Журнал «Актуальная инфектология» Том 9, №4, 2021

Сьогодні коронавірусна інфекція зберігає свою актуальність. Відбувається пошук різних методів лікування. Навіть з урахуванням великого досвіду з лікування, нині існують різні підходи при застосуванні антибіотиків, гормональних препаратів. За даними дослідження Fei Zhou et al. (2020), антибіотики отримували 98 % хворих, кортикостероїди — 48 %, які померли, та 93 % і 23 % (відповідно), які одужали. Антибактеріальні препарати призначались 95 % хворим, які одужали, та 94 % тим, хто помер. Глюкокортикоїди призначались 70 % тим, хто одужав, і 50 % тим, хто помер (Xiaobo Yang et al., 2020). За даними дослідження Jiqian Xu et al. (2020), антибактеріальні препарати призначались 98 % хворим, які в подальшому померли, та 92,4 % тим, хто одужав. Метилпреднізолон призначався 80,3 % тих, хто помер, і 77,2 % тих, хто одужав.

Відомо, що ураження внутрішніх органів може бути обумовлено як впливом самих вірусів, так і токсико-алергічною дією лікарських препаратів.

Мета: встановити динаміку деяких біохімічних показників крові на фоні застосування антибактеріальної терапії, до складу якої входили фторхінолони (як у складі схеми, так і у вигляді монотерапії, з урахуванням того, що при застосуванні цих препаратів показана дещо менша кількість померлих, порівняно з іншими схемами антибактеріальної терапії), дексаметазон по 8 мг або 16 мг, у тяжкохворих різних вікових груп, які лікувались з приводу COVID-19.

Матеріали та методи. Оброблено дані 112 медичних карт стаціонарного хворого від хворих із тяжким перебігом COVID-19, які лікувались у період з січня по квітень 2021 року. Хворі були розподілені на групи: молодше 60 років та старше 60 років. У всіх пацієнтів була виявлена пневмонія за допомогою рентгенографії органів грудної клітки або ж комп’ютерної томографії. У всіх хворих діагноз був підтверджений за допомогою ПЛР у реальному часі на РНК SARS-CoV-2. Статистична обробка матеріалів дослідження проводилась за допомогою персонального комп’ютера з використанням програми Statistica. Було розроблено анкету для введення даних у програму Excel.

Результати. Встановлено, що в осіб молодше 60 років, які одужали, спостерігалось поступове збільшення рівня АлАТ після 7-ї доби лікування і до вищих показників на фоні 16 мг дексаметазону. Також і в осіб старше 60 років, які одужали, спостерігалось поступове збільшення рівня АлАТ на фоні застосування 8 мг та 16 мг дексаметазону без суттєвої різниці в показниках. У осіб старше 60 років, які померли, спостерігалось поступове збільшення рівня АлАТ з наступним їх зниженням на фоні застосування 8 мг та 16 мг дексаметазону без суттєвої різниці в показниках. У тих, хто помер, показники були дещо нижче, ніж у тих, хто одужав (р > 0,05). У хворих молодше 60 років, які отримували 8 мг дексаметазону, показники АсАТ були менше, ніж в осіб, які отримували 16 мг дексаметазону спочатку і протягом стаціонарного лікування з незначною позитивною динамікою. В осіб старше 60 років, які одужали та отримували 8 мг дексаметазону, були приблизно однакові показники АсАТ протягом лікування з незначним збільшенням на 7-му — 9-ту добу і подальшим зниженням. У тих, хто отримував 16 мг дексаметазону, показники були дещо нижче порівняно з молодшими, і швидше відбувалось зниження показників після 7-го дня стаціонарного лікування. У хворих старше 60 років, які отримували 16 мг дексаметазону та померли, спостерігалось значне збільшення рівня АсАТ після 9-ї доби госпіталізації, тоді як у тих, хто отримував 8 мг дексаметазону, навпаки, спостерігалось їх зменшення. Хворі молодше 60 років, які одужали та отримували 8 мг дексаметазону, мали менші показники сечовини порівняно з тими, хто отримував 16 мг дексаметазону на фоні антибактеріальної терапії з включенням фторхінолонів. На фоні 16 мг відзначалась тенденція до зростання до 7–9-ї доби з подальшим їх зниженням. На фоні застосування 8 мг виявлялось зростання показників сечовини на 4–6-ту добу з наступним зниженням. У осіб старше 60 років, які одужали та отримували 8 мг та 16 мг дексаметазону, показники сечовини були вищі, ніж у молодших хворих, із тенденцією до їх зростання. На фоні 16 мг після 4–6-ї доби показники були вищі, ніж на фоні 8 мг. У хворих старше 60 років, які в подальшому померли, на фоні застосування 8 мг та 16 мг спостерігалась тенденція до збільшення показників сечовини і більше на фоні застосування 16 мг дексаметазону. Після 7-ї доби стаціонарного лікування вищі показники сечовини були у тих, хто помер та отримував 16 мг. У хворих молодше 60 років, на фоні застосування 8 мг та 16 мг дексаметазону та які одужали, спостерігалась однакова динаміка до зменшення показників креатиніну. В осіб старше 60 років також спостерігалась позитивна динаміка, але менша, ніж у молодших. У хворих старше 60 років, які в подальшому померли, показники креатиніну вже з початку були вище, ніж у тих, хто одужав, мали тенденцію до зростання показників і більше на фоні застосування 16 мг дексаметазону (особливо після 9-ї доби). В осіб молодше 60 років, які отримували фторхінолони та дексаметазон, вже в перші три дні після госпіталізації був підвищений рівень глюкози з тенденцією до зниження протягом лікування. Водночас на фоні прийому 16 мг у період із 4-ї по 9-ту добу спостерігались більш значні коливання рівня глюкози. На фоні застосування як 8 мг, так і 16 мг дексаметазону була тенденція до зниження рівня глюкози. У хворих старше 60 років, які отримували антибіотики з включенням фторхінолонів або окремо фторхінолони та 16 мг дексаметазону, у тих, хто одужав, у перші три дні рівень глюкози був більше, ніж у тих, хто помер, та у молодших хворих. У тих, хто одужав, спостерігалась тенденція до зниження рівня, а у тих, хто помер, навпаки, спостерігалась тенденція до збільшення його рівня. Одночасно у хворих старше 60 років, які отримували антибіотики з включенням фторхінолонів або окремо фторхінолони, 8 мг дексаметазону та одужали, спостерігалась незначна тенденція до збільшення рівня глюкози, а у тих, хто помер, навпаки, до його зниження. У хворих молодше 60 років, які, окрім антибіотиків, отримували 8 мг дексаметазону, в перші три дні після госпіталізації був менший рівень СРБ, ніж у хворих старше 60 років, які одужали. В обох групах хворих спостерігалась тенденція на зниження рівня СРБ. Хворі старше 60 років, які в подальшому померли та які отримували 8 мг дексаметазону, вже в перші три дні після госпіталізації мали вищі показники СРБ, ніж у молодших та тих, хто одужав. На фоні лікування 8 мг дексаметазону в осіб старше 60 років, які померли, з 4-ї доби спостерігалось зниження рівня СРБ, але з 9-ї доби — значне його підвищення. На фоні прийому 16 мг дексаметазону в осіб молодше 60 років та які одужали, спостерігалось, навпаки, його швидке зниження до нормальних цифр. Хворі старше 60 років, які отримували фторхінолони і 16 мг дексаметазону та одужали, також у перші три дні мали вищі показники СРБ, ніж молодші хворі, та практично такі ж показники, як і ті, хто помер у віці старше 60 років. У хворих старше 60 років та тих, хто одужав на фоні застосування 16 мг дексаметазону, спостерігалось швидке зниження рівня СРБ, тоді як у тих, хто помер, спостерігалось повільніше його зниження.

Висновки. З урахуванням побічної дії ймовірно гормональної терапії до лікування у тяжкохворих слід додавати гепатопротектори; вже з початку проводити контроль рівня глюкози та його корекцію; контроль за функцією нирок та його корекцію. Це стосується в першу чергу осіб старше 60 років. Рівень СРБ змінюється протягом лікування і тільки його динаміка може підказати лікарю про перспективу у хворого та необхідність своєчасної корекції лікування. Необхідно провести дослідження стосовно патогенезу ураження критичних органів (легень, нирок, серця, підшлункової залози) та їх корекцію.