). Через 1 месяц проводился перекрест между группами. На каждом этапе проводили измерение ОАД и суточное мониторирование артериального давления (СМАД).

Результаты. Исходный уровень офисного среднего САД и ДАД в целом по группе составил 164,28 ± 1,42 мм рт.ст. и 92,28 ± 0,94 мм рт.ст. Уровень среднего САД и ДАД по данным СМАД в целом по группе составил 143,06 ± 1,40 мм рт.ст. и 86,01 ± 1,20 мм рт.ст.

На фоне 2–3-компонентной лекарственной терапии 25 человек (43 %) достигли целевого ОАД. Из них только 5 пациентов (20 %) имели нормальный суточный профиль АД по данным СМАД. У 20 пациентов (80 %) выявлены повышенные значения дневного или ночного АД. Терапия СРАР-плацебо не приводила к статистически значимому снижению ОАД и показателей суточного профиля АД. Медикаментозная терапия в сочетании с СРАР-терапией достоверно снижала ОАД, САД на 28,9 мм рт.ст. (р < 0,05), ДАД — на 11,6 мм рт.ст. (р < 0,05). Наиболее значимо уменьшались САД и ДАД в ночные часы по данным СМАД, САД — на 12,6 мм рт.ст. (р < 0,05), ДАД — на 5,1 мм рт.ст. (р < 0,05).

Выводы. Пациенты с тяжелой формой СОАС и АГ, получающие комбинированную антигипертензивную терапию и достигшие целевого ОАД, не имели нормального суточного профиля АД. Дополнение медикаментозной терапии CPAP-терапией значительно улучшает результаты достижения целевого АД, большей частью за счет снижения САД и ДАД в ночное время.

Павлюк Е.А., Сиренко Ю.Н.,  Погорецкий Ю.Н., Рековец О.Л. ННЦ «Институт кардиологии  им. акад. Н.Д. Стражеско» АМН Украины, г. Киев

Связь артериальной гипертензии, метаболического синдрома  и синдрома обструктивного  апноэ сна

Ключевые слова: синдром обструктивного апноэ сна (СОАС), метаболический синдром, артериальная гипертензия, инсулинорезистентность.

Цель: изучить показатели артериального давления, углеводного и липидного обмена у пациентов с СОАС.

Методы. Исследование включало 99 пациентов с тяжелой формой СОАС (средний индекс апноэ/гипопноэ в группе составил 42,4 ± 1,8). Всем пациентам проводилось общеклиническое обследование, офисное измерение артериального давления (АД), суточное мониторирование артериального давления (СМАД), проводилось измерение уровня глюкозы натощак, липидограмма. Средний возраст больных составил  49,3 ± 1,2 года, индекс массы тела — 34,76 ±  ± 0,80 кг/м2.

Результаты. Исходный уровень офисного среднего САД и ДАД в целом по группе составил 164,28 ± 1,42 мм рт.ст. и 92,28 ± 0,94 мм рт.ст. По данным суточного мониторирования артериального давления у 91 пациента (92 %) выявлено повышение АД как в активный, так и в пассивный период суток. Уровень среднего САД и ДАД в целом по группе составил 143,06 ± 1,40 мм рт.ст. и 86,01 ± 1,20 мм рт.ст. В настоящее время считается доказанным, что лица с недостаточным (менее 10 %) снижением АД в ночные часы и ночной гипертонией имеют более высокий риск развития сердечно-сосудистых осложнений. У пациентов в исследуемой группе был ниже нормального суточный индекс АД, что говорит о недостаточном снижении АД у таких больных в ночное время. Возможными механизмами, обусловливающими развитие АГ у таких пациентов, являются интермиттирующая гипоксия в ночное время, стимуляция периферических хеморецепторов, симпатическая активация и активация ренин-альдостероновой системы. Средний уровень глюкозы в группе — 5,85 ± 0,20 ммоль/л. Впервые выявленный диабет был диагностирован у 10 пациентов, нарушение толерантности к углеводам зафиксировано у 23 пациентов. Уровень общего холестерина в группе составил 6,25 ± 0,10 ммоль/л, у 77 человек зафиксировано повышение уровня холестерина. Уровень триглицеридов в группе составил 2,4 ± 0,3 ммоль/л, у 56 пациентов он превысил норму.

Заключение. Можно сделать вывод о влиянии нарушений дыхания во время сна на развитие артериальной гипертензии, нарушений углеводного и липидного обмена у пациентов с СОАГС. Принимая во внимание эти данные, практикующему врачу необходимо обращать внимание на симптомы нарушений дыхания во время сна у пациентов, особенно с сердечно-сосудистой патологией, для оценки состояния и подбора адекватной терапии у таких больных.

Кушнір С.М., Сіренко Ю.М ННЦ «Інститут кардіології імені академіка  М.Д. Стражеска» АМН України, м. Київ

Диференціальна діагностика  артеріальної гіпертензії  й артеріальної гіпертензії «білого халата» в осіб молодого віку

Мета: оцінити ураження артерій як органа-мішені у хворих на артеріальну гіпертензію (АГ) і використати наявність цього ураження як маркер при проведенні диференціальної діагностики АГ і АГ «білого халата». Особливе значення такі дослідження мають місце в осіб молодого віку.

Матеріали та методи. Обстежено та включено 49 осіб віком до 40 років. Усім хворим на початку дослі­дження проводили: офісне вимірювання САТ, ДАТ, добове моніторування АТ (ДМАТ), ЕхоКГ, ЕКГ, біохімічне дослідження крові, визначення швидкості розповсюдження пульсової хвилі (ШРПХ) та товщини комплексу інтима-медіа (ТІМ). ШРПХ визначали за допомогою апарату Complior (Artech Medical), п’єзодатчики встановлювали на a.carotis, a.femoralis, a.radialis. Оцінку пружно-еластичних властивостей артерій було виконано за допомогою коефіцієнтів кореляції (за Spirman) та мультиваріантного аналізу, методом двовибіркового незалежного t-тесту. Серед пацієнтів виявлено 29 хворих на АГ (середній вік становив 30,3 ± 1,2 року, середній офісний систолічний артеріальний тиск (офСАТ) та середній офісний діастолічний артеріальний тиск (офДАТ) — 155,4 ± 2,8/97,4 ± 2,3 мм рт.ст., середній середньодобовий систолічний артеріальний тиск (срСАТ) та середній середньодобовий діастолічний артеріальний тиск (срДАТ) — 128,5 ± 2,4/77,8 ± 2,2 мм рт.ст.). Усі хворі мали надлишок маси тіла, підвищені показники загального холестерину, ІММЛШ, ТІМ, ШРПХе, ШРПХм. Також були виявлені 20 хворих, які страждали від АГ «білого халата» (середній вік становив 33,0 ± 1,8 року, середній офісний систолічний артеріальний тиск та середній офісний діастолічний артеріальний тиск — 142,9 ± 0,6/91,3 ± 0,7 мм рт.ст., середній середньодобовий систолічний артеріальний тиск та середній середньодобовий діастолічний артеріальний тиск — 116,4 ± 1,5/68,5 ± 3,4 мм рт.ст.). Вони мали нормальні показники холестерину, глюкози, креатиніну, КФ, а також ТІМ, ІММЛШ, BMI, ШРПХе, ШРПХм, тобто не мали ураження органів-мішеней.

Результати. При проведенні кореляційного аналізу у хворих ми виявили достовірні кореляційні зв’язки величини ШРПХе та ШРПХм зі статтю (r = 0,328, p = 0,004), індексом маси тіла (r = 0,312, p = 0,028/r = 0,292, p = 0,038), офСАТ (r = 0,389, ­p = 0,004/r = 0,412, p = 0,002), офДАТ (r = 0,321, p = 0,019/r = 0,374, p = 0,005), срСАТ (r = 0,348, p = 0,004/r = 0,298, p = 0,006), срДАТ (r = –0,453, p = 0,006/r = 0,365, p = 0,034). За допомогою проведення регресивного мультиваріантного аналізу ми виявили, які з цих факторів не залежали один від одного. Виявилось, що незалежними були: чоловіча стать (r = 0,312, p = 0,016, інтервал 1,6–118,5, у 13,9 раза) та ШРПХм ≥ 9,4 м/с (r = 0,328, p = 0,009, інтервал 2–150, у 17,5 раза).

Висновки: для диференціальної діагностики АГ і АГ «білого халата» в осіб молодого віку можна застосувати такі критерії: при наявності чоловічої статі ризик виявлення підвищеного АТ при ДМАТ зростає у 13,9 раза, при величині ШРПХм ≥ 9,4 м/с зростає у 17,5 раза, при наявності величини ШРПХм ≥ 9,4 м/с у чоловіків — у 34,5 раза.

Рековець О.Л., Сіренко Ю.М., Доброход А.С., Примак Г.Ф., Ващилко А.С., Павлюк Е.А. ННЦ «Інститут кардіології  ім. акад. М.Д. Стражеска» АМН України, м. Київ

Антигіпертензивна ефективність комбінації лерканідипіну  з дилтіаземом у пацієнтів  із м’якою та помірною  артеріальною гіпертензією

Мета. Метою дослідження було оцінити антигіпертензивну ефективність комбінації лерканідипіну з дилтіаземом у пацієнтів із м’якою та помірною артеріальною гіпертензією (АГ).

Методи. 27 пацієнтів із м’якою та помірною АГ було включено в дослідження. Усім було проведене офісне вимірювання АТ та ЧСС, амбулаторне моніторування артеріального тиску (АМАТ), вимірювання центрального аортального тиску на початку та через 1 місяць терапії комбінацією 20 мг лерканідипіну та 240 мг дилтіазему на добу. Середній вік пацієнтів становив 53,50 ± 0,96 року, ІМТ —  31,44 ± 0,46 м2, офісний САТ — 163,75 ± 0,65 мм рт.ст., офісний ДАТ — 95,83 ± 0,73 мм рт.ст., ЧСС — 77,42 ± 0,53 уд/хв.

Результат. Комбінація 20 мг лерканідипіну та 240 мг дилтіазему на добу через 1 місяць терапії призвела до зниження офісного САТ з 163,75 ± 0,65 до  148,33 ± 0,45 мм рт.ст. (p < 0,05) і ДАТ з 95,83 ± 0,73 до 83,33 ± 0,35 мм рт.ст. (p < 0,05), ЧСС достовірно не змінилася — з 77,42 ± 0,53 до 75,67 ± 0,33 уд/хв (p > 0,05). При добовому моніторуванні добовий САТ знизився з 145,66 ± 0,54 до 128,47 ± 0,49 мм рт.ст.  (p < 0,05) і ДАТ — з 86,23 ± 0,63 до 80,16 ± 0,39 мм рт.ст. (p < 0,05), ЧСС достовірно не змінилася — з 71,32 ± 0,58 до 73,13 ± 0,30 уд/хв (p > 0,05). Центральний аортальний тиск достовірно зменшився з 139,75 ± 0,44 до 129,50 ± 0,55 мм рт.ст. (p < 0,05). Було виявлено тільки 5 випадків побічних реакцій у вигляді набряку або тремору кінцівок, головного болю, почервоніння шкіри та закладання у вухах. У 2 випадках була відміна препаратів, пов’язана з набряком та тремором кінцівок, головним болем і почервонінням шкіри.

Висновок. Комбінація 20 мг лерканідипіну та 240 мг дилтіазему ефективна та безпечна з доброю переносимістю в пацієнтів із м’якою та помірною АГ.

Рековець О.Л., Сіренко Ю.М., Савицький С.Ю., Павлюк Е.А., Міхеєва К.В., Примак Г.Ф.,  Ващилко А.С. ННЦ «Інститут кардіології  ім. акад. М.Д. Стражеска» АМН України, м. Київ

Метаболічні ефекти аліскірену,  фозиноприлу та телмісартану  в пацієнтів із метаболічним  синдромом

Мета: оцінити зміни показників інсуліну, глюкози, ліпідного спектра крові, стану інсулінчутливості (НОМА-індекс) у пацієнтів з артеріальною гіпертензією (АГ) та метаболічним синдромом (МС) при лікуванні різними класами антигіпертензивних препаратів упродовж 6 місяців.

Матеріали та методи. Обстежено 105 пацієнтів із м’якою та помірною АГ та клінічними проявами МС (відповідно до критеріїв АТР III). Пацієнти з цукровим діабетом не включались у дослідження. Усі пацієнти були поділені на три групи відповідно до призначеної терапії. 1-ша група (38 пацієнтів) отримувала терапію фозиноприлом 20–40 мг на добу, 2-га група (36 пацієнтів) приймала телмісартан 40–80 мг на добу, 3-тя група (31 пацієнт) отримувала аліскірен 150–300 мг на добу. При недосягненні цільового АТ (< 140/90 мм рт.ст.) додавався гідрохлортіазид у дозі 12,5 мг на добу. Усім пацієнтам на початку та через 6 місяців терапії проводилось амбулаторне моніторування АТ (АМАТ) та 2-годинний глюкозопероральний тест (ГГПТ) із визначенням глюкози та інсуліну крові на початку, через 60 та 120 хвилин. Стан інсулінчутливості оцінювали за індексом НОМА.

Результати. Ступінь зниження АТ був однаковим у всіх групах. На початку дослідження рівні глюкози та інсуліну крові, а також індекс НОМА при проведенні ГГПТ у всіх групах були порівнянними. У кінці дослідження виявлено тенденцію до покращення показників ГТПТ у групі фозиноприлу (HOMA зменшився з 2,35 ± 0,25 до 2,08 ± 0,20, p > 0,05), достовірне покращення показників глюкози та інсуліну крові при проведенні ГГПТ та індексу НОМА у пацієнтів, які отримували телмісартан (HOMA зменшився з 2,37 ± 0,25 до 1,62 ± 0,18, p < 0,05). При лікуванні аліскіреном виявлено достовірне поліпшення досліджуваних показників (HOMA зменшився з 3,39 ± 1,04 до 2,39 ± 0,94, p < 0,05). Дані зміни наведено в табл. 1.

Висновок. У пацієнтів з АГ та МС 6-місячна терапія фозиноприлом суттєво не впливала на динаміку НОМА, рівень глюкози, інсуліну, на той час як терапія телмісартаном та аліскіреном сприяла поліпшенню інсулінчутливості в таких пацієнтів.

Гулкевич О. ННЦ «Институт кардиологии  им. Н.Д. Стражеско» АМН Украины, г. Киев

Структура сонных артерий  и мочевая кислота у больных  гипертонической болезнью

Цель: изучить взаимосвязь параметров структуры сонных артерий, кровотока в средней мозговой артерии и уровня мочевой кислоты в сыворотке крови у больных гипертонической болезнью (ГБ).

Материалы и методы. В исследование были включены 62 пациента (средний возраст 57,8 ± 0,9 года; 41 мужчина) с ГБ и 22 нормотензивных пациента, которые соответствовали по возрасту и полу пациентам с ГБ. Всем пациентам проводили: дуплексное сканирование общих сонных артерий (ОСА), транскраниальное допплеровское сканирование и определяли диаметр ОСА, толщину комплекса интима-медиа (ТКИМ) ОСА, скорость кровотока в средней мозговой артерии. Для определения уровня мочевой кислоты сыворотки крови, а также уровня С-реактивного белка, липидного профиля, сахара крови была взята натощак венозная кров у всех пациентов. Для определения наличия взаимосвязи между лабораторными показателями и показателями структуры ОСА, скорости кровотока в средней мозговой артерии был проведен бивариантный корреляционный анализ.

Результаты. У больных ГБ достоверно больший диаметр ОСА и ТКИМ по сравнению с нормотензивными пациентами (7,89 ± 0,13 против 6,73 ± 0,17 мм, p < 0,001, и 1,14 ± 0,03 против 0,61 ± 0,05 мм, p < 0,001, соответственно), а средняя скорость кровотока в средней мозговой артерии достоверно ниже (0,85 ± 0,05 против 0,70 ± 0,05 м/c соответственно). Уровень мочевой кислоты в сыворотке крови достоверно позитивно коррелировал с диаметром ОСА и ТКИМ (соответственно: r = 0,46, p < 0,001 и r = 0,37, p < 0,007) и негативно — со средней скоростью кровотока в средней мозговой артерии (r = –0,46, p < 0,007). После исключения влияния на корреляционную связь таких факторов, как возраст, пол, индекс массы тела, артериальное давление, достоверная корреляционная связь сохранилась только между уровнем мочевой кислоты и диаметром ОСА, ТКИМ. Множественный регрессионный анализ показал, что уровень мочевой кислоты сыворотки крови является независимым предиктором повреждения структуры сонных артерий у больных ГБ.

Вывод. Уровень мочевой кислоты сыворотки крови у больных ГБ связан с тяжестью повреждения сонных артерий, являясь независимым фактором риска сосудисто-мозгового повреждения.

Безродний В.Б., Міщенко Л.А.,  Cвіщенко Є.П., Цирульнева Н.І. ННЦ «Інститут кардіології  ім. акад. М.Д. Стражеска» АМН України, м. Київ

Взаємозв’язок  функціонального стану нирок  з інсулінорезистентністю у хворих на гіпертонічну хворобу  з гіпертензивною нефропатією

Мета роботи: дослідити взаємозв’язок між функціональним станом нирок та інсулінорезистентністю у хворих на гіпертензивну нефропатію.

Матеріали і методи. У дослідження були включені 104 хворі на гіпертонічну хворобу (ГХ) II–III стадії, 1–2 ступеня з гіпертензивною нефропатією: швидкість клубочкової фільтрації (ШКФ) 30–89 мл/хв, мікроальбумінурія 30–300 мг/добу. ШКФ оцінювали за кліренсом ендогенного креатиніну. Екскрецію альбумінів із сечею визначали турбідиметричним методом, імунореактивний інсулін — радіоімунним методом, інсулінорезистентність — за індексом НОМА. Усім хворим проводили добове моніторування артеріального тиску (АТ) та глюкозотолерантний тест (ГТТ) за стандартною методикою.

Результати. Залежно від вихідної ШКФ всі пацієнти були розподілені на дві групи: у 1-шу групу включили 55 хворих зі ШКФ 60–89 мл/хв, у 2-гу — 49 пацієнтів зі ШКФ 30–59 мл/хв. У хворих другої групи офісний систолічний і діастолічний АТ, показники середньодобового систолічного та діастолічного АТ за добу, день і ніч були достовірно вищими порівняно з даними хворих першої підгрупи (р < 0,001 у всіх випадках). У пацієнтів із більш суттєвим ураженням нирок порівняно з показниками хворих 1-ї групи достовірно вищими були рівень глюкози натще (р < 0,05), на 60-й хвилині (р < 0,05), а також на 120-й хвилині ГТТ (р < 0,05). Пацієнти 2-ї групи характеризувались достовірно вищим рівнем інсуліну в усіх трьох точках ГТТ: натще (р < 0,001), на 60-й хвилині ГТТ (р < 0,001), а також через 120 хвилині ГТТ (р < 0,05). Відповідно у них була більшою площа під кривою глюкози (р < 0,04) та під кривою інсуліну (р < 0,001).

При кореляційному аналізі виявлено негативний зв’язок ШКФ з рівнем глюкози та інсуліну натще (r = –0,248, р < 0,05; r = –0,397, р < 0,001, відповідно), а також із рівнем інсуліну на 60-й хвилині ГТТ (r = –0,308; р < 0,001) та індексом НОМА (r = –0,417; р < 0,001). За допомогою багатофакторного регресійного аналізу нами встановлено, що індекс НОМА незалежно та зворотно пов’язаний зі зниженою ШКФ у хворих на гіпертензивну нефропатію (b = –0,238, р < 0,01).

Таким чином, отримані нами дані свідчать, що зниження ШКФ у хворих на ГХ з гіпертензивною нефропатією асоціюється з інсулінорезистентністю. Виявлена зворотна кореляція ШКФ з індексом НОМА, рівнем інсуліну натще та на 60-й хвилині ГТТ, очевидно, свідчить, що інсулінорезистентність, гіперінсулінемія та зниження функції нирок — взаємопов’язані процеси і мають спільну патогенетичну основу.

Радченко А.Д., Михеева К.В., Кушнир С.Н., Сиренко Ю.Н.

Cравнение влияния двух комбинаций (препарат лориста НД  и бисопролол + гидрохлортиазид) на упруго-эластические  свойства артерий и центральное артериальное давление  у пациентов с умеренной  и тяжелой артериальной  гипертензией: результаты  исследования ЭЛИЗА

 (Результаты 6-месячного  наблюдения)

В данной статье приведены результаты исследования ЭЛИЗА, целью которого было сравнить антигипертензивную эффективность, влияние на биохимические показатели и упруго-эластические свойства артерий двух схем лечения: на основе препарата лориста НД (лозартан 100 мг + гидрохлортиазид (ГХТ) 25 мг) и комбинации бисопролол 10 мг + ГХТ 25 мг. Особое внимание было уделено в данной статье влиянию выбранных высокодозовых комбинаций на центральное систолическое давление (цСАД) и упруго-эластические свойства артерий.

В исследование было включено 60 пациентов с умеренной и тяжелой артериальной гипертензией (АГ) — средний уровень систолического (САД)/диастолического (ДАД) артериального давления 173,3 ± 1,7/98,4 ± 1,2 мм рт.ст. Всем пациентам исходно и на этапах лечения проводили следующие исследования: измерение массы тела, роста, офисного САД, ДАД, суточное мониторирование АД, определение скорости распространения пульсовой волны по артериям эластического (СРПВэ) и мышечного типов (СРПВм), неинвазивное определение цСАД, индекса прироста (АIx), биохимическое исследование крови, ЭКГ. Пациенты были рандомизированы получать или препарат лориста НД (n = 32), или комбинацию бисопролол 10 мг + ГХТ 25 мг (n = 27). Если на этапе 1 месяц целевой уровень АД не был достигнут, то к лечению добавляли амлодипин (титрация дозы до 10 мг/сут) и доксазозин (на этапе 3 месяца лечения).

По данным и офисного измерения АД, и суточного мониторирования комбинированное лечение на основе препарата лориста НД было такое же эффективное, как и лечение на основе комбинации бисопролол + ГХТ: офисный целевой АД был достигнут у 96,9 и 92,6 % и целевой среднесуточный АД — у 75 и 66,7 % (Р = НД) на 6-м месяце соответственно в группах лориста НД и бисопролол + ГХТ. Только лишь под влиянием лечения на основе лориста НД наблюдалось достоверное снижение дПАД и вариабельности дСАД. Любое, эффективное по данным измерения АД на плечевой артерии, сопровождалось достоверным снижением цСАД. При этом при одинаковом снижении АД на плечевой артерии лечение на основе препарата лориста НД обеспечивало достоверно большую степень снижения цСАД (23,0 ± 2,3 против 15,4 ± 2,9 мм рт.ст., Р < 0,05) и достижение на 6,5 мм рт.ст. меньшего уровня цСАД, чем терапия на основе комбинации бисопролол + ГХТ. цСАД было связано с возрастом, полом, уровнем АД, особенно САД и ПАД, которые измерялись при суточном мониторировании, вариабельностью дСАД и с показателями, которые характеризуют упруго-эластические свойства артерий. В различных группах лечения наблюдались различные факторы, которые достоверно коррелировали с конечным цСАД и степенью его снижения. В группе лориста НД конечный уровень цСАД был связан с уровнем конечных дПАД и нПАД, вариабельностью дСАД, которые достоверно уменьшались лишь на фоне данного лечения. В группе бисопролол + ГХТ конечный уровень цСАД достоверно обратно коррелировал с достигнутой на фоне лечения ЧСС, которая более выраженно, особенно по данным мониторирования, уменьшалась именно на фоне данной терапии. Степень снижения цСАД в группе лориста НД достоверно была связана с уровнем цСАД в начале и в конце лечения, а в группе бисопролол + ГХТ, кроме уровня цСАД в начале, с вариабельностью дСАД в конце, которая не изменялась достоверно, в отличие от группы лориста НД, с суточным индексом для ДАД и уровнем глюкозы в начале. Индекс массы тела и уровень глюкозы прямо коррелировали с уровнем достигнутого цСАД в группе лориста НД и обратно — со степенью снижения цСАД в группе бисопролол + ГХТ. Лориста НД достоверно не влияла на средние величины показателей, которые характеризуют упруго-эластические свойства артерий, тогда как комбинация бисопролол + ГХТ достоверно увеличивала АІх, что свидетельствует об увеличении доли именно дополнительного компонента нагрузки на сердце при применении комбинации бета-блокатор + диуретик. На фоне лечения препаратом лориста НД степень уменьшения СРПВэ, СРПВм и АІх была достоверно большей, чем на фоне лечения комбинацией бисопролол + ГХТ. Более низкая ЧСС на фоне лечения ассоциировалась с более высоким цСАД и большей дополнительной нагрузкой (АІх) лишь в группе бисопролол + ГХТ. В группе лориста НД уменьшение ЧСС приводило к некоторому нивелированию позитивного влияния данной комбинации на эластические свойства артерий большого калибра (меньше степень уменьшения СРПВэ), но не вызывало достоверного увеличения цСАД.

Moguchaya Ye., Rotar O., Kuznetsova M., Ivanenko V., Kolesova Ye.P., Yerina A.,  Boyarinova M.A., Dudorova E.A., Konradi A. Federal Center of Heart, Blood and Endocrinology named after V.A. Almazov,  Saint-Petersburg, Russian Federation

Metabolic Disorders and Arterial Stiffness in the Survivors of Leningrad Siege

Objective. Intrauterine starvation is now discussed as one of the cause of development of early vascular aging syndrome. The impairment of perinatal nutrition could promote to development of metabolic disorders and cardiovascular complications in the adult life. The aim of our study was to assess the metabolic state and arterial stiffness in subjects who survived of Leningrad siege during World War II (1941–1944).

Design and Methods. 132 survivors of Leningrad siege (40 males and 92 females) were examined. All participants were interviewed by special questionnaire regarding lifestyle and risk factors. Blood pressure (BP) was measured on right arm in the sitting position after 5 minute of rest two times. Anthropometry (weight, height, waist and neck circumference) was performed according to standard procedures. Fasting serum lipids and plasma glucose were measured on Hitachi-902. The arterial stiffness was assessed by SphygmoCor device (augmentation index, pulse wave velocity (PWV)). All people were divided in two groups: who was born before the Leningrad siege (109 subjects) and during the Leningrad siege (23 subjects). Informed consent was obtained from all participants.

Conclusions. Survivors who were born during the Leningrad siege had higher prevalence of metabolic disorders, but subjects who were born before the Leningrad siege more often had increasing of PWV and prevalence of hypertension. We can suppose, that increased arterial stiffness in these patients might be the result of higher age and prevalence of hypertension.

Akhmetov R.E., Goncharov I.S.,  Safarova A.F., Kotovskaya Y.V.,  Villevalde S.V., Kobalava Z.D., Moiseev V.S. People’s Friendship University of Russia, Moscow, Russian Federation

Evaluation of Arterial Stiffness  in Patients with Systolic  and Diastolic Heart Failure

Objective. To perform central pulse wave analysis in hypertensive patients with systolic heart failure (SHF) and with heart failure with preserved systolic function (HFPSF).

Methods. Pulse wave analysis and pulse wave velocity (PWV) measurements were done in 48 hypertensive patients with SHF (aged 61.9 ± 8.4 years), with left ventricular ejection fraction (LVEF) < 40 % (mean 32.2 ± 7.6 %), symptoms and signs of heart failure and NT-pro-BNP > 100 ng/ml) and in 32 pts with HFPSF (aged 71.0 ± 9.0 years) (heart failure symptoms, LVEF > 40 %, NT-pro-BNP > 100 ng/ml). SphygmoCor (AtCor, Australia) device was used. Spearman correlation analysis was performed. P < 0.05 was considered significant.

Results. In patients with SHF central systolic blood pressure (BP) was 119.8 ± 11.3 mmHg, pulse pressure (PP) — 38.8 ± 8.7 mmHg. Time of reflection wave was 135.3 ± 17.9 ms, PP augmentation index (AI)@HR75 23.6 ± 9.4 %, PP amplification 132.2 ± 13.9 %, PWV 13.1 ± 3.7 m/s. There was significant correlation between PWV and left atrium diameter (LAD) (r = 0.49), aorta diameter (Ao, r = 0.60), right ventricle diameter (r = 0.71). Negative significant correlation between PP AI@HR75 (r = –0.34) and LAD (r= –0.33) was found. Reflection wave time significantly correlated with LVEF (r = 0.39), end systolic diameter (ESD) (r = –0.45) and volume (ESV) (r = –0.45), end diastolic diameter (EDD) (r = –0.43) and volume (EDV) (r = –0.40). In patients with HFPSF PWV showed correlation with Ao (r = 0.36), ESD (r = 0.29), ESV (r = 0.45), EDD  (r = 0.24) and EDV (r = 0.29; LVEF (r = 0.43); E/A  (r = –0.28), IVRT (r = 0.31). There was similar correlation between brachial and central systolic BP  (r = 0.27) with Ao, ESD (r = 0.26 and 0.24, respectively) and ESV (r = 0.33 and 0.34, respectively), LVEF  (r = 0.47 and 0.46, respectively).

Conclusion. The results indicate multiple significant correlations between arterial stiffness indices and heart remodeling in function in both types of heart failure.

Safarova A.F., Kobzev R.Y.,  Kotovskaya Y.V., Kobalava Z.D. People’s Friendship University of Russia, Moscow, Russian Federation

Are Central Pulse Wave Indices Superior over Brachial Blood Pressure in Prediction of Left Ventricular Mass in Young Men?

Objective. Central blood pressure (cBP) stronger correlates with target organ damage than casual brachial BP. The aim of the study was to evaluate correlation between left ventricular mass index (LVMI) and central, clinic and ambulatory BP in young men.

Methods. 196 male subjects aged 18–25 (21.0 ± 1.4) years with a history of casual BP elevation underwent routine physical, laboratory and instrumental tests, ambulatory blood pressure monitoring (ABPM) and pulse wave analysis (SphygmoCor, AtCor, Australia). Arterial hypertension (AH) was considered sustained if both clinic BP and ABPM values exceeded recommended diagnostic thresholds. Observed/predicted LVM ratio (OPLVMR) was assessed using de Simone et al. approach. Spearman analysis was performed to assess correlation between LVMI and OPLVMR.

Results. 24-h and daytime systolic BP (SBP) (r = 0.30 and r = 0.31, p < 0.001) slightly stronger than clinic SBP (r = 0.27, p < 0.001) correlated with LVMI. Correlation between central pulse pressure (cPP) and LVMI was  r = 0.26, p ≤ 0.001. No significant correlation was found between clinic BP and OPLVMR. Stronger correlation with OPLVMR was observed for 24-h and daytime SBP (r = 0.32, p = 0.001) than for cPP (r = 0.25, p = 0.01). In patients with sustained arterial hypertension (AH) (n = 114) no significant correlation between clinic BP, arterial BP or cPP and LVMI or OPLVMR was found but negative significant correlation was observed between PP amplification and LVMI (r = –0.20, p = 0.03) and positive with PP AIx (r = 0.21, p = 0.02).

Conclusion. CBP seems not to be superior ABPM for LVMI and OPLVMR prediction. Correlations between PP amplification and AIx and LVMI in subjects with sustained AH may confirm impact of early changes of arterial stiffness for target organ damage in young hypertensive population.

Troshina A.A., Mirilashvili T.S.,  Kotovskaya Y.V., Kobalava Z.D. People’s Friendship University of Russia, Moscow, Russian Federation

Pulse Wave Analysis in Responders and Non-Responders to Initial Antihypertensive Therapy

Objective. To compare baseline central pulse wave characteristics in relation to response to initial antihypertensive treatment in previously untreated non-diabetic hypertensive patients.

Methods. The study included 58 non-diabetic subjects (28 women, mean age 50.3 ± 6.6 years) with untreated arterial hypertension grade 1–2 without target organ damage on routine examination. Antihypertensive therapy was initiated after baseline ambulatory blood pressure monitoring (ABPM) and pulse wave analysis (PWA) (SphygmoCor, AtCor, Australia). Response to treatment was classified by ABPM and clinic BP after 8 weeks of treatment. The baseline PWA was compared in 4 groups: 1) true responders (TR, normal clinic and ABPM), 2) masked responders (MR, elevated clinic and normal ABPM), 3) masked non-responders (MNR, normal clinic and elevated ABPM), 4) true non-responders (TNR, both elevated clinic and ABPM).

Results. There were 36.2 % TR, 20.7 % MR, 14.9 % MNR, 17.2 % TNR. TNR were the oldest (54.9 ± 7.9 yrs) whereas MNR — the youngest (39.8 ± 6.7 yrs, p < 0.05; MNR 50.2 ± 6.0, TR 50.7 ± 6.8 yrs). Baseline clinic BP was similar, but TR had lower baseline 24-h ABPM (125.9 ± 6.8/77.6 ± 10.5 mmHg) than TNR (134.5 ± 10.5/85.7 ± 10.8 mmHg, p < 0,05). 24-h ABPM in MNR (132.3 ± 10.7/79.2 ± 10.7 mmHg) was similar to TNR, in MR (126.1 ± 9.5/81.4±7.2 mmHg) — to TR. TNR had the highest central systolic and pulse BP and pulse wave velocity (PWV) (respectively, 152.0 ± 15.3 mmHg, 57.8 ± 12.7 mmHg, and 13.7 ± 4.5 m/s). Age is the major determinant of arterial stiffness, but in MNR baseline central systolic  (137.6 ± 19.9 mmHg) and pulse BP (48.9 ± 18.2 mmHg) were higher than in MR (131.2 ± 11.5 and 41.4 ± 11.8 mmHg) and similar to those in TR (137.1 ± 18.5 and 50.0 ± 16.4 mmHg), and PWV (10.1 ± 3.4 m/s) was similar to MR (11.3 ± 1.8 m/s) and TR (10.6 ± 0.2 m/s).

Conclusion. The results obtained suggest that advanced arterial stiffness may be responsible for insufficient response to initial antihypertensive treatment in non-diabetic hypertensive patients.

Uzunyan T.H. Yerevan State Medical University,  Department of Clinical Pharmacology Zelveian P.H. Institute of Cardiology, Yerevan, Armenia

Influence of Perindopril and Metoprolol on Arterial Stiffness and Blood Pressure in Patients with Arterial Hypertension

Objectives. Arterial stiffness (AS) is considered as an independent risk factor of cardiovascular morbidity and mortality. The aim of the study was to assess the effects 3-month treatment of perindopril and metoprolol on pulse wave velocity (PWV) and 24-h ambulatory blood pressure monitoring (ABPM) characteristics and to investigate the relationship between changed parameters in patients with mild to moderate hypertension.

Methods. Forty five patients (21 males, mean age 49.4 ± 11.6 yrs) were undergone ABPM and PWV (carotid-femoral — CF PWV and carotid-radial — CR PWV) measurements and were divided on 2 groups: 1st — perindopril (n = 23) and 2nd — metoprolol (n = 22). Treatment regimen included monotherapy with perindopril 4mg/day and metoprolol 25mg/day (titrated in 2 weeks to reach BP level < 140/90 mmHg). The relationship between BP and PWV changes was evaluated by correlation analysis. P < 0.05 was considered statistically significant.

Results. Both CF PWV and CR PWV were decreased in all patients but more significantly in 1st than in 2nd group (changes are 1.7 and 2.2 m/s vs. 1.5 and 1.8 m/s respectively). The office BP, heart rate (HR) and 24-h ABPM parameters were also changed differently. 24-h and daytime systolic and diastolic BP reductions were more profound in 2nd group; however influence of metoprolol on nocturnal diastolic BP was minimal. Therefore mean BP nocturnal fall and systolic BP index elevation were higher in perindopril group. Metoprolol significantly delayed HR. Reduction of aortal PWV significantly correlated with hypotensive effects of perindopril, particularly with changes of 24-h, systolic, diastolic BP and pulse pressure (r = 0.63, r = 0.7 and  r = 0.65 respectively, p < 0.05). The same relationship was shown between reductions of radial PWV and the same ABPM parameters. Metoprolol also favorably influenced on both CF and CR PWV by decreasing 24-h SBP  (r = 0.43 and r = 0.46, p < 0.05, respectively). Although in 1st group a 24-h diastolic BP was reduced most significantly, its correlation with aortal PWV changes was minimal, which confirmed a BP-independent influence of perindopril on AS. Negative chronotropic effects of metoprolol closely associated with aortal PWV decrease (r = 0.75, p < 0.05).

Conclusion. Perindopril greater reduced AS which can be explained by its influence on vascular remodeling and by greater decrease of night-time BP compared to metoprolol. A positive correlation between PWV decreases in patients receiving metoprolol shows a close relationship between HR and AS.

Zelveian P.H. Institute of Cardiology, Yerevan, Armenia Buniatian M.S. Russian State Medical University, Moscow Oshchepkova E.V., Rogoza A.N. Institute of Cardiology named after  A.L. Myasnikov, Russian Scientific and Production Center, Moscow, Russia

Nocturnal Pulse Pressure  and the State of Renal Function  in Patients with Essential Hypertension

The objective of this study was to evaluate the possible relationship between the blood pressure (BP) profile parameters and the functional state of kidneys in patients with 1st and 2nd stage arterial hypertension (AH).

Material and Methods. We studied 120 patients (97 males and 23 females), aged 23–65 (50.2 ± 0.6) years, with mild to moderate AH. 24-h BP recordings (SpaceLabs 90207) were performed nonivasively with intervals of 15 min during the day- and 30 min during the nighttime and assessed the following parameters: mean 24-h, awake and sleep systolic, diastolic and pulse pressures (SBP, DBP and PP); BP loads — time indexes, as a percent of BP measurements above the critical levels (140/90 mmHg boundary for daytime and 120/80 mmHg for nighttime); percentage of nocturnal fall (NF) of BP.

The state of renal function was assessed by measurement of glomerular filtration rate (GFR), which in turn was assessed by measurement endogenous creatinine clearance, estimated from serum creatinine values, by D. Cockcroft and M. Gault formulae (1976).

The relationship between BP profile parameters and GFR was evaluated by correlation analysis. P < 0.05 was considered statistically significant.

Results. After nonlinear statistical analysis by Gauss — Newton method all patients were divided into three groups according to GRF values. Significant differences had been found between groups by 24-hour, nighttime and daytime values of SBP and DBP. The lowest values of SBP were observes in the II group. In the II group the lowest values of PP were observed in all time-frames, but significant difference was observed only by the nocturnal values of PP between the II and the III groups. There were no significant differences between groups by time load and nocturnal fall of BP. In the III group the variability values of daytime SBP and DBP were significantly higher. Univariant correlation analysis showed statistically significant negative relationship between GFR and nocturnal PP in the group with the lowest levels of GFR. Significant positive correlations were observed between nocturnal values of SBP and DBP with GFR in the II and III groups.

Conclusion. These results indicated the presence of strong relationship between higher values of nocturnal PP and decreased glomerular filtration rate in patients with AH and thus confirming significance of «static» and «dynamic» components of hyperbaric load of blood pressure as a marker of impairment of renal function.

Рудик Ю.С., Удовиченко М.М. ДУ «Інститут терапії ім. Л.Т. Малої АМН України», м. Харків

Зв’язок поліморфізму гена  b1-адренорецепторів  із кардіогемодинамічними  показниками в пацієнтів  із серцевою недостатністю

Мета: дослідити зв’язок Ser49Gly та Arg389Gly типів поліморфізму гена b1-адренорецепторів (b1-АР) із кардіогемодинамічними параметрами в пацієнтів із серцевою недостатністю (СН) із систолічною дисфункцією лівого шлуночка (ЛШ).

Методи дослідження. Було обстежено дев’яносто дев’ять пацієнтів із СН із систолічною дисфункцією, із них 78 чоловіків та 21 жінка. Середній вік пацієнтів становив 61,70 ± 0,96 року. Поліморфізм гена b1-АР за двома точковими мутаціями — Ser49Gly (49-й локус) та Gly389Arg (389-й локус) було визначено за допомогою полімеразної ланцюгової реакції. Показники гемодинаміки та скорочувальна здатність міокарда досліджувались за допомогою ультразвукової ехокардіографії в М- та В-режимах на апараті Vivid3 (Японія) з механічним датчиком 3,5 МГц згідно з рекомендаціями Американського товариства ехокардіографії. При дослідженні визначалися та розраховувалися такі стандартні показники: товщина міжшлуночкової перегородки (ТМШП), товщина задньої стінки лівого шлуночка (ТЗСЛШ), кінцево-діастолічний розмір правого шлуночка, кінцево-систолічний та кінцево-діастолічний розміри лівого шлуночка (КСР та КДР ЛШ відповідно), а також фракція викиду (ФВ) ЛШ. Маса міокарда ЛШ розраховувалася за формулою R. Devereux. Індекс маси міокарда ЛШ був отриманий шляхом ділення ММЛШ на площу поверхні тіла. Описові характеристики були подані у вигляді медіани, верх­нього та нижнього квартилів (Ме [LQ; UQ]). Для порівняння параметрів у двох незалежних групах були використані критерії Манна — Уїтні (U). Різниця між параметрами вважалася значущою при р < 0,05.

Результати. При проведенні аналізу зв’язку поліморфних варіантів гена b1-АР за 49-м локусом зі структурно-гемодинамічними параметрами серця в пацієнтів із СН було встановлено, що у носіїв генотипу Ser49Gly порівняно з гомозиготами Ser49Ser визначаються достовірно більші об’ємні параметри серця — КДР і КСР (на 8,8 та 12,5 %, відповідно, р < 0,05) та нижча ФВ ЛШ (на 16,7 %, р < 0,05) (табл. 1).

Нами встановлено, що у всіх носіїв алелі Arg389 спостерігається більш значне підвищення ТМШП, ТЗС ЛШ та ММ ЛШ порівняно із носіями поліморфізму Gly389Gly (р < 0,005) (табл. 2).

Різниці між ЧСС при різних типах Arg389Gly та Ser49Gly поліморфізму генів b1-адренорецепторів отримано не було. У той же час було виявлено підвищення рівня систолічного (САТ) та діастолічного артеріального тиску (ДАТ) у гомозиготних носіїв Arg389Arg (р < 0,05) (табл. 3).

Висновки. Наявність Ser49Gly поліморфізму гена b1-АР у нашому дослідженні асоціювалася із більш значним підвищенням КСР та КДР ЛШ та зниженням ФВ ЛШ, але не впливала на показники ЧСС та артеріального тиску в пацієнтів із систолічною дисфункцією ЛШ. У гомозигот Arg389Arg порівняно з носіями Gly389 частіше спостерігалось збільшення ТМШП, ТЗС ЛШ та ММ ЛШ, а також вищі рівні САТ і ДАТ.