Газета «Новости медицины и фармации» 13-14 (423-424) 2012

Дуже важливо виділити проблему, яка б викликала таку зацікавленість, у тому числі не тільки медичних працівників, але й пересічного громадянина, як якість життя.

Якість — філософське поняття, що виражає суттєву визначеність об’єкта, завдяки якій він є власне цим, а не іншим. Отже, якість життя людини — це сукупність параметрів, що віддзеркалюють вимірювання його перебігу.

У житті людини визначають такі перехідні періоди, користуючись якими можна більш вірогідно зрозуміти й охарактеризувати рівень його якості:

1. Народження.
2. Перехід із початкової школи у середню.
3. Закінчення середньої школи.
4. Залишення батьківського дому.
5. Початок трудового життя.
6. Створення власної сім’ї.
7. Народження першої дитини.
8. Нестабільність працевлаштування, зміна місця або втрата роботи.
9. Розвиток хронічного захворювання.
10. Залишення ринку праці.
11. Втрата дружини (чоловіка, близьких родичів, друзів).

Рівень життя — це економічна категорія і соціальний стандарт, які характеризують ступінь задоволення фізіологічних і соціальних потреб людей. Існує багато визначень якості життя, основними компонентами яких є стан здоров’я, харчування, доходи населення або особи, житлові умови, домашнє майно, платні послуги, культурний рівень громадян, можливість отримання освіти, умови праці та відпочинку, соціальні гарантії, захист найбільш уразливих верств населення та інші.

Соціальні гарантії — це система забезпечення державою своїх громадян щодо задоволення їхніх найважливіших потреб, у тому числі забезпечення необхідними нормами споживання продуктів, які повинні відповідати фізіологічним нормам і категоріям та дотриманню традиційних основних навичок організації харчування та іншим потребам.

Вартість мінімального споживчого кошика являє собою мінімальний споживчий бюджет (прожитковий мінімум), що розраховується на душу населення. Це показник споживання найважливіших матеріальних благ і послуг, розрахований із мінімальних норм споживання найважливіших продуктів харчування, товарів і послуг. Він має становити: харчування — 41,1 %; непродовольчі товари — 39 %; послуги — 13,2 %; податки і збори — 2,7 %. До послуг належить і забезпечення медичною допомогою, можливість вести здоровий спосіб життя протягом усіх періодів життєвого циклу.

Згідно з даними ООН, здоров’я тісно пов’язане зі способом життя, соціальними й екологічними факторами, а від медицини здоров’я залежить усього на 20 %.

Розглянемо деякі основні медичні показники, що характеризують якість життя.

Якщо кількість населення Землі збільшується, то в Україні воно, на жаль, зменшується. У даний момент загальний коефіцієнт народжуваності у нашій країні найнижчий в Європі і становить усього 9 %, або на кожну тисячу людей відтворюється лише 9 малят. Через це, як заявила заступник директора Департаменту охорони материнства, дитинства і санаторного забезпечення Міністерства охорони здоров’я України В. Коломийчук, в Україні зберігається негативний приріст населення. Критичність цієї ситуації, як зауважила вона, пов’язана з погіршенням здоров’я населення. За останні 5 років у нашій країні захворюваність чоловічого населення збільшилась на 4 %, жіночого — на 15 %. Щоб зберегти чисельність населення країни хоча б на рівні 45,5 мільйона, кожна українка повинна народити 3–4 дитини. А в Україні показник небажаної вагітності вищий, ніж у країнах ЄС, хоча позитивна тенденція все ще є. Так, якщо у 2010 році роділлі відмовились більше ніж від 700 дітей, то вже у 2011 році кинутих дітей стало менше — 599.

Під час глобальних досліджень у 2002 році було виявлено 10 головних убивць людства. Як доповів очільник комісії Всесвітньої організації охорони здоров’я Кріс Мюррей, до них можна зарахувати: недоїдання, незахищений секс, підвищений кров’яний тиск, паління тютюну і надмірне вживання алкоголю, погану питну воду, антисанітарію, нестачу в організмі заліза, отруєння чадним газом унаслідок пожежі у закритих приміщеннях, підвищення концентрації холестерину, ожиріння.

Було підраховано, що у світі щорічно помирає близько 56 мільйонів людей. На частку вищенаведених причин припадає близько третини цих смертей. Із них на частку дітей, які недоїдають, припадає 3 мільйони смертей. У світі близько 1 мільйона людей страждають від ожиріння, і щорічно приблизно 500 тисяч із них залишають цей світ.

Близько 3 мільйонів жителів планети помирають унаслідок незахищеного сексу (заражуються СНІДом і венеричними хворобами).

Тютюнові вироби вбивають 5 мільйонів людей щорічно, і стільки ж щорічно помирає від отруєнь алкоголем. Підраховано, що в Україні близько 45 % юнаків і 35 % дівчат, які палять, 68 % хлопців і 64 % дівчат вживають алкоголь, а 13 % молоді вживає легкі наркотики.

Погана питна вода та антисанітарія несуть відповідальність за смерть 1,7 мільйона населення планети щорічно, більшість із них — діти.

Від нестачі заліза в організмі страждають 2 мільйони людей. Це в основному вагітні жінки і малі діти, половина з них помирає. До цих смертей можна додати і тих, кому не вистачає вітаміну А, цинку і йоду.

Якоюсь мірою це стосується і нашої країни.

Слід відзначити, що стан здоров’я українців за останні роки значно погіршився. Про це свідчать реальні показники тривалості життя. Так, для порівняння, в Україні цей показник становить 67 років, а в Ісландії, Швеції, Швейцарії, Японії — понад 80 років. Прогнозована тривалість здорового життя у нашій країні — 55 років, а у вищенаведених країнах — 70 років. Про катастрофічність здоров’я наших громадян свідчить також індекс DALY, що характеризує загублені роки здорового життя.

Згідно з висновками міжнародних організацій, при такому стані політики нашої держави у 2025 році населення України скоротиться до 37 мільйонів (дані Всесвітнього банку), а згідно з даними ООН, до 2050 року у нашій країні, якщо не будуть зроблені відповідні висновки, залишиться близько 26 мільйонів жителів.

Захворюваність дітей шкільного віку, згідно з інформацією Національної академії медичних наук України, за останні 10 років зросла майже на 27 %. Так, якщо 30 % дітей мають хронічні захворювання у першому класі, то вже у п’ятому класі таких школярів близько 50 %, а у дев’ятому — 64 %. У першому класі відхилення у роботі опорно-рухового апарату мають 11 % дітей, носоглотки — 25 %, нервової системи — 30 %, органів травлення — 30 %, алергічні захворювання діагностується у 25 % учнів. У школярів із першого по десятий клас зір знижується в 1,5 раза (так звана хвороба відмінника), приблизно такою ж мірою погіршуються стан органів травлення і постава дитини, а захворювання ендокринної системи збільшуються майже в 2 рази. Лише у 7 % українських школярів знаходять задовільний функціональний стан організму.

Такими ж сумними виявились дані Інституту педіатрії, акушерства і гінекології Академії медичних наук України, згідно з якими тільки 6–10 % підлітків віком 12–18 років здорові, а у половини юнаків і 65 % дівчат резерви адаптаційних можливостей низькі або нижчі за середні.

На жаль, майже всі порівняння здоров’я українських громадян зі здоров’ям громадян інших країн Європи, м’яко кажучи, не на нашу користь. Для прикладу, показник смертності від серцево-судинних захворювань найнижчий серед країн Європи у Франції, а в Україні він знаходиться на перших позиціях. У Франції від захворювань серця помирає 330 чоловік із 100 тисяч хворих, а у нашій країні — 1490 (у 4,5 раза більше).

Для профілактики серцево-судинних захворювань особливу увагу слід приділяти тим, у кого починає підвищуватися тиск у 45–54 роки. Невблаганна статистика свідчить, що 30 % померлих від серцево-судинних захворювань були молодші за 54 роки, до лікарів вони звертались із запізненням, не в усіх із них було достатньо грошей для лікування, і вони його проводили у недостатньому обсязі (на 22-му конгресі Європейського товариства кардіологів в Амстердамі наводились цифри, що адекватне лікування одного хворого гіпертонічною хворобою обходиться у середньому в 10 разів дорожче, ніж операція аорто-коронарного шунтування). На сьогодні в Україні, як заявила голова парламентського комітету Т. Бахтєєва, у зв’язку із захворюваннями серцево-судинної системи під наглядом перебуває 12 мільйонів громадян.

Під час роботи круглого столу «Секс і здоров’я української нації» президент Українського медичного клубу І. Сорока відзначив, що за поширенням інфекції, яка передається статевим шляхом, наша країна посідає одне з перших місць у Європі. Не секрет також, що Україна стоїть на другому місці у світі з темпів поширення ВІЛ/СНІДу і щорічно 87 людей інфікуються і понад 50 чоловік помирає від хвороб, викликаних ВІЛ. На цей час у нашій країні зареєстровано понад 400 000 таких хворих. І якщо раніше у зоні ризику були ін’єкційні наркомани, то тепер основним шляхом передачі ВІЛ став секс.

Для своєчасного виявлення хворих у ранній стадії захворювання лікарі повинні ретельно обстежувати кожного пацієнта. Для спонукання населення до здорового способу життя необхідно прийняти ряд законодавчих актів, які б, з одного боку, стимулювали громадян до проходження диспансеризації і дотримання здорового способу життя, а з іншого — встановлювали більш жорсткі умови для громадян, які не турбуються про стан свого здоров’я. Наприклад, необхідно на законодавчому рівні обмежити можливість таких осіб у страхуванні, кредитуванні, прийомі на роботу, навчанні тощо. На кожну особу, яка перебуває на диспансерному обліку, повинна бути старанно заповнена амбулаторна карта, надані рекомендації із зазначенням чергового прибуття на огляд.

Диспансеризація повинна передбачати щорічне підвищення рівня якості медичних оглядів населення, рівня проведення необхідного об’єму обстежень, а також розширення участі різних спеціалістів при провідній ролі сімейного лікаря чи дільничного терапевта. Необхідно постійно удосконалювати проведення диспансеризації з використанням сучасних технологій.

До якісних недоліків організаційного характеру слід віднести і далеку відстань у сільській місцевості до медичних закладів, поганий стан доріг до них, відсутність або нерегулярну роботу пасажирського автотранспорту, не завжди хороший санітарно-технічний стан медичних закладів і прилеглої території.

Повноцінне лікування деяких захворювань через його вартість для багатьох громадян країни майже недоступне. Так, за даними парламентських слухань «Молодь за здоровий спосіб життя», у 25 % українського населення не вистачає грошей на повноцінне лікування і харчування.

У країні поряд із досягнутими позитивними результатами (вони на екранах телевізорів, по радіо, у пресі часто по декілька разів дублюються) слід відзначити і негативні тенденції, такі як незадовільна якість медичних послуг, що надаються населенню на безкоштовній основі, неконтрольоване заміщення безкоштовних послуг платними, зростання соціальної нерівності у забезпеченні населення послугами охорони здоров’я (спеціальна лікарня для вибраного кола багатих людей із безкоштовним якісним лікуванням і харчуванням, пільгове санаторно-курортне обслуговування їх та їх сімей) та ін., майже у занепаді спортивно-виховна робота, робота творчих гуртків…

Не відіграють своєї ролі і санітарно-просвітні органи. Якщо вони щось і пишуть чи висвітлюють, то більше для своїх архівів.

Не стимулює медичних працівників майже злиденна заробітна плата, особливо якщо у сім’ї декілька дітей, немає житла і працює тільки одна особа.

Показники, що використовуються для визначення якості життя, можна з певною умовністю поділити на 3 види:

1. Вартісні показники (фонд споживання, сукупні доходи населення та ін.).

2. Натуральні показники, що вимірюють обсяг споживання конкретних матеріальних благ (забезпеченість особистим майном, споживання продуктів харчування тощо).

3. Показники, що демонструють пропорції і структуру розподілу добробуту (розподіл населення за доходними групами, показники концентрації і диференціації доходів споживання та ін.).

R. Likert вважає, що показники повинні відігравати таку роль:

1. Завдяки їм можна буде порівнювати роботу різних органів і служб без потреби докладного ознайомлення з нею.

2. Полегшувати обмін інформацією, створювати загальне розуміння між громадянами і адміністрацією.

3. Створювати стимул для кращого виконання завдань.

4. Надавати об’єктивні дані для оцінки людей і служб.

5. Створювати умови для своєчасного реагування, коли є ще можливість внести зміни у певний виробничий процес.

До основних показників якості життя слід також віднести показники розвитку охорони здоров’я, соціально-побутові показники (середня забезпеченість житлом у розрахунку на одного мешканця; ступінь забезпеченості житлового фонду сучасними зручностями; структура житлового фонду за формами власності; доставка води у квартири комунальним водогоном та ін.). До цього слід віднести і розвиток освіти, культури.

Основною метою державної політики в галузі охорони здоров’я повинна бути доступність медичної допомоги (її види, якість обслуговування), яка б відповідала рівню захворюваності, потребам населення на сучасному розвитку медичної науки.

Необхідно розширити мережу денних стаціонарів, що дозволить у деяких випадках скоротити кількість ліжок у цілодобових стаціонарах, а вивільнені гроші направити на лікування дітей.

Статистична оцінка рівня життя передбачає використання системи показників, здатних вимірювати рівень і ступінь задоволення потреб людей у матеріальних благах (продукти харчування, одяг, взуття, житло, предмети побуту, культури), побутових послуг у широкому розумінні (у тому числі послуги транспорту, зв’язку, служб побуту, медичні послуги).

У системі макропараметрів «доходи населення» є одним із найбільш узагальнених показників зростання добробуту людей та економічного розвитку країни. Доходи населення — це основа підвищення життєвого рівня країни, вдосконалення і розвитку виробництва. Таким чином, поліпшення життя є нагальною необхідністю держави.

На Всеросійській конференції «Пацієнти та лікарі за якість медичної допомоги» (Санкт-Петербург, 1994) вказувалось, що оптимальна методика якості повинна відповідати таким вимогам:

1. Бути придатною для використання на будь-яких етапах медичної допомоги.
2. Зводити до мінімуму суб’єктивні оцінки.
3. Відображати суть лікарської діяльності та визначати типові помилки лікарів.
4. Надавати кількісні оцінки якості.
5. Визначати раціональність використання медичним закладом або лікарем існуючих ресурсів.

Фахівцями Європейського регіонального бюро ВООЗ прий-няті такі складові якості медичної допомоги:

1. Ефективність (співвідношення між фактичною та максимальною дією, яка можлива в ідеальних умовах).
2. Економічність (співвідношення між фактичною дією та її вартістю).
3. Адекватність (задоволення потреб населення).
4. Науково-технічний рівень (ступінь застосування відповідних знань і техніки під час надання медичної допомоги).

І насамкінець, необхідно відзначити, що якість життя є пріоритетною соціально-економічною проблемою, яка є похідною економічних, соціальних, медичних та інших факторів, що визначають становище людини у суспільстві. Якість життя — це індикатор забезпечення соціальних і фізіологічних потреб громадян держави, а також задоволення їх духовних, інтелектуальних та естетичних цінностей.

На якість життя суттєво впливає державна політика та державне регулювання економіки, основна вимога до яких — високий професіоналізм.