Журнал «Вестник Ассоциации психиатров Украины» (02) 2012

«Транссексуалізм» — це медичний термін, що визначає стан невідповідності між біологічною та соціальною статтю, з одного боку, і психічною статтю або, інакше, гендерною ідентичністю — з другого.

Такий стан невідповідності викликає в індивіда тяжкий психічний дискомфорт, тобто гендерну дисфорію, що часто супроводжується депресією і може призвести до появи суїцидальних думок, тенденцій, а в подальшому — до самогубства. Підвищена кількість великих депресій та самогубств у транссексуалів, які не мали гормонального, хірургічного лікування, щодо таких, які таке лікування мали, і загальної популяції підтверджується багатьма дослідженнями. В останні десятиріччя існує все більше доказів того, що побудова деяких мозкових структур у транссексуалів відрізняється від побудови ділянок мозку у звичайних чоловіків та жінок і близька до побудови відповідних ділянок у людей протилежної анатомічної статі. Можливо, феномен транссексуалізму саме й обумовлюється цією обставиною. Існує думка, що транс­сексуалізм може бути пов’язаний не з суто біологічними, а з соціальними чинниками. З цієї точки зору трансcсексуальність є наслідком того, що суспільство досить жорстко пов’язує біологічну стать із соціальними гендерними ролями.

На думку деяких дослідників, транссексуалізм не пов’язаний з сексуальною орієнтацією: транссексуал може бути гетеросексуалом, гомосексуалом або бісексуалом (щодо психічної статі) також, як й інша людина. Життя транссексуалів з дитячого віку — це постійна боротьба за право досягнення гармонії між особистою статевою самосвідомістю та сприйняттям його оточуючими, за своє «я», за право змінити стать. Неможливість змінити життєву ситуацію та складність соціальної адаптації можуть призводити до формування суїцидальної поведінки.

Транссексуалізм є одним із видів психічних і поведінкових розладів особистості (код за МКХ­10 F64.0). Цей розлад може бути діагностовано, якщо ідентифікація особи з іншою статтю є стійкою (спостерігається упродовж двох років) і не є проявом психічного захворювання (наприклад, шизофренії) або гендерних аномалій.

З точки зору більшості західних фахівців, єдиним дійовим засобом лікування транссексуалізму, що має більш­менш задовільні результати, є хірургічне лікування та гормональна корекція статі відповідно до гендерної самоідентифікації, зміна документів (насамперед паспорту) та соціалізація у новій гендерній ролі. Кандидати на хірургічну зміну статі повинні проходити тестування для підтвердження відсутності протипоказань: ендогенного захворювання, гомосексуалізму, трансвестизму, алкоголізму, наркоманії, антисоціальної поведінки, тяжкого соматичного захворювання, середнього та тяжкого ступеня слабоумства, а також дітей та зареєстрованого шлюбу. Два останніх протипоказання пов’язані скоріше з юридичними проблемами, ніж медичними або соціальними. Крім того, в Україні небажання бути згодними з рекомендаціями лікаря та занадто молодий вік (до 25 років) також є протипоказанням до зміни статі. Деякі транссексуальні пацієнти після корекції статі зустрічаються з іще більшими проблемами, ніж до неї, окрім невизначеності їхнього статусу у суспільстві, для них, наприклад, значний негативний вплив має неможливість мати дітей.

Показання до зміни статі:

— Неможливість достатньої психосоціальної адаптації при збереженні вродженої статі.

— Висока суїцидальність.

— Відсутність ендогенного психічного захворювання.

— Відсутність гомосексуальності як провідного мотиву до зміни статі.

— Відсутність делінквентної поведінки.

— Формування протилежної статевої самосвідомості до 5–7 років.

— Закінчення статевого розвитку.

— Достатня соціальна зрілість.

Сексопатологія — галузь медицини, що вивчає сексуальні розлади та розробляє методи їхньої діагностики, лікування та профілактики. Проблеми, пов’язані з сексуальною сферою, можуть бути у кожної людини протягом усього її життя. Вельми часто особливості виховання неправильно формують відношення до нормального статевого життя та, більше того, викликають різні сексуальні порушення.