Журнал «Медико-социальные проблемы семьи» 1 (том 17) 2012

За останні роки при стабільно високій захворюваності на рак шийки матки (РШМ) відзначають омолодження контингенту хворих, а також невиправдано високу летальність до 1 року (20,1%), що свідчить про збільшення кількості випадків на момент встановлення діагнозу місцево-поширених стадій РШМ. Серед жінок працездатного віку РШМ посідає одне з перших місць за смертністю (щороку в Україні вмирають близько 2000 хворих), що є соціальною проблемою і свідчить про необхідність покращення методів як діагностики, так і лікування [2].

Основним методом лікування хворих на РШМ I стадії – комбінований, що включає оперативне втручання і променеву терапію (ПТ) в різних послідовностях. Вибір методу лікування у кожному конкретному випадку залежить від ряду прогностичних факторів [2, 4]. Слід відмітити, що комбінований метод має ряд переваг перед ПТ: ускладнення, які виникають після хірургічного втручання швидко і легко регресують, репараційні процеси протікають активніше, немає атрофії епітелію піхви, який знаходиться під впливом ендогенних естрогенів. Крім того, є можливість збереження яєчників у молодих жінок [4, 6]. Недоліком ПТ є порушення функції суміжних органів (цистит, коліт), як результат фіброзних змін з погіршенням васкуляризації органу, та сексуальні дисфункції внаслідок оклюзії і фіброзу піхви, атрофії її епітелію, які виникають після променевого лікування [5].

Хворі з II стадією РШМ складають третину (32%) від усіх хворих на РШМ, а результати хіміопроменевого лікування, яке проводиться у 70,5% цих хворих, залишаються незадовільними – 5-річне виживання при II А стадії – 65,2%, при II В стадії – 68,4% (FIGO Annual Report, 2001). Незадовільні результати лікування хворих на місцевопоширені форми РШМ (ІВ2-ІІВ стадій), особливо, при регіонарно – метастатичному варіанті, обумовлені неможливістю проведення як радикального хірургічного втручання, так і адекватної поєднано-променевої терапії внаслідок розповсюдженості пухлинного процесу, а також радіорезистентності деяких форм пухлини [Л.В.Демидова, 1996; С.Л.Дарьялова, 1999; Л.И.Крикунова, 2002; В.С.Иванкова, 2003]. Це робить нагальними пошук та розробку нових ефективних методик неоад¢ювантної та ад¢ювантної терапії, що мають підвищити ефективність комбінованого лікування хворих на рак шийки матки [R.P.Symonds з співавт. 2000; S.Adachi, 2001].

Останнім часом, в лікуванні РШМ, суттєвого значення набуло застосування хіміотерапії. Завдяки неоад’ювантній хіміотерапії (ХТ) підвищується можливість резектабельності пухлини та зниження ризику інтраопераційної дисемінації пухлинних клітин [2, 8].

Комбінований метод є пріоритетним при виборі лікування хворих на РШМ ІІВ стадій, оскільки, за даними FIGO (FIGO Annual Report, 2001), результати комбінованого лікування хворих на РШМ є кращими у порівнянні з променевою та хіміопроменевою терапією – 5-річна виживаність становить 79,6% – 81,3% проти 57,4% – 62,7%.

Застосування основних методів спеціального лікування поширених пухлинних процесів шийки матки пригнічує імунологічну реактивність організму, послаблюючи і без того слабку імунну систему хворих [1, 7]. З широкого спектру запропонованих імунокоригуючих препаратів поки що реальний терапевтичний ефект зареєстровано при застосуванні інтерферону-альфа2. Клінічно доведено здатність інтерферону, який, окрім антивірусної, антипроліферативної, імуномодулюючої дії, регулює процеси клітинної диференціації, стимулює процеси апоптозу, зменшує розвиток фіброзних явищ тканин після опромінення, посилює дію цитостатиків [6, 7]. Завдяки зручності застосування і переважно місцевої дії, останнім часом активно використовуються препарати інтерферону-альфа2 у формі супозиторіїв для вагінального і ректального застосування. Представником є препарат Генферон з унікальним складом – крім людського рекомбінантного інтерферону – альфа2b, даний лікарський засіб містить таурин, що володіє антиоксидантною і репаративною дією, і анестезин, який знімає відчуття печіння та болю.

Мета роботи – оцінка переносимості і ефективності препарату Генферон в комбінованому і комплексному лікуванні хворих на І-ІІ стадію раку шийки матки.

Матеріли та методи

Проведено обстеження і лікування 49 хворих РШМ IВ стадії та 28 хворих РШМ ІІВ стадії, які знаходилися на лікуванні в Івано-Франківському ООД (2008-2011 рр.) У всіх хворих верифіковано плоскоклітинний РШМ.

Пацієнтки за схемами лікування були розподілені на 2 групи:

• 25 хворих на РШМ IВ стадії (1 група), які на першому етапі лікування отримували інтерферон-альфа2b протягом 10 днів, а потім проведено розширену пангістеректомію за Вертгеймом, післяопераційний курс променевої терапії на малий таз до СОД 40 Гр; 15 хворих отримували препарат – лаферобіон  по 1 млн. ОД внутрішньом’язево, а 10 хворих – препарат Генферон.
• 24 хворих на РШМ IВ стадії (2 група), які отримували передопераційний курс ПТ до СОД 30 Гр на фоні прийому інтерферон-альфа2b, а через 3 тижні після завершення проведена розширена пангістеректомія за Вертгеймом; 11 хворих отримували препарат лаферобіон по 1 млн. ОД внутрішньом’язово, а 13 хворих – препарат Генферон.

Усі 28 пацієнтки на РШМ ІІВ стадії (3 група) отримували на першому етапі лікування системний курс ПХТ за схемою СР (цисплатин 100 мг/м2 і циклофосфан 600 мг/м2). 18 хворих отримували препарат лаферобіон по 1 млн. ОД внутрішньом’язево, а 10 хворих – препарат Генферон.

Препарат Генферон всім хворим призначали за наступною схемою: супозиторії Генферон застосовувалися вагінально по 500 000 МО 2 рази на добу (протягом 10 днів). Курси повторювали кожні 3 тижні до завершення комплексного лікування РШМ.

Наступні курси ПХТ проводилися через 3 тижні. Результати неоад’ювантного лікування оцінювали за ступенем регресії пухлини (зменшення її розмірів, зникнення симптомів перифокального запалення, некроз пухлинної тканини) та УЗД даних до і після кожного курсу ПХТ, а також  проводилася оцінка хіміотоксичного впливу [4, 7].

Найближчі результати оцінювалися через 3 тижні після лікування згідно з класифікацією ВООЗ, до якої включені такі показники, як повна (ПР) та часткова регресія (ЧР) пухлини, стабілізація процесу (СП) та прогресування захворювання (ПЗ). Відповідь пухлини класифікували як ЧР при регресії більше, ніж 50%; як СП – при регресії менше, ніж 50% або за відсутності змін розмірів пухлини. Про досягнення об’єктивної відповіді пухлини на неоад’ювантну ПХТ свідчили наявність ПР, ЧР або СП [6, 7].

Після переведення пацієнтів в операбельний стан – проводилося оперативне втручання в об’ємі розширеної екстирпації матки з/без додатків за Вертгеймом [8]. Всі пацієнтки отримали післяопераційний курс променевої терапії на малий таз до сумарної дози 40 Гр [5].

Статистичну обробку результатів проводили за допомогою пакету статистичних програм ”Statistica for Windows’98”.

Результати та їх обговорення 

Аналізуючи отримані показники ефективності передопераційного курсу у 2-й групі хворих зареєстровано: ПР – 36,4% і 30%, ЧР – 54,5% і 60%, СП – 9,1% і 10% відповідно у хворих, які отримували Лаферобіон та Генферон. Отже, отримано практично однакові результати патоморфозу при застосуванні Генферону та Лаферобіону. Застосування передопераційного курсу ПТ забезпечує абластику операційного втручання.

Післяопераційну ПТ в 2-й і 3-й групах призначали після отримання результатів гістологічного дослідження препарату при наявності метастазів у лімфатичних вузлах, глибокій інвазії пухлини (більше 1/3 товщини) та наявності лімфосудинної інвазії. Всі курси ПТ хворі отримували на фоні Лаферобіону та Генферону, відповідно до застосування в передопераційному періоді.

Після першого курсу ПХТ (3 група) проведено оцінку степені регресії пухлини – ЧР наступила у 10 хворих (36%), СП - у 18 хворих (64%). Всім хворим через 3 тижні проведено 2-й неоад’ювантний курс ПХТ в попередньому режимі, після нього ПР – у 5 хворих (18%), ЧР – у 12 (43%) і СП – 11 (39%) хворих. Через 3 тижні, 17 хворим проведено оперативне втручання в об’ємі розширеної пангістеректомії за Вертгеймом (14 хворих) і розширеної екстирпації матки з латеральною транспозицією яєчників (3 хворих). Решта 11 хворих отримали 3-й неоад’ювантний курс ПХТ в попередньому режимі, після чого 5 хворих прооперовано (розширена пангістеректомія). Всім хворим проведено післяопераційний курс поєднано-променевої терапії до сумарної дози 40 Гр на малий таз. Усі хворі на РШМ ІІВ стадії протягом неоад’ювантних курсів ПХТ отримували Лаферобіон та Генферон відповідно до розподілу на групи.

У 6 пацієнтів, за 3 курси ПХТ, не вдалося перевести пухлинний процес з неоперабельного в операбельний стан, і було призначено передопераційний курс дистанційної гамма терапії до сумарної дози 30 гр на вогнище, після чого всім хворим проведено оперативне втручання.

Всі хворі після завершення основних етапів спеціалізованого лікування отримували інтерферон – альфа2b (Лаферобіон та Генферон) кожних 1,5 місяці протягом 2-х років. На даний момент жодного рецидиву захворювання чи продовження хвороби не виявлено.

Визначення якості життя проводили по опитувальнику EUROQOL у всіх хворих. Виявилося, що якість життя вища у тих хворих, які отримували Генферон, ніж Лаферобіон. При застосуванні лаферобіону відмічалися побічні ефекти у вигляді гіпертермічних реакцій, загального недомагання та нейтропенії, чого не було зафіксовано у хворих, які отримували Генферон. У 2-х хворих, які отримували Генферон, відмічалися місцеві алергічні реакції, які  пройшли після відміни препарату, інших побічних ефектів не спостерігалося.

Висновки 

Отже, використання препарату Генферон в схемах комбінованого і комплексного лікування хворих на рак шийки матки І-ІІ стадії є патогенетично обґрунтовано. Генферон добре переноситься, зручний в застосуванні та поліпшує якість життя пацієнток на етапі лікування та реабілітації, на відміну від ін’єкційних препаратів. Противірусна та імуномодулююча активність інтерферону-альфа-2b є підставою для прогнозування зниження частоти рецидивів захворювання та включення в стандарти лікування раку шийки матки препарату Генферон.