Газета «Новости медицины и фармации» Офтальмология (417) 2012 (тематический номер)

Патологія рогівки посідає одне з провідних місць серед причин сліпоти і слабкого зору. Найчастіше ураження рогівки є наслідком травм та опіків, що належать до найтяжчої патології органа зору. За даними ВООЗ, патологія рогівки входить до трійки основних чинників втрати зору, частка якої становить від 7 до 39 % включно. Зокрема, травми рогівки у осіб працездатного віку в структурі первинної інвалідності становлять 29 %, а частота опіків очей, за даними різних авторів, становить від 6 до 38 % усіх випадків травми органа зору [7].

Традиційні технології консервативного лікування при травматичних по­шкодженнях та виразках рогівки не завжди спроможні забезпечити позитивний лікувальний ефект, що досить часто пов’язано з порушеннями репаративно-регенеративних процесів, які призводять до перфорації рогівки та загибелі ока. Тому патологія рогівки часто вимагає термінового хірургічного втручання, особливо при прогресивному лізисі і загрозі її перфорації [1, 4, 5]. Наведене вказує на те, що адекватне лікування хворих із травмою рогівки, опіками та гнійним кератитом залишається актуальною медичною, соціальною та економічною проблемою.

Одним з основних шляхів лікування хворих із патологією рогівки є кератопластика. З урахуванням високої регенераторної здатності тканини рогівки більшість клініцистів схиляються до думки про переваги оперативного лікування вказаних хворих на засадах біологічного покриття за Н.О. Пучківською (1985). З цією метою використовують різні донорські матеріали, зокрема такі як рогівка, склера, тверда мозкова оболонка, фасції, амніон тощо [1–6, 8, 9]. Пересадка рогівки є найпоширенішою на даний час трансплантаційною технологією, але труднощі її реалізації в клініці становлять сутність наукової і практичної проблеми сучасної офтальмології. Серед них такі, як забезпечення повноцінним високоякісним донорським матеріалом і імунологічна несумісність тканин. Це тим важливіше, що в сучасних умовах на тлі різкого збільшення дорожньо-транспортного і побутового травматизму, невирішених проблемних питань правового забезпечення при отриманні алогенного матеріалу для кератопластики особливої гостроти дістала проблема дефіциту донорського матеріалу.

В останні роки нами проведені експериментальні дослідження потенційних можливостей використання для кератопластики свинячої рогівки як такої, що за своїми морфологічними й імунологічними властивостями є достатньо наближеною до рогівки людини. При розробці кріоліофілізованого кератоксеноімплантату, що зареєстровано МОЗ України як виріб медичного призначення «кератоксеноімплантат» (номер державної реєстрації 9967/2010), враховано багаторічний досвід виготовлення і клінічного застосування кріоліофілізованої шкіри (свині) як ксеноімплантату для лікування головним чином опечених хворих [3].

Мета дослідження: забезпечити офтальмологічну практику пластичним матеріалом на основі кріоліофілізованого кератоімплантату із рогівки свині для проведення лікувально-тектонічної кератопластики при виразках рогівки різної етіології.

Матеріал  і методи дослідження

Виробництво кріоліофілізованого ксенокератоімплантату здійснено за технологією, розробленою спільно Тернопільським державним медичним університетом імені І.Я. Горбачевського й Одеським інститутом очних хвороб та тканинної терапії імені акад. В.П. Філатова АМН України (Пат. 52278 U, 2010). Технологічні етапи полягають у видаленні рогівки у щойно забитої свині, обробці за відповідних умов кріопротектором, консервуванні при наднизькій температурі (–196 оС), вакуумному висушуванні, проходженні технологічного контролю, пакуванні виробу та його стерилізації радіаційним методом.

В експерименті з метою вивчення ефективності різних методів консервації рогівки свині були використані такі методи консервування донорських рогівок, як волога камера за В.П. Філатовим, ліофілізоване висушування, глибоке заморожування (–196 оС) без кріопротектора, глибоке заморожування з кріопротектором, глибоке заморожування з кріопротектором і наступною ліофілізацією.

Експериментальна ксенокератопластика за методикою інтраламелярної кератопластики була проведена на 10 в’єтнамських свинках і 10 кроликах породи шиншила. Строки спостереження за тваринами — 6 міс. Лікувальна або лікувально-тектонічна кератопластика кератоксеноімплантатом за методикою Н.О. Пучківської проведена 10 хворим із ускладненнями запальних захворювань рогівки і 22 хворим із опіковими пошкодженнями рогівки. Із 10 хворих із запальними захворюваннями рогівки у 5 хворих мала місце ускладнена перфорацією виразка рогівки, у 3 хворих виразка супроводжувалася загрозою перфорації рогівки (десцеметоцеле), у двох хворих виразка рогівки була ускладнена рецидивуючим кератоувеїтом. У більшості хворих з опіковими пошкодженнями рогівка мала тотальну виразку різної глибини, з загрозою перфорації, у більшості випадків супроводжувалась некрозом кон’юнктиви, тому їм було проведено лікувально тектонічну кератопластику з пластикою кон’юнктиви і блефарорафією.

Результати досліджень  і їх обговорення

Розроблено і досліджено ефективність низки методів консервування свинячих рогівок із обмеженою антигенною активністю. Встановлено параметри оптимальних умов для життє­здатності тканини рогівки за критеріями гістоморфологічних змін на основі використання різних методів кріоконсервування для наступного створення банку рогівкових ксенотрансплантатів. Так, дослідженням різних способів консервування рогівки встановлено, що притаманні свіжої (неконсервованій) тканині (рис. 1) основні шари, представлені клітинами переднього епітелію, боуменовою оболонкою, стромою, десцеметовою оболонкою та ендотелієм, за умов кріоконсервування у рідкому азоті, особливо з попередньою обробкою кріопротектором, зберігаються повною мірою без помітних ознак набряку чи інших пошкоджень (рис. 2).

На противагу цьому додаткова ліофілізація кріоконсервованої рогівки без застосування кріопротектора призводила до помірного або вираженого набряку строми з утворенням характерних овальних або округлих порожнин, а також клітин переднього епітелію (рис. 3). Вказані патологічні зсуви можуть бути нівельовані потенціюванням кріоконсервування обробкою тканинного субстрату в кріопротекторі (рис. 4).

Не торкаючись обговорення механізмів описаних особливостей структуральних змін у рогівці залежно від консервування, зазначимо, що проведеними гістоморфологічними й електронномікроскопічними дослідженнями було встановлено, що найкраще зберігається структура рогівки при глибокому заморожуванні з кріопротектором, а наступна ліофілізація майже не впливає на її структуру. Таким чином, комбінуванням кріопротекторної обробки тканинного субстрату рогівки при заморожуванні і наступної ліофілізації відкривають перспективи досягнення оптимальних властивостей біоімплантату, надійного збереження його властивостей при довготривалому зберіганні та при транспортуванні.

У результаті вивчення особливостей реакції ока на трансплантацію ксеногенних рогівок за різних методів консервування з наступною алотрансплантацією в рогівку свині чи ксенотрансплантацією в рогівку кролика встановлено, що як реакція ока самої рогівки свинок на алотрансплантат донорської рогівки свині, так і реакція на ксенотрансплантат у рогівку кролика була незначною (рис. 5). У цілому вона виявилася аналогічною тій, що має місце при інтраламелярній алотрансплантації у людини.

Позитивні результати експериментального дослідження морфологічних і біофізіологічних властивостей ксенокератоімплантату покладено в основу наступної серії клінічного застосування його у хворих із виразковими ускладненнями запальних захворювань рогівки і опіків очей.

На стаціонарному лікуванні після операції лікувально-тектонічної кератопластики за Пучківською хворі з виразками рогівок запальної етіології перебували до 7 днів. Післяопераційний період відрізнявся спокійним перебігом. Термін розсмоктування ксенокератоімплантату зазвичай тривав від 3 до 8 тижнів. Повне загоєння виразки, закриття фістули з утворенням помутніння рогівки в ділянці дефекту із помірною васкуляризацією було досягнуте у всіх хворих. У всіх хворих з опіками очей вдалось зберегти рогівку від перфорації, зберегти око і світловідчуття з подальшою перспективою відновлення зору.

Клінічні і гістоморфологічні дослідження з вивчення можливості ксенотрансплантації свинячих рогівок із застосуванням способів консервації показали, що надалі донорська рогівка свині може бути рекомендованою для лікувальної і тектонічної кератопластик (рис. 6–8), а також для тривалого зберігання як об’єкта діяльності банку біотканин, що зможе вирішити сучасну проблему дефіциту донорської рогівки.

Висновки

1. При гістоморфологічних дослідженнях в експерименті суттєвих змін у тканинах рогівки реципієнта і ало- і ксенокератоімплантатів не виявлено, клітинна реакція несумісності тканин була незначною і залежала переважно від технології консервування.

2. Проведені клінічні і гістоморфологічні дослідження показали, що найкращі результати спостерігались при застосуванні донорської свинячої рогівки, консервованої при глибокому замороженні з кріопротектором та ліофілізацією.

3. Результати клінічного застосування кератоксеноімплантату засвідчують доцільність і перспективність його застосування у хворих при виразкових ускладненнях запальних захворювань та після опікових ушкоджень рогівки.