Международный неврологический журнал 1 (47) 2012

Біологічна модель наркології, що існувала за радянських часів, обумовила формування специфічної системи наркологічної допомоги, у якій центральною ланкою став лікувально-профілактичний заклад, перш за все стаціонар. Основною фігурою став лікар, оскільки він діагностував із позиції біологічного підходу чинники захворювання та призначав лікування. При даному підході нівелювалася роль хворого та його соціального оточення у протидії залежності, вони ставали другорядними [1–4].

Проте з розвитком поглядів на генез наркологічних захворювань однофакторні моделі вживання психоактивних речовин (ПАР), що виходили з біологічних факторів, були значною мірою витіснені багатосистемними моделями, що враховували вплив інтрапсихічних процесів та різноманітних характеристик дитини, її батьків, інших членів сім’ї, груп однолітків, а також суспільства [5]. Відповідно до таких моделей підлітки починають вживати ПАР унаслідок проблемних стосунків у сім’ї, у колі однолітків, а також унаслідок поширеності/доступності ПАР у межах їх найближчого соціального оточення, якщо при цьому вони позбавлені можливостей та інших шляхів для самореалізації [6].

У світі шляхом надання допомоги особам, залежним від ПАР, стало впровадження біопсихосоціальної моделі наркології. Дана модель — це комплекс теоретичних поглядів, згідно з якими розлади, обумовлені вживанням ПАР, виникають унаслідок комплексної (поєднаної) дії біологічних, психологічних та соціальних чинників. У свою чергу, для їх усунення потрібне поєднання медичних, психологічних та соціальних заходів щодо профілактики й лікування, а також застосування комплексних індивідуальних, мікро- та макросоціальних заходів психопрофілактики, лікування та реабілітації осіб із залежністю від ПАР [7–9].

З огляду на підходи та точку зору біопсихосоціальної моделі причиною виникнення розладів унаслідок вживання ПАР є дія низки біологічних, психологічних та соціальних чинників, які в кожному окремому випадку діють спільно і призводять до порушення адаптації особистості, різкої зміни її самопочуття та поведінки, тобто призводять до порушення соціально-психологічного благополуччя та функціонування. При розгляді цих чинників з точки зору патогенезу наркологічних розладів їх можна класифікувати в такий спосіб:

1. Чинники схильності. Підсилюють чутливість або сприйнятливість особистості до розладів унаслідок уживання ПАР і підвищують вірогідність їх виникнення (наприклад, генетичні детермінанти та особистісні риси, що частково зумовлені генетично, а частково — дією мікросередовища, зокрема сімейним вихованням):

— біологічні: генетичні, внутрішньоутробні небезпечні впливи, нейроінфекції, травми;

— психологічні: тяжкі сімейні проблеми, порушення емоційних стосунків між дитиною та матір’ю в ранньому віці;

— соціальні: бідність, вимушена міграція, соціальні катастрофи.

2. Провокуючі. Викликають надмірне напруження механізмів адаптації і можуть сприяти виникненню розладів унаслідок уживання ПАР (катастрофи, тяжкі втрати тощо):

— біологічні: соматичні захворювання, травми, інтоксикації;

— психологічні: реакції на кризові ситуації, безпорадність, безнадійність;

— соціальні: проблеми втрат.

3. Підтримуючі. Перешкоджають компенсації існуючих розладів унаслідок вживання ПАР або видужанню (наприклад, психотравмуючі життєві обставини, низька якість лікування тощо):

— біологічні: перебіг соматичного захворювання, травми, інтоксикації в поєднанні з ускладненнями дії медичних препаратів;

— психологічні: низька самооцінка, залежні та тривожні особистісні риси, стабільні неефективні механізми психологічного захисту;

— соціальні: відсутність соціальної підтримки, неадекватна організація лікування та реабілітації.

Значущість того чи іншого чинника визначається:

а) інтенсивністю або масштабами його дії;

б) особливостями самого розладу.

Кожний чинник не є «абсолютно патогенним», оскільки не завжди призводить до розвитку захворювання. Необхідно розуміти, що викладені вище чинники діють поєднано, між ними існує взаємозв’язок, оскільки дія одних призводить до виникнення інших. Наприклад, низький економічний та культурний рівень родини спричинює виникнення складних сімейних проблем, безробіття, насильства в сім’ї, порушення сімейних стосунків і дефектів виховання та розвитку дитини. При цьому перебіг психологічних розладів (особистісних відхилень) дитячого віку ускладнюється через їх пізню діагностику, низьку якість медичної допомоги, незадовільний рівень соціального супроводу та підтримки тощо.

Умовно для потреб наркологічної практики чинники схильності і провокуючі чинники можна об’єднати, виділяючи категорію «чинники сприйнятливості». У такий спосіб можна сформувати схему, що пояснює поєднану дію чинників сприйнятливості на розвиток наркологічних розладів. Також у даній схемі необхідно враховувати і «захисні чинники» — соціальну підтримку, стенічні особистісні риси тощо. Розлади внаслідок вживання ПАР значною мірою впливають на саму дитину або підлітка. Наслідки для особи можна відокремити такі:

— негативні — погіршення якості життя та соціального функціонування (погане самопочуття, труднощі в навчанні, спілкуванні, самообслуговуванні, дозвіллі), економічний тягар через високу вартість ПАР;

— умовно позитивні — дані наслідки обумовлені дією ПАР, є короткочасними та в основному проявляються серед однолітків.

Ефективність програми первинної та вторинної профілактики вживання ПАР у дітей та підлітків визначається низкою особистих та ситуативних захисних чинників.

На біологічному рівні це фізичне здоров’я та відсутність пов’язаних із наркотиками захворювань (ВІЛ, гепатит), які розглядаються як захисні чинники, що можуть сприяти видужанню. Важливими особистими захисними чинниками також виступають високий рівень здібностей, «легкий» темперамент, висока самооцінка та здатність заводити й підтримувати дружбу з недевіантами [6, 10].

Значущими захисними чинниками в межах сім’ї виступають гарні стосунки між батьками та дітьми, гнучка структура сім’ї, у якій існує стале спілкування між її членами, високий рівень задоволеності батьків своїм подружнім життям, розподіл між батьками щоденних обов’язків. Наявність у батьків достатніх знань про наркоманію також є захисним чинником [6, 7].

Треба зазначити, що наслідки вживання ПАР із немедичною метою залежать від таких параметрів:

1. Тип ПАР. Кожна ПАР має свої фізичні наслідки вживання та свою дію на організм людини.

2. Термін уживання. Систематичне вживання рано чи пізно приводить до фізичних, духовних, соціальних, матеріальних втрат.

3. Спосіб уживання. Ін’єкційне вживання — це пряма загроза ВІЛ (СНІДу) та інших інфекційних захворювань.

4. Метод приготування ПАР. Змішування ПАР, наприклад алкоголь, розчинники або транквілізатори утворюють небезпечний коктейль.

Фактори, що підвищують ризик вживання ПАР підлітком:

1. Недостатність сімейного захисту.

2. Невміння протистояти тиску з боку інших людей.

3. Вживання ПАР близькими людьми.

4. Наявність «зайвих» грошей та низький рівень самоконтролю.

5. Відсутність уміння розрізняти хибні думки і твердження та реальні факти (критичне мислення).

6. Низький рівень самооцінки та самоповаги.

7. Невміння самостійно приймати конструктивні рішення.

До захисних чинників у межах соціального оточення підлітка належать: недоступність ПАР, високий рівень підтримки з боку оточуючих, незначний рівень стресів. Якщо сім’я підлітка перебуває в такому соціальному середовищі, яке надає їй належну підтримку й не ставить до членів сім’ї надмірних вимог, то існує менша імовірність того, що підуть на спад зусилля батьків та дітей, спрямовані на подолання проблеми наркоманії. Влаштування підлітка до відповідного для нього навчального закладу, де вчителі приділяють достатньо часу для того, щоб задовольняти особливі потреби дітей у навчанні, організовують зустрічі з батьками та дітьми, сприяють налагодженню зв’язків між родиною та школою, а також здійснюють ретельний нагляд за підлітками, аби не допустити вживання ними ПАР у школі, — все це дає позитивні результати з огляду на поведінку підлітків з наркотичними проблемами [6, 11, 12].

Основні фактори захисту від появи проблем, пов’язаних із вживанням ПАР у дітей та підлітків:

1. Наявність корисних знань (наприклад, як підтримувати здоров’я, долати поганий настрій, правила поводження в небезпечних ситуаціях).

2. Батьки обізнані з вірогідною інформацією про наслідки вживання ПАР.

3. Наявність усвідомленої родинної політики щодо вживання ПАР.

4. Задоволення потреб дитини батьками.

5. Авторитетний стиль виховання.

6. Наявність корисних навичок та вмінь у дитини та підлітка (приймати рішення, критично мислити, протистояти соціальному тиску, впевнено себе поводити у ситуаціях відмови, поважати себе, ефективно спілкуватися, ефективно керувати стресом, відрізняти правдиву інформацію про ПАР від хибної).

Отже, з метою диференціації впливу чинників спри-йнятливості феномену вживання ПАР у дітей та підлітків в рамках біопсихосоціальної моделі наркології нами досліджені провідні фактори його біологічної, психологічної та соціальної складових.

Для досягнення даної мети нами проведено опитування та анкетування дитячих контингентів — учнів шкіл Чернівецької, Київської, Закарпатської областей та м. Києва (кількість обстежених — 1870 осіб). Серед обстеженого контингенту з дотриманням принципів біоетики і деонтології за умови інформованої згоди обох батьків чи законних представників було проведено клініко-психопатологічне та психодіагностичне обстеження 600 дітей, які мали досвід вживання ПАР та були розділені на групи дослідження залежно від шляху отримання першого алкогольного досвіду: 200 осіб — діти, які вперше вжили алкоголь з рук своїх батьків (основна група 1, ОГ-1); 200 осіб — ті, хто зробив це під будь-яким тиском однолітків (основна група 2, ОГ-2), та 200 осіб — діти, чиє перше вживання алкоголю було самостійним та/або випадковим (основна група 3, ОГ-3). З огляду на вікову, а отже, біологічну, психологічну та психосоціальну неоднорідність обстежених кожна група була розділена на три: діти віком від 7 до 10 років (по 65 осіб), віком від 11 до 15 років (по 65 осіб) та 16–17 років (по 70 осіб). Дизайн дослідження наведений на рис. 1.

Загальний розподіл біопсихосоціальних чинників вживання ПАР у дітей та підлітків відображено у табл. 1, з якої видно, що в обстежених різних груп провідні чинники біологічної складової розподілилися таким чином: генетична схильність виявилась стрижневою в усіх осіб з ОГ-1 (100,0 %), гендерні особливості — у 190 підлітків (95,0 ± 2,2 %) з ОГ-1 та 176 (88,0 ± 3,2 %) з ОГ-2, вік (дитини або підлітка) — в обстежених з ОГ-3 (100,0 %) (p ≤ 0,001).

Провідними чинниками психологічної складової встановлені: рання антисоціальна поведінка дитини, що виявилась притаманною 143 особам (71,5 ± 4,5 %) з ОГ-1, 154 (77,0 ± 4,2 %) з ОГ-2 та 104 (52,0 ± 5,0 %) з ОГ-3; ранній досвід першого вживання ПАР — 170 досліджених (85,0 ± 3,6 %) та типологія батьківських позицій — 182 (91,0 ± 2,9 %) з ОГ-1; відчуженість, схильність до бунтарства — 174 дитини (87,0 ± 3,4 %) та наявність проблем у спілкуванні — 118 осіб (59,0 ± 4,9 %) з ОГ-2 (p ≤ 0,001).

Провідні чинники соціальної складової: недостатній рівень взаємовідносин з батьками — у 170 осіб (85,0 ± ± 3,6 %) з ОГ-3; наявність негативного прикладу вживання ПАР батьками або близькими родичами — у всіх дітей з ОГ-1; наявність друзів, які вживають ПАР, — у всіх обстежених з ОГ-2; деструктивний стиль виховання — у всіх підлітків ОГ-1 та ОГ-2; наявність вільних грошей — у 182 осіб (91,0 ± 2,9 %) з ОГ-2 (p ≤ 0,001).

Результати аналізу дії патогенних біопсихосоціальних чинників вживання ПАР у дітей та підлітків залежно від віку дитини відображено в табл. 2. При дослідженні розподілу патогенних біопсихосоціальних чинників вживання ПАР у дітей та підлітків за віком у досліджених групах значущими визначені серед біологічних чинників: а) генетична схильність — в усіх вікових групах ОГ-1; б) гендерні особливості — для більшості досліджених усіх вікових груп ОГ-1 та ОГ-2, а саме 61 (93,8 ± 1,4 %) з ОГ-1, 45 (69,2 ± 2,8 %) з ОГ-2 віком 7–10 років, 64 (98,5 ± 0,7 %) з ОГ-1, 63 (96,9 ± 1,0 %) з ОГ-2 віком 11–15 років, 65 (92,7 ± 1,6 %) з ОГ-1, 68 (97,1 ± 1,1 %) з ОГ-2 віком 16–17 років; в) вік — для дітей усіх вікових груп з ОГ-3 та більшості досліджених з ОГ-1 — віком 7–10 років — 55 (84,6 ± 2,3 %) та 11–15 років — 64 (98,5 ± 0,8 %) (p ≤ 0,001).

Серед провідних чинників психологічної складової значущий вплив мали: а) рання антисоціальна поведінка дитини — серед дітей 7–10 років в 45 випадках (69,2 ± 3,1 %) в ОГ-1 та 43 (66,2 ± 3,1 %) в ОГ-2, 11–15 років — 43 (66,2 ± 3,2 %) в ОГ-1 та 46 (70,8 ± 3,0 %) в ОГ-2, 16–17 років — 55 (78,6 ± 2,9 %) в ОГ-1 та 65 (92,9 ± 1,7 %) в ОГ-2; б) відчуженість, схильність до бунтарства — у 55 дітей (84,6 ± 2,2 %) віком 7–10 років, 57 (87,7 ± 2,0 %) віком 11–15 років, 62 (88,6 ± 2,0 %) віком 16–17 років з ОГ-2; в) ранній досвід першого вживання ПАР: в ОГ-1 — у 48 осіб (73,8 ± 2,7 %) віком 7–10 років, 56 (86,2 ± 2,1 %) 11–15 років та 66 (94,3 ± 1,5 %) віком 16–17 років, в ОГ-2: у 56 дітей (86,2 ± 2,4 %) віком 11–15 років та 68 (97,1 ± 1,2 %) віком 16–17 років; г) проблеми у спілкуванні були провідним патогенним психологічним чинником у досліджених з ОГ-2: у 45 випадках (69,2 ± 3,4 %) у дітей віком 11–15 років та 57 (81,4 ± 3,0 %) — 16–17 років; д) типологія батьківських позицій виявилась значущим чинником для 56 осіб (86,2 ± 2,1 %) з ОГ-1 та 53 (81,5 ± 2,5 %) з ОГ-2 віком 7–10 років, 58 (89,2 ± 1,9 %) з ОГ-1 та 54 (83,1 ± 2,4 %) з ОГ-2 віком 11–15 років, 68 (97,1 ± 1,0 %) з ОГ-1 та 56 (80,09 ± 2,6 %) з ОГ-2 віком 16–17 років (p ≤ 0,001).

Серед провідних чинників соціальної складової патогенний вплив мали: а) недостатній рівень взаємовідносин із батьками — у дітей та підлітків ОГ-3: у 59 осіб (90,8 ± 1,8 %) віком 7–10 років, 55 (84,6 ± 2,2 %) віком 11–15 років, 56 (80,0 ± 2,6 %) віком 16–17 років; б) наявність негативного прикладу вживання ПАР у батьків або близьких родичів — у досліджених ОГ-1 усіх вікових груп; в) наявність друзів, які вживають ПАР, — в обстежених усіх вікових груп ОГ-2, а також 45 (69,2 ± 3,1 %) віком 7–10 років, 46 (70,8 ± 3,1 %) віком 11–15 років та 51 (72,9 ± 3,1 %) віком 16–17 років з ОГ-1; г) деструктивний стиль виховання — в усіх обстежених ОГ-1 та ОГ-2 усіх вікових груп; д) наявність вільних грошей — серед питомої ваги обстежених ОГ-2: 56 дітей (86,2 ± 2,1 %) віком 7–10 років; 59 (90,8 ± 1,7 %) віком 11–15 років та 67 (95,7 ± 1,3 %) віком 16–17 років (p ≤ 0,001).

На наше переконання, концептуальні засади комплексної багаторівневої системи медико-соціальної профілактики вживання ПАР у дітей та підлітків, спрямованої, у тому числі, на запобігання чинникам, що їх обумовлюють у дітей та підлітків, повинні базуватися на біопсихосоціальному підході до їх вивчення. З урахуванням отриманих результатів нами запропонована така система [13, 14], що успішно апробована в пілотних регіонах Чернівецької, Київської, Закарпатської областей та м. Києва. Враховуючи ефективність апробації даної системи в пілотних регіонах, зараз проводиться робота щодо впровадження вищезазначених заходів на державному рівні.