Журнал «» 6 (26) 2012

Контроль артеріального тиску (АТ) є однією з основних цілей лікування артеріальної гіпертензії (АГ). Тривалий час поняття контролю АТ обмежувалося лише досягненням цільового рівня АТ на плечовій артерії (офісного АТ). Проте з появою методу добового моніторування АТ (ДМАТ) з’явилися дані, що офісний АТ — це лише маленька частинка від істинного АТ. Якщо при збільшенні його рівня ризик серцево­судинних ускладнень збільшується поступово і майже лінійно, то за відсутності контролю АТ протягом доби ризик починає зростати в геометричній прогресії. Тому метод ДМАТ включено до переліку обов’язкових обстежень пацієнтів з АГ у деяких країнах, в тому числі в Україні для пацієнтів високого ризику серцево­судинних ускладнень. Окрім того, завдяки розробці методик неінвазивної оцінки та результатам популяційного дослідження STRONG, з’явилися дані, що саме АТ в аорті (центральний АТ) має більш прогностичне значення як для виникнення ураження органів­мішеней, так і для несприятливих подій, ніж АТ, виміряний на плечовій артерії [31, 34, 36]. У дослідженні ASCOT виявилося, що при однаковому зниженні офісного АТ препарати по­різному впливають на центральний, середньодобовий і нічний АТ, що може обумовлювати різницю у впливі препаратів на частоту серцево­судинних подій [47]. З’явилася сучасна концепція ефективної антигіпертензивної терапії, яка полягає у тому, що контролюватися має не лише офісний, але й середньодобовий і центральний АТ. І, можливо, те, що раніше приписували «артеріальний тиск­незалежним» властивостям деяких препаратів, пов’язано саме з їх кращим впливом на центральний АТ, адже з короткострокових досліджень відомо, що різні класи антигіпертензивних препаратів по різному впливають на вигляд (морфологію) пульсової хвилі та, відповідно, на параметри саме центральної гемодинаміки при однаковому впливі на АТ, виміряний на плечовій артерії [13, 26].

Ще одним цікавим аспектом сучасної кардіології є поява поняття «ураження артерій як органа­мішені при АГ». У ряді досліджень показано, що порушення пружно­еластичних властивостей артерій, що визначається за величиною швидкості поширення пульсової хвилі (ШППХ), та їх зміни на фоні лікування тісно пов’язані із прогнозом [19]. Окрім того, за даними дослідження REASON, вплив антигіпертензивної терапії на рівень систолічного АТ (САТ) залежить від багатьох факторів, у тому числі від пружно­еластичних властивостей артерій: ШППХ виявилася незалежним предиктором антигіпертензивної відповіді пацієнтів на лікування [29]. ШППХ в основному пов’язана із структурою стінок артерій та середнім АТ (тиск розтягування). При більшій швидкості поширення пульсова хвиля повертається з периферії до серця скоріше, у систолу, що обумовлює збільшення центрального САТ (цСАТ) та навантаження на серце. Тому зменшення ШППХ має асоціюватися зі зменшенням цСАТ.

За даними останнього метааналізу, усі класи антигіпертензивних препаратів зменшують жорсткість аорти при однаковому довготривалому зниженні АТ, але деякі препарати (інгібітори АПФ та сартани) роблять це значно раніше, що може вплинути на прогноз [28, 40]. Пошуки найбільш ефективної терапії щодо впливу на центральний АТ та пружно­еластичні властивості артерій є перспективним напрямком сучасної кардіології, що дозволить розробити підходи до вибору лікування АГ та максимально урахувати індивідуальний ризик пацієнта.

Інгібітори ангіотензин­перетворюючого ферменту (ІАПФ) широко увійшли у практику лікування АГ, серцевої недостатності, дисфункції лівого шлуночка, нефропатій та цукрового діабету [1–4, 10, 15, 20, 25, 27, 35]. Препарат раміприл, що належить до даного класу, все ще вважається новим для ринку України, незважаючи на те, що патент на виробництво раміприлу було одержано в 1991 році, а вже наприкінці 90­х років з’явилися результати дослідження НОРЕ, що дозволило FDA зареєструвати раміприл для лікування пацієнтів високого ризику виникнення серцево­судинних ускладнень у 2000 році [11, 14, 37]. Сьогодні існує чи не найбільша серед ІАПФ кількість багатоцентрових досліджень щодо ефективності раміприлу при різній серцево­судинній патології [5, 8, 9, 11, 16–18, 20–22, 24, 32, 33, 37, 38, 45, 46]. Практично немає станів у кардіології, при яких би за відсутності протипоказань не можна було б призначати цей препарат. Проте дані щодо впливу даного препарату на центральний АТ та ШППХ дещо обмежені, і їх зовсім немає для генеричного раміприлу. Ця стаття є аналізом результатів піддослідження, метою якого було оцінити та порівняти антигіпертензивну ефективність раміприлу (препарат Рамізес, компанія ВАТ «Фармак», Україна) на офісний, середньодобовий та центральний АТ і ШППХ по артеріях еластичного (ШППХе) та м’язового (ШППХм) типів у пацієнтів із м’якою та помірною АГ. Це піддослідження було частиною роботи з оцінки антигіпертензивної ефективності та впливу раміприлу (препарат Рамізес, компанія ВАТ «Фармак», Україна) у вигляді монотерапії або в комбінації з дигідропіридиновим антагоністом кальцію амлодипіном (препарат Аладин, компанія ВАТ «Фармак», Україна).

Матеріали та методи

Матеріали. У дослідження було включено 37 пацієнтів з м’якою та помірною АГ. У 21 (56,8 %) пацієнта досягнуто цільовий рівень АТ на етапі 1 місяць на монотерапії раміприлом, і саме вони увійшли у даний аналіз. Критеріями включення були: вік старше 18 років, рівень АТ 140–179/90–109 мм рт.ст., згода пацієнта на участь у дослідженні, відсутність критеріїв виключення.

Критеріями виключення були: ангіоневротичний набряк в анамнезі, гіперкаліємія (> 5,5 ммоль/л) або гіпокаліємія (< 3,5 ммоль/л), стенотичне двостороннє ураження судин нирок, гостра серцева недостатність, порушення серцевого ритму (хронічна фібриляція передсердь, часта екстрасистолічна аритмія, шлуночкова або надшлуночкова тахікардія, тахікардія (частота серцевих скорочень (ЧСС) > 100 уд/хв), порушення АВ­провідності, або синусова брадикардія, або синдром слабкості синусового вузла, наявність вад серця, вагітність або лактація, злоякісний перебіг АГ, рівень АТ 180/110 мм рт.ст. і більше, вторинна артеріальна гіпертензія, виражена артеріальна гіпотонія (САТ нижче 90 мм рт.ст.), бронхіальна астма, декомпенсовані захворювання печінки (рівень АСТ, АЛТ вищий за верхню границю норми у 3 рази), гостра або хронічна ниркова недостатність (рівень креатиніну сироватки крові ³ 133 мкмоль/л), серцева недостатність вище II функціонального класу (згідно з Нью­Йоркською класифікацією), інфаркт міокарда в анамнезі, гостре порушення мозкового кровообігу в анамнезі у строках 6 місяців до скринінгу, наявність стенокардії напруження більше ІІ класу або вазоспастичної стенокардії, інфекційні та онкологічні захворювання, стани, що супроводжуються ендогенною депресією (чи наявністю депресивних станів у сім’ї), цукровий діабет, ожиріння ІМТ > 35 кг/м², виражені захворювання периферичних судин, синдром Рейно, стан після хірургічного втручання (менше одного місяця), прийом стероїдних та нестероїдних протизапальних засобів, контрацептивів, значні психічні розлади, неможливість відмінити попередню антигіпертензивну терапію, участь в іншому дослідженні.

Протокол дослідження наведено у табл. 1. Усім пацієнтам на початку дослідження та на етапах лікування проводили: вимірювання маси тіла та зросту, вимірювання офісного САТ, ДАТ та ЧСС, ДМАТ, визначення ШППХе та ШППХм, цСАТ, біохімічне дослідження крові (визначення рівнів калію, натрію, креатинину, АЛТ, АСТ, глюкози, загального холестерину (ХС), тригліцеридів (ТГ)), електрокардіографію (ЕКГ).

Вимірювання САТ і ДАТ проводили на початку дослідження, після семиденної (в разі необхідності) відміни усіх антигіпертензивних препаратів та на етапах спостереження. Вимірювали АТ у положенні сидячи тричі з інтервалом 1–2 хвилини. Визначали середнє з трьох вимірів. ЧСС визначали після другого вимірювання.

Індекс маси тіла (ІМТ) визначали за формулою:

ІМТ (кг/м²) = маса тіла/(ріст)².

Реєстрацію ЕКГ проводили на шестиканальному самописці «Юнікард» (Україна). Визначали наявність загальноприйнятих ознак гіпертрофії лівого шлуночка (індекс Соколова (SV1 + RV5/RV6 > 38 мм), вольтажний індекс Корнелла (RaVL + S V3 > 28 мм у чоловіків та > 20 мм — у жінок), індекс тривалості Корнелла (вольтаж помножити на тривалість) > 2400 мм ´ мс, індекс Ромхілт — Estes > 5 балів) та порушення ритму [2].

ДМАТ проводили на портативному апараті АВРМ­04 (Meditech, Угорщина). При цьому вивчали такі показники: середньодобовий (24), денний (д), нічний (н) та максимальний (Макс.) САТ і ДАТ, ЧСС. При комп’ютерному аналізі ДМАТ для САТ і ДАТ розраховували Час.Ін., що характеризує часове перевантаження тиском упродовж доби і визначається як відсоток вимірів АТ, що перевищує 140/90 мм рт.ст. удень і 120/80 мм рт.ст. уночі. Визначали Ін.Пл., що є площею між кривою підвищеного АТ та лінією границі норми, а Вар. обчислювали як стандартне відхилення величини АТ. Крім того, за допомогою програмного забезпечення обчислювали ДІ — процент зниження нічного АТ у порівнянні з денним. ДМАТ проводили в такому режимі: у денний час — кожні 15 хв, уночі (з 22:00 до 6:00) — кожні 30 хв. Хворі вели звичайний спосіб життя, виконуючи побутові фізичні та психоемоційні навантаження [42].

ШППХ та центральний АТ визначали на апараті Sphygmocor­PVx (AtCor Medical Pty Ltd, Австралія), з’єднаного з персональним комп’ютером, що дозволяє проводити аналіз пульсової хвилі та визначати ШППХе і ШППХм. П’єзодатчики встановлювали на загальній правій артерії, на стегновій артерії та на радіальній артерії правого передпліччя під візуальним (на моніторі) й автоматичним контролем якості, що здійснювався за відповідної програми приладу. Час запізнювання пульсової хвилі, ШППХ, центральний АТ визначалися автоматично за допомогою програмного забезпечення приладу після введення величини відстані між датчиками, що вимірювалася сантиметровою стрічкою. Для оцінки пружно­еластичних властивостей артерій еластичного типу ШППХ визначали на сегменті «сонна артерія — стегнова артерія», для оцінки пружно­еластичних властивостей артерій м’язового типу — на сегменті «сонна артерія — радіальна артерія». Окрім ШППХ, визначали центральний АТ за допомогою програмного забезпечення приладу на основі АТ на плечовій артерії та за формою отриманої пульсової хвилі у висхідній аорті (формула визначена виробником, проведена стандартизація при інтрааортальному вимірюванні АТ).

Біохімічні аналізи виконували на автоматичному фотометрі Livia (Сormay, Польща) у лабораторії ННЦ «Інститут кардіології імені академіка М.Д. Стражеска» НАМН України. Визначали рівень креатиніну, електролітів (калію та натрію), глюкози, загального ХС, ТГ, сироватки крові. Кліренс креатиніну, що відображає швидкість клубочкової фільтрації (ШКФ), визначали розрахунково за формулою Cockroft — Gault. Проводили також загальноклінічні дослідження крові та сечі.

Лікування. Якщо пацієнти не приймали ліки на момент скринінгу, то у день рандомізації пацієнтам призначали раміприл (препарат Рамізес, компанія ВАТ «Фармак», Україна) у дозі 10 мг. Перший прийом ліків відбувався в офісі лікаря­дослідника. Оцінку антигіпертензивної ефективності проводили через 1 місяць лікування. Якщо рівень АТ через 1 місяць лікування становив більше ніж 140/90 мм рт.ст., то до лікування основним препаратом додавали амлодипін 5 мг (препарат Аладин, компанія ВАТ «Фармак», Україна), дозу якого збільшували до 10 мг при неефективності терапії на 2­му місяці лікування. Схема лікування наведена на рис. 1. У даний аналіз увійшли результати обстеження лише пацієнтів, які досягнули цільового АТ на етапі 1­го місяця.

Якщо пацієнт до включення у дослідження отримував антигіпертензивні препарати, то рандомізації передував період відміни, що становив 7 днів. Наприкінці періоду відміни повторно оцінювали критерії включення у дослідження. Якщо пацієнт відповідав критеріям включення і не мав критеріїв виключення, то відбувалася рандомізація пацієнта за наведеною вище схемою. Тривалість лікування становила 3 місяці.

Супутнє лікування включало модифікацію способу життя, прийом статинів та ацетилсаліцилової кислоти.

Статистична обробка. Статистичну обробку результатів проводили після створення баз даних у системах Microsoft Excel. Середні показники обстежених пацієнтів визначали за допомогою пакета аналізу у системі Microsoft Excel. Усі інші статистичні розрахунки проводили за допомогою програми SPSS 13.0. Порівняння динаміки показників на етапах лікування проводили за допомогою парного двовибіркового t­тесту для середніх.

Результати дослідження та їх обговорення

Характеристика включених в аналіз (n = 21) пацієнтів наведена у табл. 2. Як видно з табл. 2, середній вік хворих становив 51,8 ± 2,4 року, майже однаковою була кількість чоловіків — 11 (52,4 %) і жінок — 10 (47,6 %), середній рівень АТ відповідав критеріям включення, більшість хворих мали надмірну масу тіла або ожиріння. Раніше лікувалося лише 52,4 % пацієнтів. Із них найчастіше отримували ІАПФ 54,5 %.

Ефективність терапії за даними офісного вимірювання АТ. Динаміка офісного АТ і ЧСС подана на рис. 2. Як видно з рис. 2, на першому місяці прийому раміприлу спостерігалося достовірне зниження офісного САТ/ДАТ з 150,6 ± 2,4/93,1 ± 1,8 мм рт.ст. до 136,8 ± 2,2/84,2 ± 1,7 мм рт.ст. (Р < 0,001/0,005), що продовжував знижуватися на етапах 2­го та 3­го місяців лікування до 135,0 ± 1,6/82,6 ± 1,6 мм рт.ст. (Р < 0,001/0,001 у порівнянні з початком) та 132,3  ±  2,1/80,9 ± 1,2 мм рт.ст. (Р < 0,001/0,001 у порівнянні з початком). Середнє зниження САТ/ДАТ в обстежених хворих становило 18,4 ± 0,8/12,6 ± 0,9 мм рт.ст. Як відмічалося раніше, цільовий рівень офісного АТ був досягнутий у 21 пацієнта, що становило 56,8 % від усіх 37 хворих, яким призначали раміприл.

Офісна ЧСС достовірно зменшилася на етапі 3­го місяця монотерапії раміприлом (із 71,7 ± 1,1 уд/хв до 67,8 ± 1,0 уд/хв; Р < 0,02), що підтверджує дані про те, що ІАПФ мають симпатолітичні властивості.

За даними метааналізу Cochrane Collaboration (2009) [12], до якого увійшли результати 92 досліджень із вивчення ефективності монотерапії різними ІАПФ, у 12 954 пацієнтів (середній вік 54,4 року, середній рівнь АТ 157,1/101,2 мм рт.ст. та середня тривалість спостереження 6,2 тижні) середнє зниження САТ/ДАТ на монотерапії раміприлом становило 6,29/4,14 мм рт.ст. Ця величина визначалася як різниця між зниженням АТ на фоні прийому препарату та на фоні прийому плацебо. При застосуванні плацебо АТ, як правило, знижується на 3,2/3,7 мм рт.ст. Тобто якщо ці цифри додати до отриманих 6,29/4,14 мм рт.ст., то можна сказати, що в середньому у групі хворих, які отримують раміприл, АТ знижується на 9,49/7,84 мм рт.ст. У наших пацієнтів зниження АТ за допомогою раміприлу становило 18,4 ± 0,8/12,6 ± 0,9 мм рт.ст., що значно більше, ніж за даними метааналізу. Це пов’язано з тим, що в аналіз ми включали винятково хворих, які досягли цільового АТ. Серед усіх 37 пацієнтів середнє зниження САТ/ДАТ становило 10,8 ± 0,9/8,8 ± 1,2 мм рт.ст., що збігається з даними метааналізу.

Таким чином, ефективність щодо зниження офісного АТ генеричного раміприлу (препарат Рамізес, компанія ВАТ «Фармак», Україна) у дозі 10 мг/добу знаходилася у відповідності до даних літератури для оригінального раміприлу у пацієнтів із м’якою та помірною АГ.

Ефективність за даними ДМАТ. Динаміка 24САТ/ДАТ та 24ЧСС наведена у табл. 3. Як видно з табл. 3, спостерігалося достовірне зниження середньодобового, денного та нічного САТ і ДАТ. Середнє зниження 24САТ/24ДАТ, дСАТ/дДАТ та нСАТ/нДАТ відповідно становило 15,1 ± 0,8/7,9 ± 0,4 мм рт.ст., 24,7 ± 0,5/10,4 ± 0,6 мм рт.ст. та 10,2 ± 0,3/5,1 ± 0,3 мм рт.ст. Цільового середньодобового САТ та ДАТ було досягнуто у 17 (45,9 %) хворих на монотерапії раміприлом та у 29 (78,4 %) пацієнтів, які приймали комбінацію препаратів «раміприл + амлодипін». Cередньодобова ЧСС, визначена при ДМАТ, достовірно зменшилася на 4,2 уд/хв, що свідчить про симпатолітичні властивості раміприлу як типового представника класу ІАПФ.

Таким чином, серед 21 пацієнта, у яких офісний АТ нормалізувався на монотерапії, лише у 80,9 % спостерігалася повна нормалізація середньодобового АТ (у 17 із 21 пацієнта). Згідно з даними літератури, частота досягнення цільового АТ за показниками ДМАТ завжди нижча, ніж при офісному вимірюванні, адже офісне вимірювання — це лише частинка, що характеризує підвищений протягом доби АТ [42]. Різниця між часткою хворих, які досягли цільового рівня за даними двох методів, може сягати 50–60 %. У нашому дослідженні лише у 4 (19,1 %) пацієнтів зберігалося підвищеним 24САТ і/або 24ДАТ, але в усіх цих 4 хворих призначення раміприлу приводило до зменшення рівня 24САТ/24ДАТ на величину, більшу за 10/5 мм рт.ст., що є критерієм ефективності призначення препарату та свідченням того, що дані пацієнти мають продовжувати прийом раміприлу, додатково їм має бути призначений інший антигіпертензивний препарат і не потрібно замінювати раміприл іншою монотерапією.

Позитивний вплив терапії підтверджується динамікою інших показників ДМАТ (табл. 3). Так, достовірно знизилася варіабельність дСАТ, Макс.САТ, Макс.ДАТ, Час.ін.24САТ, дСАТ, нСАТ, 24ДАТ, дДАТ, Ін.пл.24САТ, Ін.пл.24ДАТ. Окрім того, достовірно зменшився нПАТ, що може непрямо свідчити про покращення пружно­еластичних властивостей аорти. Зниження варіабельності дСАТ можна вважати позитивною рисою антигіпертензивного лікування. В останні роки з’явилося чимало публікацій, які свідчать про те, що різницю у прогнозі можна частково пояснити різним впливом препаратів на варіабельність АТ.

Таким чином, призначене лікування раміприлом у вигляді монотерапії було ефективним за даними ДМАТ.

Вплив призначеного лікування на центральний АТ та жорсткість артерій наведено у табл. 4. Як видно з табл. 4, на початку дослідження цСАТ був значно меншим за рівень офісного САТ, але вищим за нормальні показники для центрального АТ 120–125 мм рт.ст. [43, 44]. На фоні монотерапії раміприлом спостерігалося достовірне зниження центрального АТ. При цьому згідно з нормативними показниками серед пацієнтів відповідного віку нормалізація центрального АТ спостерігалася у 19 (90,5 %) осіб.

Показники, що характеризують пружно­еластичні властивості артерій обох типів також достовірно зменшилися під впливом призначеної терапії, що було наслідком як ефективного зниження АТ (зниження АТ зменшує тиск розтягування), так і, можливо, позитивних структурних змін у стінках артерій. У попередніх наших дослідженнях було показано, що ШППХе достовірно зменшується під впливом будь­якого ефективного щодо зниження АТ лікування, але для цього потрібні певні строки — мінімум 6 місяців [1]. У даному дослідженні ми отримали позитивні результати вже на 3­му місяці терапії. Можливо, це пов’язано з більш легкою категорією включених у дослідження хворих — м’яка та помірна АГ без значних ускладнень (лише 2 пацієнти мали ішемічну хворобу серця без інфаркту міокарда в анамнезі) та цукрового діабету. У хворих із більш тяжкою АГ та супутніми станами потрібно більше часу для структурних змін у стінках артерій, і зниження АТ у них не такою мірою зменшує тиск розтягування. Окрім того, не виключно, що застосування саме раміприлу як препарату з доведеними вазопротекторними властивостями сприяло більш швидкому покращенню еластичності артерій, що раніше було показано у ряді досліджень [6, 7, 30].

Індекс приросту достовірно зменшився, що підтверджує позитивну дію терапії на центральний АТ. Це могло бути наслідком зменшення як жорсткості артерій, так і периферичного опору на фоні застосування вазодилататора ІАПФ.

Таким чином, отримані дані свідчать, що ефективне лікування раміприлом призводить до достовірного зниження цСАТ, індексу приросту та покращення пружно­еластичних властивостей артерій обох типів.

Вплив призначеного лікування на біохімічні показники наведено у табл. 5.

Як видно з табл. 5, під впливом призначеної терапії достовірних змін показників, що вивчалися, не відбулося. Тобто лікування на основі раміприлу було метаболічно нейтральним.

Оцінка переносимості. Призначене лікування добре переносилося хворими. Серед тих, хто отримував монотерапію, побічні реакції у вигляді кашлю на 3­му місяці лікування виникли в однієї пацієнтки (4,8 %). За даними літератури, кашель на фоні раміприлу виникає у 3 пацієнтів (7,3 %) [23, 24, 32, 33, 37–39], що збігається з даними нашого дослідження, а загальна кількість побічних явищ коливається від 31 до 6,2 % [4, 5, 8, 11, 14, 16–18, 21, 23, 24, 33–35, 37–39, 41, 46]. Найбільш часто серед побічних реакцій, за даними літератури, зустрічаються кашель, слабкість, запаморочення, гіпотензія, гастроінтестинальні порушення, головний біль. Серед пацієнтів з АГ — жителів США при короткостроковому лікуванні раміприлом головний біль відмічався у 5,4 %, запаморочення — у 2,2 %, кашель — у 3 %, слабкість — у 2 %, імпотенція — в 0,4 %, що, за винятком слабкості, не відрізнялося від плацебо [15]. У більшості випадків ці побічні дії були слабко вираженими й не потребували відміни препарату. У дослідженні HOPE припинили лікування 32,6 % пацієнтів, які отримували раміприл, та 30,7 % хворих, які приймали плацебо [11, 37]. Основними причинами були: кашель (7,3 проти 1,8 % у групі плацебо), гіпотензія, запаморочення (1,9 проти 1,5 % у групі плацебо), ангіоневротичний набряк (0,4 проти 0,2 % у групі плацебо), неконтрольована гіпертензія (2,3 проти 3,9 % у групі плацебо), розвиток клінічно значущих подій (6,7 проти 9 % у групі плацебо). Незначну кількість побічних явищ у нашому дослідженні можна пояснити тим, що більшість пацієнтів, які отримували раміприл, уже мали досвід застосування ІАПФ і, відповідно, було відомо, що вони добре переносили дані препарати. Цим же частково можна пояснити малу кількість побічних реакцій у вигляді кашлю.

Динаміку cуб’єктивних скарг хворих, які були включені у дослідження, наведено в табл. 6. Як видно з табл. 6, на фоні лікування достовірно зменшилася частка хворих із такими скаргами, як головний біль та запаморочення.

Таким чином, лікування раміприлом у вигляді монотерапії добре переносилося хворими протягом 3 місяців.

Таким чином, у нашому дослідженні зниження офісного АТ до цільового рівня на фоні тримісячного лікування раміприлом (Рамізес, виробництво ВАТ «Фармак», Україна) супроводжувалося достовірним зниженням середньодобового та центрального АТ, приводячи до їх нормалізації у 80,9 та 90,5 % хворих із м’якою та помірною неускладненою АГ. Спостерігалося також зменшення варіабельності дСАТ та значне покращення еластичних властивостей артерій. Лікування було метаболічно нейтральним та добре переносилося хворими, які обстежувалися.

Висновки

1. За даними офісного вимірювання АТ, тримісячне лікування раміприлом (Рамізес, виробництво ВАТ «Фармак», Україна) ефективно знижувало офісний АТ, приводячи до досягнення цільового рівня АТ у 56,8 % пацієнтів на монотерапії та у 97,3 % на комбінованій терапії. Серед пацієнтів, які досягли цільового рівня АТ на монотерапії, САТ/ДАТ знизився з 150,6 ± 2,4/93,1 ± 1,8 мм рт.ст. до 132,3 ± 2,1/80,9 ± 1,2 мм рт.ст.

2. Серед пацієнтів, які досягнули цільового рівня офісного АТ на монотерапії раміприлом, середнє зниження середньодобового САТ/ДАТ становило 15,1 ± 0,8/7,9 ± 0,4 мм рт.ст., дСАТ/дДАТ — 24,7 ± 0,5/10,4 ± 0,6 мм рт.ст. та нСАТ/нДАТ — 10,2 ± 0,3/5,1 ± 0,3 мм рт.ст., а цільовий рівень середньодобового САТ і ДАТ було досягнуто у 17 (80,9 %) хворих.

3. Позитивний вплив призначеної терапії підтверджувався достовірним зниженням варіабельності дСАТ, Макс.САТ, Макс.ДАТ, Час.ін.24САТ, дСАТ, нСАТ, 24ДАТ, дДАТ, Ін.пл.24САТ, Ін.пл.24ДАТ та нПАТ.

4. Ефективне зниження офісного АТ на фоні монотерапії раміприлом (Рамізес, виробництво ВАТ «Фармак», Україна) супроводжувалося достовірним зниженням цСАТ з 130,4 ± 2,1 мм рт.ст. до 116,5 ± 1,5 мм рт.ст., приводячи до його нормалізації у 90,5 % хворих із неускладненою м’якою та помірною АГ.

5. На фоні монотерапії раміприлом спостерігалося значне покращення пружно­еластичних властивостей артерій: ШППХе знизилася з 12,7 ± 0,4 мм/с до 10,5 ± 0,3 мм/с, ШППХм — з 10,8 ± 0,3 мм/с до 9,3 ± 0,25 мм/с, індекс приросту — з 26,4 ± 1,8 % до 15,6  ± 1,2 %.

5. Призначена монотерапія раміприлом (Рамізес, виробництво ВАТ «Фармак», Україна) добре переносилася хворими, призводячи до виникнення м’яких побічних реакцій, що не потребували відміни препарату, лише у 4,8 % хворих, та була метаболічно нейтральною.