Журнал «» 1(21) 2012

Вступ

Артеріальна гіпертензія (АГ) є провідним фактором ризику розвитку серцево-судинних захворювань [13, 34, 41]. У 2000 році приблизно 1 млрд людей у всьому світі страждав від артеріальної гіпертензії, і цей показник невпинно зростає — до 2025 р. очікується 1,56 млрд хворих. Контроль АГ у європейських країнах досить низький та становить близько 5–10 %, лікуються тільки 25–32 % пацієнтів з АГ [18, 25]. У Сполучених Штатах ситуація краща: там лікуються близько 54 % пацієнтів з АГ, а досягають цільових рівнів артеріального тиску (АТ) близько 64 % [62]. Усього у Сполучених Штатах 32 % дорослих страждають від АГ [17, 18]. В Україні ситуація дещо гірша. Так, поширеність АГ серед дорослого населення в Україні становить 36 %, частіше хворіють чоловіки (за даними І.М. Горбась та співавторів) [1]. У структурі домінує м’яка АГ — 50 %. Помірна АГ відзначається у близько 30 % населення України, тяжка — у 17 % осіб з АГ. Поширеність АГ серед чоловіків зросла на 9 %, за результатами епідеміологічних досліджень, протягом 25 років. Серед жінок залишилася на тому самому рівні [1]. Контроль АГ у міській популяції становить в Україні 14 %, у сільській — лише 8 % [1]. Метааналіз 61 дослідження підтверджує тісний зв’язок АТ та серцево-судинної смертності. Підвищення АТ на кожні 20/10 мм рт.ст. більше рівня 115/75 мм рт.ст. асоціюється з подвійним ризиком смерті від ішемічної хвороби серця та інсульту [34].

Відповідно до сучасних рекомендацій із лікування АГ більшість пацієнтів потребує два або більше лікарських засобів для досягнення цільових рівнів АТ [19, 24, 40, 59]. Такі висновки були зроблені на основі результатів великих клінічних досліджень, що продемонстрували необхідність комбінованої терапії [50, 56]. Низькодозова комбінація антигіпертензивних препаратів із взаємодоповнюючою дією підвищує ефективність та покращує переносимість порівняно з високими дозами монотерапії [48, 58, 63]. Починати лікування з фіксованої комбінації потрібно в пацієнтів з АТ, вищим від цільового на більше ніж 20/10 мм рт.ст. Фіксована комбінація зменшує кількість таблеток, що пацієнт повинен приймати, покращуючи його прихильність до лікування. Метааналіз 9 досліджень, у яких порівнювали застосування фіксованої комбінації з монотерапією в лікуванні пацієнтів із цукровим діабетом, АГ, туберкульозом, показав 26% покращення прихильності до лікування на фоні прийому фіксованої комбінації [33, 42, 49, 55]. Субаналіз досліджень з АГ засвідчив 24% покращення прихильності до лікування на фоні застосування фіксованої комбінації порівняно з вільною комбінацією [38, 40, 43, 48, 58, 64, 66].

У дослідженні 198 пацієнтів з АГ, які отримували дилтіазем два рази на добу або амлодипін один раз на добу, виявлено більшу регулярність однократного прийому препарату (86 %) порівняно із дворазовим (76 %) [7, 9]. У ретроспективному дослідженні порівнювали прихильність до лікування фіксованою комбінацією беназеприлу з амлодипіном (n = 2,839, строк спостереження — 259 днів) та вільною комбінацією двох препаратів (n = 3,367, строк спостереження — 247 днів); було показано набагато більшу прихильність до лікування при застосуванні фіксованої комбінації (88 %) порівняно з вільною (69 %) [9, 15, 51, 53, 54, 57].

Відповідно до європейських рекомендацій із лікування АГ, перевагу надають комбінації двох препаратів — блокатора ренін-ангіотензинової системи та блокатора кальцієвих каналів [60]. У дослідженні ACCOMPLISH комбінація інгібітора ангіотензинперетворюючого ферменту (АПФ) беназеприлу з антагоністом кальцію амлодипіном сприяла зменшенню серцево-судинної смертності та захворюваності на 20 % порівняно з фіксованою комбінацією беназеприлу та діуретика гідрохлортіазиду (ГХТ) [31–33]. Перевагами фіксованої комбінації є краща прихильність пацієнтів до лікування та спрощення режиму прийому ліків, кращий контроль АТ порівняно з монотерапією, зменшення дозозалежних побічних реакцій, що спостерігалися при монотерапії високими дозами, синергізм плейотропних ефектів препаратів [30, 35–37].

Дана робота присвячена визначенню безпечності та ефективності фіксованої комбінації амлодипіну та валсартану у вигляді препарату Ексфорж 5/80 мг, або 5/160 мг, або 10/160 мг у лікуванні пацієнтів з артеріальною гіпертензією.

Об’єкт дослідження

Дослідження проводилося в 19 центрах України у період із березня 2009 року по жовтень 2010 року. Дане неінтервенційне неконтрольоване проспективне багатоцентрове постмаркетингове дослідження проводилося згідно з визначенням неінтервенційних досліджень. Відповідно, лікарські засоби для терапії призначалися звичайним способом, з урахуванням реєстраційної інформації. Призначення пацієнту терапії проводилося в рамках рутинної загальної клінічної практики та медичних показань. Усі пацієнти давали письмову згоду на участь у дослідженні. Первинною точкою дослідження було визначення побічних реакцій, що включали набряки та серйозні побічні реакції в пацієнтів з АГ, які приймали фіксовану комбінацію амлодипіну та валсартану. Вторинною точкою дослідження було визначення ефективності зниження артеріального тиску відповідно до міжнародних рекомендацій (ESH/ESC, JNC-7) [60].

Первинна ефективність лікування визначалася за зниженням систолічного та діастолічного артеріального тиску (САТ, ДАТ) на фоні лікування фіксованою комбінацією амлодипіну та валсартану. Вторинна ефективність лікування визначалася за порівнянням частоти серцевих скорочень (ЧСС) на початку та в кінці періоду лікування, набряків на фоні лікування, оцінки ефективності зниження артеріального тиску відповідно до міжнародних рекомендацій.

Критерії включення. У дослідження включалися чоловіки та жінки віком понад 18 років за умови, що середній рівень офісного АТ, виміряного в першій половині дня в положенні сидячи, був більшим за 140/90 мм рт.ст.

Критерії виключення. У дослідження не включалися вагітні жінки, пацієнти з некомпенсованими захворюваннями печінки (рівень АсАТ, АлАТ вищий у три рази від верхньої межі норми), нирок (рівень креатиніну крові ≥ 133 мкмоль/л для чоловіків і 124 мкмоль/л — для жінок), із серцевою недостатністю вище II функціонального класу (за Нью-Йоркською класифікацією), перенесеним інфарктом міокарда чи гострим порушенням мозкового кровообігу, декомпенсованим цукровим діабетом, гіпер- чи гіпокаліємією, після хірургічних втручань, пацієнти з вираженими ментальними порушеннями, хворі з підвищеною чутливістю до валсартану чи амлодипіну, набутими або вродженими вадами серця, нестабільною стенокардією, гострою серцевою недостатністю, вторинною АГ, а також пацієнти, які беруть участь в іншому дослідженні.

Вибір пацієнтів. Чоловіки та жінки з артеріальною гіпертензією, яким рекомендована антигіпертензивна терапія із застосуванням фіксованої комбінації валсартану та амлодипіну (Ексфорж 5/80 мг, Ексфорж 5/160 мг або Ексфорж 10/160 мг). Брали до уваги показання до призначення препарату Ексфорж у різній дозі, а також протипоказання та побічні ефекти згідно з медичною інструкцією до препарату. Терапія призначалась відповідно до медичних показань.

Дизайн дослідження

3-місячне багатоцентрове відкрите дослідження проводилось у 19 центрах України (перелік наведений у додатку) та включало такі періоди: скринінг, призначення фіксованої комбінації амлодипіну та валсартану у вигляді препарату Ексфорж («Новартіс») у різних дозуваннях 5/80; 5/160 та 10/160 мг — 1 таблетка один раз на добу протягом 2 місяців. Адаптація дози препарату проводилася кожні 4 тижні. Третій місяць був періодом спостереження. Дослідження проходило в рамках визначення неінтервенційного дослідження, первинним було рішення лікаря призначити препарат, а потім пропонували пацієнту участь у дослідженні, оскільки він відповідав критеріям включення.

У період скринінгу визначали відповідність пацієнта критеріям включення за даними анамнезу, результатами об’єктивного обстеження, з урахуванням віку пацієнта, статі, звичок (таких як паління), ваги, встановленого діагнозу та супутньої патології (гіперхолестеринемія, гіперурикемія, ішемічна хвороба серця, цукровий діабет, гіпертригліцеридемія, серцева недостатність, порушення толерантності до вуглеводів, дихальні порушення тощо). Оцінювалися попередня антигіпертензивна терапія, наявність набряків, причина зміни попередньої терапії на фіксовану комбінацію Ексфорж 5/80 (5 мг амлодипіну та 80 мг валсартану), або Ексфорж 5/160 (5 мг амлодипіну та 160 мг валсартану), або Ексфорж 10/160 (10 мг амлодипіну та 160 мг валсартану). Вимірювали офісний систолічний та діастолічний артеріальний тиск, частоту серцевих скорочень.

У період лікування призначався Ексфорж 1 таблетка 1 раз на добу протягом 3 місяців. На першому, другому та третьому місяцях лікування проводилися вимірювання АТ, ЧСС, оцінка набряків, реєстрація побічних явищ.

Клінічна характеристика хворих

Робота базується на результатах обстеження 163 пацієнтів з артеріальною гіпертензією, із них 82 (50,3 %) жінки та 81 (49,7 %) чоловік. Завершили дослідження 155 (95,1 %) пацієнтів. Загалом перервали участь у дослідженні 8 пацієнтів (4,9 %). Із них у 4 пацієнтів (50 %) розвинулися побічні реакції, вони передчасно завершили дослідження. 2 пацієнти (25 %) не прийшли на повторні візити, 2 пацієнти (25 %) відізвали свою згоду на участь у дослідженні за власним бажанням.

Середній вік пацієнтів становив 58,90 ± 9,96 року (m ± SD) — від 30 до 82 років. Середня тривалість АГ — 8,40 ± 5,91 року (m ± SD) — від 1 до 30 років. Переважна більшість пацієнтів (82,7 %) не палила. Тільки 28 пацієнтів палили в середньому 12,40 ± 5,12 (m ± SD) цигарки на день протягом 21,20 ± 8,79 (m ± SD) року.

Середні цифри офісного САТ та ДАТ — 172,50 ± 16,48 мм рт.ст. та 103,90 ± 12,00 мм рт.ст. (m ± SD) відповідно. Середня ЧСС — 75,30 ± 11,25 уд/хв (m ± SD). Середня вага — 87,20 ± 13,12 (m ± SD) кг — від 64 до 140 кг.

Відповідно до рекомендацій ESH/ESC, на початку дослідження пацієнти розподілялися за рівнем АТ так: 1 пацієнт (0,6 %) — із високим нормальним АТ (130–139/85–89 мм рт.ст.), 14 пацієнтів (8,6 %) — з АГ I ступеня (140–159/90–99 мм рт.ст.), 64 пацієнти (39,5 %) — з АГ II ступеня (160–179/100–109 мм рт.ст.), 83 пацієнти (51,2 %) — із тяжкою АГ (АТ ≥ 180/110 мм рт.ст.).

Характеристика пацієнтів за супутньою патологією подана в табл. 2.

З огляду на попередню антигіпертензивну терапію найбільш часто застосовувалися інгібітори АПФ та діуретики — 78,0 та 51,3 % відповідно. Бета-блокатори застосовувались у 40,7 % випадків, антагоністи кальцію — у 24,7 %, блокатори рецепторів до ангіотензину II (АТ II) — у 8,7 %, інші — у 3,3 % випадків.

Під час першого візиту Ексфорж 5/80 мг було призначено 10,5 % пацієнтам, Ексфорж 5/160 мг — 66,7 %, Ексфорж 10/160 мг — 22,8 % пацієнтам. Під час другого візиту (через 4 тижні лікування) Ексфорж 5/80 мг було призначено 9,5 % пацієнтам, Ексфорж 5/160 мг — 63,3 %, Ексфорж 10/160 мг — 27,2 % пацієнтам. Під час третього візиту (через 8 тижнів лікування) Ексфорж 5/80 мг було призначено 9,9 % пацієнтам, Ексфорж 5/160 мг — 61,2 %, Ексфорж 10/160 мг — 28,9 % пацієнтам. За умови недосягнення цільових рівнів АТ доза препарату корегувалась лікарем. Найбільш частою була зміна дози Ексфорж 5/160 мг на Ексфорж 10/160 мг (6,7 % — під час візиту 2 та 8,0 % — під час візиту 3 порівняно з візитом 1). Не потребували зміни дози під час візиту 2 (через 4 тижні лікування) 83,4 % пацієнтів, під час візиту 3 (через 8 тижнів лікування) — 79,1 % пацієнтів.

Основні причини переходу від попередньої терапії на фіксовану комбінацію амлодипіну та валсартану були такими: неефективність попередньої терапії — у 50,6 % пацієнтів, недосягнення цільових рівнів АТ на фоні монотерапії — у 34,6 %, непереносимість попередньої терапії — у 19,8 % та інші причини — у 6 пацієнтів.

36,8 % пацієнтів не приймали ніякої супутньої терапії. Найбільш частою причиною супутньої терапії (23,1 % хворих) була наявність неконтрольованої артеріальної гіпертензії, у 19,7 % пацієнтів — наявність дисліпідемії, у 15,4 % — наявність цукрового діабету, у 13,7 % — наявність ішемічної хвороби серця.

Результати дослідження

Повне первинне та повторне обстеження пройшли 155 пацієнтів. Зниження артеріального тиску відбувалося протягом усього періоду спостереження, найбільше зниження АТ відбулось у перший місяць лікування, між візитами 1 та 2, та склало 28 мм рт.ст. для САТ та 14,7 мм рт.ст. для ДАТ (р < 0,05 для обох значень). Частота серцевих скорочень достовірно не змінилася — її зменшення становило 3,2 уд/хв (табл. 3, рис. 1, 2). Загальне зниження САТ у кінці спостереження становило 40,5 мм рт.ст., ДАТ — 22,5 мм рт.ст. (р < 0,05 для обох значень), ЧСС — 2,82 уд/хв (р > 0,05). Вага пацієнтів достовірно не змінилася протягом періоду спостереження.

Більше половини пацієнтів від початку лікування досягли нормалізації АТ відповідно до рекомендацій ESH/ESC, JNC-7.

Через 3 місяці лікування (відповідно до рекомендацій ESH/ESC) нормальний АТ відзначався в 42 пацієнтів (27,1 %), високий нормальний тиск — у 58 (37,4 %), м’яка гіпертензія — у 52 (33,5 %), помірна гіпертензія — лише у 2 пацієнтів (1,3 %). Пацієнтів із тяжкою гіпертензією в кінці лікування не було. Динаміка АТ відповідно до міжнародних рекомендацій протягом спостереження наведена на рис. 3.

Оцінку прихильності до лікування, ефективності та переносимості оцінювали як лікарі, так і пацієнти як відмінну, дуже добру, добру та погану. Оцінка даних показників лікарями та пацієнтами достовірно не відрізнялася. Так, прихильність до лікування була оцінена 149 пацієнтами: як відмінна — у 59,1 % випадків, дуже добра — у 30,3 %, добра — у 10,1 %, погана — в 0,7 % випадків. Ефективність лікування за оцінкою 47,7 % пацієнтів була відмінною, 40,9 % — дуже доброю, 11,4 % — доброю, 0 % — поганою. Переносимість пацієнти оцінили як відмінну у 53 % випадків, дуже добру — у 34,9 %, добру — у 11,4 % випадках, погану — в 0,7 % випадках. Таким чином, і пацієнти, і лікарі прихильність, ефективність та переносимість оцінили як відмінну та дуже добру (рис. 4–6).

Побічні реакції

Набряки відзначалися в 14 пацієнтів (9 %), переважно мали м’який характер, що не змінювався від візиту до візиту. 6 випадків побічних реакцій у 5 пацієнтів (3,1 %) були зареєстровані в даному дослідженні. За винятком однієї алергічної реакції на препарат, інші випадки побічних реакцій проявились набряками, що в 4 випадках потребувало відміни препарату. Жодних серйозних побічних реакцій зареєстровано не було. Жоден пацієнт не помер у дослідженні.

Дискусія

163 пацієнти були включені в дане дослідження, чоловіків та жінок — 80 та 81 відповідно. 8 пацієнтів були виключені з дослідження. У 4 із них (50 %) розвинулися побічні реакції, 2 пацієнти (25 %) були втрачені в процесі дослідження, ще 2 пацієнти (25 %) відмовилися від подальшої участі в дослідженні з власних міркувань.

Середній вік пацієнтів становив 58,90 ± 9,96 року (m ± SD). Середня тривалість АГ — 8,40 ± 5,91 року. Переважна більшість пацієнтів (82,7 %) не палила. Тільки 28 пацієнтів палили в середньому 12,40 ± 5,12 цигарки на день протягом 21,20 ± 8,79 року.

Середні цифри офісного САТ та ДАТ становили 172,50 ± 16,48 мм рт.ст. та 103,90 ± 12,00 мм рт.ст. відповідно. Середня ЧСС — 75,30 ± 11,25 уд/хв. Середня вага — 87,20 ± 13,12 кг. Найбільш часто зустрічалась така супутня патологія, як гіперхолестеринемія (71,4 %), гіпертригліцеридемія (50,3 %), ішемічна хвороба серця (42,9 %) та цукровий діабет (28,2 %). Такі дані не є несподіваними в пацієнтів з артеріальною гіпертензією, така патологія зазвичай її супроводжує. Більшість пацієнтів уже отримували антигіпертензивну терапію переважно інгібіторами АПФ (78 %) як монотерапію або в комбінації, діуретики застосовувались у 51,3 % випадків, бета-адреноблокатори — у 40,7 %.

Найбільш часто застосовувалася комбінація 160 мг валсартану та 5 мг амлодипіну під час усіх візитів — від 61,2 до 66,7 %. Основною причиною призначення фіксованої комбінації амлодипіну та валсартану були неефективність попередньої терапії (50,6 % випадків), недосягнення цільових рівнів АТ на фоні монотерапії (34,6 %).

Артеріальний тиск достовірно знизився протягом дослідження, найбільше зниження спостерігалося в період між першим та другим візитом, тобто після першого місяця прийому препарату. Так, зниження офісного АТ відбулося з 172,50 ± 16,48/103,90 ± 12,00 мм рт.ст. до 144,90 ± 13,09/89,20 ± 8,31 мм рт.ст. під час візиту 2 та до 132,10 ± 9,42/81,50 ± 6,24 мм рт.ст. у кінці дослідження (р < 0,05 для всіх значень). Середнє зниження АТ під час візиту 2 становило –27,6 ± 13,7/–15,00 ± 10,92 мм рт.ст., а в кінці дослідження –40,50 ± 15,39/–22,5 ± 11,7 мм рт.ст. Зміни ЧСС були недостовірними.

Спостерігалася якісна зміна кількості гіпертензивних та негіпертензивних пацієнтів відповідно до міжнародних рекомендацій [60]. Так, частка негіпертензивних пацієнтів (з оптимальним, нормальним та високим нормальним тиском) на початку дослідження становила 0,6 %, під час візиту 2 (через 4 тижні лікування) — 21,4 %, у кінці дослідження (через 12 тижнів лікування) — 65,1 %. Таким чином, нормалізація АТ після 12 тижнів лікування спостерігалась в 65,1 % пацієнтів у даному дослідженні.

Як лікарі, так і пацієнти ефективність, переносимість та прихильність до лікування оцінили переважно як відмінну та дуже добру — 85–90 %.

Набряки спостерігались менше ніж у 10 % пацієнтів (більше 80 % із них мали м’який характер). Не було виявлено жодних серйозних побічних реакцій. Побічні реакції спостерігались у 5 пацієнтів (у 2 із них виникла необхідність відміни препарату через набряки).

Дані нашого дослідження порівнянні з результатами інших досліджень. Так, Don Poldermans зі співавторами порівнювали ефективність та переносимість комбінації амлодипіну 5–10 мг із валсартаном 160 мг та комбінації лізиноприлу 10–20 мг із гідрохлортіазидом 12,5 мг у пацієнтів з АГ II стадії (n = 130) протягом 6 тижнів [52]. Зниження офісного САТ/ДАТ у групі амлодипін/валсартан становило 35,8/28,6 мм рт.ст., у групі лізиноприл/гідрохлортіазид — 31,8/27,6 мм рт.ст. Зниження ДАТ < 90 мм рт.ст. становило 79,7 та 77,3 % відповідно по групах. Досягнення цільових рівнів АТ < 140/90 мм рт.ст. становило 67,2 та 56,1 % відповідно в групах амлодипін/валсартан та лізиноприл/гідрохлортіазид. Побічні реакції були зафіксовані в 40,6 % пацієнтів у групі амлодипін/валсартан та в 31,8 % у групі лізиноприл/гідрохлортіазид. Найбільш часто в групі амлодипін/валсартан зустрічалися головний біль — 10,9 % та периферичні набряки — 7,8 %. У групі лізиноприл/гідрохлортіазид частіше спостерігались діарея — 6,1 % та фарингіт — 6,1 %. У жодній групі не було зареєстровано запаморочення або колапсу. Так, периферичні набряки частіше спостерігалися в групі амлодипін/валсартан порівняно з групою лізиноприл/гідрохлортіазид — 7,8 та 1,5 % відповідно, у той час як кашель зустрічався, навпаки, рідше в групі амлодипін/валсартан (1,6 %) порівняно з групою лізиноприл/гідрохлортіазид (3,0 %). Середні цифри АТ у даному дослідженні становили > 170/112 мм рт.ст. Тяжка гіпертензія складно контролюється та потребує багатокомпонентної терапії. У пацієнтів віком понад 65 років переважає ізольована систолічна АГ. Дане дослідження показало переваги комбінації амлодипін/валсартан у зниженні АТ порівняно з комбінацією лізиноприл/гідрохлортіазид у пацієнтів із тяжкою гіпертензією (САТ ≥ 180 мм рт.ст.) та у пацієнтів віком понад 65 років. Так, зниження АТ становило 43,0/26,1 та 31,2/21,7 мм рт.ст. відповідно по групах, р < 0,002 [4, 5, 11, 12, 52].

Важливим фактором ефективності довготривалої терапії є її переносимість у короткостроковий та довгостроковий період. У дослідженні Don Poldermans зі співавторами побічні реакції були відносно нечастими в обох групах лікування та мали переважно м’який та помірний характер [52]. Профіль безпеки, однак, не можна переносити з короткострокових результатів на довгострокові. Довготривалий ризик комбінації інгібітор АПФ/діуретик може мати потенційні метаболічні ефекти, пов’язані з використанням діуретика або кашлю на фоні інгібітора АПФ [10, 42, 45, 46]. Тому необхідно неодноразово аналізувати та зважувати ризики комбінації «антагоніст кальцію + блокатор рецепторів до АТ II» у вигляді периферичних набряків у короткострокових дослідженнях [23, 27–29].

Як відомо, прихильність пацієнтів до лікування зі збільшенням компонентів терапії пропорційно зменшується [8, 24, 56]. Застосування фіксованої комбінації покращує прихильність до лікування [2, 3, 16, 20, 21, 23, 26, 44, 65, 67, 68].

В іншому дослідженні P. Trenkwalder зі співавторами вивчали вплив комбінації амлодипіну 10 мг з валсартаном 160 мг на зниження АТ у пацієнтів із неконтрольованою АГ на фоні комбінації раміприлом 5 мг із фелодипіном 5 мг [61]. У цьому 10-тижневому дослідженні на 133 пацієнтах досягнення цільових рівнів АТ (< 140/90 мм рт.ст.) на фоні застосування комбінації амлодипін 10 мг/валсартан 160 мг у пацієнтів із помірною АГ було відзначено в 63,8 % пацієнтів. Загальне зниження АТ у дослідженні становило 30,7/14,3 мм рт.ст. У підгрупі пацієнтів віком понад 65 років зниження АТ становило 15,4/8,4 мм рт.ст. на фоні прийому 10 мг амлодипіну та 160 мг валсартану.

У дослідженні EXTRA S. Oparil зі співавторами досліджували протягом 12 тижнів вплив інтенсивного та помірного лікування комбінацією амлодипіну/валсартану (5/320 мг, зі збільшенням до 10/320 мг у групі інтенсивного лікування, або 5/160 мг) у пацієнтів із неконтрольованою АГ на фоні монотерапії блокаторами рецепторів до АГ II (олмесартан 20 або 40 мг) [47]. Були рандомізовані 728 пацієнтів. При необхідності додавався гідрохлортіазид 12,5–25 мг. Середні цифри офісного АТ на початку дослідження в групі інтенсивного лікування становили 163,9/95,5 мм рт.ст., у групі помірного лікування — 163,3/95,0 мм рт.ст. Інтенсивне лікування достовірно більше знижувало цифри АТ — 29,0/14,8 мм рт.ст. порівняно з групою помірного лікування — 25,3/12,3 мм рт.ст. Побічні реакції спостерігались у 36,3 % випадків та в 37,6 % випадків у групах інтенсивного та помірного лікування відповідно. Периферійні набряки були частіше виражені в групі інтенсивного лікування (8,7 % випадків) порівняно з групою помірного лікування (4,5 %) [47]. Більшість периферійних набряків мали м’який характер. Запаморочення та випадки гіпотензії були зареєстровані в 5,1 та в 1,1 % випадків у групі інтенсивного лікування відповідно та в 3,9 і 0,8 % випадків у групі помірного лікування відповідно. Побічні реакції, що призвели до передчасного завершення дослідження, спостерігались у 2,4 % пацієнтів у групі інтенсивного лікування та в 5,3 % хворих у групі помірного лікування (у 2 пацієнтів через набряки в групі інтенсивного лікування, а в групі помірного лікування через запаморочення, головний біль, інфаркт міокарда, підвищення АТ та у 2 пацієнтів через периферійні набряки).

У дослідженні Shakil Aslam зі співавторами периферійні набряки на фоні застосування фіксованої комбінації амлодипіну/валсартану виникали значно рідше (5,4 %) порівняно з монотерапією амлодипіном (8,7 %, р < 0,05), однак частіше, ніж на фоні монотерапії валсартаном (2,1 %, р < 0,001) [6].

Calhoun зі співавторами [14] протягом 8 тижнів 2271 пацієнта з помірною гіпертензією лікували потрійною (амлодипін/валсартан/гідрохлортіазид з титруванням дози до 10/320/25 мг) або подвійною терапією (амлодипін/валсартан, амлодипін/ГХТ, валсартан/ГХТ), досягнення цільових рівнів АТ відзначено в 71 % пацієнтів із потрійною терапією і у 45–54 % у пацієнтів із подвійною терапією.

У дослідженні ALLHAT тільки 27 % із 42 418 пацієнтів досягали цільового рівня АТ (< 140/90 мм рт.ст.) на фоні монотерапії. У дослідженні LIFE 90 % (9193) пацієнтів з АГ та гіпертрофією лівого шлуночка потребували більше одного препарату для досягнення цільового рівня АТ [22, 60].

Таким чином, дані нашого дослідження збігаються з даними багатьох інших досліджень, це дозволяє зробити висновок про доцільність призначення фіксованої комбінованої терапії амлодипіном/валсартаном у пацієнтів з артеріальною гіпертензією різного ступеня. Оскільки артеріальна гіпертензія є основною причиною серцево-судинної захворюваності та смертності. Фіксована комбінована терапія покращує прихильність пацієнтів до лікування, зменшує кількість побічних реакцій у процесі лікування. Комбінована терапія рекомендована для пацієнтів, у яких неможливо досягти цільових рівнів АТ на фоні монотерапії, а також як стартової терапії у пацієнтів із помірною гіпертензією або високим серцево-судинним ризиком.

Висновки

1. Використання фіксованої комбінації амлодипіну та валсартану у вигляді препарату Ексфорж (5/80; 5/160; 10/160 мг) у пацієнтів з артеріальною гіпертензією забезпечує достовірне зниження офісного систолічного артеріального тиску на 40,5 мм рт.ст. та діастолічного артеріального тиску на 22,5 мм рт.ст.

2. У пацієнтів з артеріальною гіпертензією в цілому по групі нормалізація артеріального тиску після 12 тижнів лікування спостерігалась у 65,1 %.

3. Терапія препаратом Ексфорж була безпечною та добре переносилася хворими.

Додаток

У дослідженні брали участь такі дослідницькі центри в Україні
(у дужках вказані імена керівників центрів):

1. Донецьк, Центральна міська клінічна лікарня № 1, 83048, вул. Рози Люксембург, 48 (проф. А.Е. Багрій).
2. Запоріжжя, міська лікарня № 7, 69118, вул. Луначарського, 9 (проф. В.А. Візир).
3. Київ, Центральна поліклініка Солом’янського району, вул. Солом’янська, 17 (Т.Л. Тигай).
4. Київ, поліклініка № 3 Солом’янського району, вул. Єреванська, 6 (І.В. Пророченко).
5. Київ, ДКЛ № 2, станція «Київ», пр. Воздухофлотський, 9 (С.М. Романов).
6. Київ, поліклініка обласної лікарні № 2, провул. Нестеровський, 13/19 (Л.І. Чепелевська).
7. АР Крим, Республіканський кримський кардіодиспансер, м. Сімферополь, 95000, вул. Гагаріна, 15а (Н.Ю. Драненко).
8. Дніпропетровськ, Український державний НДІ медико-соціальних проблем інвалідності, 49027, пров. Радянський, 1а (С.В. Романенко).
9. Дніпропетровськ, ОКЛ ім. Мечнікова, поліклініка, 49065, пл. Октябрська, 14 (В.А. Титаренко).
10. Донецьк, Центральна міська клінічна лікарня № 1, поліклініка № 1, 83000, вул. Артема, 57 (А.К. Бугрим).
11. Донецьк, Інститут невідкладної та відновної хірургії ім. В.К. Гусака, 83045, пр. Ленінський, 47 (А.М. Гнилорибов).
12. Львів, Обласна клінічна лікарня, терапевтичне відділення (кардіологічний підрозділ БІТ), 79010, вул. Некрасова, 4 (О.Б. Лещук).
13. Миколаїв, Кардіологічний центр Миколаївської обласної лікарні, 54047, вул. Київська, 1 (О.В. Шабильянов).
14. Одеса, Обласний ендокринологічний диспансер, 65059, вул. Малиновського, 21 (С.П. Моршнєва).
15. Одеса, МЦ, лікарня швидкої допомоги «Інтосана», 65080, вул. Варненська, 2 (А.М. Шевченко).
16. Одеса, поліклініка № 19, 65037, вул. Маршала Маліновського, 61 (І.В. Маркова).
17. Харків, МКЛ № 8, 61176,  вул. Салтовське шосе, 266г (Л.Н. Яковлєва).
18. Харків, Інститут проблем ендокринної патології ім. В.Я. Данилевського АМН України, 61002, вул. Артема, 10 (М.Р. Микитюк).
19. Херсон, лікарня Дніпровського району ім. О.С. Лучанського, 73000, вул. Кримська, 138 (Т.В. Димова).

Перелік усіх учасників дослідження:

А.Е. Багрій, В.А. Візир, Т.Л. Тиграй, І.В. Пророченко, С.М. Романов, Л.І. Чепелевська, Н.Ю. Драненко, С.В. Романенко, В.А. Титаренко, А.К. Бугрим, А.М. Гнилорибов, О.Б. Лещук, О.В. Шабильянов, І.В. Маркова, С.П. Моршнєва, А.М. Шевченко, Л.Н. Яковлєва, М.Р. Микитюк, Т.В. Димова, Л.І. Миргородська, С.М. Зброжек, Л.В. Коростиль, Б.С. Заплатинський, Т.А. Трофимова, А.С. Садомов, В.В. Лосєв, І.Я. Горянська, І.М. Козирева.