Газета «Новости медицины и фармации» Гастроэнтерология (414) 2012 (тематический номер)

Неспецифічні запальні захворювання кишечникa (НЗЗК) — це запальні гнійно-виразкові ураження товстої та/або тонкої кишки нез’ясованої етіології, для яких характерним є розвиток різноманітних кишкових і позакишкових ускладнень [1–3]. Постійний інтерес до вивчення НЗЗК (неспецифічний виразковий коліт (НВК) та хвороба Крона (ХК)) пов’язаний зі зростанням захворюваності на дану патологію в усьому світі. За рівнем захворюваності НЗЗК значно поступаються іншим гастроентерологічним захворюванням, хоча за тяжкістю перебігу, частотою ускладнень та летальністю посідають одне з провідних місць у структурі захворювань шлунково-кишкового тракту [4, 5].

Широкий спектр клінічної картини, перевага на певних етапах захворювання позакишкових проявів, відсутність специфічних методів діа­гностики часто призводять до великої кількості діагностичних помилок, що в свою чергу збільшує тривалість періоду від перших симптомів захворювання до встановлення правильного діагнозу [8–12]. При цьому в умовах неадекватного лікування збільшується ймовірність ускладнень, інвалідизації пацієнтів працездатного віку, кількість летальних випадків [13, 14].

Остаточно не вирішена проблема диференціальної діагностики, яка залишається складним завданням, тому що клінічна, ендоскопічна та морфологічна картини у хворих на НВК і ХК достатньо схожі. Встановлення правильного діагнозу є важливим завданням, тому що на сьогодні хвороба Крона поки що невиліковна, а при НВК виліковування досягається шляхом проведення інвалідизуючої операції — колпроктектомії [15, 16].

Публікації, присвячені різним аспектам терапії НЗЗК, численні. Наявність великої кількості запропонованих схем лікування значною мірою свідчить про невдоволення дослідників досягнутими результатами. Навіть найсучасніші методи терапії часто дають незадовільні результати. Це змушує дослідників знову й знову повертатись до пошуку схем лікування, що дозволяли б підвищити ефективність терапії [14, 15].

Отже, велика соціальна вага проблеми НЗЗК, необхідність індивідуалізації лікування, важливість подальшого пошуку оптимальних, науково обґрунтованих лікувальних підходів до терапії НЗЗК залишаються на сьогодні досить актуальними.

Метою нашого дослідження було вивчення диференціальних методів діагностики при різних нозологічних формах НЗЗК.

Матеріали та методи дослідження: хворі на НВК, ХК та ННК (неспецифічний недиференційований коліт) в активній стадії захворювання; анамнестичні, загальноклінічні; лабораторні; мікробіологічні, імунологічні, ендоскопічні, морфологічні, рентгенологічні, статистичні методи.

Для вирішення поставлених у роботі завдань було обстежено 100 осіб віком від 17 до 69 років. Основну клінічну групу складали 70 хворих на НЗЗК, із них із НВК — 40, з ХК — 20 і з ННК — 10 пацієнтів, серед яких було 40 чоловіків (57,1 %) і 30 жінок (42,9 %), середній вік яких становив у загальній групі НЗЗК 38,3 ± 13,4 року, у групі НВК — 39,2 ± 14,0 року, у групі ХК — 33,4 ± 12,0 року і ННК — 41,2 ± 13,7 року (р > 0,05). Усі пацієнти основної групи, які входили до даного обстеження, перебували в активній стадії захворювання: індекси клінічної активності захворювання для ХК та ННК становили від 150 до 450 балів, для НВК — від 4 до 11 балів. При цьо­му 10 хворих на НВК не входили до групи пацієнтів, щодо яких проводився порівняльний аналіз методів діа­гностики. У контрольній групі середній вік становив 28,4 ± 0,93 року.

Відповідно до мети даного дослідження всі хворі основної групи були проаналізовані за статтю, віком, місцем проживання, наявністю шкідливої звички у вигляді паління, різноманітністю діагнозів на перших етапах розвитку та часу до встановлення діагнозу НЗЗК. Крім цього, був проведений аналіз ускладнень основного захворювання, клінічних ознак, лабораторних, ендоскопічних, морфологічних, імунологічних показників, а також стану мікрофлори товстої кишки в пацієнтів із різними нозологічними формами НЗЗК.

Кількість чоловіків і жінок в загальній групі НЗЗК істотно не відрізнялася (56,7 і 43,3 % відповідно), що підтверджується статистично (р > 0,05). У той же час при окремих формах НЗЗК ці показники відрізнялись: при НВК і ХК переважали чоловіки (66,7 і 60,0 % відповідно), а при ННК — жінки (80,0 %), однак при проведенні статистичного аналізу різниця в показниках питомої ваги чоловіків і жінок у досліджуваних групах НЗЗК виявилась невірогідною (р > 0,05).

У цілому при НЗЗК переважали хворі віком від 20 до 39 років (по 25,0 % віком від 20 до 29 років та від 30 до 39 років). У віці 50–59 років захворювання НЗЗК спостерігалось трохи рідше — у 23,3 % пацієнтів, у віці від 40 до 49 років — у 15,0 %, а найменш численними були групи пацієнтів віком від 60 до 69 років (3,4 %) і від 17 до 19 років (8,3 %). Однак при проведенні статистичного аналізу зміни частоти виявлення захворювання серед цих вікових періодів у загальній групі пацієнтів з НЗЗК виявились невірогідними (р > 0,05). При віковому розподілі хворих із різними нозологічними формами НЗЗК значущих статистичних відмінностей також не виявлялось (р > 0,05).

Отже, НЗЗК можуть зустрічатися в будь-якому віці, але, як правило, хворіють працездатні люди віком від 20 до 59 років (88,3 %). Значно частіше (р < 0,05) захворювання на ХК спостерігається в молодому віці — від 20 до 29 років. Але інших статистично значущих відмінностей у частоті виникнення захворювання для окремих вікових категорій загальної групи НЗЗК і досліджуваних нозологічних форм не виявлено. Тому, з урахуванням отриманих даних, не можна говорити про можливий початок захворювання в загальній групі пацієнтів із НЗЗК у якомусь певному віці.

Аналіз частоти виявлення НЗЗК залежно від місця проживання показав, що НЗЗК частіше зустрічається в міських жителів (81,7 %), ніж у сільських (18,3 %), причому ця закономірність зберігається й для окремих нозологічних груп: при НВК — 80,0 та 20,0 %, при ХК — 90,0 та 10,0 %, при ННК — 70,0 та 30,0 % відповідно для жителів міста та села. При цьому встановлено, що в загальній групі НЗЗК, а також в окремих нозологічних групах — НВК і ХК — спостерігається значно більша (р < 0,001) кількість хворих міських жителів порівняно із сільськими.

Стосовно дискусійного питання про вплив паління на виникнення й розвиток НЗЗК встановлено таке. Кількість пацієнтів у загальній групі НЗЗК, які не палять і ніколи не палили, становила 61,7 %, курців — усього 20,0 %, а кількість тих, які палили раніше, — 18,3 %. Загальна кількість курців серед обстежуваних становила 38,3 %. При проведенні статистичного аналізу виявлено, що в загальній групі НЗЗК тих пацієнтів, які не палять, виявилось значно більше (р < 0,05), ніж таких, які палять і палили раніше. Відносна кількість пацієнтів, які ніколи не палили, була значно більшою (р < 0,05) у групі ХК (80,0 %) порівняно з групою хворих на НВК (53,3 %) і вірогідно не відрізнялась (р > 0,05) від групи з ННК (50,0 %). При цьому число курців у групі пацієнтів із ХК (10,0 %) виявилось значно меншим (р < 0,05), ніж у групах НВК (20,0 %) і ННК (40,0 %). За кількістю пацієнтів, які не палили, групи НВК і ННК статистично значущо не відрізнялись (р > 0,05). Пацієнти, які палили раніше, становили 26,7 % при НВК і по 10,0 % — у групах із ХК і ННК, але ці відмінності в цілому серед хворих статистично не підтвердились (р > 0,05).

Отже, серед обстежених пацієнтів кількість таких, які ніколи не палили, у загальній групі НЗЗК значно переважала число таких, які палять чи палили раніше (р < 0,05). Така ж ситуація спостерігалась і у хворих на ХК на відміну від пацієнтів з НВК і ННК, серед яких кількість пацієнтів, які ніколи не палили, і тих, які палили раніше та палять, вірогідно не відрізнялась (р > 0,05).

Для своєчасного початку ефективної терапії, що зменшує ризик тяжких ускладнень у даної групи пацієнтів, важливим є встановлення правильного діагнозу в найкоротший строк. У багатьох обстежуваних нами хворих до визначення правильного діагнозу минув тривалий строк. Середній строк діагностики НЗЗК у загальній групі становив 3,0 ± 2,2 року, при цьому у 30,0 % пацієнтів діагноз був поставлений протягом першого року після звернення, а у 63,4 % хворих до визначення діагнозу минуло від 1 до 6 років. Проаналізувавши строки від появи перших симптомів захворювання до встановлення правильного діагнозу для окремих нозологічних форм НЗЗК, отримали такі дані. Середній строк діагностики для НВК становив 1,9 ± 2,1, для ХК — 3,9 ± 2,0 року і для ННК — 4,4 ± 1,3 року, при цьому середні строки виявлення захворювання при НВК були значно меншими (р < 0,01), ніж у групах з ХК і ННК.

У деяких випадках термін встановлення правильного діагнозу перевищував 6 років, це спостерігалось у 6,6 % випадків, причому ця закономірність відзначалась не тільки в загальній групі НЗЗК, але й при окремих нозологічних формах: при НВК та ХК (6,7 і 10,0 % відповідно), однак ці дані були невірогідними (р > 0,05).

Отже, різноманітність клінічної картини, перевага на певних етапах захворювання позакишкових проявів та захворювань, які можуть супроводжувати НЗЗК, призводить до того, що із моменту появи перших клінічних ознак до встановлення в пацієнтів правильного діагнозу в більшості випадків минає досить багато часу. У нашому дослідженні у 63,4 % хворих загальної групи до визначення діагнозу минуло від 1 до 6 років. При цьому протягом першого року захворювання в більшості пацієнтів (53,3 %) встановлювався тільки діагноз НВК. Пік виявлення та діагностики ХК і ННК припадав на 4–6-й рік після появи перших симптомів. Це є причиною несвоєчасного медикаментозного лікування, що збільшує ризик ускладнень, змінює якість життя хворих.

Розподіл окремих клінічних ознак у хворих загальної групи НЗЗК свідчить, що часті та рідкі випорожнення (88,3 %), кров (58,3 %), слиз у калі (93,3 %) та болі в животі (68,3 %) є основними і характерними скаргами пацієнтів із досліджуваною патологією. Більше половини хворих спостерігали здуття (53,3 %), буркотіння (55,0 %) в животі та імперативні позиви до дефекації (тенезми) (60,0 %). Характерним симптомом були нічні випорожнення (43,3 %). Крім цього, дуже часто хворі висловлювали неспецифічні скарги на загальну слабкість (55,0 %) і втомлюваність (81,7 %). Втрата ваги спостерігалась практично у половині випадків (51,7 %). У 26,7 % пацієнтів спостерігалась лихоманка, причому підвищення температури понад 38 °С — лише у 25 % пацієнтів. У 5,0 % випадків у обстежуваних хворих спостерігались запори.

У той же час частота клінічних проявів у окремих нозологічних групах НЗЗК була такою. При НВК та ХК основним симптомом (100,0 і 90,0 % відповідно) була діарея, це значно частіше (р < 0,05), ніж при ННК, коли діарея спостерігалась лише в половині випадків (50,0 %). Нічні випорожнення турбували практично кожного другого пацієнта з НВК (46,7 %) і ХК (50,0 %) і лише кожного п’ятого — з ННК (20,0 %), але значущої відмінності в частоті ознаки між групами не було (р > 0,05). Частота скарг на тенезми (80,0 %) і біль у животі (90,0 %) була вірогідно більшою (р < 0,05) при ХК, ніж при НВК (по 53,3 %) і ННК (40,0 і 70,0 % відповідно). Наявність крові (86,7 %) і слизу в калі (93,3 %) частіше спостерігалась у пацієнтів із НВК, ніж із ХК і ННК (по 30,0 и 60,0 % відповідно), що підтвердив статистичний аналіз (р < 0,05). При цьому здуття та буркотіння спостерігалось у всіх хворих на ННК (100,0 %), це значно частіше (р < 0,05), ніж у групах НВК (33,3 і 40,0 %, відповідно) і ХК (60,0 і 55,0 %, відповідно), які між собою істотно не відрізнялись (р > 0,05). Досить часто пацієнти з НВК (60,0 %) і ХК (65,0 %) скаржились на загальну слабкість, яка мала місце в названих групах значно частіше (р < 0,05), ніж при ННК (20,0 %). Втомлюваність спостерігали більшість пацієнтів у всіх нозологічних групах: 86,7 % — при НВК, 80,0 % — при ХК і 70,0 % — при ННК, однак статистично значущих відмінностей між цими групами виявлено не було (р > 0,05). Такі симптоми, як запори (10,0 % при ХК і ННК), лихоманка (26,7 % при НВК, 20,0 % при ХК і 40,0 % при ННК) та втрата ваги (53,3 % при НВК, 55,0 % при ХК і 40,0 % при ННК) також істотно не відрізнялись за частотою виявлення в досліджуваних групах (р > 0,05).

Отже, вказані вище клінічні ознаки, що зустрічаються при різних нозологічних формах НЗЗК, дуже подібні та не мають чітких клінічних критеріїв, немає жодної ознаки, що зустрічалася б при одному захворюванні й була б відсутньою при іншому. Однак аналіз отриманих результатів показав, що деякі клінічні ознаки в нозологічних групах НЗЗК зустрічаються з різною частотою. Діарея, загальна слабкість вірогідно частіше спостерігались при НВК та ХК, кров та слиз у калі — при НВК, тенезми, біль у животі — при ХК, здуття та буркотіння — при ННК (р < 0,05). При цьому, незважаючи на статистично значущі відмінності в частоті прояву окремих симптомів при НВК, ХК і ННК, на цій підставі також неможливо здійснити вірогідну диференціальну діагностику цих нозологічних форм.

Використовуючи одновибірковий критерій рангових знаків Уїлкоксона для парних спостережень, також встановили, що за частотою виявлення комплексу вказаних вище скарг, а не окремих клінічних симптомів, незалежно від їх кількості й ступеня прояву в різних нозологічних групах НЗЗК, не існує статистично значущих відмінностей у частоті його виявлення між групами НВК, ХК і ННК (р > 0,05).

Отже, з аналізу наведених вище даних випливає, що частота виникнення НЗЗК у чоловіків і жінок у різних нозологічних групах обстежуваних пацієнтів вірогідно не відрізнялася, а отримані результати не дають можливості стверджувати, що НЗЗК виникають переважно в чоловіків чи жінок.

НЗЗК можуть зустрічатися в будь-якому віці, але, як правило, це працездатні люди віком від 20 до 59 років (88,3 %). При цьому тільки в пацієнтів із ХК статистично доведено, що значно частіше захворювання спостерігається у молодому віці — від 20 до 29 років (р < 0,05). Але інших статистично значущих відмінностей у частоті виникнення захворювання для окремих вікових категорій в загальній групі НЗЗК і досліджуваних нозологічних формах не виявлено.

У нашому дослідженні виявлено, що міські жителі хворіють частіше, ніж мешканці сіл (р < 0,05).

Про негативний вплив паління на виникнення й розвиток НЗЗК у обстежуваних пацієнтів говорити не можна, тому що серед хворих з усіма нозологічними формами НЗЗК наявна значна більшість пацієнтів, які не палять, статистично підтверджена для загальної групи хворих та групи пацієнтів із ХК.

У більшості випадків у пацієнтів із НЗЗК з моменту прояву перших клінічних ознак до встановлення діагнозу минає досить багато часу. В нашому дослідженні в 63,4 % хворих загальної групи до встановлення правильного діагнозу минуло від 1 до 6 років. При цьому протягом першого року після початку захворювання тільки діагноз НВК встановлювався у більшості пацієнтів (53,3 %, р < 0,001). Пік виявлення та діагностики ХК та ННК припадав на 4–6-й рік після проявів перших симп­томів (р < 0,05). Загальна кількість хворих, яким був встановлений неправильний діагноз при перших проявах захворювання, у різних групах НЗЗК становила: 39,9 % при НВК, 90,0 % при ХК і 40,0 % при ННК. При цьому загальна кількість таких пацієнтів була значно більшою при ХК (р < 0,01), ніж у групах НВК і ХК. Узагалі всім вищевикладеним можна пояснити несвоєчасний початок медикаментозного лікування, збільшення ризику ускладнень, погіршення якості життя хворих. Тому скорочення тривалості періоду до встановлення діагнозу НЗЗК дозволяє на практиці уникнути ускладнень, поліпшити якість життя пацієнтів і позитивно вплинути на перебіг захворювання.

Клінічні симптоми, які зустрічаються при різних нозологічних формах НЗЗК, дуже подібні між собою, немає чітких клінічних критеріїв, жодної специфічної ознаки, яка зустрічалася при одному захворюванні і була б відсутньою при іншому. Тому, незважаючи на деякі статистичні відмінності в частоті прояву окремих симптомів при НВК, ХК і ННК, неможливо здійснити вірогідну диференціальну діагностику цих нозологічних форм.

Для отримання інформації про активність захворювання, а також для оцінки ефективності лікування всім пацієнтам визначались клініко-лабораторні показники. Аналіз отриманих даних показав, що середні клініко-лабораторні показники при окремих нозологічних формах здебільшого не виходять за межі нормальних величин, за винятком параметрів СРБ і ШОЕ. Підвищення СРБ спостерігалось у 26 (86,7 %) хворих з НВК, у 18 (90,0 %) з ХК і в 10 (100,0 %) з ННК, при цьому середні показники СРБ при НВК становили 15,80 ± 1,52, при ХК — 9,40 ± 2,56 і при ННК — 10,30 ± 3,06, що було статистично більше за показники контрольної групи (р < 0,001). Зростання показників ШОЕ відмічалось як у чоловіків, так і в жінок і становило 95,0 і 90,0 % відповідно для НВК, 83,3 і 75,0 % — для ХК та 100,0 і 75,0 % — для ННК. Середні показники ШОЕ при цьому становили при НВК у чоловіків та жінок 20,80 ± 2,22 та 17,70 ± 1,65, при ХК — 22,90 ± 3,13 та 16,50 ± 1,73, при ННК 18,00 ± 2,10 та 19,30 ± 1,48 відповідно, що також було значно більшим від групи контролю (р < 0,001). Порівняно з контрольною групою при НВК спостерігалась чітка зміна показників: зниження рівня гемоглобіну у жінок (123,70 ± 3,70 г/л), лім­фоцитів (1,81 ± 0,15 Г/л), під­ви­щен­ня рівня креатиніну (79,90 ± 2,23 ммоль/л), (р < 0,001), зниження кількості базофілів (0,06 ± 0,01 Г/л),підвищення рівня тромбоцитів (308,00 ± 23,60 Г/л) і АЛТ (26,60 ± 5,62 Од/л) (р < 0,01), зниження рівня еритроцитів (4,68 ± 0,19 Т/л), альбуміну (38,80 ± 0,76 г/л), підвищення рівня лужної фосфатази (78,50 ± ± 4,87 Од/л) (р < 0,05). При ХК вірогідні відмінності від групи контролю були такими: зниження рівня гемоглобіну в чоловіків (121,30 ± 4,91 г/л) і жінок (123,00 ± 4,07 г/л), гематокриту (0,37 ± ± 0,01), еритроцитів (4,47 ± 0,16 Т/л) (р < 0,001), лімфоцитів (2,03 ± ± 0,19 Г/л) (р < 0,05), підвищення рівня тромбоцитів (334,00 ± 28,60 Г/л), АСТ (23,10 ± 0,96 Од/л), уреази (5,14 ± 0,29 ммоль/л), креатиніну (79,20 ± 3,59 ммоль/л) (р < 0,01). При ННК були статистично значущі відмінності від показників здорових людей: зниження гемоглобіну у жінок (121,40 ±  2,35 г/л), еритроцитів (4,12 ± 0,26 Т/л), збільшення кількості тромбоцитів (369,00 ± 39,40 Г/л), АСТ (26,90 ± 1,24 Од/л) (р < 0,001), зниження рівня гемоглобіну в чоловіків (129,50 ± 6,80 г/л), збільшення креатиніну (90,40 ± 4,02 ммоль/л), (р < 0,01), збільшення лейкоцитів (8,79 ± 0,44 Г/л) та уреази (5,53 ± 0,41 ммоль/л) (р < 0,05).

Отже, проаналізувавши наведені вище дані, можна зробити висновок, що порівняно з контрольною групою фактично у всіх обстежуваних пацієнтів відзначалось істотне зниження середнього рівня гемоглобіну й еритроцитів. У лейкоцитарній формулі спостерігалась тенденція до зниження рівня лімфоцитів у хворих груп НВК і ХК, а також базофілів — при НВК. Разом із тим слід зазначити, що лейкоцитоз як наслідок гострого запалення спостерігався тільки у 26,7 % пацієнтів із НВК, у 35,0 % — із ХК та у 40,0 % — із ННК.

Доволі часто в обстежуваних виявляли тромбоцитоз: у 30,0 % випадків при НВК, в 40,0 % — при ННК і в кожного другого пацієнта (50,0 %) з ХК, при цьому кількість тромбоцитів у всіх нозологічних групах була значно більшою за показники контрольної групи. Зниження середнього показника альбуміну визначалось у пацієнтів на НВК та ННК в 10,0 % і на ХК — в 20,0 % випадків. Використовуючи одновибірковий критерій рангових знаків Уїлкоксона для парних спостережень, встановили, що при ХК частота виявлення відхилень клініко-лабораторних показників від контрольних значень значно більша, ніж при НВК (р < 0,01).

Таким чином, у пацієнтів із НВК, ХК, ННК були виявлені зміни клініко-лабораторних показників крові порівняно з групою контролю, які, однак, є однотипними для всіх нозологічних форм НЗЗК і не можуть слугувати для їх диференціальної діагностики. Незважаючи на наявність деяких статистичних відмінностей частоти виявлення, при клініко-лабораторному обстеженні не вдалось виявити характерних для певної нозологічної форми симптомів чи їх сукупності, у зв’язку з чим вірогідна диференціальна діагнос­тика НВК, ХК і ННК за цими даними також неможлива.

Важливим елементом діагностики НЗЗК і контролю за ефективністю їх лікування є ендоскопічні дослідження, що проводились усім пацієнтам. У всіх хворих при колоноскопії виконувалась біопсія слизової оболонки (СО) товстої кишки з подальшим гістологічним дослідженням.

Локалізація патологічного процесу в кишечнику при ХК була такою: у 12 осіб (60,0 %) був діагностований коліт, у 6 (30,0 %) — ілеоколіт і в 2 (10,0 %) — ілеїт. До групи хворих на НВК і ННК увійшли пацієнти з дис­тальним, лівостороннім і тотальним колітом. При цьому в 10 (33,3 %) хворих на НВК спостерігався проктит, у 18 (60,0 %) — лівосторонній коліт і у 2 (6,7 %) — тотальне ураження товстого кишечника. При ННК у 8 (80,0 %) хворих спостерігався лівосторонній, а у 2 (20,0 %) — тотальний коліт. Надзвичайно важ­ливою ознакою ХК вважається переривчастий характер поширення запалення, при якому вог­нища ураження чергуються з ділянками нормальної СО, але переривчастий характер ураження СО в загальній групі НЗЗК спостерігався у 24 пацієнтів (40,0 %), у той час як при ХК він був діагностований у 15 (75,0 %) хворих, ця ознака виявилася у 5 (16,7 %) хворих на НВК і у 4 (40,0 %) пацієнтів із ННК. Однак при ХК переривчастий характер ураження СО зустрічався значно частіше (р < 0,05), ніж при інших нозологічних формах. Ураження прямої кишки спостерігалось у 37 (61,7 %) хворих на НЗЗК. При цьому слід зазначити, що пряма кишка була уражена у 86,7 % хворих на НВК, це значно частіше (р < 0,05), ніж у групі хворих на ХК і ННК. Цей показник зустрічався практично в третини хворих на ХК (30,0 %) і у кожного другого пацієнта із ННК (50,0 %) (р > 0,05). Порушення судинного малюнка або його відсутність виявлялись у всіх хворих на НЗЗК (100,0 %). При цьому розмитість судинного малюнка спостерігалась у 71,7 %, а його цілковита відсутність — у 28,3 % пацієнтів. Серед пацієнтів із порушенням судинного малюнка у вигляді його розмитості переважали хворі на ХК і ННК (по 80,0 %), при НВК цей показник був дещо нижчим і становив 63,3 %. Пов­ністю судинний малюнок був відсутній у 36,7 % обстежених із НВК та у 20,0 % хворих із ХК і ННК. Однак при статистичному аналізі значних відмінностей даного показника між досліджуваними групами виявлено не було (р > 0,05). Гіперемія та набряк СО спостерігались у 96,7 та 73,3 % пацієнтів відповідно в загальній групі запальних захворювань кишечника, і ці показники істотно не відрізнялись у досліджуваних групах. Цей показник був високим у всіх хворих і для НВК становив 100,0 та 86,7 % відповідно, для ХК — 90,0 та 50,0 % і для ННК — 100,0 та 80,0 %. При цьому в групі НВК і ННК частота названих ознак спостерігалась значно частіше (р < 0,05), ніж у групі хворих із ХК. Ураженність СО у вигляді контактної кровотечі відмічалась у 71,7 % хворих, а виражена кровотеча при контакті з ендоскопом — у 11,7 % обстежуваних. Ураженність СО різного ступеня спостерігалась у більшості пацієнтів і становила 80,0 % в групі НВК і ХК, а при ННК зустрічалась у всіх хворих (100,0 %). Однак статистично значущих відмінностей у частоті виявлення даної ознаки між досліджуваними групами не було (р > 0,05). Дрібні грануляції на поверх­ні СО, що створюють її зернистість і багаторазово відбивають світло, спостерігались у 38,3 % випадків, а слизова у вигляді «бруківки» — у 16,6 %. Ці ендоскопічні зміни в різних групах НЗЗК були різними. Зернистість СО була найбільшою у хворих із НВК (60,0 %), при ННК вона становила 30,0 %, а при ХК — лише 10,0 %. При цьому в обстежуваних цей показник зустрічався значно частіше (р < 0,05) у групах НВК і ННК, ніж у групі хворих на ХК, і вони особливо не відрізнялися (р > 0,05). Типовий для ХК рельєф СО у вигляді «бруківки» спостерігався тільки у 40,0 % пацієнтів, при ННК — у 20,0 %, а при НВК ця ознака не була виявлена в жодного хворого. Частота даної ознаки була статистично більшою при ХК (р < 0,05), ніж при інших нозологічних формах. У більшості обстежених на тлі набряку СО (73,3 %) були виявлені ерозії (65,0 %) чи виразки (73,3 %) з нальотом фібрину на них (96,7 %). При цьому набряк СО спостерігався у 86,7 % пацієнтів з НВК і у 80,0 % хворих із ННК, що виявилось значно більшим (р < 0,05), ніж при ХК (50,0 %). Ерозії СО виявлялись при НВК і ХК у 60,0 %, а при ННК — у 90,0 % обстежених, що було значно більше (р < 0,05), ніж в інших досліджуваних групах. Наявність виразкового ураження відзначалась у 53,3 % пацієнтів із НВК і в 90,0 і 100,0 % при ХК та ННК відповідно, що статистично відрізнялось (р < 0,05) від групи НВК. Слід зазначити, що виразки лінійної форми, характерні для ХК, виявлялись значно частіше (р < 0,05) при цій патології (у 60,0 % випадків), ніж при інших нозологічних формах. При ННК вони зустрічались у 40,0 % випадків, а при НВК такі виразки не виявлялись. Наліт фібрину на ерозіях чи виразках спостерігався в більшості хворих з ураженням товстої кишки й істотно не відрізнявся від загальної групи НЗЗК. При цьому наліт фібрину спостерігався у всіх пацієнтів із НВК та ННК (100,0 %) і був значно більшим (р < 0,05), ніж у групі з ХК (90,0 %). Слиз в отворі кишки визначався у 85,0 % хворих загальної групи НЗЗК, цей показник істотно не відрізнявся в окремих нозологічних групах. Домішки слизу в отворі виявлялись у 86,7 % хворих із НВК, у 85,0 % з ХК і у 80,0 % з ННК, ці показники статистично значущо не відрізнялись (р > 0,05). Фактично в кожного другого пацієнта в загальній групі були виявлені псевдополіпи (55,0 %): у 40,0 % пацієнтів з НВК, у 25,0 % — з ХК і у 60,0 % — з ННК, однак частота даної ознаки в досліджуваних групах істотно не відрізнялась (р > 0,05).

Отже, проаналізувавши отримані дані, робимо висновок, що практично всі вказані ендоскопічні симптоми можуть проявлятися при різних нозологічних формах і не є специфічними. Винятком є лише наявність лінійних виразок і «бруківки», які зустрічаються вірогідно частіше при ХК, ніж при ННК, та взагалі не виявляються при НВК. Проаналізувавши відмінності частоти виявлення комплексу ендоскопічних змін товстого кишечника за одновибірковим критерієм рангових знаків Уїлкоксона для парних спостережень, ми не виявили статистично значущих відмінностей для груп НВК, ХК і ННК.

Таким чином, незважаючи на деякі переваги ендоскопії в діагностиці окремих нозологічних форм НЗЗК, у більшості випадків можна ствер­джувати, що на сьогодні не існує ендоскопічної картини, яка ізольовано була б абсолютно патогномонічною для цих захворювань. Незважаючи на статистично підтверджену різну частоту виявлення окремих ендоскопічних симптомів, ендоскопічне обстеження не є достатньо вірогідним методом диференціальної діагностики досліджуваних груп НЗЗК. Тому дані ендоскопії можуть враховуватись у діагностиці НЗЗК тільки в комплексі з результатами клінічних і лабораторних обстежень.

Гістологічне обстеження проводилось усім хворим із НЗЗК. Усього при НЗЗК клітинна інфільтрація і зміни цілісності епітелію спостерігались у 95,0 і 91,7 % хворих відповідно. При цьому судинна реакція спостерігалась у 85,0 %, а абсцеси крипт — у 61,7 % пацієнтів. У 35,0 % випадків у біоптатах виявлялись ознаки псевдополіпозу. Необхідно особливо відзначити, що гранулема як важлива диференційна ознака при ХК не була виявлена в жодному випадку. Морфологічні зміни в різних групах НЗЗК були такими: кліткова інфільтрація була виражена у пацієнтів усіх нозологічних груп НЗЗК і суттєво не відрізнялась від такої в загальній популяції хворих. Серед пацієнтів із НВК цей показник визначався у всіх хворих (100,0 %), що статистично більше (р < 0,05), ніж при ХК (95,0 %) і ННК (80,0 %), у яких показники істотно не відрізнялись (р > 0,05). Ця тенденція спостерігається також щодо показників цілісності епітелію. При НВК порушення цілісності епітелію виявлені у 93,3 % хворих, при ХК — у 85,0 % і при ННК — у всіх пацієнтів (100,0 %), однак за частотою виявлення цієї ознаки різні нозологічні групи істотно не відрізнялись (р > 0,05). Судинна реакція відзначалась практично в усіх обстежуваних із НВК (99,7 %) і ХК (90,0 %), а при ННК — лише у 40,0 % хворих, що істотно відрізнялось від показника основної групи НЗЗК і було значно менше (р < 0,05), ніж в інших групах, у яких цей показник істотно не відрізнявся (р > 0,05). Абсцеси крипт у біопсійному матеріалі виявлені майже у 90,0 % пацієнтів із ННК, що значно більше (р < 0,05), ніж у групі НВК (66,7 %) і ХК (40,0 %), між якими значущих відмінностей не виявлено (р > 0,05). Частота псевдополіпозу при НВК істотно не відрізнялася від такої в основній групі НЗЗК, він спостерігався у 33,3 %, хворих, при ХК цей показник становив тільки 15,0 % (р > 0,05). Значно частіше псевдополіпи зустрічались при ННК — у 80,0 % випадків (р < 0,05).

Отже, як показали проведені обстеження, усі досліджувані гістологічні зміни могли бути присутніми чи відсутніми в окремих нозологічних групах, а це означає, що не вдалось виявити жодної гістологічної ознаки, специфічної для якоїсь конкретної форми захворювання. Однак, незважаючи на те що частота виявлення окремих гістологічних ознак містила статистично підтверджені відмінності, при аналізі частоти виявлення гістологічних змін за одновибірковим критерієм рангових знаків Уїлкоксона для парних спостережень не виявлено статистично істотних відмінностей для груп пацієнтів із НВК, ХК і ННК.

Таким чином, аналізуючи дані гіс­тологічних змін в обстежуваних хворих, можна сказати, що хоча всі вони виявляються з різною періодичністю і вираженістю при всіх формах НЗЗК, але патогномонічна ознака у вигляді гранулеми, яка допомогла б у диференціальній діагностиці, не була виявлена у жодному випадку. Отже, морфологічне дослідження дозволяє виявити зміни, характерні для НЗЗК, але не дає достатніх підстав для диференціювання нозологічних форм.

У всіх пацієнтів оцінювався стан мікрофлори товстої кишки. Патогенні мікроорганізми не були виявлені в жодного хворого. У цілому в групі НЗЗК спостерігалось зниження кількості кишкової палички у 19 (31,7 %) пацієнтів, а також модифікація її ферментативних властивостей зі збільшенням кількості штамів із пониженою ферментативною активністю — у 23 (38,3 %) хворих, а також гемолізуючих форм кишкової палички — у 53 (88,3 %) обстежуваних. Уміст лактозонегативної кишкової палички у всіх пацієнтів був у нормі. Кількість біфідобактерій знизилась у 6 (10,0 %) хворих, а зниження рівня лактобацил і ентерококів спостерігалось у 13,3 % випадків (по 8 пацієнтів відповідно). Зменшення кількості облігатної флори призводило до росту рівня факультативних бактерій (протея, клебсіели, ентеробактеру, клостридій та ін.). Рівень умовно-патогенних ентеробактерій підвищувався в 11 (18,3 %) хворих, а золотистого стафілококу — у 7 (11,7 %) пацієнтів. Наявність грибка виду Candida у всіх обстежуваних була в межах норми. Аналогічна ситуація спостерігалась у пацієнтів різних нозологічних груп. Зниження загальної кількості кишкової палички з одночасним підвищенням штамів зі слабо вираженими ферментативними властивостями при НВК визначалось в 10 і 11 (33,3 і 36,7 %) хворих відповідно, при ХК — у 6 і 8 (30,0 і 40,0 %) пацієнтів і при ННК — у 3 і 4 (30,0 і 40,0 %) обстежуваних, що істотно не відрізнялось від показників основної групи НЗЗК (р > 0,05). Гемолізуюча кишкова паличка висівалась у більшості хворих у всіх групах: у 28 (93,3 %) хворих на НВК, у 16 (80,0 %) пацієнтів із ХК і в 9 (90,0 %) — з ННК, однак ці показники статистично між собою не відрізнялись (р > 0,05). Зниження рівня біфідобактерій при НВК і ХК істотно не відрізнялось порівняно із загальною популяцією (6,7 і 10,0 % відповідно, р > 0,05), а в пацієнтів із ННК цей показник був вищим удвічі (20,0 %, р > 0,05). Зниження рівня лактобацил спостерігалось при НВК у 13,3 % випадків, при ХК — у 15,0 %, при ННК — у 10,0 %, що істотно не відрізнялось від показників загальної групи НЗЗК (р > 0,05). Кількість ентерококів зменшувалась у 10,0 % хворих із ННК, у 15,0 % — з ХК і у 20,0 % із ННК (р > 0,05). Підвищення рівня умовно-патогенних ентеробактерій спостерігалось у 16,7 % випадків у пацієнтів із НВК, у 20,0 % — при ХК і ННК (р > 0,05). Золотистий стафілокок висівався у 6,7 % пацієнтів із НВК, у 10,0 % — із ХК і у 30,0 % з ННК, що виявилось значно більшим (р < 0,05), ніж при НВК та ХК (р > 0,05). Отже, бактеріологічне обстеження виявило значні зміни мікрофлори товстого кишечника. Однак не вдалось виявити статистично значущих відмінностей у частоті виявлення окремих змін у різних нозологічних групах за винятком збільшення кількості золотистого (патогенного) стафілококу, який значно частіше виявлявся при ННК, ніж при НВК (р < 0,05) та ХК (р > 0,05).

При аналізі відмінності частоти виявлення дисбактеріозу за одновибірковим критерієм рангових знаків Уїлкоксона для парних спостережень не виявлено значущих відмінностей між досліджуваними нозологічними формами НЗЗК.

Таким чином, у пацієнтів із НЗЗК розвивається дисбактеріоз, який супроводжується зниженням кількості облігатної флори і збільшенням показників факультативних бактерій, що може викликати постійне хронічне запалення в кишечнику. Однак ці мікробіологічні зміни не дають достатньої інформації для диференціальної діагностики окремих нозологічних форм НЗЗК.

Одним із основних факторів патогенезу НЗЗК є різноманітні порушення імунної системи. Показники вмісту в крові Іg різних видів є самостійними параметрами, які дозволяють оцінювати функціональну активність ланки В-лімфоцитів у роботі імунної системи.

У пацієнтів із НЗЗК відмічалось збільшення кількості IgА в крові, яке пов’язане з гострим запальним процесом слизових оболонок різної локалізації. Рівень IgА в обстежуваних у середньому перевищував його контрольні значення при НВК (4,77 ± 2,12 г/л, р < 0,001), ХК (2,44 ± 0,80 г/л, р < 0,001) і ННК (2,58 ± 0,85 г/л, р < 0,05) і був значно вищим за показники контрольної групи (1,81 ± 0,40 г/л). При НВК показник IgА був значно більшим, ніж при ХК (р < 0,001) і ННК (р < 0,01), але істотно не відрізнявся між цими нозологіями (р > 0,05). Істотне збільшення рівня IgG спостерігалось при НВК (12,95 ± 0,95, р < 0,001) і ННК (13,56 ± 3,32, р < 0,05) порівняно з контрольною групою, інших статистично істотних змін рівнів IgМ і IgG у різних нозологічних групах не було виявлено (р > 0,05). Спостерігалось підвищення середнього рівня IgЕ при всіх нозологічних формах НЗЗК: при НВК — 194,30 ± 47,90, при ХК — 200,30 ± 126,90, при ННК — 232,90 ± 189,90. При статистичному аналізі отриманих результатів істотне збільшення показників IgЕ порівняно з контрольною групою виявлене при НВК (р < 0,001) і ННК (р < 0,05). Між групами пацієнтів із НВК, ХК, ННК статистично значущих відмінностей рівня Ig Е не виявлено (р > 0,05). Середні значення абсолютних показників CD³⁺ у загальній групі НЗЗК не перевищували норму і статистично не відрізнялись від показників конт­рольної групи (р > 0,05). Статистично значущих відмінностей між абсолютними показниками CD³⁺ окремих нозологічних форм також не виявлено (р > 0,05). Відносна кількість (у відсотках від загальної кількості лейкоцитів) CD³⁺ становила при НВК 49,00 ± 1,75, при ННК — 49,60 ± 8,07, при ХК — 52,25 ± 9,55. При цьому зменшення відносної кількості CD³⁺ при НВК і ННК істотно відрізнялось від аналогічних даних у контрольній групі (р < 0,001 и р < 0,01, відповідно), показники контрольних даних та даних у групі хворих із ХК істотно не відрізнялись (р > 0,05). Між окремими нозологічними групами НЗЗК різниці показників також не виявлено (р > 0,05). Середні показники абсолютних величин CD⁸⁺ (Тц) в обстежуваних пацієнтів істотно відрізнялись від групи контролю: при НВК спостерігалось зменшення (р < 0,001), а при ХК — збільшення (р < 0,05) даних показників, причому показники цього збільшення також статистично відрізнялись від групи НВК (р < 0,001). При ННК істотних відмінностей абсолютного рівня CD⁸⁺ від показників конт­рольної та інших обстежуваних груп не виявлено (р > 0,05). Відносні показники CD⁸⁺ при всіх досліджуваних нозологіях перевищували рівень конт­ролю. При НВК і ННК вони становили 24,30 ± 1,75 и 24,80 ± 5,69 відповідно, що було значно вище, ніж показники групи контролю (р < 0,001). При ХК середнє значення CD⁸⁺ становило 21,90 ± 7,06, однак істотно від конт­рольної групи не відрізнялось (р > 0,05). Між досліджуваними групами НЗЗК статис­тично значущих відмінностей віднос­них показників CD⁸⁺ не було виявлено (р > 0,05). Показники регуляторних Тх (CD⁴⁺-лімфоцитів) в обстежуваних пацієнтів були такими: абсолютні значення були більші за контрольні у всіх групах НЗЗК, але статистично значуще збільшення порівняно з контрольною групою спостерігалось при НВК і ННК. При НВК рівень CD⁴⁺ був 0,78 ± 0,12 (р < 0,001), при ХК — 0,79 ± 0,45 (р > 0,05), при ННК — 0,85 ± 0,44 (р < 0,05). Значущих відмінностей абсолютної кількості CD⁴⁺ між групами НВК, ХК, ННК не виявлено (р > 0,05). Відсоткове відношення рівня CD⁴⁺ було нижчим від показника в групі контролю в пацієнтів із ННК — 29,10 ± 9,80 (р < 0,01). При НВК і ХК значення CD⁴⁺ були в нормі і становили 38,70 ± 1,86 і 39,90 ± 9,80 відповідно, що істотно не відрізнялось від конт­ролю (р > 0,05). Зниження рівня CD⁴⁺ при ННК було статистично значущим щодо групи НВК (р < 0,001) і ХК (р < 0,01). На практиці для діа­гностики застосовують співвідношення показ­ни­ків Тх (CD⁴⁺-лімфоцитів) і Тц (CD⁸⁺-лімфоцитів). Середнє значення Тх/Тцпри НВК становило 4,92 ± 1,11, (р < 0,001), при ННК — 5,62 ±  5,38, (р < 0,05), при ХК — 3,56 ± 3,86, (р > 0,05). Між досліджуваними групами показники цього співвідношення статистично не відрізнялись (р > 0,05).

Додатково в обстежуваних пацієнтів визначався підвищений вміст у крові натуральних кілерів (CD¹⁶⁺), основною функцією яких є цитотоксичний вплив на чужі клітини. Середній рівень CD¹⁶⁺ становив при НВК 28,70 ± 2,47, при ХК — 30,60 ±  7,20, при ННК — 29,60 ± 8,21. При цьому він істотно відрізнявся від контрольних даних при НВК і ННК (р < 0,001), при ХК істотного збільшення не виявлено (р > 0,05). Статистичних відмінностей рівня CD¹⁶⁺ між досліджуваними нозологічними формами також не було виявлено (р > 0,05). Оцінка кількості В-лімфоцитів здійснювалась на основі виявлення на поверхні лімфоцитів антигена CD²²⁺. Середні значення абсолютних показників CD²²⁺ перевищували контрольні дані в групі НВК (0,52 ± 0,11, р < 0,001) і ННК (0,55 ± 0,35, р < 0,05). У групі ХК цей показник становив 0,49 ± 0,28, він статистично не відрізнявся від контрольної групи (р > 0,05). Відсотковий вміст CD²²⁺ був значно більшим порівняно з контрольним при НВК (25,60 ± 2,06, р < 0,01) і ННК (29,10 ± 9,80, р < 0,05). У групі хворих із ХК цей показник був 26,10 ± 8,91 і статистично не відрізнявся від контрольної групи (р > 0,05). Статистичних відмінностей середніх абсолютних і відносних значень CD²²⁺ при досліджуваних нозологіях не було виявлено (р > 0,05).

Отже, як свідчать отримані дані, в обстежуваних пацієнтів спостерігається тенденція до збільшення абсолютного рівня В-клітин, що може відмічатися при будь-якому запальному процесі в організмі.

Середній рівень ЦІК у різних групах НЗЗК був істотно вищим, ніж у контрольній групі, при всіх досліджуваних патологіях. При НВК він становив 29,70 ± 4,02 (р < 0,05), при ХК — 45,40 ± 23,40, (р < 0,05) і при ННК — 50,00 ± 21,92 (р < 0,01). Статистично значущим було збільшення рівня ЦІК у хворих при ХК і ННК порівняно з пацієнтами з НВК (р < 0,001). Отже, порівняно з конт­рольною групою в обстежуваних пацієнтів наявне істотне збільшення в крові ЦІК, які можуть певним чином впливати на патогенез НЗЗК.

Рівень ФНП-a перевищував нормальні значення в пацієнтів усіх нозологічних груп. У групі хворих на НВК він становив 103,40 ± 117,30, на ХК — 130,00 ± 103,60, на ННК — 110,00 ± ± 123,40. Істотне збільшення показника ФНП-a порівняно з контрольною групою спостерігалось при НВК і ННК (р < 0,01), при ХК статистичних відмінностей не виявилось (р > 0,05). Істотної різниці ступеня збільшення рівня ФНП-a в досліджуваних групах НЗЗК не виявилось (р > 0,05).

Отже, в обстежуваних хворих на НЗЗК було виявлено гіперпродукцію одного з протизапальних цитокінів — ФНП-a, що на сьогодні розглядається як один із основних факторів патогенезу НЗЗК.

Як показав проведений аналіз, в обстежуваних пацієнтів присутні ознаки порушень імунної системи, які, однак, не є специфічними для певної нозологічної форми НЗЗК. При аналізі відмінностей показників імунологічних змін за одновибірковим критерієм рангових знаків Уїлкоксона для парних спостережень не виявлено істотних відмінностей між досліджуваними групами НЗЗК.

Незважаючи на наявність статис­тично значущих відмінностей в окре­мих показниках імунограми, іму­но­ло­гічний метод не є достатньо ефек­тивним методом диференціальної діа­гностики НВК, ХК, ННК.

При аналізі отриманих даних у пацієнтів обстежуваних груп НЗЗК на стадії загострення виявляються різноманітні відхилення клініко-лабораторних показників від контрольних величин. Одним із найважливіших для діагностики загострення НЗЗК є збільшення рівня гострофазових білків у сироватці крові, зокрема СРБ, середній рівень якого був підвищеним практично в усіх обстежуваних пацієнтів. Показник СРБ є неспецифічним маркером запальної реакції, і його виявлення дає можливість найкраще оцінити активність перебігу захворювання. В обстежених хворих із НЗЗК було також виявлено гіперпродукування одного з прозапальних цитокінів — ФНП-a, що сьо­годні розглядається як один з основних факторів у патогенезі НЗЗК. У нашому дослідженні був проведений порівняльний кореляційний аналіз взаємозв’язку цих показників.

До лікування в групі НВК (30 осіб) середнє значення СРБ становило 15,79 ± 10,94, а ФНП-a — 103,49 ± ± 117,31. При аналізі взаємозв’язку СРБ и ФНП-a в цій групі не виявлено значущої кореляції між цими показниками: r = –0,399, р > 0,05, де r — коефіцієнт кореляції, визначений за критерієм Пірсона. Для пацієнтів із ХК (20 осіб) середні показники СРБ і ФНП-a були 9,72 ± ± 9,73 і 135,78 ± 103,62 відповідно. При аналізі взаємозв’язку цих даних не виявлено значущої кореляції між цими величинами: r = 0,360, р > 0,05. Для групи хворих на ННК (10 осіб) середній рівень СРБ становив 10,31 ± ± 6,70, ФНП-a — 110,08 ± 124,96, і при аналізі взаємозв’язку даних показників також не виявлено значущої кореляції між ними: r = –0,565, р > 0,05. При аналізі взаємозв’язку СРБ і ФНП-a для сукупної вибірки (всі 60 пацієнтів) значущої кореляції між названими величинами не виявлено: r = –0,513, р > 0,05.

Отже, не встановлено статистично значущого взаємозв’язку між змінами показників СРБ і ФНП-a при НВК, ХК і ННК, а також для сукупної вибірки, яка об’єднує названі групи. Тому для діагностики загострення НЗЗК необхідне додаткове дослідження рівня цитокінів, зокрема ФНП-a.

Таким чином, аналізуючи вищенаведені дані, можна стверджувати, що диференціальна діагностика окремих нозологічних форм НЗЗК залишається складним завданням для клініциста.

Припущення про виникнення НЗЗК переважно в чоловіків або в жінок у загальній групі і в різних нозологічних групах НЗЗК у обстежуваних пацієнтів статистично не підтвердилось. НЗЗК можуть зустрічатися у будь-якому віці, але, як правило, хворі — це працездатні люди віком від 20 до 59 років (88,3 %). Однак не доведено можливий зв’язок початку захворювання в загальній групі пацієнтів із НЗЗК з якимсь певним віком.

Серед міських жителів порівняно з сільськими кількість хворих статистично більша. Наявність значної кількості пацієнтів, які не палять, у всіх нозологічних формах НЗЗК не дозволяє говорити про негативний вплив паління на виникнення і розвиток НЗЗК.

Пацієнти з НЗЗК часто долають довгий шлях до встановлення правильного діагнозу. З моменту перших ознак клінічних симптомів до встановлення правильного діагнозу в більшості випадків минає достатньо великий проміжок часу, що пов’язане з різноманітністю клінічної картини, можливою перевагою на певних етапах захворювання позакишкових проявів та захворювань, які можуть супроводжувати НЗЗК. Усе це призводить до несвоєчасного медикаментозного лікування, знижує його економічність і ефективність, збільшує ризик ускладнень і показань до хірургічного лікування, що часто спричиняє інвалідизацію хворих та їх соціальну дезадаптацію.

Клінічні ознаки різних нозологічних форм НЗЗК дуже подібні, немає чітких клінічних критеріїв, жодної вірогідної ознаки, яка зустрічалася б при одному захворюванні і була б відсутньою при іншому. Тому на основі клінічних ознак неможливо здійснити чітку диференціальну діагностику досліджуваних нозологічних форм.

Зміни клініко-лабораторних показників крові виявились однотипними для всіх нозологічних форм НЗЗК. Незважаючи на наявність статистично значущих відмінностей у частоті виявлення різних клініко-лабораторних показників крові, в обстежуваних пацієнтів не вдалось виявити характерних для певної нозологічної форми симптомів чи їх сукупності, які допомогли б із диференціальною діагностикою цих захворювань. Ендоскопічні й гістологічні зміни при різних нозологічних формах не є специфічними. Незважаючи на статистично підтверджену різну частоту виявлення окремих ендоскопічних та гістологічних симптомів, вони не є досить чіткими для диференціальної діагностики між досліджуваними групами НЗЗК.

У пацієнтів із НЗЗК розвивається дисбактеріоз, який супроводжується зниженням кількості облігатної флори і збільшенням показників факультативних бактерій, що може викликати стійке хронічне запалення у кишечнику. Однак ці мікробіологічні зміни не містять достатньо інформації для диференціальної діагностики.

В обстежуваних пацієнтів були присутні ознаки порушень імунної системи, які, однак, не є специфічними для певної нозологічної форми НЗЗК. Незважаючи на наявність статистично значущих відмінностей в окремих показниках імунограми, імунологічний метод не є достатньо переконливим методом диференціальної діагностики НВК, ХК, ННК. Одночасно з вищеназваними клініко-біохімічними показниками для оцінки активності захворювання необхідно визначити рівень цитокінів, зокрема ФНП-a.

Тому, враховуючи вищекладене, важливо встановити на початковому етапі факт наявності у пацієнта загального діагнозу НЗЗК на основі сукупності відносних діагностичних критеріїв і починати терапевтичні заходи без уточнення його нозологічної форми з урахуванням ступеня активності патологічного процесу. Перспективними подальшими науковими дослідженнями цього напрямку є пошук нових, більш чітких критеріїв ранньої діагностики НЗЗК, що забез­печить вчасне медикаментозне лікування і зменшить ризик ускладнень. Розробка цих методів кардинально змінить якість, ефективність і економічність лікування пацієнтів і поліпшить прогноз незалежно від стадії розвитку процесу.