Інформація призначена тільки для фахівців сфери охорони здоров'я, осіб,
які мають вищу або середню спеціальну медичну освіту.

Підтвердіть, що Ви є фахівцем у сфері охорони здоров'я.



СІМЕЙНІ ЛІКАРІ ТА ТЕРАПЕВТИ

НЕВРОЛОГИ, НЕЙРОХІРУРГИ, ЛІКАРІ ЗАГАЛЬНОЇ ПРАКТИКИ, СІМЕЙНІ ЛІКАРІ

КАРДІОЛОГИ, СІМЕЙНІ ЛІКАРІ, РЕВМАТОЛОГИ, НЕВРОЛОГИ, ЕНДОКРИНОЛОГИ

СТОМАТОЛОГИ

ІНФЕКЦІОНІСТИ, СІМЕЙНІ ЛІКАРІ, ПЕДІАТРИ, ГАСТРОЕНТЕРОЛОГИ, ГЕПАТОЛОГИ

ТРАВМАТОЛОГИ

ОНКОЛОГИ, (ОНКО-ГЕМАТОЛОГИ, ХІМІОТЕРАПЕВТИ, МАМОЛОГИ, ОНКО-ХІРУРГИ)

ЕНДОКРИНОЛОГИ, СІМЕЙНІ ЛІКАРІ, ПЕДІАТРИ, КАРДІОЛОГИ ТА ІНШІ СПЕЦІАЛІСТИ

ПЕДІАТРИ ТА СІМЕЙНІ ЛІКАРІ

АНЕСТЕЗІОЛОГИ, ХІРУРГИ

International neurological journal Том 17, №5, 2021

Back to issue

Cognitive impairment in patients with diabetes mellitus in the conditions of COVID-19

Authors: Жердьова Н.М.
Національний університет охорони здоров’я України імені П.Л. Шупика, м. Київ, Україна

Categories: Neurology

Sections: Specialist manual

print version


Summary

У даному огляді висвітлюється стан когнітивних функцій у хворих на метаболічний синдром, цукровий діабет на етапі виявлення основного захворювання й після перенесеного COVID-19. Пояснюються основні ланки патогенезу когнітивної дисфункції у хворих на цукровий діабет і за даними попередніх досліджень SARS-CoV-1 і MERS-CoV з’ясовуються можливі механізми порушення когнітивних функцій у хворих, інфікованих COVID-19. Запропоновані методи корекції когнітивних порушень із застосуванням сучасних ноотропів, таких як фенібут.

This review highlights the state of cognitive functions in patients with metabolic syndrome, diabetes mellitus at the stage of detection of the underlying disease and after COVID-19. The main links in the pathogenesis of cognitive dysfunction in patients with diabetes are explained, and based on previous studies of SARS-CoV-1 and MERS-CoV, possible mechanisms of cognitive impairment in patients infected with COVID-19 are revealed. Methods for the correction of cognitive disorders with the use of modern nootropics, such as phenibut, are proposed.


Keywords

цукровий діабет; когнітивна функція; COVID-19; фенібут; огляд

diabetes mellitus; cognitive function; COVID-19; phenibut; review

Актуальність проблеми когнітивних порушень (КП) неухильно зростає, що пов’язано зі збільшенням тривалості життя людей і ростом популяції осіб віком понад 65 років. Зазвичай когнітивні порушення збільшуються з віком, що обумовлено різними змінами в мозку людини, які розвиваються в процесі старіння. Кожного року після 50-річного віку зменшується кількість нейронів (на 0,1–0,2 %), їх дендритів, синапсів, рецепторів, гліальних елементів та основних нейромедіаторів (норадреналіну, дофаміну, ацетилхоліну). Наслідком цього є зменшення об’ємів, метаболізму й перфузії головного мозку та виникнення нормального вікового когнітивного спаду [1]. 
Але під впливом внутрішніх або зовнішніх негативних чинників зниження когнітивних функцій відбувається набагато раніше і має більші ступінь і швидкість прогресування з наступним розвитком деменції. 
За даними World Alzheimer Report, 2015 року нараховувалось 46,8 млн хворих на деменцію, і кожні 20 років очікується збільшення кількості таких хворих удвічі [2]. 
Під час пандемії COVID-19 поява неврологічних симптомів, а саме розвиток когнітивних порушень, дедалі більше привертає увагу дослідників і практикуючих лікарів [3]. За даними спостережень, навіть у пацієнтів з легким і середньотяжким перебігом COVID-19 підвищені сироваткові маркери аксонального ураження (білок нейрофіламентного легкого ланцюга) та астроцитарної активації (гліальний фібрилярний кислий білок, GFAP), що, безперечно, вказує на вплив цього захворювання на центральну нервову систему (ЦНС) [4, 5].
Старіння населення й зростання кількості хворих на діабет, за прогнозами, призводитимуть до подальшого збільшення КП, що вважаються передклінічною стадією деменції [6].
Результати проведеного нещодавно метааналізу 11 досліджень із залученням понад 30 000 осіб, серед яких 16,0 % мали цукровий діабет 2-го типу (ЦД2), показали, що ризик розвитку деменції для пацієнтів із ЦД2 в 1,51 раза перевищує такий для осіб без діабету [6]. Більше того, наявні помірні КП трансформуються в деменцію в 1,5–3 рази частіше на тлі цукрового діабету, ніж за його відсутності [7]. У 15-річному проспективному дослідженні Hisayama Study, проведеному із залученням 1017 пацієнтів із ЦД2, виявлено підвищення ризику розвитку деменції в 1,74 раза (р = 0,004) [8]. Щодо пацієнтів з уперше виявленим ЦД2, то вже на початку захворювання виявляються когнітивні порушення — від 8,3 до 96,7 % залежно від нейропсихологічного тесту. Переважно виявляються порушення швидкості обробки інформації та уваги, що, у свою чергу, навіть на етапі виявлення захворювання може призвести до порушень призначеного лікування з боку пацієнта [9]. Для пацієнтів з метаболічним синдромом, цукровим діабетом порушення когнітивних функцій можуть мати негативні наслідки, особливо стосовно досягнення компенсації цукрового діабету.
Когнітивні функції включають пам’ять, навчання, розумову гнучкість, увагу й виконавчу функцію. Виконавчі функції особливо важливі, оскільки вони включають розуміння конкретної проблеми, вирішення проблем, судження, припинення або зміну старих звичок, а також початок нових звичок. Усі ці поведінкові реакції важливі, коли пацієнтів просять виконувати складні завдання, такі як узгодження дози інсуліну, прогнозування впливу фізичної активності на глюкозу в крові, або навіть коли йдеться про визнання й лікування відповідної гіпоглікемії. Когнітивні розлади спричиняють нездатність пацієнта виконувати комплекс лікувальних заходів, включно з дотриманням медичного режиму, розпізнаванням погіршення стану, що порушує прихильність пацієнта до лікування. На жаль, недотримання рекомендацій лікаря призводить не тільки до декомпенсації діабету, але й до появи нових або прогресування існуючих ускладнень. 
Що стосується пацієнтів, які перенесли COVID-19, то було послідовно вивчено 174 пацієнти з підтвердженим захворюванням. Були зібрані й проаналізовані демографічні дані, історія хвороби, симптоми й ознаки, лабораторні дані, результати комп’ютерної томографії грудної клітки, а також заходи лікування. Дослідники виявили, що у хворих на COVID-19 з діабетом і без інших супутніх захворювань підвищений ризик тяжкої пневмонії, вивільнення ферментів, пов’язаних з пошкодженням тканин, надмірних неконтрольованих реакцій запалення й гіперкоагуляції, пов’язаних з порушенням регуляції метаболізму глюкози. Крім того, рівні сироваткових біомаркерів, пов’язаних із запаленням, таких як інтерлейкін-6, С-реактивний білок, D-димер, сироватковий феритин, а також індекс згортання крові були значно вищими (Р < 0,01) у хворих на цукровий діабет порівняно з тими, хто його не мав. Отже, діабет є фактором ризику швидкого прогресування й тяжкого перебігу COVID-19 [10]. На початку пандемії більшість лікарів були зосереджені виключно на проблемі розвитку пневмонії та смертності від SARS-CoV-2. Однак через кілька місяців пандемії з’явилися повідомлення, що описують стійкі фізичні й нервово-психічні наслідки COVID-19. 
Відомо, що під час надходження в клітину SARS-CoV-2 зв’язує ангіотензинперетворюючий фермент 2 (ACE2) на клітинній поверхні, що є мішенню [11, 12]. ACE2 наявний на клітинних мембранах легенів, шлунково-кишкового тракту (ШКТ), міокарда, ниркових канальців і сечового міхура [12]. Відповідно до цього коронавіруси традиційно вважаються легеневими захворюваннями, часто із супутніми симптомами ШКТ [11]. Однак пацієнти з COVID-19 продемонстрували високу поширеність нервово-психічних симптомів [13]. Слід зазначити, що попереднє вивчення SARS-CoV-1 і MERS-CoV продемонструвало їх здатність інфікувати ЦНС, особливо стовбур мозку [14]. Тому, виходячи з наявних знань, дослідники запропонували чотири можливих механізми ураження когнітивних функцій в осіб, які перенесли COVID-19.
По-перше, нервово-психічні симптоми COVID-19 найчастіше обумовлені незліченною кількістю біологічних факторів, включно з електролітними аномаліями, запаленням печінки, порушенням функції нирок, порушенням оксигенації [15], гіперзапаленням [12]. По-друге, індукована вірусом імунна реакція та автоімунітет забезпечують інший шлях, яким SARS-CoV-2 може впливати на функцію ЦНС [12]. По-третє, коагулопатія, індукована SARS-CoV-2, призводить до широкого спектра органної недостатності. Вірусна інвазія судинного ендотелію, що призводить до активованих тромботичних і запальних каскадів у розпал гіперкоагуляційного стану, може призвести до цереброваскулярних подій [12]. Втрата смаку й запаху є найпоширенішою скаргою інфікованих пацієнтів. Вважалося, що відбувається пряма інвазія вірусу через нюхову аксональну міграцію. Однак подальша робота показала, що насправді саме нюхові епітеліальні клітини забезпечують метаболічну підтримку нюхових сенсорних нейронів [16, 17]. Отже, пряма інвазія SARS-CoV-2 у ЦНС, швидше за все, відбувається через гематоенцефалічний бар’єр [12]. У хворих на цукровий діабет, метаболічний синдром, ожиріння пролонгована гіперінсулінемія призводить до зниження експресії інсулінових рецепторів і зменшення транспорту інсуліну через гематоенцефалічний бар’єр до тканин головного мозку [18]. Рецептори до інсуліну знаходяться в астроцитах і нейронах, що зосереджені в корі головного мозку, лімбічних структурах (гіпокампі, гіпоталамусі, мигдалеподібному тілі й перегородці), гематоенцефалічному бар’єрі, що полегшує транспорт глюкози з крові до мозку [18]. 
Сигналізація інсуліну бере участь у реалізації численних церебральних функцій, включно з пізнанням і пам’яттю. Доведено, що інсулін безпосередньо забезпечує метаболізм глюкози в структурах ЦНС [19, 20]. У головному мозку інсулін та інсуліноподібний фактор росту (IGF) швидко зв’язуються з тирозинкіназними рецепторами, IGF-рецепторами й рецепторами інсуліну за рахунок високого ступеня ідентичності. Зв’язування інсуліну із субстратом рецепторів призводить до його автофосфорилювання й активації фосфатидилінозитол-3-кінази, що стимулює вироблення протеїнкінази B та інгібування кінази глікогенсинтази-3. Усе це забезпечує мембраностабілізуючу дію за рахунок пригнічення продукції вільних радикалів. Доведено, що стимульований інсуліном транспорт глюкози в нейрони збільшує активність холінергічних синапсів у ЦНС, що створюють субстрат для реалізації вищих мозкових функцій [21–23]. Порушення інсулінового сигналінгу й резистентність до інсуліну в мозку призводить до порушення утилізації глюкози останнім, регулювання рівня ацетилхоліну, тау-білка й β-амілоїда, що призводить до селективної втрати нейронів і порушення синаптичної передачі, з подальшим розвитком когнітивних порушень і хвороби Альцгеймера [24, 25]. Гіперглікемія, активуючи процеси вільнорадикального окиснення й неферментативного глікозилювання білків, поліоловий шлях метаболізму глюкози, утворення кінцевих продуктів неензиматичної глікації, призводить до ендотеліальної дисфункції, гемореологічних порушень із розвитком мікроваскулярних уражень головного мозку, а наявність інсулінорезистентності й гіперінсулінемії додатково сприяє розвитку дисліпідемії, артеріальної гіпертензії і церебрального атеросклерозу, що загалом спричиняє розвиток церебральних уражень. Гемодинамічні й гемореологічні порушення, що розвиваються на тлі ендотеліальної дисфункції, оксидативного стресу, порушення з боку цитокінової ланки імунної регуляції, активації чинників апоптозу підвищують ризик формування локальних вогнищ тканинної ішемії й маніфестних судинних подій [26–29]. Отже, у хворих на цукровий діабет відбуваються зміни когнітивних функцій і структурні зміни головного мозку вже на ранніх етапах захворювання, а після перенесеного COVID-19 вони прогресують. Тому необхідно проводити профілактику когнітивного дефіциту вже на етапі постановки діагнозу ЦД2 і лікування порушення когнітивних функцій після перенесеного COVID-19. Щодо корекції когнітивних порушень у хворих на цукровий діабет, то головною умовою є компенсація захворювання, лікування гіпоглікемічних станів, корекція дисліпідемії, артеріального тиску, відмова від тютюнопаління й алкоголю. 
Вплив патогенетичної терапії діабетичної нейропатії на когнітивну дисфункцію вивчений недостатньо. Зниження метаболізму глюкози в головному мозку є однією з основних особливостей хвороби Альцгеймера. Залежні від тіаміну (вітаміну В1) процеси відіграють вирішальну роль у метаболізмі глюкози, і було встановлено, що вони порушуються в мозку пацієнтів із хворобою Альцгеймера. Проте лікування тіаміном дає мало позитивного ефекту в цих пацієнтів. Група дослідників тестувала дію бенфотіаміну, похідного тіаміну з кращою біодоступністю, на когнітивні порушення й патологічні зміни на моделі мишей із хворобою Альцгеймера, визначала рівень білка-попередника амілоїду/пресеніліну-1. Після 8-тижневої терапії бенфотіамін дозозалежно збільшував просторову пам’ять у мишей шляхом впливу на пресенілін-1. Крім того, бенфотіамін ефективно зменшував як кількість амілоїдних бляшок, так і рівні фосфорильованого тау-білка в кортикальних ділянках мозку трансгенних мишей [30]. Отже, можна говорити про позитивний вплив бенфотіаміну на когнітивну функцію і зменшення відкладення амілоїду через тіамін-незалежні механізми. 
Щодо альфа-ліпоєвої кислоти, то вплив цього препарату на стан когнітивних функції вивчався у хворих на цукровий діабет із хворобою Альцгеймера. Було показано значне уповільнення когнітивної дисфункції, а саме покращення когнітивних функцій у 26 % пацієнтів порівняно з початковими результатами дослідження за шкалою MMSE [31].
У дослідженні на щурах чоловічої статі з індукованим діабетом було показано, що за рахунок зниження оксидативного стресу при застосуванні альфа-ліпоєвої кислоти покращуються когнітивні функції [32].
Пропонується ціла низка препаратів, що могли б прискорити процес відновлення порушених когнітивних функцій. Наявність нейропротекторних властивостей у лікарському засобі є фундаментальною умовою, оскільки стосується не тільки лікування, але й профілактики зростання когнітивних розладів і розвитку деменції.
Серед них є препарати ноотропної дії, що мають безпосередній вплив на нейротрансмітерні системи, препарати з нейротрофічною, нейрометаболічною і вазоактивною дією. У цьому контексті з метою корекції когнітивних порушень становить інтерес давно відомий ноотропний препарат фенібут. Відомо про його анксіолітичну, ноотропну, антистресову й транквілізуючу дію внаслідок впливу гамма-аміномасляної кислоти на функціональний стан нервової і серцево-судинної систем [33]. Препарат стимулює навчання й покращання пам’яті, підвищує фізичну працездатність, усуває психоемоційну напругу, тривогу, страх і покращує сон [34, 35]. У той же час, на відміну від транквілізаторів, показники вищої нервової діяльності, такі як увага, пам’ять, швидкість і точність сенсомоторної реакції, покращуються під впливом фенібуту [34, 35]. Фармакокінетика препарату визначає його ноотропну, антиоксидантну й психостимулювальну дію за рахунок нормалізації метаболізму нервової тканини й покращання кровотоку. Його використовують і при емоційних порушеннях, він здатен зменшувати симптоми астенії і покращувати розумову діяльність. При використанні в дозі 0,25 г (1 таблетка) тричі на день дає психостимулювальний ефект, метаболізується в печінці, проникає рівномірно в усі тканини й через гематоенцефілічний бар’єр, виводиться нирками.
Для підтвердження позитивного впливу фенібуту на стан когнітивних функцій групою дослідників було вивчено 40 хворих, які перенесли мозковий інсульт, і 20 пацієнтів контрольної групи. У комплексному лікуванні в основній групі було застосовано препарат фенібут у дозі 750 мг на добу. Результати всіх нейропсихологічних тестів у групі пацієнтів, яким було включено в комплексне лікування препарат фенібут, засвідчили вірогідне зменшення когнітивної дисфункції. При порівнянні ступеня відновлення когнітивних функцій у пацієнтів основної групи з пацієнтами контрольної групи виявлено вірогідне покращання результату короткострокової пам’яті після 3 місяців лікування [36]. При лікуванні фенібутом у дозі 300 мг пацієнтів із ЦД2 з наявною артеріальною гіпертензією протягом 4 тижнів спостерігалось вірогідне покращення уваги, пам’яті, психомоторної функції, мовлення разом з нормалізацією артеріального тиску й метаболічних параметрів [33].
У досліджені на мишах було показано, що фенібут може впливати на пам’ять і сприяти формуванню умовного рефлексу в тесті пасивного уникнення [37]. При дозах 5 і 10 мг/кг в/п миші, оброблені фенібутом, мали значно більший час латентності, що вказує на те, що вони могли запам’ятати, яка камера була пов’язана з несприятливими подразниками [37]. У той час як контрольні миші мали час затримки 154 ± 91 с для входу в темну камеру, миші, які отримували фенібут 5 мг/кг в/п, мали латентність 284 ± 45 с. Крім того, загальний час, який контрольні миші проводили в темній камері, був значно більшим порівняно з тваринами, обробленими фенібутом: 108 ± 28 с і 38 ± 12 с відповідно [38, 39]. У подібному дослідженні виявлено, що використання фенібуту в дозах 10 і 20 мг/кг внутрішньовенно покращує стан рухових характеристик, рівноваги й координації, і це може послужити відправною точкою для подальших досліджень [40].
Отже, у хворих на цукровий діабет і метаболічний синдром, окрім нормалізації рівня глікемії, лікування гіпоглікемій, дисліпідемії, нормалізації артеріального тиску, проведення патогенетичної терапії в лікуванні діабетичної нейропатії, для профілактики й лікування когнітивного дефіциту необхідно використовувати сучасні ноотропи, такі як Максібрен (фенібут), який у дослідженнях показав підвищення когнітивних функцій, покращення психометричних параметрів хворих поряд з доброю безпекою і переносимістю препарату.
Конфлікт інтересів. Не заявлений.
 
Отримано/Received 02.04.2021
Рецензовано/Revised 14.04.2021
Прийнято до друку/Accepted 23.04.2021

Bibliography

1. Мищенко Т.С. Когнитивные нарушения в практике семейного врача (актуальность проблемы, факторы риска, патогенез, возможности лечения и профилактики). Семейная медицина. 2017. № 1(69). С. 21-24.
2. www.worldalzreport2015.org
3. Paterson R.W., Brown R.L., Benjamin L. et al. The emerging spectrum of COVID-19 neurology: clinical, radiological and laboratory findings. Brain. 2020 Oct 1. 143(10). 3104-3120. doi: 10.1093/brain/awaa240. PMID: 32637987; PMCID: PMC7454352.
4. Ameres M., Brandstetter S., Toncheva A.A., Kabesch M., Leppert D., Kuhle J., Wellmann S. Association of neuronal injury blood marker neurofilament light chain with mild-to-moderate COVID-19. J. Neurol. 2020 Dec. 267(12). 3476-3478. doi: 10.1007/s00415-020-10050-y. Epub 2020 Jul 9. PMID: 32647900; PMCID: PMC7345451.
5. Kanberg N., Ashton N.J., Andersson L.M., Yilmaz A., Lindh M., Nilsson S., Price R.W., Blennow K., Zetterberg H., Gisslén M. Neurochemical evidence of astrocytic and neuronal injury commonly found in COVID-19. Neurology. 2020 Sep 22. 95(12). e1754-e1759. doi: 10.1212/WNL.0000000000010111. Epub 2020 Jun 16. PMID: 32546655.
6. Cheng G. et al. Diabetes as a risk factor for dementia and mild cognitive impairment: a meta-analysis of longitudinal studies. Internal Medicine Journal. 2012. Vol. 42. № 5. P. 484-491. 
7. Xu W. et al. Accelerated progression from mild cognitive impairment to dementia in people with diabetes. Diabetes. 2010. Vol. 59. P. 2928-2935. 
8. Ohara T. et al. Glucose tolerance status and risk of dementia in the community. Neurology. 2011. Vol. 77(12). P. 1126-1134.
9. Жердьова Н.М., Маньковський Б.М. Вплив метформіну на стан когнітивних функцій у пацієнтів з вперше виявленим цукровим діабетом. Проблеми ендокринної патології. 2019. № 3. С. 7-13.
10. Guo W., Li M., Dong Y. et al. Diabetes is a risk factor for the progression and prognosis of COVID-19. Diabetes Metab. Res Rev. 2020. 36. e3319. https://doi.org/10.1002/dmrr.3319.
11. Jasti M., Nalleballe K., Dandu V., Onteddu S. A review of pathophysiology and neuropsychiatric manifestations of COVID-19. J. Neurol. Springer. 2020 Jun. 3(1). 6.
12. Achar A., Ghosh C. COVID-19-associated neurological disorders: the potential route of CNS invasion and blood-brain relevance. Cells. 2020. 9. 2360.
13. Taquet M., Luciano S., Geddes J.R., Harrison P.J. Bidirectional associations between COVID-19 and psychiatric disorder: a study of 62,354 COVID-19 cases. Lancet Psychiatry. 2021. Vol. 8. Issue 2. P. 130-140.
14. Liu Y., Cao L., Li X., Jia Y., Xia H. Awareness of mental health problems in patients with coronavirus disease 19 (COVID-19): a lesson from an adult man attempting suicide. Asian J. Psychiatr. 2020. 51. 102-106.
15. Oussalah A., Gleye S., Urmes I.C., Laugel E., Barbé F., Orlowski S. et al. The spectrum of biochemical alterations associated with organ dysfunction and inflammatory status and their association with disease outcomes in severe COVID-19: a longitudinal cohort and time-series design study. EClinicalMedicine. 2020. 27. 100554.
16. Gupta K., Mohanty S.K., Mittal A., Kalra S., Kumar S., Mishra T. et al. The cellular basis of loss of smell in 2019-nCoV-infected individuals. Brief Bioinform. 2020. Aug 18. bbaa168.
17. Brann D.H., Tsukahara T., Weinreb C., Lipovsek M., Van den Berge K., Gong B. et al. Non-neuronal expression of SARS-CoV-2 entry genes in the olfaory system suggests mechanisms underlying COVID-19-associated anosmia. Sci Adv. American Association for the Advancement of Science. 2020. eabc5801.
18. Cronk B.B. et al. Body Mass Index and Cognitive Decline in Mild Cognitive Impairment. Alzheimer Disease and Associated Disorders. 2010. Vol. 24. № 2. P. 126-130. http://doi.org/10.1097/WAD.0b013e3181a6bf3f.
19. Бачинская Н.Ю. Синдром умеренных когнитивных нарушений. Нейро News. 2010. № 2/1. С. 12-17. 
20. Бачинська Н.Ю., Холін В.О. Синдром помірних когнітивних порушень, віковий аспект. Журнал практичного лікаря. 2007. № 3. С. 46-51.
21. Пашковська Н.В. Когнітивні порушення при цукровому діабеті типу 2: роль гіпоглікемізуючої терапії. Міжнародний ендокринологічний журнал. 2018. № 1. С. 76-85. 
22. Cox D.J. et al. Relationships between hyperglycemia and cognitive performance among adults with type 1 and type 2 diabetes. Diabetes Care. 2005. Vol. 28. P. 71-77. 
23. Drane D.L. et al. Demographic characteristics and normative observations for derived trail making indices. Neuropsychiatry. Neuropsychology and Behavioral Neurology. 2002. Vol. 15. P. 39-43. 
24. Есин Р.Г., Хайруллин И.Х., Есин О.Р. Современные представления о механизмах когнитивных расстройств при сахарном диабете. Медицинский альманах. 2013. № 1(25). С. 135-138. 
25. Lee B.K. et al. Associations of Salivary Cortisol With Cognitive Function in the Baltimore Memory Study. Arch. Gen. Psychiatry. 2007. Vol. 64. № 7. P. 810-818. doi:10.1001/archpsyc.64.7.810.
26. Левин О.С. Когнитивные нарушения при сахарном диабете и метаболическом синдроме. Современная терапия в психиатрии и неврологии. 2015. № 4. С. 18-25.
27. Inzucchi S.E. et al. Management of hyperglycaemia in type 2 diabetes: a patient-centered approach. Position statement of the American Diabetes Association (ADA) and the European Association for the Study of Diabetes (EASD). Diabetologia. 2012. Vol. 55. P. 1577-1596. 
28. Lemaitre H. et al. Normal age-related brain morphometric changes: nonuniformity across cortical thickness, surface area and gray matter volume. Neurobiol. Aging. 2012. Vol. 33. P. 611-617. doi:10.1016/j.neurobiolaging.2010.07.013. 
29. Sun X.J. et al. Benfotiamine prevents increased β-amyloid production in HEK cells induced by high glucose. Neuroscience Bulletin. 2012. Vol. 28. P. 561. 
30. Niedowicz D., Daleke D. The role of oxidative stress in diabetic complications. Cell. Biochem. Biophys. 2005. Vol. 43. P. 289-330. 
31. Fava А. et al. The Effect of Lipoic Acid Therapy on Cognitive Functioning in Patients with Alzheimer’s Disease. Journal of Neurodegenerative Diseases. 2013. Article ID 454253. 7 p. http://dx.doi.org/10.1155/2013/454253. 
32. Zhang Q. et al. Effect of alpha lipoic acid on cognitive function and oxidative stress in STZ diabetic rats. Biomedical Research. 2017. Vol. 28. № 12. P. 5229-5232. 
33. Лукаш О.И., Кузнецов В.В. Влияние ноофена на психоэмоциональную деятельность и церебральную гемодинамику у больных, перенесших ишемический инсульт. Український вісник психоневрології. 2003. 11(35). 87-89.
34. Schifano F., Orsolini L., Papanti G.D., Corkery J.M. Novel psychoactive substances of interest for psychiatry. World Psychiatry. 2015. 14(1). 15-26. doi: 10.1002/wps.20174.
35. Osovska N.Y. et al. Therapeutic approaches to the correction of cognitive impairment in patients with hypertension and type 2 diabetes. Wiad. Lek. 2020. 73(11). 2438-2442.
36. Пулик О.Р. Використання препарату фенібут у пацієнтів з післяінсультними когнітивними порушеннями. Семейная медицина. 2015. № 5(61). С. 143-146.
37. Davies J., Watkins J.C. The action of β-phenyl-GABA derivatives on neurones of the cat cerebral cortex. Brain Research. 1974. 70.3. 501-505.
38. Mehilane L.S., Rago L.K., Allikmets L.H. Pharmacology and clinic of phenibut. Tartu: Izd. TGU, 1990.
39. Lapin I. Phenibut (β-Phenyl-GABA): A Tranquilizer and Nootropic Drug. CNS drug reviews. 2001. 7. 4. 471-481.
40. Van Hout M.С. A narrative review of the naturally occurring inhibitory neurotransmitter gamma-aminobutyric acid (GABA) called phenibut in dietary supplements. Performance enhancement & health. 2018. 6.1. 33-35.

Back to issue