Международный неврологический журнал 5 (59) 2013

У серпні цього року колеги, учні та сім’я Степана Мілентійовича Віничука відзначатимуть славетний ювілей — 80-річчя його народження. Заслужений діяч науки і техніки України, професор, доктор медичних наук С.М. Віничук належить до плеяди лікарів, які обрали свою професію за покликанням. Тож завдяки цьому та наполегливій самовідданій праці він досяг видатних успіхів на ниві медичної науки і лікувальної практики. Степан Віничук народився 20 серпня 1933 році в с. Велика Шкарівка на Поділлі в багатодітній дружній сім’ї бухгалтера. Незважаючи на тяжку селянську працю, в сім’ї панувала атмо-сфера прагнення до знань.

У 1951 році Степан Віничук закінчив Грицівську середню школу Шепетівського району. Однокласники здебільшого висловлювали бажання продовжувати навчання у вузах Львова та Чернівців. Оскільки Степан добре знав математику і фізику, керівник класу рекомендував йому вступати на фізико-математичний факультет Львівського університету. Але дороговказом для нього стали поради батька. Перед відправкою на фронт він сказав йому: «Вчися, синку, на лікаря. Дивись, як багато навколо хворих, поранених, немічних».

Степан прислухався до поради батька і в 1951 році став студентом лікувального факультету Київського медичного інституту імені О.О. Богомольця. На 4-му курсі студент Віничук почав працювати медичним братом у неврологічному відділенні лікарні Печерського району на нинішній Парковій алеї. Саме досвід роботи в цьому відділенні визначив його майбутню спеціалізацію. Одночасно у молодого лікаря викликало захоплення викладання неврології на кафедрі нервових хвороб, яку очолював видатний невролог академік Б.М. Маньківський. Яскраві, насичені практичним досвідом лекції, крім Бориса Микитовича, читала також професор В.М. Слонімська, а практичні заняття цікаво проводила З.М. Драчова. Власне спілкування з цими видатними вченими визначило майбутнє допитливого студента Віничука. Іспит із нервових хвороб він склав академіку Борису Микитовичу Маньківському на «відмінно». Також успішно оволодівав знаннями і з інших дисциплін.

У 1957 р. Степан Віничук закінчив із відзнакою лікувальний факультет Київського медичного інституту за спеціальністю «лікувальна справа». Це був уже 113-й випуск лікарів Київського медичного інституту.

За розподіленням С.М. Віничук був направлений невропатологом до Шепетівської районної лікарні Хмельницької області, але у зв’язку з відсутністю кадрів працював як невропатолог у декількох районах — Славутському, Шепетівському, Ізяславському, Полонському. Саме тут молодий лікар переконався у важливості однієї з настанов Б.М. Маньківського: «Завжди вислухайте хворого і не кажіть йому: «Візьміть себе в руки», бо без допомоги лікаря пацієнт зробити цього не може».

«Першою моєю пацієнткою після закінчення вузу була хвора 5-річна дитина у рідному селі, — пригадує Степан Мілентійович. — Я щойно приїхав до матері. На другий день сусіди дізналися, що приїхав лікар, і попросили допомогти. Це була хвора дитина з типовою менінгеальною позою, наявністю менінгеальних ознак: ригідність потиличних м’язів, симптом Керніга. Оскільки дитина хворіла на туберкульозний лімфаденіт, діагноз туберкульозного менінгіту не викликав сумніву. Дитину я направив до тубменінгітного відділення Шепетівської лікарні (тоді були такі відділення), де було здійснено відповідне обстеження та лікування».

Минув рік напруженої роботи в Шепетівській районній лікарні. Він був насичений клінічною практикою. Ось один лише приклад. «Я збирався у відпустку, — пригадує Степан Мілентійович, — за день до відпустки надійшов хворий фронтовик, який переніс під час Вітчизняної війни контузію головного мозку, був поранений у голову. У хворого після емоційного напруження виникла серія епілептичних нападів, що практично перейшли в епілептичний статус — до 20 нападів на добу. Застосування існуючих на той час протисудомних засобів зменшило кількість нападів, але не припинило їх подальшого виникнення. Стан хворого ускладнився набряком головного мозку, що виник унаслідок розвитку епілептичного статусу. Залишався єдиний вихід — зробити люмбальну пункцію, видалити 5–6 мл спинномозкової рідини і ввести у підпавутинний простір відповідну кількість кисню або повітря. На той час за такою методикою ней-рохірурги лікували хворих із епілептичним статусом, який виникав на фоні церебрального арахноїдиту, тобто спайкових процесів, після черепної травми або перенесених запальних захворювань головного мозку.

До цього моменту люмбальну пункцію я не робив, оскільки нас готували як лікарів загальної практики; по три місяці була субординатура з терапії, хірургії, акушерства. Проте під час роботи медичним братом у лікарні Печерського району м. Києва, де працював протягом двох років, я бачив, як роблять люмбальний прокол. Звичайно, хвилювався, але пункцію і всю лікувальну процедуру провів вдало, ввів у підпавутинний простір 10 мл кисню, і після цього напади у хворого припинилися. Раділи лікарі, раділи родичі і, звичайно, хворий». Протягом трьох тижнів Степан Мілентійович у відпустку не пішов, а продовжував хворому відповідну терапію, і той виписався у доброму стані.

Однак молодий лікар відчував, що знань із неврології бракує. До того ж він не мав сертифіката невролога-спеціаліста. Окремих хворих Степан Мілентійович консультував у Києві в академіка Б.М. Маньківського, професора-психіатра Й.А. Поліщука, які ніколи не відмовляли у допомозі, навіть якщо приїздив із пацієнтами раптово.

Наступним етапом набуття неврологічного досвіду молодого лікаря була 5-місячна спеціалізація у 1959 році на кафедрі нервових хвороб Київського інституту вдосконалення лікарів, якою керував професор Дмитро Іванович Панченко. Після курсів спеціалізації професор Д.І. Панченко запропонував Степану Віничуку роботу ординатора, а потім старшого ординатора клініки нервових хвороб Київської обласної клінічної лікарні. Зробити це спочатку було нелегко, оскільки вимагалася київська прописка. Професор Панченко допоміг владнати цю справу. Збереглося відповідне подання славетного вченого: «Прошу прописати в селі Софіївська Борщагівка, за місцем мешкання рідних лікаря С.М. Віничука, який пройшов за конкурсом на посаду ординатора спеціалізованої клініки нервових хвороб Київського інституту вдосконалення лікарів. Заслужений діяч науки, професор Д.І. Панченко, 6 липня 1959 року». Така чуйність учителя вразила молодого лікаря, і він наслідував його приклад. Багато співробітників Київського медичного інституту згадують з великою вдячністю про людяність професора С.М. Віничука, який допоміг багатьом із них вийти зі складних життєвих ситуацій.

У 1961–1965 рр. С.М. Віничук працював начальником неврологічного відділення Республіканської лікарні Міністерства внутрішніх справ. Консультантом відділення був відомий невролог, професор О.Л. Духін — учень академіка Б.М. Маньківського. Наприкінці 1965 року Степан Мілентійович пройшов за конкурсом на посаду молодшого наукового співробітника до відділу клінічної неврології у складі Інституту клінічної медицини ім. М.Д. Стражеска, яким керував професор О.Р. Вин-ницький. І ця школа спілкування з відомими вченими мала величезний вплив на подальше формування його як лікаря-невролога і науковця.

У 1969 році С.М. Віничук захистив кандидатську ди-сертацію «Деякі неврологічні питання лікування хворих на гіпертонічну хворобу», науковим керівником якої був професор О.Р. Винницький.

У 1970 році він був обраний за конкурсом на посаду асистента кафедри нервових хвороб у рідному Київському медичному інституті. Саме тут захистив докторську дисертацію «Мозковий і системний кровообіг при ішемічному інсульті» і отримав звання професора. З травня 1988 р. працював професором кафедри, а з травня 1992 року по 2011 рік — завідувачем кафедри неврології Національного медичного університету. У цей період (1989–1992) одночасно працював деканом, а потім проректором із навчальної роботи з іноземними студентами, а з 1993 по 1994 рр. — проректором з міжнародних зв’язків Національного медичного університету; з 1992 по 2002 рр. — науковим керівником Українського центру розсіяного склерозу.

У сучасній неврології багато що професор С.М. Віничук уперше запровадив як інновації, оригінальні розробки міжнародного рівня. Так, він розробив і впровадив у клінічну практику принципово новий науковий напрямок — системний підхід до вивчення судинних захворювань головного мозку, що отримав визнання серед науковців різних країн (А.С. № 1210834 СССР, 1985). Він описав основні типи системно-церебральних гемодинамічних порушень гострого періоду ішемічного інсульту, з урахуванням яких розроблено і впроваджено у практику охорони здоров’я спосіб лікування пацієнтів із цією патологією (1987).

Уперше в українській медичній літературі професор С.М. Віничук визначив основні клінічні форми лакунарного інфаркту мозку (1999), а також типи геморагічної трансформації інфаркту мозку, запропонував спосіб лікування. Професором С.М. Віничуком розроблений спосіб корекції гіперглікемії у гострий період ішемічного інсульту. Вперше в країнах СНД визначені основні патофізіологічні механізми розвитку симптому втоми у хворих на розсіяний склероз, запропоновані методи діагностики та лікування проявів утоми. Розроблена шкала оцінки в балах тяжкості нейрогенної дисфагії в гострий період мозкового інсульту з використанням клінічних критеріїв.

До заслуг Степана Мілентійовича слід віднести організацію міського Центру цереброваскулярної патології на базі Олександрівської клінічної лікарні м. Києва та кафедри неврології (1994). Під його безпосереднім керівництвом виданий підручник «Неврологія» для вітчизняних студентів вищих медичних навчальних закладів IV рівня акредитації (2008), а також підручник «Неврология» (2010) для іноземних студентів.

Основними напрямками наукових досліджень професора С.М. Віничука залишаються судинні захворювання нервової системи, демієлінізуючі захворювання. За результатами науково-педагогічної діяльності ним опубліковано близько 350 наукових робіт, у тому числі 9 монографій, 6 навчальних посібників, 3 підручники для студентів вищих навчальних закладів ІV рівня акредитації, 2 патенти на винаходи і 29 деклараційних патентів на корисну модель. Одним із перших в Україні С.М. Віничук упровадив комп’ютерно-тестовий контроль рівня знань студентів у систему підготовки лікарських кадрів. Підготував 5 докторів та 8 кандидатів медичних наук. За великий внесок до вітчизняної науки у 2002 році професору, доктору медичних наук С.М. Віничуку присвоєно почесне звання заслуженого діяча науки і техніки України.

Нас, його учнів, вражає постійне прагнення до вивчення нового, надзвичайна працездатність, глибокий аналіз літературних джерел, бажання донести сучасну інформацію до читача, написання проблемних статей, які є базовими як для досвідчених, так і молодих фахівців.

Колектив кафедри неврології Національного медичного університету ім. О.О. Богомольця щиро вітає Вчителя та Лікаря з великою букви, професора, доктора медичних наук Степана Мілентійовича Віничука зі славетним ювілеєм. Бажаємо міцного здоров’я, наснаги в науковій роботі, творчого натхнення, яке допомагає вихованню нового покоління, становленню молодих науковців, затишку в родині й просто людського щастя.

Колектив кафедри неврології 
НМУ імені О.О. Богомольця