Журнал «Актуальная инфектология» Том 9, №4, 2021

Зима 2019–2020 року «познайомила» людство з новим надзвичайно небезпечним патогеном SARS-CoV-2. Головне, що на сьогодні цікавить державних діячів, політиків, роботодавців, — чи можливо вплинути на епідпроцес COVID-19, припинити пандемію та попередити застосування економічно руйнівних карантинів і локдаунів? Збудник COVID-19 набув епідемічного поширення зовсім недавно. У той самий час він має однаковий повітряно-крапельний механізм передачі, що і добре знайомий людству вірус грипу.

Матеріали та методи. Бібліосемантичні та когнітивні. 

Результати. Вірус грипу А та коронавірус SARS-CoV-2 прийшли з тваринного світу й дуже швидко і влучно пристосувались до суто людського повітряно-крапельного механізму передачі збудника. Віруси мають відмінності/розбіжності в механізмах експресії геному («+» — ниткова РНК у коронавірусів та «–» — ниткова РНК у вірусів грипу), проте подібні за будовою (складні оболонкові віруси) та за шляхом потрапляння в чутливу клітину (злиття або ендоцитоз за допомогою поверхневих глікозильованих білків-шипиків). Досвід багатолітньої боротьби з грипом (першій вірус грипу А ізольований у далекому 1933 році), використання різних за способом отримання та ступенем очистки вакцин (інактивованих, атенуйованих, субвіріонних), механізмів щеплення (інтраназальних, «перосних») засвідчує: за допомогою вакцинації вплинути та попередити виникнення епідемії грипу неможливо. Можливо лише захистити окремих вакцинованих від інфікування або попередити тяжкий перебіг захворювання у частини щеплених на час епідемії, що обумовлена штамом, проти якого розроблена вакцина. Проте захистити все населення або попередити за допомогою щеплення від епідемічно актуального сьогодні штаму збудника від виникнення епідемій, що будуть обумовлені іншими, наступними штамами, не є можливим. Академік В.Д. Бєляков у 1987 р. писав, що при ефективності масового щеплення проти епідемічно актуального штаму спрацьовує механізм «вичавлення» цього штаму з циркуляції. Втім набуває епідемічної актуальності інший, антигенно відмінний штам. Грип є небезпечним, в першу чергу, для тих, кого і вакцинувати небажано, зважаючи на багаточисленні протипоказання. Допомога в подоланні небезпеки захворювання у такого контингенту повинна бути спрямована на використання високоефективної етіотропної терапії, ніж на захист за допомогою щеплення. Якщо мати на увазі те, що імунна відповідь на кожний антиген у кожної особи індивідуальна, генетично обумовлена, то навіть при масовому щепленні обов’язково знайдуться особи рефрактерні, не чутливі до стандартної дози антигенного матеріалу. Технічно охопити 80–90 і більше відсотків населення вакцинацією малоймовірно за багатьох причин (хіба що в тоталітарному суспільстві). А саме такий високий відсоток вакцинованих може забезпечити надійне припинення повітряно-крапельного механізму передачі. Водночас масова вакцинація, намагання створити колективний/популяційний імунітет і за допомогою його впливати на циркуляцію коронавірусу може спрацювати як фактор штучного відбору, «вичавлення» з циркуляції штамів SARS-CoV-2, до яких створені вакцини, та надати дорогу новим, ще не відомим коронавірусним мутантам. Залишається сподіватись, що мутаційний процес у коронавірусів, з урахуванням їх структури геному та механізму його експресії, набагато повільніший, ніж у вірусів грипу, які мають фрагментарний геном та «мінус ниткову РНК».

Висновки. Щодо захисту від коронавірусу та попередження найбільш трагічних варіантів перебігу COVID-19, на нашу думку, перспективнішим уявляється розробка високоефективних етіотропних противірусних препаратів.