Международный неврологический журнал 4 (58) 2013

Виявлення онкологічної патології в дитини стає інтенсивним психологічним стресом для батьків, що обумовлене складністю та різноплановістю проблем, із якими стикається сім’я [1–3]. Одним із наслідків психотравматичності впливу онкологічного захворювання на батьків хворої дитини постає різноманітна психопатологічна симптоматика [4, 5]. Психічні порушення — провідна ознака психічної дезадаптації особистості у стресовій чи складній життєвій ситуації. Тоді як психічне здоров’я батьків хворої дитини є значимою складовою психологічної та психосоціальної адаптації дитини до захворювання та лікування, що обумовлює актуальність та важливість вивчення станів і чинників дезадаптації членів сім’ї до онкологічної хвороби дитини.

З метою вивчення стану психічного здоров’я батьків онкохворих дітей на базі дитячого онкологічного відділення КЗОЗ Обласна дитяча клінічна лікарня № 1 м. Харкова на основі інформованої згоди було проведено оцінку психічного стану 428 опитуваних батьків (214 родин). Обстеження проводилося на момент повторної госпіталізації онкохворої дитини до стаціонару для протипухлинного лікування. Виявлення психопатологічної симптоматики, визначення синдромальних та нозологічних характеристик проводилося у вигляді структурованого інтерв’ю з використанням діагностичних критеріїв МКХ-10 [6]. Процедура обстеження включала розгорнуте клінічне інтерв’ю з аналізом психічного стану та анамнестичних даних, оцінку умов та проявів маніфестації психопатологічної симптоматики, її тривалості, ­особливостей перебігу. Проводилося градуювання інтенсивності та частоти симптомів. Для комплексної оцінки по кожному з пунктів використовувався інтегральний показник (ІП), що служив характеристикою вираженості і частоти психічного розладу. Також дослідження вираженості психопатологічної симптоматики здійснювалося за допомогою опитувальника Symptom Check List-90-revised (SCL-90r) [7].

Опитувані родини було розділено на групи залежно від стану подружніх взаємовідносин та функціональності сімейної системи в ситуації наявності онкологічного захворювання в дитини (діагностика подружньої конфліктності та взаємодії здійснювалась з використанням методики PARI [7]). Група 1 — 80,8 % сімей (173) відзначали наявність напруженості в сімейних відносинах, сімейних конфліктів, як пов’язаних із лікуванням дитини, так і ескалації існуючих раніше міжособистісних та подружніх проблем, що призводило до дистанціювання та зниження внутрішньосімейного ресурсу. У групі 2 — 19,2 % (41) родин сімейна система характеризувалася згуртованістю, здатністю до гнучкої адаптації до стресової ситуації та ресурсом вирішувати актуальні проблеми, що виникали під час лікування дитини.

За результатами дослідження (табл. 1) у 100 % жінок та 42,2 % чоловіків групи 1 та 17,1 % жінок і 9,8 % чоловіків відповідно у групі 2 виявлено психічні розлади афективного чи невротичного характеру. Розлади афективного регістру діагностовано у 37,6 ± 4,8 % матерів та 16,8 ± 3,7 % батьків з групи 1, невротичного – у 57,2 ± 4,9 % та 24,3 ± 4,3 % осіб. Виявлено розлади особистості і поведінки у зрілому віці в групі 1 у 5,2 ± 2,2 % жінок та 1,7 ± 1,3 % — чоловіків. У групі 2 невротичні, пов’язані зі стресом розлади виявлено в 17,1 ± 3,8 % жінок та в 9,8 ± 3,0 % чоловіків.

Серед жінок групи 1 у 23,1 ± 4,2 % осіб виявлено депресивний епізод легкого ступеня та 14,5 ± 5,5 % — середнього. У чоловіків з групи 1 було діагностовано депресивний епізод легкого ступеня у 12,1 ± 3,3 % та середнього — у 4,6 ± 2,1 % обстежених батьків. У жінок групи 1 серед розладів невротичного регістру домінували змішаний тривожний та депресивний розлад — 17,9 ± 3,8 %, специфічні фобії — у 13,3 ± 3,4 % матерів та розлад адаптації у вигляді пролонгованої депресивної реакції у 6,4 ± 2,4 % та змішаної тривожної та депресивної реакції — у 6,9 ± 2,5 %. Також у 3,5 ± 1,8 % жінок із групи 1 виявлено соматоформну дисфункцію вегетативної нервової системи, в 1,2 ± 1,1 % — іпохондричний розлад та у 8,1 ± 2,7 % — неврастенію. В 11,6 ± 3,2 % чоловіків із групи 1 визначено змішаний тривожний та депресивний розлад, у 9,1 ± 2,9 % — розлад адаптації та у 3,5 ± 1,8 % — іпохондричний розлад. У групі 2 як серед жінок, так і чоловіків було діагностовано розлад адаптації у вигляді короткочасної депресивної реакції у 17,1 ± 3,8 % матерів та 9,8 ± 3,0 % батьків.

Детальний аналіз стану психоемоційної сфери у батьків дітей зі злоякісними новоутвореннями наведений у табл. 2.

Серед жінок групи 1 було виявлено більшу середню кількість симптомів в однієї особи (19,0), ніж у чоловіків (12,4). У клінічній картині психопатологічної симптоматики у жінок цієї групи домінували такі симптоми: підвищена психічна втомлюваність (ІП = 5,00); тривога (ІП = 5,0); емоційна лабільність (ІП = 5,0); порушення засинання (ІП = 4,87); дратівлива слабкість (ІП = 4,84); неадекватно знижений настрій (ІП = 4,76); підвищена фізична втомлюваність (ІП = 4,48). Таким чином, у матерів групи 1 домінували афективний, астенічний та вегетативний синдроми. У чоловіків цієї групи превалювали підвищений АТ (ІП = 3,75); тривога та головний біль (ІП = 3,47); неадекватно знижений настрій (ІП = 3,10). Тим часом у матерів і батьків групи 2 встановлені поодинокі слабко виражені симптоми астенічного та афективного характеру.

Дослідження психопатологічної симптоматики за методикою SCL-90r виявило, що існувала значима різниця у прояві симптомів за окремими шкалами та загальному рівні прояву психопатологічних порушень серед батьків онкохворих дітей із групи 1 та 2, у тому числі між вищеназваними показниками серед жінок та чоловіків (табл. 3).

У жінок з групи 1 інтенсивність психопатологічних симптомів була вищою порівняно з обстежуваними жінками групи 2 за всіма шкалами. Тоді як серед чоловіків з групи 1 та 2 було виявлено значимі відмінності за шкалами соматизації, тривоги, депресії, додаткових скарг з більш вираженими проявами у батьків групи 1 з р < 0,05. Відмінностей у чоловіків за шкалами міжособистісної сензитивності, обсесивності-компульсивності, ворожості, паранояльних тенденцій, психотизму, фобічної тривожності встановлено не було. Порівнюючи вираженість психопатологічних симптомів у жінок та чоловіків, виявлено, що у батьків з групи 1 та 2 інтенсивність проявів була нижчою порівняно з матерями тієї ж групи за всіма шкалами з р < 0,05.

Отже, вивчивши психічний стан батьків онкохворої дитини на етапах лікувального процесу, можна зробити такі висновки:

— у батьків дітей з онкологічною патологією, відносини яких характеризувалися порушенням подружньої взаємодії, психічний дистрес мав тенденцію до трансформації у клінічно окреслені психічні розлади афективного та невротичного регістру;

— провідними психопатологічними проявами у батьків дітей з онкопатологією встановлені соматизація, тривожність, депресія, обсесивність-компульсивність та неспецифічні симптоми;

— виявлені гендерні особливості прояву психопатологічної симптоматики, а саме, у матерів інтенсивність психічного дистресу вища, ніж у чоловіків, а також, жінки мали більший ризик виникнення психічних порушень у порівнянні з чоловіками, що  значною мірою обумовлено роллю матері як доглядаючої особи.

Тим часом результати вивчення особливостей психоемоційної сфери батьків, чиї діти хворіють на онкологічну патологію, дають підставу вважати, що наявність та вираженість її порушень залежить не стільки від самого психотравмуючого факту тяжкого захворювання в дитини, скільки від успішності сімейних відносин та адаптованості сімейної системи, яка в даному випадку стає або додатковим обтяжуючим, або превентивним фактором щодо розвитку психосоціальної дезадаптації. Деформація подружньої взаємодії та дисфункціональні сімейні відносини в поєднанні з необхідністю лікування дитини зі злоякісним новоутворенням сприяє формуванню в батьків, особливо в матерів, невротичних і афективних розладів депресивного, тривожно-депресивного та тривожно-­фобічного спектра. У той же час гармонійна подружня взаємодія та функціональність сімейної системи, що забезпечує здатність її членів до адаптації щодо стресової ситуації, стає фактором превенції розвитку в них порушень психоемоційної сфери, джерелом психологічної підтримки, що підвищує адаптаційний ресурс у зазначеного контингенту.

Таким чином, поширеність психічних порушень та розладів серед батьків дітей, хворих на онкопатологію, вказує на нагальну необхідність організації та проведення заходів, спрямованих на підтримання та збереження психічного здоров’я батьків онкохворих дітей. І особливо важливим є те, що подібні заходи обов’язково мають ґрунтуватися на розумінні сім’ї як цілісної системи, повинні бути орієнтовані на підвищення сімейного ресурсу та реабілітаційного потенціалу.