Журнал «Вестник Ассоциации психиатров Украины» (01) 2012

Сексопатологія — галузь медицини, що вивчає сексуальні розлади та розробляє методи їх діагностики, лікування та профілактики. Проблеми, що пов’язані з сексуальною сферою, можуть бути в кожної людини протягом усього її життя. Дуже часто особливості виховання неправильно формують ставлення до нормального статевого життя та, більше того, викликають різні сексуальні порушення. Сексопатологія є міждисциплінарною наукою, що об’єднує декілька галузей знань за основною ознакою — вивчення сексуальності у всіх її аспектах: біологічному, соціальному, психологічному, морально-етичному, правовому, педагогічному, етнографічному, антропологічному, релігійному, гігієнічному, медичному. Тому медична сексологія (сексопатологія) — складова частина сексології як науки та одночасно клінічна дисципліна, що вивчає причини порушень сексуального здоров’я, методи профілактики, діа­гностики і лікування сексуальних розладів. Базується на міждисциплінарному (системному) підході й у виявленні закономірностей розвитку сексуальної патології, її діагностиці та лікуванні спирається на психіатрію, медичну психологію, урологію, андрологію, ендокринологію, невропатологію, гінекологію, ангіологію, психотерапію.

Сексологія відокремилась з ряду інших наук та стала самостійною лише у ХХ сторіччі, коли збільшилась потреба у систематизованих знаннях про сексуальну поведінку людини. Однак інтерес до проблем статі існував завжди. Достатньо звернутись до стародавніх трактатів із сексуальних практик, що дій­шли до наших днів з глибини віків: «Камасутра» і «Анангаранга» (Індія), «Мистецтво кохання» (Древня Греція) та інші. У стародавніх міфологічних, а пізніше й у філософських вченнях містилась інформація про природу статевої різниці, анатомію та фізіологію статевих органів, еротичні пестощі та позиції при статевому акті, запліднення, вагітність та пологи. Однак еротологія, тобто теорія і практика любові, не мала на меті глибоко досліджувати сексуальність. І тільки з розвитком цілого комплексу медичних, біологічних і соціально-психологічних наук, після подолання супротиву церкви та упередженого ставлення до сексуальності серед більшої частини населення виникли передумови для об’єктивної та всебічної оцінки феномену сексуальності. Систематичне вивчення сексуальності першими розпочали лікарі, причому довгий час їх дослідження обмежувались лише патологічними формами сексуальної поведінки, а нормальні прояви сексуальності залишались поза увагою дослідників. Німецький дерматовенеролог Іван Блох (1872–1922), який вивчав історію проституції та «незвичайну» сексуальну поведінку, у своїй книзі «Сексуальная жизнь нашего времени и ее связь с современной культурой», що була видана у 1909 році, уперше в систематизованому вигляді подав увесь комплекс існую­чих на той час сексологічних знань і дав назву науці, що займається ви­вченням взаємовідносин статі. У 1918 році в Берліні Хіршвельд заснував та очолив перший у світі сексологічний інститут. У колишньому СРСР, а відтепер в Україні перша кафедра сексопатології, а потім кафедра сексології і медичної психології була заснована у 1987 році у Харкові В.В. Кришталем. Тоді ж було введено до переліку лікарських спеціальностей спеціальність «сексопатологія» та затверджено нову однойменну клінічну дисципліну.

У січні цього року кафедра сексології і медичної психології відзначила 25-річний ювілей від дня заснування. Наукові розробки кафедри базуються на міждисциплінарному системному підході до визначення причин та механізмів розладів сексуального здоров’я. Пріоритетним напрямком наукових досліджень є здоров’я сім’ї та визначення чинників його порушень у кризових станах. За роки існування кафедри підготовлено для закладів охорони здоров’я багато фахівців із сексопатології, медичної психології, сімейних лікарів. Отримати спеціальність сексопатолога, медичного психолога за наказом МОЗ України можливо на циклах спеціалізації вище визначених спеціальностей, а підвищити свою кваліфікацію — на циклах тематичного удосконалення.