Інформація призначена тільки для фахівців сфери охорони здоров'я, осіб,
які мають вищу або середню спеціальну медичну освіту.

Підтвердіть, що Ви є фахівцем у сфері охорони здоров'я.

Газета «Новости медицины и фармации» 10 (416) 2012

Вернуться к номеру

Проблеми сільської фармації - мрія чи реальність?

Авторы: У.Я.Янишин, к.фарм.н., доцент - Кафедра Організації і економіки фармації та технології ліків, Факультет післядипломної освіти, Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького

Версия для печати

Фармацевтична галузь завжди залишалась соціально значущою для наших громадян, тому забезпечення якісними, безпечними, ефективними, економічно доступними лікарськими засобами – першочергове завдання, що постає перед професіоналами фармацевтичного сектору. Аптечна справа за останні роки набула активного розвитку та стала невід’ємним чинником реформи системи охорони здоров’я, якій влада приділяє надзвичайно велику увагу. Проте стрімкі та масштабні зміни, які відбуваються сьогодні на фармацевтичному ринку, вимагають постійного професійного діалогу між керівництвом галузі та представниками фармацевтичного бізнесу.

Забезпечення громадян якісними та безпечними ліками – один із головних пріоритетів розвитку медицини, адже від них значною мірою залежить результат лікування. Тому професія фармацевта вимагає глибоких наукових знань та досвіду роботи фармацевтичного ринку, зокрема, його роздрібної ланки.

Концепція розвитку (фармацевтичного сектору галузі охорони здоров'я України на 2011-2020 роки, Міністерство охорони здоров'я України (наказ №13.09.2010  N 769 від 13.09.2010р.))охорони здоров’я населення України заклала основи її подальшого реформування на засадах медичного страхування та сімейної медицини. Остання є перспективним напрямком для оптимізації використання фармацевтичних кадрів. Відповідно до Концепції розвитку охорони здоров’я населення України розпочалась підготовка нових фармацевтичних фахівців – клінічних провізорів, визначення потреби в яких для поліклінік, медичних, аптечних закладів є актуальною проблемо як у місті так і сільській місцевості.

Міжгалузева комплексна програма «Здоров’я нації на 2002-2011рр.» акцентувала  свою увагу на необхідності вивчення проблеми кадрового забезпечення, що стосується фармацевтичних кадрів; недостатньою є мотивація аптечних працівників щодо роботи у ринкових умовах, зокрема кадрове забезпечення для реалізації роботи сімейної фармації та фармацевтичної профілактики.

Принципово проведені дослідження авторами предметом яких були освітня підготовка, стан, процес функціонування фармацевтичних кадрів в Україні, системно не вивчали проблемних питань сучасного кадрового фармацевтичного ринку в Україні, включаючи потребу у нових спеціалістах.

На сьогодні існує проблема доступності  лікарських засобів та виробів медичного призначення для жителів сільської місцевості (сіл). Особливо це стосується Волинської області., яка є аграрною  - у сільській місцевості проживає 50% населення (за словами С.Шайко, член правління АПАУ, директор ТОВ «Волиньфарм»). Причиною цього є недосконалість відповідного законодавства. Згідно з Ліцензійними умовами провадження господарської діяльності з виробництва ЛЗ, оптової, роздрібної торгівлі ЛЗ (наказ № 723 від 30.10.2011 р.) у сільській місцевості у разі відсутності аптеки або структурного підрозділу аптеки роздрібна торгівля ЛЗ здійснюється у приміщеннях фельдшерсько-акушерських пунктів (ФАП), сільських, дільничих лікарень, амбулаторій, амбулаторій загальної практики – сімейної медицини (СЛА) працівниками цих закладів, які мають медичну освіту. На практиці реалізація ліків здійснюється на підставі трудової угоди, укладеної  з медичними працівниками вказаних лікувальних закладів та аптекою на умовах відпуску товару за роздрібними цінами, встановленими постачальником.

За наказом МОЗ України № 495 (від 27.09.2005р.) встановлено товарний залишок у ФАП та СЛА повинен становити приблизно 4,5тис.грн. Якщо у Волинській області є 760 ФАП, 70 СЛА, то постачальникам необхідно залучити  більш ніж 3,5 млн грн. Центральні районні аптеки таке завдання виконати не спроможні, оскільки вони економічно слабкі, і самі розраховують на отримання товарного кредиту, а в багатьох районах вони просто відсутні.

Фармацевтичним компаніям сьогодні не вигідно співпрацювати з ФАП  і СЛА через нерентабельність такої співпраці (протермінування товару, недотримання умов зберігання, що впливає на якість ЛЗ, несвоєчасні розрахунки та ін..). Відкриття аптек у сільській місцевості є економічно недоцільним. Саме тому ЛЗ постачаються в села у недостатній кількості та асортименті. Асортимент ЛЗ у більшості випадків формується з урахуванням існуючих хронічних захворювань жителів конкретного населеного пункту (села), прогнозування сезонних хвороб.

Вперше  в Україні 2006 р. за ініціативи Державної інспекції з контролю якості лікарських засобів, Національного медичного університету ім. О.О. Богомольця, Національної медичної академії післядипломної освіти ім. П.Л. Шупика відбулася науково-практична конференція на тему «Наукова фармація та фармація — селу». Питання, які розглядали на конференції, стосувалися саме поліпшення системи забезпечення жителів сільської місцевості лікарськими засобами (ЛЗ). У заході прийняли участь фармацевтичні та медичні працівники — працівники аптек, сімейні лікарі, фахівці районних та обласних лікувально-профілактичних установ (ЛПУ), представники місцевих регуляторних, правоохоронних органів, громадських фахових організацій та органів самоврядування, освітяни.  Основною метою було підвищення фахового рівня медичних і фармацевтичних працівників, які працюють у районних центрах та селах, що є важливою умовою поліпшення якості надання медико-фармацевтичної допомоги жителям села.

Якість життя  - (англ. quality of life, скор. QOL; нім. Lebensqualitat, скор. LQ) — економіко-філософська категорія, яка постійно еволюціонує та характеризує матеріальну та духовну комфортність існування людей. Головними завданнями в концепції Я.ж. проголошуються: забезпечення фізичного та морального здоров’я суспільства; поширення вживання населенням екологічно чистих продуктів харчування; гармонізація умов праці.

Категорія Я.ж. вперше була введена в науковий обіг у 60-х роках ХХ ст. у зв’язку зі спробами моделювання закордонними дослідниками траєкторій промислового розвитку. У 90-ті р. ХХ ст. проблема захисту прав споживачів та інтересів суспільства розглядається з позицій якості життя, що включає забезпечення робочими місцями, дохід, що гарантує певний рівень добробуту, певну якість медичного  та фармацевтичного обслуговування, основних соціальних послуг. Я.ж. припускає можливість для всіх членів суспільства брати участь у прийнятті життєво важливих рішень і використання можливостей, які надаються соціальними, економічними та політичними свободами. Я.ж. — це система духовних, матеріальних, соціокультурних, екологічних і демографічних якостей (компонентів життя). У цій системі виявляється рівень реалізації родових сил людини, творчий зміст її життя.  З допомогою Я.ж. можна оцінити життя з точки зору потреб і здібностей людини у взаємодії з соціально-економічними, культурними й екологічними «просторами»; системно-соціальні, які розкривають якість самих «просторів». ООН щорічно проводить дослідження з метою ранжування країн світу за індексом Я.ж. (глобальний рівень управління якістю). Як головні індикатори використовуються очікувана тривалість життя, рівень освіти та купівельна спроможність населення. Одним із синтетичних індикаторів Я.ж. є  здоров’я людини, при цьому відповідно до подання ВООЗ  категорія здоров’я  містить у собі категорії фізичного, психічного, духовного та соціального здоров’я. Термін «Я.ж.» почав використовуватися у вітчизняній медицині на початку 2000 р., коли набули поширення багатоцентрові та багатонаціональні клінічні випробування нових ЛП. Сучасні вимоги до терапевтичних втручань обумовлюють необхідність включення до їх оцінки ефективності та безпеки показників Я.ж. На зміну біомедичній моделі здоров’я та хвороби приходить модель біопсихосоціальна (глобальна), у центрі якої хворий як особистість, зі своїми суб’єктивними поданнями про захворювання, страхами та тривогами, власними спостереженнями та досвідом (табл. 1).

Захворювання впливає не тільки на самого індивідуума, але й на його родину, професійне оточення. Такі погляди є новим осмисленням традицій гуманістичної медицини в епоху технічного прогресу. Поняття «Я.ж.» для хворого непостійне, багатофакторне, але найбільше індивідуальне. Серед безлічі визначень можна виділити кілька типів: компоненти Я.ж., що враховують і акцентуються на «голосі хворого», і найбільш загального типу, такі, напр., як «інтеграція захворювання в  повсякденне життя хворого». Серед складових Я.ж. звичайно називають функціональні можливості, сприйняття, симптоми захворювання. Ступенями Я.ж. вважають психологічні, соціальні та функціональні аспекти життя, пов’язані із захворюванням. Індивідуальну Я.ж. можна визначити як оцінку відповідності індивідуальних бажань і прагнень до їх виконання або можливості виконання. [.: Субетто А.И. Управление качеством жизни и выживаемость человечества // Стандарты и качество. — 1994. — № 1; Исаев И.И., Нечкин Б.В. Качество жизни и сертификация // Стандарты и качество. — 1994. — № 12.]

Якість життя – це характеристика  фізичного, психологічного, емоційного і соціального функціонування людини, яке базується на її суб’єктивному сприйнятті, відчуття свого положення у життя в залежності від культурних особливостей і системи цінностей та у взамозв’язку з її цілями, бажаннями, стандартами і турботами.

Соціально-економічні чинники сучасного стану системи охорони здоров’я в сільських населених пунктах, створення для працівників системи охорони здоров’я належних умов праці та проживання є однією з головних передумов докорінної зміни ситуації на краще.

Державна служба лікарських засобів має співпрацювати з іншими регуляторними та правоохоронними органами регіону. При виявленні окремих випадків незаконної діяльності  фармацевтичного ринку, обігу неякісної фармацевтичної продукції чи фальсифікатів державна інспекція мала б подавати відповідний запит до місцевого управління боротьби з економічними злочинами МВС України. Подальша робота в кожному конкретному випадку мала б проводиться за участю експертів правоохоронних органів, які здійснюють відповідну оперативно-розшукову діяльність, правову оцінку виявлених порушень та, за необхідності, брати участь у підготовці відповідних звітів, запитів чи подань до прокуратури або судових інстанцій. І навпаки, доволі часто правоохоронні органи залучають спеціалістів територіальної інспекції для надання відповідної консультативної допомоги.

 

Які ж проблеми в притаманні для сільської фармації?

- По-перше, ретельного моніторингу потребує процедура тендерних закупівель препаратів районними ЛПУ, оскільки фактором ризику у виникненні непорозумінь чи порушень у цій сфері є недостатній рівень поінформованості працівників медичних закладів щодо своїх професійних прав та обов’язків, а також географічна віддаленість медичних установ від районних та обласних центрів;

- Також запорукою оптимізації системи забезпечення ЛЗ сільського населення є поєднання зусиль та конструктивна співпраця місцевих, регіональних і центральних регуляторних органів.

- Доцільно чітко прописати процедуру притягнення винних до кримінальної відповідальності у свідомому розповсюдженні фальсифікатів і неякісних ЛЗ, а не обмежуватися заходами, передбаченими кодексами про адміністративні та цивільні правопорушення, зокрема знищенням виявлених фальсифікатів та штрафними санкціями. Також необхідно усунути неузгодженості в процедурі надання фармацевтичної гуманітарної допомоги жителям сільських населених пунктів від іноземних компаній;

- Також є випадки, коли імпортна фармацевтична продукція надходить до районних чи селищних ЛПУ без інструкцій для застосування державною мовою та даних про її реєстрацію в Україні чи в країні-донорі, що дуже ускладнює  використання ЛЗ;

- Особливе значення, має створення дієвого зворотного зв’язку між фармацевтичними працівниками та регіональними і центральними регуляторними галузевими органами, тобто, фахівці, які працюють у сільській місцевості, повинні мати можливість не лише оперативно повідомляти про ситуацію на місцях, але й отримувати необхідні консультації та поради;

- Проведення та започаткування конференцій у центральних районних центрах має також просвітницько-профілактичне значення, оскільки знання, отримані працівниками системи охорони здоров’я, мають допомогти їм краще орієнтуватись у різних аспектах своєї практичної діяльності;

- Доцільно налагодити ефективний канал інтернет-зв’язку, в ідеалі — створити спеціалізовану базу даних, наприклад, ліцензійну й інформаційно-правову, та забезпечити уніфікований доступ до неї компетентних організацій та осіб;

Сьогодні, найчастішим порушенням роботи аптечних закладів України у сільській місцевості є недотримання умов зберігання фармацевтичної продукції. Досить часто причиною цього є застаріла матеріально-технічна база аптечних складських приміщень, тому значні зусилля держави та місцевих органів влади мають бути спрямовані на її оновлення — ремонт чи закупівлю відповідного обладнання, перепланування чи виділення нових площ. Потрібно удосконалити систему охорони приміщень аптек та, зокрема, сильнодіючих і наркотичних ЛЗ, що в них зберігаються. Також доцільно активізувати роз’яснювальну роботу серед фармацевтичних працівників щодо аспектів роботи  у сучасних умовах згідно з вимогами, прописаними в нових регуляторних документах. Важливо надавати консультативну допомогу у формуванні актуального асортименту фармацевтичної продукції, представленої у сільських аптечних закладах, чому повинні сприяти й місцеві органи влади. Вагомою складовою надання фармацевтичної допомоги місцевому населенню у сільських та районних аптеках є необхідність вдосконалення системи контролю за якістю сировини, яка використовується для екстемпорального виготовлення ЛЗ.

Актуальним є створення належних соціальних умов для роботи фармацевтичних працівників у сільській місцевості, є чи не найголовнішим аргументом для вирішення кадрової проблеми — дефіциту фармацевтичних і медичних працівників у сільських населених пунктах. Для заохочення молодих фахівців працювати в селі, треба якомога швидше вирішити соціально-побутові питання: забезпечити їх житлом та службовим автотранспортом, ввести спеціальні доплати, надати їм земельні ділянки для ведення підсобного господарства тощо. Також має бути вдосконалено та відповідним чином адаптовано програму навчальної підготовки фармацевтів та провізорів, які висловлять своє бажання працювати в районних центрах чи сільській місцевості.

Створення відповідних етичних комітетів у кожній ЛПУ, а не лише в окремих підрозділах МОЗ, громадських фахових організацій та вузів. Також, задля забезпечення правових норм та етичних принципів фармакотерапії лікарям або провізорам першого столу аптеки доцільно інформувати пацієнтів у зрозумілій для них формі щодо головних принципів призначеного їм лікування та можливих наслідків. Більше того, при призначенні ЛЗ, які можуть спричинити серйозну побічну дію, лікарю слід отримати відповідну згоду пацієнта чи осіб, які представляють його інтереси. Подібних принципів слід дотримуватись і працівникам сільських аптек під час відпуску безрецептурних ЛЗ, адже в жителів села з різних причин не завжди є можливість отримати відповідну консультацію в медичного працівника щодо прийому препаратів.

Щодо принципів реалізації фармацевтичної опіки в сільській місцевості. Працівникам аптечних закладів слід не тільки консультувати пацієнтів щодо властивостей та аспектів прийому безрецептурних ЛЗ, але й цікавитись, чи зрозуміли вони вказівки лікаря щодо прийому рецептурних препаратів. Якщо якісь нюанси залишились нез’ясованими, необхідно рекомендувати пацієнтам знову звернутися до фахівця з відповідним запитанням. Задля підвищення ефективності роботи фармацевтичних працівників у сільській місцевості, їх доцільно направляти на спеціальні курси підвищення кваліфікації, зокрема, з клінічної фармації. Це дозволить їм краще орієнтуватись, який препарат OTC-групи доцільніше рекомендувати відвідувачам аптеки в конкретних випадках. Водночас, сільським фармацевтам необхідно усвідомлювати високий рівень відповідальності за наслідки своєї роботи, враховуючи порівняно низьку поінформованість сільських мешканців щодо певних принципів відповідального самолікування.

З точки зору місцевих органів влади щодо шляхів удосконалення системи медико-фармацевтичного забезпечення жителів районних центрів та сільських населених пунктів таку проблему дефіциту медичних і фармацевтичних працівників на селі потрібно вирішувати комплексно. Одним із варіантів є створення сільських медичних амбулаторій сімейного типу. Аптечний заклад може стати одним із підрозділів певної ЛПУ, до штату якої відповідно буде введено посаду провізора чи фармацевта. На перспективу, можна було б запропонувати відновити квоти для вступу абітурієнтів — жителів сільської місцевості — до фармацевтичних вузів, попередньо підписавши з ними контракт, яким би було передбачено повернення їх на батьківщину після закінчення навчання, для цього їм мають бути забезпечені гідні умови для роботи та проживання. Відправною точкою реформування системи медико-фармацевтичного забезпечення сільського населення має стати створення інституту сімейних лікарів. Паралельно з підготовкою відповідних спеціалістів у вузах і на курсах перекваліфікації доцільно спростити процедуру надання цього статусу середньому медичному персоналу та лікарям, які тривалий час працюють у сільській місцевості чи районних центрах.

Щодо проблем фармацевтичного забезпечення жителів сільської місцевості:місцеві органи влади повинні не лише сприяти, але й бути ініціаторами проведення заходів покращення медико-фармацевтичної допомоги, адже покращання медико-фармацевтичного забезпечення сільського населення — це  справа загальнодержавна. Задля успішного реформування системи фармацевтичної допомоги сільському населенню відповідні заходи повинні мати комплексний характер, а саме: навчальні програми потрібно адаптувати до сучасних реалій діяльності вітчизняної фармацевтичної галузі, навчити фахівців застосовувати на практиці надбання вітчизняної та світової фармацевтичної науки, надання фармацевтичної допомоги та профілактики жителям сільської місцевості, адже…

 Таким чином, гаслом таких перетворень має стати принцип «наука заради практики». Проведення подібних конференцій і є одним із дієвих методів його втілення.Одним із актуальних питань сільської фармації є правові аспекти забезпечення населення ЛЗ через фельдшерсько-акушерські пункти (ФАПи). Причиною виникнення непорозумінь у цій царині є відсутність чітко прописаної та нормативно затвердженої процедури відпуску ЛЗ працівниками ФАПів. На мою думку, оптимальним є механізм, згідно з яким фельдшер за відповідним договором із центральною районною аптекою бере в останньої продукцію на реалізацію. При цьому, я переконана, безпідставно розглядати ФАП -  як аптечний заклад, а медичних працівників — як його співробітників. Також у певних ситуаціях має бути збережено систему послуг із доставки ЛЗ поштовим транспортом чи кур’єром, якщо є можливість забезпечити відповідні технічні умови. Необхідність введення в штат ФАПу посади фармацевта, або навчати медичних сестер і фельдшерів, які потім працюватимуть у селі, за програмами з поглибленим вивченням клінічних аспектів фармакотерапії. Процедурно легше виконати першу умову, оскільки простіше змінити кадрову політику на місцях, аніж вносити відповідні поправки до нормативно-правових актів, прийнятих центральними органами влади.

Асортимент  ЛЗ сільських аптек повинен враховувати особливості епідемічної ситуації в місцевих населених пунктах. Забезпечити це мають районні регуляторні органи системи охорони здоров’я. Окрім того, співпраця між лікарями та фармацевтами, які працюють у сільській місцевості, має відбуватися на принципово новому, більш тісному колегіальному рівні. Також слід створити ефективну систему оптимізації впливу на роботу сільських аптечних закладів комерційних фармацевтичних фірм, щоб вони враховували поряд із інтересами бізнесу дійсні потреби місцевого населення.

Спеціалізована фармацевтична конференція-практикум «АПТЕКА-2011» в Судаку (АР Крим) зарекомендувала себе серед фармацевтичної спільноти України як провідний майданчик обміну досвідом у сфері торгівлі лікарськими засобами. Вважаю, що плідна співпраця фармацевтів-практиків та представників регуляторних органів надасть новий поштовх для розвитку фармацевтичного сектору медичної галузі України.

Ситуація в охороні здоров’я є однією з найгостріших у нашій країні. Ця дуже важлива соціальна галузь існує на межі виживання. Громадяни, яким право на здоров’я має забезпечити держава, реально цього права не мають. Сільська медицина «мертва» (а там, до речі, також живуть люди), медична допомога на рівні районних центрів не відповідає сучасним вимогам ефективності та якості. Демографічні показники в Україні невтішні, зі щорічною тенденцією до погіршання, і не останню роль у цьому процесі відіграє теперішній стан медицини. Суттєво збільшуються побутовий травматизм, кількість хворих із захворюваннями серцево-судинної системи, онкологічними та психічними хворобами, туберкульозом, СНІДом, наркоманією та алкоголізмом. Смертність серед людей працездатного віку зростає, а тривалість життя скорочується,  якщо нас було 52 млн, то зараз трохи більше 46 млн.

Повертаючись до медичної тематики, слід зазначити, що медична галузь у теперішніх умовах — «застійне болото» пострадянського періоду. Продовжує функціонувати успадкована від СРСР система охорони здоров’я, яка є бюджетною, з декларованим доступом до безоплатної медичної допомоги. Дана модель вже давно не відповідає потребам нашого суспільства, вона своє віджила. Україна обрала капіталістичний шлях розвитку та ринкові відносини, а медична галузь за інерцією продовжує перебувати в «плановому соціалізмі». Нонсенс! В той же час державна політика в сфері охорони здоров’я пасивна, реформ немає, повний «штиль». Соціологічні опитування серед громадян підтверджують давно відомі факти: наша медицина тяжко хвора і потребує не профілактичного, а невідкладного радикального лікування.

Бюджетне фінансування медицини недостатнє, і розраховувати на його суттєве покращання — утопія. Бюджетний метод фінансування зорієнтований на можливості бюджету, а не на реальні потреби медицини. Медична галузь дуже затратна, і жоден бюджет не зможе забезпечити її належне фінансування. Бюджет охорони здоров’я щорічно збільшується, але левова частка цих коштів іде на заробітну плату медичним працівникам та оплату комунальних послуг медичних закладів. А це в середньому 80–90 %. Також слід ураховувати рівень інфляції, зростання вартості енергоносіїв, медикаментів тощо. А що ж залишається? Копійки, за рахунок яких фінансується медикаментозне забезпечення пацієнтів стаціонарів, поліклінік, амбулаторій, ремонти медичних закладів (які майже на 100 % потребують ремонту), придбання апаратури і т.д. Крім того, бюджетні кошти здебільшого використовуються нераціонально, недоцільно та незаконно.

Що стосується оплати праці медичних працівників, то зарплата, включаючи чергові підвищення, далеко не відповідає статусу медика. Ця «подачка» лише озлоблює та викликає зневагу до держави. Якщо брати по галузях народного господарства, то це «почесне» друге місце ззаду після працівників сільського господарства. Зарплата в медиків має бути диференційованою та адекватною, і підвищувати її потрібно не на відсотки, а в рази. Прикро, що працівників охорони здоров’я — інтелект нації, від роботи яких залежить здоров’я та життя кожної людини, так «високо» оцінюють.

Особливу увагу слід звернути на те, що лікар має думати виключно про пацієнта, як йому допомогти, а Низька ефективність державної політики в медичній галузі очевидна. Ресурс планового управління медициною себе вичерпав. Необхідно змінювати як фінансування, так і управління в медичній галузі, переходити до ринкової моделі медицини, що базується на принципах ринкових відносин, на розвитку приватної медицини, запровадженні фінансової незалежності медичних закладів комунальної та державної форми власності тощо. В медицині нічого не поміняється, доки не будуть внесені відповідні зміни до статті 49 Конституції та не введене обов’язкове медичне страхування (ОМС), іншої альтернативи немає.

Сьогодні в Україні працює приблизно 15 тис. фельдшерсько-акушерських пунктів (ФАП), які в майбутньому буде перейменовано на медичні пункти, 3400 сільських лікарських амбулаторій, 580 дільничних лікарень, 142 районні лікарні, 472 центральні районні лікарні. В ході проведення інвентаризації виявлено, що для розвитку сільської медицини потрібно побудувати 2325 медичних пунктів,  316 сільських лікарських амбулаторій, які обслуговують до 2500 населення, 138 амбулаторій, що обслуговують від 2500 до 5000 населення та 33 амбулаторії, які обслуговують понад 5000 населення.

За останні 10 років  сільській мережі практично не постачалося медичне обладнання та спеціалізований медичний транспорт. Сьогодні практично кожен п’ятий ФАП та кожна 10-а амбулаторія лише частково оснащені. Жителі сільської місцевості — переважно особи передпенсійного та пенсійного віку з високими показниками захворюваності (особливо на туберкульоз та алкоголізм) та смертності порівняно з такими у міських. Врахувавши ці дані, МОЗ звернулося з пропозицією до КМУ щодо пошуку можливостей розвитку та технічного забезпечення сільської медицини.   Розпорядженням КМУ від 08.07.2009 р. № 898-р створено міжвідомчу робочу групу з питань розвитку первинної медико-санітарної допомоги у сільській місцевості, до якої ввійшли представники органів центральної виконавчої влади і профільного міністерства. Основні її завдання — розробка нормативно-правових актів з питань подальшого удосконалення надання первинної медико-санітарної допомоги сільському населенню; визначення порядку реорганізації допомоги на селі з урахуванням особливостей розвитку адміністративно-територіальних одиниць; визначення потреб закладів охорони здоров’я, розташованих у сільській місцевості, у будівництві типових приміщень, медичному обладнанні, транспортних засобах та засобах зв’язку відповідно до табеля оснащення з урахуванням результатів інвентаризації, підготовка відповідних фінансово-економічних розрахунків; розробка пропозиції щодо удосконалення порядку фінансування закладів охорони здоров’я на селі та підвищення заробітної плати медичним працівникам, забезпечення їх житлом.

Позитивним кроком можна вважати прийняття постанов КМУ від 05.08.2009 р. № 818 «Про залучення державним підприємством для постачання медичних установ «Укрмедпостач» у 2009 р. іноземного кредиту для реалізації інвестиційного проекту щодо проектування та будівництва фельдшерсько-акушерських пунктів і сільських амбулаторій та оснащення їх медичним та іншим обладнанням під державну гарантію» та № 819 «Про залучення державним підприємством для постачання медичних установ «Укрмедпостач» у 2009 р. іноземного кредиту для реалізації інвестиційного проекту щодо забезпечення лікувально-профілактичних закладів обладнанням, транспортними засобами, виробами медичного призначення та лікарськими засобами під державну гарантію».

Доповідач підкреслив, що медичне товариство позитивно сприйняло названі акти, котрі передбачають отримання товарного кредиту для розвитку первинної ланки медичної допомоги в сільській місцевості. Це дозволить протягом найближчих 2 років отримати медичне обладнання, побудувати нові медичні пункти, сільські амбулаторії, що зробить медицину на селі більш доступною.

Робочою групою вже відпрацьовано типовий проект для медичного пункту площею 288 м2, сільської амбулаторії, яка обслуговує від 2500 до 5000 осіб (400 м2), та сільської амбулаторії, що обслуговує від 5000 населення (430 м2). У кожному із закладів також заплановано житлове приміщення для медичного працівника. Будівництво «під ключ» планується розпочати вже восени, а до 2010 р. заклади будуть повністю забезпечені високоякісним обладнанням та технікою згідно з табелем оснащення, розробленим міністерством. Переговори щодо надання товарного кредиту ведуться з державними банками Канади й Австрії і знаходяться на початковому етапі, ще узгоджується механізм надання кредиту та розмір відсоткової ставки. Заплановане фінансування становить приблизно 300 млн дол. США.

В. Бідний висловив надію, що проблеми медицини на селі завдяки запровадженому механізму вирішаться на 40–50%. Розвиток первинної ланки — перший крок на шляху реформ у галузі охороні здоров’я. В майбутньому наступним кроком стане створення належних умов надання допомоги на рівні районних лікарень, організація та раціональне використання спеціалізованої допомоги в районах, сприяння розвитку та впровадженню нових технологій при наданні високоспеціалізованої медичної допомоги на рівні обласних центрів та великих міст.

 

Екстрена допомога

Не менш важливим постає питання смертності від отруєнь і травм різної етіології. Тут Україна посідає одне із найгірших місць у світі. Зокрема, майже в 4 рази випереджаючи у сумній статистиці Європейський Союз. В зв'язку з чим важливим компонентом медицини стало надання екстреної медичної допомоги. До проблем, що існують в цій галузі на даний час в Україні можна віднести непідготовленість та несвоєчасність надання такої допомоги на місці події, при транспортуванні та в приймальному відділенні лікувального закладу. Відсутність системності в даному ланцюжку.

В Україні прийнято, що потерпілому невідкладну допомогу повинен надавати тільки медичний фахівець, хоч в більшості країн - таку допомогу надають парамедики, що мають спеціальну підготовку та оснащення і діють відповідно до уніфікованих протоколів. Показовим прикладом існування недоліків є надання допомоги при ДТП, найбільш розповсюдженою причиною травмування, смертність при яких щороку зростає та в 2007 році становила 20,4 на 100 тис. Цей показник перевищує аналогічні в цілому по Європі майже в 2 рази, а в такій країні як Нідерланди - в 4 рази.

Причинами такого явища є не тільки соціальні проблеми, такі як, порушення правил дорожнього руху, вживання алкоголю за кермом, погана якість доріг, але й надання несвоєчасної медичної допомоги. Про це свідчать наступні статистичні дані: серед померлих від ДТП в Україні 18,6% - помирає на госпітальному етапі та 81,4% - на місці пригоди, хоча статистичні звіти швидкої допомоги свідчать про майже 100% своєчасність доїзду карети ШМД. В Європейських країнах навпаки, на госпітальному етапі, помирає 70% та 30% поза межами стаціонару.

Вищевказане свідчить про необхідність привернути увагу всього суспільства на вирішення цієї проблеми.  В цьому напрямку МОЗ України вже зробило перші кроки, була прийнята Державна програма затверджена постановою Кабінету міністрів "Створення єдиної системи надання екстреної медичної допомоги на період до 2010 року". Реалізація цієї програми дасть можливість уніфікувати надання екстреної медичної допомоги та привести її у відповідність до світових стандартів, що буде важливим внеском до підготовки та проведення чемпіонату Європи з футболу 2012.

 

Серцево-судинні захворювання

Смертність від хвороб системи кровообігу займає перше місце в усьому світі (близько 50 відсотків від усіх смертей). Захворювання серця і судин є найчастішою причиною смертності та інвалідності населення з Україні.

В 2006 році в Україні було зареєстровано близько 24 мільйонів хворих на серцево-судинні захворювання (за завертанням до лікаря), що складає 63% дорослого населення. Найбільш поширеною патологією були гіпертонічна хвороба - більше 11 мільйонів та ІХС - більше 8 мільйонів. В той же час, протягом року реєструється близько 50 тисяч інфарктів міокарда та 110 тисяч інсультів. Серцево-судинні захворювання визначають 63% причин усіх смертей в нашій країні.

У порівнянні з іншими країнами в Україні спостерігається дуже висока смертність від хронічних форм ІХС та дуже низька від гострого інфаркту міокарда. Якщо остання пов'язана з поганою діагностикою інфаркту міокарда на догоспітальному етапі, то висока смертність від хронічних форм ІХС, на нашу думку зумовлена неточністю посмертної діагностики, а точніше її відсутністю. Всім буде легше, якщо хворий помре від хронічної ІХС.

Так само в порівнянні з країнами Європи в Україні дуже висока смертність від церебро-васкулярних захворювань. Значною мірою це пов'язано з недосконалістю системи надання допомоги. Протягом року після інсульту у країнах Євросоюзу виживає більше 70% хворих, то в Україні - навпаки - 70% таких хворих помирають.

Головним аспектом удосконалення невідкладної допомоги повинно стати надання допомоги у рамках терапевтичного вікна. В нашій країні в оптимальні строки для надання допомоги госпіталізується менше 10% хворих на гострий інфаркт міокарда та близько 1% хворих на інсульт. В країнах Євросоюзу ці показники складають до 30% для обох захворювань.

В 2007 році в Україні формально працювало 17 центрів (лабораторій) інтервенційної кардіології. У переважній більшості з них - у 10 виконання процедур стентування коронарних артерій технічно практично неможливо, оскільки у них використовують пересувні рентгеновські установки з низькою якістю зображення. Загалом в 2007 році працювало 20 ангіографічних установок. В 2007 році було виконано коронарографію приблизно 2500 хворим та процедуру коронарного стентування 1500 хворим. Таким чином, середнє навантаження на 1 установку при 220 робочих днях на рік складало 0,6 коронарографій на день та 0,34 стентувань хворих на день. В країнах Євросоюзу - 10-12 процедур на день.

 

Онкологія

Упродовж останніх років злоякісні новоутворення стабільно займають одне з провідних місць у загальній захворюваності і смертності населення як в Україні, так і в усьому світі.

В Україні рак є причиною більш як 15 відсотків усіх летальних випадків і поступається за цим показником лише серцево-судинним захворюванням. За оцінками ВООЗ, до 2020 року 20 мільйонів нових випадків раку виявлятимуться щороку.

За останні роки простежується деяка тенденція до зниження показника смертності населення від раку. Проте, якщо порівняти цей показник з країнами Європейського Союзу, то в Україні він 192 осіб на 100 тисяч населення, а в ЄС - 173,6.

Для порівняння: показник дорічної летальності в Україні складає 31,8 %, а в країнах Європейського Союзу - 26,0%. Щодо п'ятирічного виживання онкологічних хворих після встановлення діагнозу, то в ЄС їх 64 %, а в Україні - 57,5 %.

Однією з найбільш актуальних проблем у галузі онкологічної допомоги, що зумовлює фатальність прогнозу онкологічного захворювання, є насамперед несвоєчасне, пізнє виявлення онкологічних захворювань. Рівень допомоги онкологічним хворим в Україні не відповідає реальним потребам, у зв'язку з нераціональним використанням сучасних високовартісних технологій і новітніх засобів для ранньої діагностики та своєчасного лікування раку.

Слід зазначити, що дороговартісне обладнання в європейських онкологічних центрах працює цілодобово і навантаження на нього є у декілька разів більшим ніж в Україні. Тому, висока вартість сучасного обладнання для діагностики і лікування онкологічних хворих та його низький рівень використання приводить до подорожчання однієї процедури обстеження онкологічного хворого в Україні.

Запропонований алгоритм надання онкологічної допомоги населенню України забезпечить проведення збалансованої державної політики та ефективне використання коштів виділених з державного бюджету для боротьби з онкологічними захворюваннями. Дозволить кожному пацієнту отримати якісну і доступну онкологічну допомогу відповідно до затверджених МОЗ України стандартів діагностики і лікування онкологічних хворих на рівні, який відповідає його випадку захворювання, незалежно від місця його проживання.

За аналогічним принципом відповідно до Програми діяльності Кабінету Міністрів можлива побудова широкої мережі Національних медичних центрів.

Формування мережі національних центрів: Національний інститут раку Національний центр кардіології та кардіохірургії Національний центр охорони здоровя матері та дитини Національний центр боротьби з туберкульозом Національний центр боротьби з ВІЛ-інфекцією/СНІДом та наркоманією Національний ендокринологічний центр Національний центр превентивної медицини і контролю за захворюваннями

 

Туберкульоз

Захворюваність на туберкульоз та смертність від нього залишається на рівні, що визначає ситуацію з туберкульозом, як епідемію. Рівень захворюваності та смертності від туберкульозу в 8-10 разів перевищують відповідні показники у більшості країн Європейського союзу.

Захворюваність у 2006 і 2007 роках вперше за останнє десятиріччя зменшувалась на 1,1% і 4,1% і становила 83,2 і 79,8% на 100 тисяч населення. Однак, стабілізація захворюваності на туберкульоз, що спостерігається останні 2 роки, не може бути довготривалою при сучасному стані контролю за туберкульозом та поширенню епідемічних факторів ризику як, наприклад, ВІЛ/СНІД та зростаюча резистентність штамів мікобактерій туберкульозу до лікарських засобів.

На початку 2007 Загальнодержавна програма протидії захворюванню на туберкульоз у 2007 - 2011 роках  була уперше прийнята, як закон. Сьогодні питання боротьби з туберкульозом є одним з пріоритетів державної політики у сфері охорони здоров'я в рамках Програми діяльності Кабінету Міністрів України " Український прорив: для людей, а не політиків".

Сучасний стан контролю за туберкульозом має суттєві недоліки, що заважають суттєво та в найкоротші можливі строки покращити епідемічну ситуацію з туберкульозу, яка залишається напруженою, навіть критичною. Велике занепокоєння викликають швидкі темпи зростання кількості хворих на ВІЛ-асоційований туберкульоз та стійкі до протитуберкульозних ліків (мультирезистентні) форми туберкульозу.  Не дивлячись на значне збільшення фінансування протитуберкульозних заходів, ще непоодинокі затримки тендерних закупівель протитуберкульозних препаратів. Мають місце нарікання фтизіатрів на якість цих ліків при відсутності дієвої системи контролю якості лікарських засобів.

 

ВІЛ-інфекція та СНІД

Епідемічна ситуація ВІЛ-інфекції/СНІДу, незважаючи на неухильні зусилля держави, міжнародних і національних неурядових організацій, ще не має тенденції до стабілізації.

Протягом 2007 року в країні зареєстровано понад 17,5 тисяч нових випадків ВІЛ-інфекції. За оціночними даними показник поширеності ВІЛ серед населення становить 1,63%, загальну кількість людей всіх вікових груп, які живуть з ВІЛ/СНІД в Україні, оцінено в майже 440 тисяч. До епідемії ВІЛ-інфекції сьогодні залучені всі регіони України, хоча найбільш високі показники поширеності ВІЛ-інфекції продовжують реєструватися у південно-східних регіонах країни.

Рушійною силою все ще залишаються споживачі ін'єкційних наркотиків, однак, в останній час відбувається тенденція до генералізації епідемії ВІЛ-інфекції, що характеризується залученням в епідемічний процес загального населення, домінуванням статевого шляху передачі ВІЛ внаслідок виходу епідемії за межі уразливих груп.

Протягом останніх років в Україні спостерігається "фемінізація епідемії ВІЛ-інфекції". Нині серед залученого в епідемію дорослого населення близько 42% припадає на долю жінок.  Основні складові стратегії боротьби - це первинна профілактика, спрямована на попередження ризикованої поведінки, і вторинна профілактика, яка включає суто медичні заходи: безпеку донорства, попередження передачі ВІЛ від матері до дитини і великого комплексу медичної допомоги ВІЛ-інфікованим і хворим на СНІД. Вартість лікування та лабораторного супроводу одного хворого в рік на СНІД з урахуванням опортуністичних інфекцій становить 14 800 грн. Додам, що терапія ця пожиттєва. У той же час вартість попередження одного випадку ВІЛ-інфекції, наприклад, серед споживачів ін'єкційних наркотиків складає в середньому 1 118 грн.

Відомо, що для ефективного впливу на поширення ВІЛ в середовищі споживачів наркотиків, необхідно залучення не менше 30-40% з них до програм замісної підтримувальної терапії, тому з 2008 року відпрацьовуються механізми для її розширення.

 

Державна санітарно-епідеміологічна служба

Питання захисту громадського здоров'я, в тому числі безпека життєдіяльності населення на сьогодні є надзвичайно актуальним та пріоритетним в діяльності Міністерства охорони здоров'я. МОЗ забезпечується цілісна система, яка складається з профілактичних, протиепідемічних та лікувальних заходів. Це дозволяє впливати на процес інфекційної та неінфекційної захворюваності.

На підставі аналізу захворюваності та даних соціально-гігієнічного моніторингу щодо стану навколишнього середовища, в тому числі безпеки харчових продуктів та питної води, умов проживання, виховання, умов праці оперативно приймаються превентивні управлінські рішення щодо запобігання поширенню відповідної захворюваності.

Враховуючи значення імунопрофілактики для зниження захворюваності на інфекції, щорічно зростають видатки Державного бюджету на закупівлю вакцин.

За період з 2002 по 2008 роки фінансування на заходи з імунопрофілактики зросло майже втричі, що дало змогу перейти на закупівлю сучасних, безпечних, високоімуногенних комбінованих вакцин. Це дозволяє зменшити вартість вакцинації, відмовитися від значної кількості ін'єкцій та збільшити охоплення населення щепленнями. Комбіновані вакцини забезпечують розвиток імунітету одночасно до 5-6 інфекцій.

Фінансове забезпечення імунопрофілактики населення суттєво впливає не тільки на зменшення інфекційної захворюваності, а і на недопущення епідемій в майбутньому. Ця проблема лежить у площині національної безпеки країни.

На прикладі вірусного гепатиту В чітко видно - чим більше рівень охоплення щепленнями дітей, тим менше рівень захворювань на інфекції, що керуються засобами імунопрофілактики. За умови припинення вакцинації захворюваність була би на "довакцинальному" рівні. До речі, від дифтерії в період, коли ще вакцинація не проводилась, помирала кожна друга захворіла людина. На сьогодні за самих несприятливих умов помирає лише 1-2 % хворих, тобто в 25 - 50 разів менше. В довакцинальний період на початку ХХ сторіччя в Україні протягом 15 років від кору померло близько 500.000 дітей.  Ось чому, для МОЗ України таким важливим завданням є успішне проведення разом з ВООЗ і ЮНІСЕФ масової імунізації проти кору і багряниці серед тієї групи населення, яка на сьогодні незахищена в повній мірі популяційним та індивідуальним імунітетом.

 

Безпечність харчових продуктів

Одним із важливих і чутливих для суспільства показників, є стан безпеки харчових продуктів. Сьогодні це дуже актуальна тема. Саме на прикладі харчових продуктів видно переваги і недоліки Державної санітарно-епідеміологічної служби. Перевагою є організація, досвід, методичне забезпечення. Саме це дає можливість мати порівняні з Європою показники безпеки харчових продуктів. Зокрема в контексті бактеріальних збудників.

Але у випадках з вірусами, застаріла лабораторна база не дає можливості оперативно виділити і ідентифікувати збудник - і лікарі втрачають дорогоцінний час, а відтак значно пізніше локалізується сам спалах, значно більше людей хворіють. Серед пріоритетів МОЗ на 2008 рік вдосконалення Державної санітарно-епідеміологічної служби є одним із найважливіших.

 

Тютюнопаління

Одним із головних негативних чинників, що впливають на здоров'я населення України є тютюнопаління. За оцінками експертів ВООЗ, в Україні від хвороб, пов'язаних з курінням, щорічно гине майже 100 тисяч осіб, що становить 13% від усіх смертей.

Якщо припустити, що в Україні викликані тютюнокурінням витрати складають 1,5% ВВП, то це - перевищує 10 млрд. гривень.

·  Поширеність паління серед чоловіків - 67%, серед жінок - 20%

·  Спостерігається більш ранній початок куріння серед підлітків

·  Загальна кількість пов'язаних з тютюном смертей в Україні складає майже 100 тисяч або 13% загальної смертності

Проблему зменшення шкідливого впливу тютюну на здоров'я населення необхідно вирішувати на державному рівні із залученням всіх органів влади та суспільства. Саме тому Президент України дав доручення Уряду розробити державну цільову програму щодо зменшення шкідливого впливу тютюну на здоров'я населення України на 2008-2012 роки.

 

Фармація

Розвиток фармацевтичного ринку в Україні відбувається досить динамічно, однак проблеми у цьому секторі не зменшилися, а скоріше навпаки. Однією із проблем є диспропорція у потребах в лікарських засобах відповідно до актуальності захворювань і реальним їх споживанням. Обумовлено це значними негативними впливами як рекламних кампаній, так і некваліфікованими діями самих медиків.

3 липня 2007 року Урядова комісія оприлюднила висновки, в яких зазначається: "Діяльність фармацевтики на сьогодні спрямована переважно на отримання прибутків. При цьому основне завдання, що має виконуватись державою в системі охорони здоров'я - зменшення смертності та рівня захворюваності громадян - при споживанні лікарських засобів практично залишено поза увагою (не контролюється, які саме ліки споживають громадяни, який ефект від лікування, чи існує позитивний вплив на стан здоров'я, тощо). Враховуючи, що значна частина лікарських засобів реалізується в Україні без рецепта лікаря, наведені дані свідчать про неконтрольоване споживання ліків громадянами. Самолікування громадян набуває поширення за неконтрольованої рекламної компанії лікарських засобів".



Вернуться к номеру