Інформація призначена тільки для фахівців сфери охорони здоров'я, осіб,
які мають вищу або середню спеціальну медичну освіту.

Підтвердіть, що Ви є фахівцем у сфері охорони здоров'я.



СІМЕЙНІ ЛІКАРІ ТА ТЕРАПЕВТИ

НЕВРОЛОГИ, НЕЙРОХІРУРГИ, ЛІКАРІ ЗАГАЛЬНОЇ ПРАКТИКИ, СІМЕЙНІ ЛІКАРІ

КАРДІОЛОГИ, СІМЕЙНІ ЛІКАРІ, РЕВМАТОЛОГИ, НЕВРОЛОГИ, ЕНДОКРИНОЛОГИ

СТОМАТОЛОГИ

ІНФЕКЦІОНІСТИ, СІМЕЙНІ ЛІКАРІ, ПЕДІАТРИ, ГАСТРОЕНТЕРОЛОГИ, ГЕПАТОЛОГИ

ТРАВМАТОЛОГИ

ОНКОЛОГИ, (ОНКО-ГЕМАТОЛОГИ, ХІМІОТЕРАПЕВТИ, МАМОЛОГИ, ОНКО-ХІРУРГИ)

ЕНДОКРИНОЛОГИ, СІМЕЙНІ ЛІКАРІ, ПЕДІАТРИ, КАРДІОЛОГИ ТА ІНШІ СПЕЦІАЛІСТИ

ПЕДІАТРИ ТА СІМЕЙНІ ЛІКАРІ

АНЕСТЕЗІОЛОГИ, ХІРУРГИ

International neurological journal 5(21) 2008

Back to issue

Фармакотерапія епілепсій за даними діяльності Протипароксизмального центру Херсонської обласної дитячої клінічної лікарні

Authors: А.Л. ГОРБ, Херсонська обласна дитяча клінічна лікарня, Україна

Categories: Neurology, Pediatrics/Neonatology

Sections: Specialist manual

print version

Епілепсії належать до найбільш поширених захворювань нервової системи. У більшості розвинених країн щорічно реєструється 50–70 випадків епілепсій на 100 000 населення. Чисельний показник поширеності складає 5–10 випадків на 1000 дітей. Розбіжностей між цими показниками серед країн Європи немає.

Населення Херсонської області на 01.01.2008 року складає 11 125 026 осіб, дітей до 17 років — 209 969. Згідно зі статистичними розрахунками ILAE, очікувана кількість хворих в області — від 1 до 2 тисяч дітей.

Розвиток спеціалізованої допомоги дітям з епілепсіями на Херсонщині було розпочато в 1992 році з відкриття Протипароксизмального центру (ППЦ) у складі обласної дитячої клінічної лікарні, одного з перших в Україні. У зв'язку з неефективністю діяльності центру за період з 1992 до 1999 року (поширеність захворювання збільшилась з 1,6 до 2,3 на 1000 дітей, інвалідність зросла з 2,4 до 3,5 на 10 000 дитячого населення) у регіоні було переглянуто подальшу доцільність традиційної «розсмоктувальної», ноотропної, вазоактивної терапії при епілепсіях. За методологічну основу було взято «Загальноєвропейські стандарти допомоги при епілепсіях» від 1998 року. За базові антиконвульсанти було прийнято іміностильбени, похідні вальпроєвої кислоти, сукциніміди, надалі впроваджено «новітні» препарати — ламотриджини, топірамати, габапентини тощо. З 2000 року в області для довготривалої терапії не використовуються фенобарбітал, бензонал, дифенін, бензодіазепіни.

Зміна терапевтичної стратегії суттєво вплинула на ефективність лікування, інвалідність з приводу епілепсій із 1999 до 2004 року знизилась удвічі й становила 1,6 на 10 000 дітей.

Усього під наглядом у ППЦ перебувають 1091 дитина, які хворі на епілепсії (щорічно реєструється від 35 до 56 хворих з уперше встановленим діагнозом). З метою вивчення ефективності фармакотерапії проведено аналіз історій хвороб 214 хворих, яких внесено до регіонального реєстру в 2004–2007 роках.

За характером нападів хворі розподілялись у такий спосіб: типові абсанси діагностовано у 52 (24,29 %) хворих, атипові абсанси — у 4 (1,8 6%); генералізовані тоніко-клонічні — у 49 (22,89 %); парціальні напади — у 70 (32,62 %) хворих; міоклонічні, астатичні, інфантильні спазми — у 41 дитини (19,15 %).

Нозологічна належність епілептичних нападів верифікована у 87,86 % хворих, у 12,14 % на період діагностичного пошуку епілептичні стани зараховано до криптогенних епілепсій. Контроль над нападами (клініко-медикаментозна ремісія понад 6 місяців) монотерапією було досягнуто у 85,05 % хворих: у 109 дітей (50,9 %) — за допомогою похідних вальпроєвої кислоти (депакін, вальпроком, конвульсофін); у 35 хворих (16,35 %) ефективними були іміностильбени (фінлепсин, карбамазепін); 4 хворі (1,86 %) приймали ламотриджини. 32 хворі (14,95 %) потребували політерапії, що проводилася переважно двома антиконвульсантами в різних комбінаціях: у 46,87 % (15 хворих) депакін комбінувався з фінлепсином, 12,5 % (4 хворих) приймали депакін із ламікталом, у 28,12 % (9 хворих) ефективною була комбінація ламікталу з іміностильбенами, у 12,5 % (4 хворих) контроль над нападами забезпечували депакін із топамаксом. Майже в 70 % використовувались брендові препарати, у 30 % — генеричні похідні.

Протисудомна терапія призначалась диференційовано, відповідно до типів нападів з урахуванням інтересів пацієнтів (баланс ефективності, побічних дій та вартості препарату).

Антиконвульсанти призначались в адекватних вікових та коригованих відповідно до маси тіла дозах.

При епілептичних енцефалопатіях антиконвульсанти комбінувалися з імуноглобуліном та синактен депо.

Вищевказана терапія забезпечує достатньо високу ефективність контролю над нападами та запобігає формуванню резистентного перебігу: показник інвалідності залишається стабільним — 1,6 на 10 000 дітей за вище- вказаний період. Також із погляду забезпечення якості життя, збереження когнітивних функцій майбутнє за «новітніми» та нещодавно введеними антиконвульсантами.



Back to issue