Газета «Новости медицины и фармации» 17 (430) 2012
Вернуться к номеру
Зміни до деяких законодавчих актів України щодо обмежень у використанні допоміжних репродуктивних технологій
Авторы: Олена Беденко-Зваридчук, директор юридичної компанії «МедАдвокат», керівник проекту «Медико-правовий портал 103-law.org.ua», голова Комітету з медичного права АПУ
Рубрики: Акушерство и гинекология
Разделы: Юридические консультации
Версия для печати
Найближчим часом можуть набрати чинності обмеження щодо застосування деяких допоміжних репродуктивних технологій, а саме застосування сурогатного материнства, що певною мірою позначиться на роботі профільних медичних закладів.
16 жовтня 2012 р. парламентарі проголосували за прийняття проекту закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обмежень у використанні допоміжних репродуктивних технологій». Нині документ перебуває на підписі у Президента України. У разі підписання його положення наберуть чинності з дня, наступного за офіційним опублікуванням.
Зокрема, проект закону передбачає внесення змін до окремих статей Сімейного кодексу України та Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров’я».
Так, зміни до Сімейного кодексу України містять чіткі положення щодо визначення походження дитини у разі застосування допоміжних репродуктивних технологій — сурогатного материнства громадянами України або іноземцями.
Наразі частина друга статті 123 Сімейного кодексу України матиме такий вигляд:
«У разі перенесення в організм іншої жінки ембріона людини, зачатого подружжям (чоловіком та жінкою) або одним із них за письмовою згодою другого з подружжя в результаті застосування допоміжних репродуктивних технологій, батьками дитини є подружжя».
Інша зміна до статті 123 — доповнення частиною четвертою:
«4. Положення частини другої цієї статті поширюється на подружжя, принаймні один з якого є громадянином України або іноземцем — громадянином держави, з якою Україна уклала двосторонню угоду про визначення походження дитини, зачатої в результаті застосування допоміжних репродуктивних технологій».
Значних змін зазнає стаття 48 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров’я» (далі — Основи).
Нині стаття 48 Основ включає такі положення:
«Стаття 48. Штучне запліднення та імплантація ембріона
Застосування штучного запліднення та імплантації ембріона здійснюється згідно з умовами та порядком, встановленими центральним органом виконавчої влади у сфері охорони здоров’я, за медичними показаннями повнолітньої жінки, з якою проводиться така дія, за умови наявності письмової згоди подружжя, забезпечення анонімності донора та збереження лікарської таємниці.
Розкриття анонімності донора може бути здійснено в порядку, передбаченому законодавством».
Проектом закону передбачено зміну назви статті 48 — «Стаття 48. Застосування допоміжних репродуктивних технологій» — та доповнення її змістовними положеннями, що регулюватимуть вік жінки, щодо якої застосовуються допоміжні репродуктивні технології (доповнення частиною три):
«Вік повнолітньої жінки, щодо якої застосовуються допоміжні репродуктивні технології, не повинен перевищувати репродуктивного віку жінки на день штучного запліднення або імплантації ембріона. Питання застосування допоміжних репродуктивних технологій щодо жінки, вік якої перевищує репродуктивний вік жінки, вирішується в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України».
Також статтею 48 Основ передбачені обмеження застосування програм сурогатного материнства щодо іноземних громадян (доповнення частиною чотири):
«Застосування допоміжних репродуктивних технологій методом замінного (сурогатного) материнства може здійснюватися лише щодо громадян України та іноземців — громадян країн, у яких такий метод допоміжних репродуктивних технологій не заборонений законом, а у випадках, коли іноземці проживають не в країні громадянської належності, — і законом країни проживання».
Найвірогідніше, внесення подібної зміни зумовлене негативним іміджем України серед країн світу, що вважають Україну фабрикою з народження дітей для іноземців, а також рядом інцидентів при вивезенні генетичними батьками дитини — іноземцями у країну проживання. Також Україна має практику відмови впуску дитини, що народжена за програмою сурогатного материнства в Україні, в країни постійного проживання батьків, в яких застосування програм сурогатного материнства заборонене законом країни.
Необхідно також зазначити, що доповнення статті 48 частинами п’ять та шість обмежуватимуть можливість народження дитини за програмою сурогатного материнства для пар, у яких обоє з подружжя не є фертильними. Крім того, положенням запропонованої частини шість чітко окреслюється заборона жінці — сурогатній матері виступати донором яйцеклітин:
«Умовами застосування замінного (сурогатного) материнства є генетичний зв’язок дитини принаймні з одним із майбутніх батьків та відсутність безпосереднього генетичного зв’язку дитини із замінною (сурогатною) матір’ю, крім випадків, коли замінною (сурогатною) матір’ю є родич майбутніх батьків.
Порядок застосування допоміжних репродуктивних технологій та перелік документів, що подаються особами для їх застосування, встановлюються Кабінетом Міністрів України».
Ознайомитися з текстом закону можна нижче.
ЗАКОН УКРАЇНИ
Про внесення змін до деяких законодавчих актів України
щодо обмежень у використанні допоміжних репродуктивних технологій
Верховна Рада України постановляє:
I. Внести зміни до таких законодавчих актів України:
1. У статті 123 Сімейного кодексу України (Відомості Верховної Ради України, 2002 р., № 21–22, с. 135):
частину другу викласти в такій редакції:
«У разі перенесення в організм іншої жінки ембріона людини, зачатого подружжям (чоловіком та жінкою) або одним із них за письмовою згодою другого з подружжя в результаті застосування допоміжних репродуктивних технологій, батьками дитини є подружжя».
доповнити частиною четвертою такого змісту:
«4. Положення частини другої цієї статті поширюється на подружжя, принаймні один з якого є громадянином України або іноземцем — громадянином держави, з якою Україна уклала двосторонню угоду про визначення походження дитини, зачатої в результаті застосування допоміжних репродуктивних технологій».
2. У статті 48 Основ законодавства України про охорону здоров’я (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 4, с. 19; 2007 р., № 33, с. 440):
назву викласти в такій редакції:
«Стаття 48. Застосування допоміжних репродуктивних технологій»;
доповнити частинами третьою — шостою такого змісту:
«Вік повнолітньої жінки, щодо якої застосовуються допоміжні репродуктивні технології, не повинен перевищувати репродуктивного віку жінки на день штучного запліднення або імплантації ембріона. Питання застосування допоміжних репродуктивних технологій щодо жінки, вік якої перевищує репродуктивний вік жінки, вирішується в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Застосування допоміжних репродуктивних технологій методом замінного (сурогатного) материнства може здійснюватися лише щодо громадян України та іноземців – громадян країн, у яких такий метод допоміжних репродуктивних технологій не заборонений законом, а у випадках, коли іноземці проживають не в країні громадянської належності, — і законом країни проживання.
Умовами застосування замінного (сурогатного) материнства є генетичний зв’язок дитини принаймні з одним із майбутніх батьків та відсутність безпосереднього генетичного зв’язку дитини із замінною (сурогатною) матір’ю, крім випадків, коли замінною (сурогатною) матір’ю є родич майбутніх батьків.
Порядок застосування допоміжних репродуктивних технологій та перелік документів, що подаються особами для їх застосування, встановлюються Кабінетом Міністрів України».
II. Прикінцеві положення
1. Цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування.
2. Дія цього Закону не поширюється на осіб, яким проведені відповідно штучне запліднення або імплантація ембріона до дня набрання чинності цим Законом.
3. Кабінету Міністрів України у двомісячний строк з дня набрання чинності цим Законом:
забезпечити прийняття нормативно-правових актів, необхідних для реалізації цього Закону;
привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом;
забезпечити прийняття центральними органами виконавчої влади нормативно-правових актів щодо забезпечення положень цього Закону, а також перегляд і скасування нормативно-правових актів, що суперечать цьому Закону.