Международный неврологический журнал 1(55) 2013

Вельмишановні колеги!

Завдяки науковим досягненням останні десятиліття ознаменувалися новими діагностичними можливостями медицини, у тому числі неврології. На сьогоднішній день неврологи мають можливість використовувати ряд діагностичних методик візуалізації, таких як ультразвук, комп’ютерна томографія (КТ), різні режими магнітно-резонансної томографії (МРТ), позитронно-емісійна томографія. Науковці й надалі працюють над удосконаленням наявних та розробкою нових технологій. У своїй практичній діяльності неврологи також продовжують застосовувати давно перевірені методики. Наприклад, електроміографія, електроенцефалографія та інші продовжують залишатися обов’язковими для встановлення окремих неврологічних порушень.

Проте на теренах України міцно вкорінилися окремі методики, що несуть недостовірну, неспецифічну, а іноді й хибну інформацію. Хоча вони не визнані світовою медичною спільнотою, за винятком країн колишнього Радянського Союзу, такі методи діагностики залишаються в українських стандартах обстеження пацієнтів.

Сюди належать одномірна ехоенцефалографія (ЕхоЕГ), або ехоенцефалоскопія. Як вірно зазначав ще у 2004 році у своїй публікації  «Эхоэнцефалография и повышение внутричерепного давления у детей» К.К. Бахтеев [http://bibliofond.ru/view.aspx?id=36203], одномірна ЕхоЕГ має більше історичне, ніж діагностичне значення.

Цей метод дослідження є «напівсліпим», оскільки відсутній прямий візуальний контроль місць ехолокації. Якщо ми звернемося до основних завдань одномірної ЕхоЕГ, то ними є виявлення внутрішньочерепної патології, яка викликає дислокалізацію структур, тобто встановлення зміщення серединних структур головного мозку, що розвивається під дією об’ємних утворів великих півкуль головного мозку: пухлин, гематом, абсцесів та інших [Мартинов Ю.С. Нервові хвороби: Навч. посібник. — М.: Медицина, 1988. — С. 123]. Сьогодні висновки спеціалістів, які проводять дане обстеження, стосуються двох взаємно протилежних положень: «ознаки внутрішньочерепної гіпертензії» та «ознак внутрішньочерепної гіпертензії не виявлено». Проте жодним чином апарат не здатен вимірювати внутрішньочерепний тиск (ВЧТ). Золотим стандартом у визначенні величини ВЧТ донині залишається один із перших методів із застосуванням вентрикулостомії і постановкою інтравентрикулярного катетера (зовнішній вентрикулярний дренаж) [http://www.neuroanesth.narod.ru/st13.htm]. Діагноз внутрішньочерепної гіпертензії є суто клінічним, скарги пацієнтів та дані їх неврологічного обстеження у виключній більшості випадків не підтверджують висновки одномірної ЕхоЕГ про «ознаки внутрішньочерепної гіпертензії». Зіставлення даних нейросонографії, КТ чи МРТ та одномірної ЕхоЕГ зазвичай свідчать про недостовірність даних останньої [http://www.gorzdrav.mk.ua/ststyi/547-2011-05-04-13-35-14]. Загалом усе зводиться до вимог пацієнта призначити лікування з приводу висновку про «ознаки внутрішньочерепної гіпертензії». У «Тимчасових галузевих уніфікованих стандартах медичних технологій діагностично-лікувального процесу стаціонарної допомоги дорослому населенню в лікувально-профілактичних закладах України» та в «Тимчасових стандартах обсягів діагностичних досліджень, лікувальних заходів та критеріїв якості лікування дітей» також, на жаль, рекомендується проведення одномірної ЕхоЕГ. Не доводиться говорити й про терміни придатності для використання наявних на Україні ехоенцефалографів.

Ще одним анахронізмом української медицини слід вважати реоенцефалографію (РеоЕГ). Як і одномірна ЕхоЕГ, РеоЕГ є низькоспецифічною та недостовірною методикою. Підставою для такого твердження є принцип роботи апарату, який реєструє зміни опору тканин голови електричному струму, які спричинюють пульсові коливання крові [Нервові хвороби: Підручник / За редакцією О.А. Ярош. — К.: Вища школа, 1993. — С. 181]. Отже, церебральна гемодинаміка оцінюється не прямо, а за вторинним трактуванням змін опору електричному струму. Медики провідних країн світу уникають такого виду обстеження. На практиці у 99,9 % пацієнтів РеоЕГ фіксує патологію, яка також не корелює зі скаргами, неврологічним обстеженням та іншими методами діагностики, у першу чергу транскраніальною допплерографією та ультразвуковим обстеженням судин шиї. Значення РеоЕГ більше полягає в «обґрунтуванні» думки лікаря про «судинну патологію» у пацієнта. Не останнє значення має й доступність та дешевизна РеоЕГ.

Враховуючи наведені вище факти, закликаю в першу чергу науково-викладацькі колективи, а також практичних неврологів виступити з ініціативою припинити проведення на території України одномірної ЕхоЕГ та РеоЕГ як методів, які є недостовірними й неспецифічними, не мають доказової бази та слугують основою для призначення безпідставного лікування. Одномірна ЕхоЕГ та РеоЕГ мають бути виключені з «Тимчасових галузевих уніфікованих стандартів медичних технологій діагностично-лікувального процесу стаціонарної допомоги дорослому населенню в лікувально-профілактичних закладах України», із «Тимчасових стандартів обсягів діагностичних досліджень, лікувальних заходів та критеріїв якості лікування дітей» та з інших стандартів діагностичних досліджень.

Автор листа очікує на підтримку неврологічної спільноти в питанні дотримання принципів доказової медицини в медичних закладах України. За наявності протилежних думок пропоную розпочати аргументовану дискусію персонального характеру або на сторінках фахової літератури.