Газета «Новости медицины и фармации» 8 (410) 2012

Земляни 31 жовтня 2011 р. привітали 7-мільярдного жителя. На нього претендували Філіппіни, Індія і, чомусь, вимираюча Росія. Існує думка, що 9-мільярдного жителя, який очікується вже в 2050 р., Земля не витримає. Так от Росія (а точніше СРСР) показала, як цій проблемі запобігти.

Смертність в Україні почала збільшуватись із середини 60-х років ХХ сторіччя. У 1991 р. криві смертності і народжуваності перетнулись, почалась депопуляція українського населення. ЇЇ результати наведені в табл. 1.

Отже, за 20 років незалежності вимерло  12 % населення України, або кожен 8-й мешканець.

Найінтенсивніше вимирали люди Чернігівської обл. (21,9%), найменш інтенсив- но — Закарпатської обл. (1,6 %), лише в м. Києві спостерігали приріст 5,2 %.

Міське населення України зменшилось з 35006,4 до 31186,0 тис., або на 10,9 %, сільське вимирало трішки сильніше — з 16795,5 до 14412,2 тис., або на 14,2 %. Найбільш інтенсивно популяція України вимирала між 1997 і 2003 рр. — у середньому по 459 тис. за рік, у 2003–2004 р. — у середньому по 260 тис. і найменш інтенсивно в перші шість років —  у середньому по 194 тис. на рік.

По регіонах смертність суттєво відрізнялась. Найбільшою вона була в Центральному регіоні — Вінницька, Житомирська, Київська разом із містом Києвом, Кіровоградська, Полтавська, Сумська, Хмельницька, Черкаська та Чернігівська області. Загалом тут вимер майже кожен п’ятий мешканець (19,2 %). За ним ішли південно-східні області — Автономна Республіка Крим, Дніпропетровська, Донецька, Запорізька, Луганська, Миколаївська, Одеська, Харківська і Херсонська. Тут загалом вимерло 14,5 %, або кожен сьомий мешканець. Найменш інтенсивно вимирали західні області — Тернопільська, Львівська, Івано-Франківська, Закарпатська, Чернівецька, Волинська та Рівненська обл. Тут вимерло 5,1 % людей, або кожен 20-й.

У 1993 р. в першому українському підручнику із соціальної медицини та організації охорони здоров’я я згрупував області за терміном їх перебування в складі Російської імпе- рії — СРСР і отримав дані по сільській популяції за 1980–1989 рр., тепер я продовжив цю таблицю за роки незалежності (1991– 2010 рр.). Отримані дані наведено в табл. 2.

У табл. 3 наводиться корелятивний зв’язок між вимиранням людей і такими чинниками, як смерть від гострого отруєння алкоголем, числом розлучень і абортів. Як відомо, ці три чинники мають чітке кількісне відображення.

Як бачимо з наведених чинників, найсильніше на вимирання українського населення впливає гостре отруєння алкоголем. Пам’ятаю, ще в 70-ті роки, тримаючи статистичний довідник про охорону здоров’я в Україні, я звернув увагу на різкий злам у смертності населення від гострого отруєння алкоголем у Західній Україні порівняно зі Східною. З тої пори ситуація змінювалась у гіршу сторону.  У 1983 р. у колишньому СРСР було прове- дено дослідження про вживання алкоголю. У середньому на кожного громадянина припадало 8,3 л чистого (96°) спирту, випитого за рік. Це в межах велетенської країни, без урахування релігійних і національних ознак; крім того, не враховувався самогон і якість, вірніше міцність, напоїв, що вживались.

Після 1983 р. ситуація різко погіршилась. Вважається, що 20 л чистого алкоголю на душу населення є тою межею, за якою настає не лише психічна, а й фізична деградація ­особистості. Цей рубіж в Україні перейдено у 2000 році. Смертність від гострого отруєння алкоголем збільшилась в Україні з 1990 р. по 2010 р. у 2,2 раза. Але різниця між Західною і Східною Україною збереглася. При аналізі середніх показників між Заходом і Сходом України, смертність на Заході втричі нижча порівняно зі Сходом, а крайні показники (по областях) різняться в 7 разів.

Друге місце за силою впливу зайняло розлучення сімей. Українська класична література побудована на нещасливому коханні: він багатий, вона бідна чи, навпаки, вона багата, а він бідний і на шляху до щастя стоять непереборні соціальні контрасти. Тепер роль цих контрастів значно послабшала, водночас роль шлюбу стала більш розмитою і непереконливою. У різні роки частота розлучень орієнтовно коливалась на рівні 50–60 % від числа шлюбів. Але на цьому загальному фоні відмінності між Заходом і Сходом залишаються суттєвими. Так, розлучення в Луганській області у 2,5 раза зустрічаються частіше порівняно з Закарпатською.

Третє місце зайняли аборти. За всю історію людства існувало три методи регулювання його чисельності: перший, що йде з первісних часів, це — вбивство народженої дитини, яка з тих чи інших причин вважалась нежиттє- здатною; другий — це вбивство в утробі матері (аборти) і третій — недопущення вагітно- сті (контрацепція). Україна використовує в основному другий метод, Європа — третій.

Аборти в Україні дозволено з 1956 року і з тої пори вони за своїм розмахом перевищили народжуваність. Тільки в останні три роки аборти поступились народжуваності, що можна пояснити як стимулюванням народження дітей, так і відсутністю значної частки жінок фертильного віку, що знаходяться за кордоном. Отже, за роки незалежності Україна втратила понад 6 млн осіб, але ще більше вона втратила від абортів — понад 10 млн осіб.

Але й тут різниця між Заходом і Сходом є разючою. Частота абортів у Запорізькій області вчетверо вища порівняно з Тернопільською.

Тепер подивимось на суто медичний стан справи. Дані табл. 4 свідчать про відсутність позитивного впливу нинішньої системи медичної допомоги на здоров’я людей. Як видно з табл. 4, між первинною і загальною захворюваністю всіма найважливішими соціальними хворобами і смертністю від них існує прямий зв’язок, тобто зі збільшенням захворюваності збільшується і смертність.

Зростання первинної захворюваності є прямим свідченням погіршення здоров’я людей. Якщо зростає й смертність, це свідчення того, що система медичної допомоги не в змозі впоратись із наслідками цього погіршення. Зростання загальної захворюваності — свідчення накопичення хворих і більш повного виявлення цих хвороб системою медичної допомоги. Однак система виступає ніби стороннім спостерігачем цього явища: зростає число хворих — зростає смертність від них. Якщо це можна ще якось пояснити і зрозуміти стосовно гострого інфаркту міокарда, інсультів і злоякісних новоутворень, то стосовно ревматизму та гіпертонічної хвороби це пояснити і виправдати важко. Проти обох хвороб існують добротні лікувальні засоби, однак система медичної допомоги не в змозі їх ефективно застосувати і взяти під контроль ці хвороби.

Дані табл. 5 більш рельєфно підтверджують дані попередньої таблиці. Ні забезпеченість лікарями, у тому числі дільничними терапевтами, ні забезпеченість терапевтичними ліжками на захворюваність серцево-судинними хворобами і смертність від них не впливають. Відмічено лише позитивний вплив рівня госпіталізації: чим він вищий, тим меншою була смертність від цих хвороб. Що стосується хронічних неспецифічних захворювань легень, то тут відмічено прямий вплив забезпеченості дільничними терапевтами на рівні захворюваності і смертності від цих хвороб: чим вища забезпеченість, тим вища смертність і захворюваність. Звісно, ці дані не можна трактувати таким чином, що дільничні терапевти сприяють підвищенню смертності й захворюваності ХНЗЛ, просто ці процеси співіснують: більше дільничних терапевтів реєструють більше захворювань і смертей від них.

Дані табл. 6 свідчать, що наша система медичної допомоги може бути не лише стороннім спостерігачем процесів, що відбуваються стосовно здоров’я людства, а й безпосередньо впливати на погіршення цього здоров’я. Тут видно поглиблений аналіз того, чому зі збільшенням абортів зростає смертність жінок. Чим більше робиться абортів, тим вищою є захворюваність жінок на рак молочної залози і смертність від цієї причини, причому цей зв’язок є сильним (коефіцієнт кореляції > 0,7), а також є більшою смертність від раку шийки матки (зв’язок середньої сили).

Нами встановлено прямий зв’язок між середніми термінами перебування хворих на інсульти на ліжку і летальністю від них  (r = 0,56, р < 0,05). При цьому оцінка строків перебування хворого на ліжку проводилась таким чином, що чим меншим був цей термін, тим позитивніше він оцінювався. З цих позицій прямий зв’язок свідчить про те, що чим менше хворі перебували на ліжку, тим частіше вони вмирали. Термін перебування на ліжку зумовлювався тяжкістю перебігу хвороби, на яку наша система медичної допомоги вплинути не здатна.

Володіючи даними за 20 минулих років, ми спробували зробити прогноз, покладаючись на різні методи аналізу динамічних рядів. Дані прогнозу наведені в табл. 7.

До 2020 р. прогнозуємо зменшення чисельності населення України на 2 млн осіб. При цьому виділимо деякі характерні особливості. По-перше, в чотирьох регіонах — Волинській, Закарпатській, Рівненській областях і м. Києві — прогнозуємо приріст населення. Якщо в трьох перших це відбувається за рахунок природного приросту, то в м. Києві — за рахунок механічного.

Найбільше вимирання очікуємо в Донецькій, Дніпропетровській, Харківській, Луганській, Запорізькій, а також у Полтавській і Чернігівській областях, що загалом становитиме майже 60 % спаду популяції України.  До Чернівецької області, що єдина мала менше 1 млн мешканців, додаються Чернігівська і Кіровоградська області.

8 жовтня 2011 року, коли я закінчував цю статтю, став свідком двох телевізійних репортажів. Перший стосувався хоспісів або так званих притулків для вмираючих людей. Показували хоспіс, що міститься у старому приміщенні, палату на чотирьох осіб. Жінка, яка, очевидно, єдина могла відповідати на запитання журналіста, сказала, що її донька платить щомісяця за перебування в хоспісі 500 гривень, крім того, медикаменти вона також купляє за власний кошт, словом, безрадісна картина.

Водночас у цей день приймали до ладу національний олімпійський стадіон у Києві. Двогодинне шоу, у якому брали участь сотні учасників разом з іноземною зіркою, коштувало мільйони гривень. Правда, за словами віце-прем’єра, на це відкриття державні кошти не витрачались. А чиї ж вони були, невже впали на нас із неба?

Висновок

Перенаселенню Землі Україна не загрожує. На цьому чарівному куточку планети відбувається розчищення для нових прибульців.