Газета «Новости медицины и фармации» Гастроэнтерология (429) 2012 (тематический номер)

В останні роки все більше уваги приділяють захворюванням печінки. І це невипадково. Питома вага хронічного гепатиту в 2011 р. в Україні в загальній структурі хронічних захворювань органів травлення становить 5 %, показник поширеності — 944 на 100 тис. дорослого населення; щодо цирозу печінки, цю патологію зареєстровано на рівні 143,1 на 100 тис. дорослого населення. Основний шлях прогресування всіх хронічних захворювань печінки — розвиток послідовних стадій фіброзу печінки з формуванням у кінці цирозу та раку печінки, що багато в чому визначає поганий життєвий прогноз та короткі строки виживання цієї категорії хворих. Серед факторів дифузних хронічних захворювань печінки вказують віруси гепатитів В, С, D, автоімунні та метаболічні порушення. Особливу групу становлять токсичні ураження печінки, пов’язані зазвичай із тривалим прийомом різноманітних ліків чи зловживанням алкоголем [3].

Висока чутливість печінки до хімічних сполук ви­значається декількома обставинами. По­перше, речовини, що проникають в організм через шлунково­кишковий тракт, передусім надходять саме в печінку, яка стоїть першою на шляху сполук, що потрапили у внутрішнє середовище організму. При цьому речовини можуть викликати порушення функцій клітин печінки аж до їх цитолізу шляхом прямого токсичного впливу. Це характерно, наприклад, при вживанні завеликих доз алкоголю.

По­друге, основою токсичного ушкодження печінки є «зрив» біотрансформаційних систем. Організм реагує на чужорідні хімічні сполуки (ксенобіотики) і за допомогою різних хімічних реакцій метаболізує (біотранс­формує) їх. Під біотрансформацією розуміють зміну фізико­хімічної структури речовин, що надійшли ззовні, під дією ферментів організму. Ці процеси відбуваються переважно в печінці, але можуть йти в кишечнику, легенях, м’язах тощо. Біологічним сенсом цього явища є перетворення хімічної речовини на зручну для виведення з організму форму і тим самим скорочення часу її впливу на організм. Основною спрямованістю біотрансформації є перетворення ліпофильних (і тому добре проникаючих через фосфоліпідні клітинні мембрани) речовин на водорозчинні полярні метаболіти. Іонізовані і високополярні молекули назад не реабсорбуються та виводяться з жовчю або сечею. Хоча метою біотрансформації є усунення біологічної активності (токсичності) вихідних речовин, у процесі метаболізму сполук можуть виникати високо реакційноздатні проміжні продукти з ініціацією вільнорадикальних процесів, що можуть ушкоджувати клітини печінки. Так, важливу роль у розвитку уражень клітин печінки й утво­ренні сполучної тканини відіграє продукт метаболізму етанолу — ацетальдегід [8].

За морфологічними ознаками ушкодження органа при цих патологіях виділяють такі стадії хвороби: гепатостеатоз, хронічний гепатит, фіброз та склероз, цироз печінки та печінкову недостатність. Перші два варіанти ураження печінки мають, як правило, оборотний перебіг у разі відповідно заміни лікарського препарату чи повної відмови від вживання алкоголю.

Останніми роками значення медикаментозних уражень печінки суттєво зросло, з цією проблемою стикаються лікарі всіх спеціальностей. Медикаментозні ураження печінки визначаються труднощами правильного і своєчасного розпізнавання цієї патології. Складність діагностики полягає в тому, що клініко­лабораторні прояви і гістологічні ознаки можуть симулювати інші захворювання печінки або накладатись на вже наявні вірусні й алкогольні ушкодження печінки. У той же час медикаментозні ушкодження печінки необхідно діа­гностувати якомога раніше, оскільки прийом лікарських препаратів, що триває, здатний у багато разів підсилити тяжкість стану пацієнта та суттєво вплинути на результат захворювання в цілому [1].

Фактори, що сприяють розвитку медикаментозного ураження печінки, залежать як від фармакологічних властивостей лікарського засобу, так і від індивідуальних особливостей організму пацієнта. За певних умов будь­який лікарський препарат може викликати ураження печінки. Відомо близько 1 тис. ліків із великим або незначним потенціалом гепатотоксичності. В етіологічному плані перше місце посідають протитуберкульозні та антибактеріальні засоби, потім нестероїдні протизапальні препарати, ліки, що регулюють функції нервової системи, гормональні, цитостатичні, гіпотензивні, антиаритмічні фармпрепарати тощо.

Основним напрямом у лікуванні хронічних дифузних захворювань печінки є використання лікарських засобів, що впливають на причину, яка викликала патологічний процес. Це має вагомий сенс: підходи до лікування та прогноз перебігу цих недуг значно відрізняються залежно від фактора. Визначення етіології хронічного гепатиту чи цирозу печінки дозволяє лікарю здійснити правильний вибір терапевтичної тактики. Проте при всьому різноманітті пускових факторів прогрес захворювань печінки обумовлений проявами запалення та фіброгенезу, що при хронізації гепатиту призводять до формування цирозу печінки та розвитку його ускладнень (портальна гіпертензія, печінкова недостатність, печінкова енцефалопатія тощо). Останні багато в чому визначають прогноз і короткі строки життя пацієнтів. У зв’язку з цим окрім етіотропного лікування доцільне використання засобів, що позитивно впливають на перебіг загальнопатологічних процесів.

Відома низка так званих гепатопротекторів, що за рахунок різних механізмів дії підвищують функціональну здатність клітин печінки до синтезу, дезінтоксикації і виведення біологічних продуктів, підтримують стійкість гепатоцитів до патогенних дій, тим самим сприяючи збереженню та відновленню структури та функції гепатобіліарної системи [10].

У зв’язку з цим нам хотілось би звернути увагу на можливості відновлення гепатоцитів на рівні ДНК при хронічному ураженні печінки токсичного характеру, зокрема медикаментозно­індукованому та алкогольному. Для цього фірмою JVI Innovation (Австрія) запропонований Гепазил™ Композитум. Ця дієтична добавка пропонується як інноваційна біогепаторегенеруюча сироватка для пиття.

Позитивний вплив на печінку відбувається головним чином за рахунок механізму дії білка 57 кДа (кiлодальтон). Цей білок, виділений із маточного молочка бджіл, є унікальним. Численні дослідження його властивостей показали, що білок 57 кДа стимулює синтез ДНК, проліферацію та регенерацію гепатоцитів, оптимізує їх синтетичну функцію, а також бере участь у регуляції апоптозу клітин печінки. Тому його часто називають фактором росту. Відомо, що цей білок має й гепатопротекторні властивості.

Механізм дії білка 57 кДа був розшифрований із застосуванням найсучасніших технологій. Встановлено, що вiн сприяє відновленню клітин печінки за рахунок активації внутрішньоклітинних сигнальних факторів, що стимулюють синтез ДНК гепатоцитів. Це відбувається через активацію Ras/мітоген­активованих білків кіназ та внутрішньоклітинних факторів сигнальної транс­дукції, що задіяні у стимуляції синтезу ДНК та діленні клітин (через рецептор фосфоліпази С/протеїнкінази С). Участь у цих механізмах беруть також інші внутрішньоклітинні трансдьюсери сигналу (фосфатидилінозитол­3­кіназа, р70­рибосомальна протеїнова S6 кіназа), що задіяні в індукції синтезу ДНК. Вплив білка 57 кДа через тирозин­кіназні рецептори на фактори росту гепатоцитів сприяє прискоренню процесів проліферації та регенерації гепатоцитів, забезпечує регуляцію апоптозу гепатоцитів. Поліпшення функціонального стану печінки призводить до зменшення клінічних симптомів гепатиту, рівнів АЛТ і АСТ, посилення її синтетичної функції, зокрема, збільшення продукції альбуміну.

Позитивний вплив у лікуванні захворювань печінки має також холін — вітаміноподібна речовина (вітамін В₄), що також входить до складу Гепазил™ Композитум. Холін є компонентом фосфоліпідів (наприклад, лецитину, сфінгомієліну). Він бере участь у синтезі амінокислоти метіонін, де є постачальником метильних груп, впливає на вуглеводний обмін, регулюючи рівень інсуліну крові. Холін є гепатопротекторним і ліпотропним засобом, що в комплексі з лецитином сприяє транспорту та метаболізму ліпідів у печінці, захищає гепатоцити від вільних радикалів перекисного окислення та запобігає жировому переродженню печінки [4].

Вдало підібрані також інші компоненти Гепазил™ Композитум, такі як кверцетин у складі 72%­го соку аронії чорноплідної (7 г), вітамін С (60 мг), вітамін Е (10 мг) і вітамін А (800 мкг).

Особливі унікальні властивості кверцетину, що має протинабряковий, спазмолітичний, антигістамінний та антиоксидантний ефекти. Кверцетин є потужним антиоксидантом, пригнічує утворення N­нітрозаміну, що токсично діє на печінку. Крім того, гепатопротекторна дія соку аронії чорноплідної базується на оптимізації функціонування ферментів цитохрому Р450 (CYP 1A1 і CYP 1A2) [2].

Антоціанові пігменти соку аронії чорноплідної зменшують активність трансаміназ у сироватці крові та морфологічні зміни печінки при токсичному гепатиті. Як природні антиоксиданти, що проявляють метаболічну та гепатопротекторну дію, розглядаються вітаміни А, С, Е.

Загалом діючі сполуки, що входять до складу Гепазил™ Композитум, здатні запобігати гепатомегалії, обумовленій жировим переродженням печінки, зменшувати рівні сироваткових трансаміназ, викликати активацію природних клітин­кіллерів, пригнічувати продукцію прозапальних цитокінів TNF­a та IL­1, що беруть участь у механізмах токсичного ураження печінки.

Таким чином, істотною позитивною характеристикою Гепазил™ Композитум є комплексний склад. При цьому необхідно наголосити, що всі компоненти мають природне походження, що має низку позитивних переваг при лікуванні пацієнтів. Це нешкідливість, відсутність токсичності і можливість використання без додаткової переробки; універсальність дії та можливість комплексного використання; швидкість дії, простота і надійність у застосуванні; синергічність організму людини і тварин; доступність [12].

Віковий досвід народної медицини в галузі апітерапії отримав сучасне наукове обґрунтування.

Дослідженнями, проведеними в Японії, продемонстровано вірогідне збільшення синтезу ДНК гепатоцитів під впливом маточного молочка бджіл (M. Kamakura, 2001, 2002). Позитивні результати вживання маточного молочка бджіл при токсичних гепатитах в експерименті отримали А.А. Нікулін із співавт. (1991). Також в експерименті на моделі парацетамол­індукованого гепатиту було продемонстровано, що прийом маточного молочка бджіл протягом 7 днів до парацетамолу сприяє зменшенню вираженості морфологічних змін печінки порівняно з контрольною групою, яка не отримувала маточне молочко бджіл (M. Kanbur et al., 2009). В іншому експерименті показана здатність маточного молочка запобігати збільшенню печінки, зменшувати показники сироваткових трансаміназ, регулювати активність природних клітин­кіллерів, пригнічувати продукцію прозапальних цитокінів туморнекротизуючого фактора та інтерлейкіну­1 при алкогольному ураженні печінки (C. Li et al., 2011) [5].

Таким чином, білок 57 кДа у складі маточного молочка стимулює синтез ДНК у гепатоцитах, їх регенерацію, білоксинтетичну функцію печінки. Гепазил™ Композитум забезпечує відновлення гепатоцитів на рівні ДНК. Гепазил™ Композитум рекомендується пацієнтам, які потребують швидкого та ефективного відновлення функцій печінки при її хронічних токсичних ураженнях, зокрема медикаментозних та алкогольних гепатитах.

Гепазил™ Композитум, сироватка в iндивiдуальних флаконах, зручний у застосуванні. Приймають 1 ампулу на добу, краще вранці, за 15 хв до початку їжі, маленькими ковточками, затримуючи в ротовiй порожнинi та притримуючи пiд язиком. Тривалiсть курсу становить 10–30 днів. За необхідності курс можна продовжити до 3 місяців. Перерва між курсами становить не менше 10 днів. Курс можна повторювати 2–3 рази на рік.

Висновки

Отже, Гепазил™ Композитум завдяки білку 57 кДа забезпечує регенерацію гепатоцитів на рівні ДНК, має суттєву антиоксидантну, гепатопротекторну та метаболічну дію. Тому Гепазил™ Композитум визначають як біогепаторегенеруючу сироватку.

Прийом Гепазил™ Композитум сприяє значному поліпшенню функціонального стану печінки при її хронічних токсичних ураженнях, зокрема медикаментозних та алкогольних гепатитах, зменшенню клінічних симптомів, рівня АСТ, АЛТ, патологічних змін у тканинах печінки.

Гепазил™ Композитум зручний у використанні — приймається 1 раз на добу всередину.

Таким чином, Гепазил™ Композитум дозволяє лікарю отримати кращі клінічні результати, а сучасній людині — покращити якість свого життя.