Журнал «» 1(3) 2009

На сьогодні для медикаментозного лікування пацієнтів з артеріальною гіпертензією (АГ) широко застосовуються препарати — блокатори ренін-ангіотензинової системи (РАС). Вони перш за все показані хворим з АГ та ознаками серцевої недостатності, ураженням нирок, метаболічним синдромом, цукровим діабетом, фібриляцією передсердь, гіпертрофією лівого шлуночка [3, 4, 10, 11, 14, 15, 18]. До цієї групи відносяться два класи ліків — інгібітори ангіотензинперетворюючого ферменту (АПФ) та блокатори рецепторів ангіотензину ІІ (БРА). Перший клас найширше застосовується для лікування АГ у нашій країні та за її межами [1, 5, 8]. Так, за даними епідеміологічних досліджень, в Україні інгібітори АПФ призначаються 35 % гіпертензивних пацієнтів міської популяції та 36,9 % — сільської [1]. Проте лідером призначень є каптоприл, який для забезпечення контролю АТ необхідно приймати як мінімум три рази на день, що значно зменшує прихильність хворого до лікування. Блокатори рецепторів ангіотензину ІІ, що призначають один раз на день, мають перевагу, адже такий режим приймання забезпечує найбільшу прихильність хворого до лікування.

Окрім спрощення режиму приймання антигіпертензивних препаратів, для збільшення прихильності хворого до терапії має значення ефективне зниження АТ при найменшій кількості побічних реакцій препаратів. У такому випадку існує більша ймовірність, що пацієнт буде продовжувати приймати призначену йому терапію. Щодо ефективності, то на теперішній момент жодна група антигіпертензивних препаратів не має переваг щодо ступеня й частоти зниження артеріального тиску (АТ) — препарати будь-якого класу при монотерапії призводять до досягнення цільового АТ у 30–50 % пацієнтів. Лідерами щодо найменшої кількості побічних реакцій серед антигіпертензивних препаратів є БРА. За даними бага-тьох досліджень, частота виникнення побічних реакцій при застосуванні препаратів цієї групи менша, ніж при прийманні плацебо [8, 9, 11, 13, 15, 20]. А за даними K. Chen і співавт., призначення БРА асоціювалося з імовірністю того, що пацієнти будуть продовжувати терапію, у 81,9 % випадків, тоді як при прийманні діуретиків частка таких пацієнтів складає 70,9 %, інгібіторів АПФ — 74 %, антагоністів кальцію — 79 %, бета-адреноблокаторів — 76,7 % [8]. Тобто дана група ліків здатна забезпечувати більшу прихильність до лікування при тій же ефективності.

Серед представників БРА кандесартану цилексетил виділяється чи не найбільшою базою даних щодо ефективного зниження АТ, позитивного впливу на частоту виникнення несприятливих серцево-судинних подій та смерті у хворих з АГ, серцевою недостатністю, дисфункцією лівого шлуночка, нефропатією [3, 20]. На ринку України зареєстровано декілька генеричних препаратів із діючою речовиною кандесартану цилексетил, серед них препарат Касарк виробництва Корпорації «Артеріум» (Україна).

Метою даного дослідження було порівняти антигіпертензивний ефект та безпечність застосування препарату кандесартану (Касарк виробництва Корпорації «Артеріум»), що призначався один раз на день, з еналаприлу малеатом, який застосовувався два рази на день у хворих із неускладненою м''якою та помірною АГ.

Матеріали і методи

У дослідження було включено 80 пацієнтів із м''якою та помірною АГ за класифікацією ВООЗ, які проходили стаціонарне або амбулаторне лікування у відділенні симптоматичних артеріальних гіпертензій Національного наукового центру «Інститут кардіології імені академіка М.Д. Стражеска» АМН України. Критеріями включення в дослідження були: вік понад 18 років, рівень АТ > 140/90, але < 180/110 мм рт.ст. на кінець періоду відміни всіх антигіпертензивних препаратів, відсутність критеріїв виключення [11]. Не були включені пацієнти з рівнем АТ > 180/110 мм рт.ст., вторинною, окрім ренопаренхімної, АГ; із наявністю в анамнезі таких ускладнень, як інфаркт міокарда, інвазивні та неінвазивні втручання на серці, порушення мозкового кровообігу, серцевого ритму (постійна форма фібриляції передсердь, часта шлуночкова або суправентрикулярна екстрасистолія), серцева недостатність ІІІ–IV функціонального класу (NYHA), ретинопатія ІІІ та IV стадії, хронічна ниркова недостатність; із декомпенсованим цукровим діабетом; із декомпенсованим ураженням печінки; із психічними розладами; з онкологічними захворюваннями; вагітні жінки, жінки в період лактації; з анеміями; з інфекційними захворюваннями; з відсутністю контактної інформації. Також не були включені пацієнти, які мали в анамнезі непереносимість інгібіторів АПФ або БРА.

Усім пацієнтам були проведені такі дослідження: вимірювання маси тіла та зросту, вимірювання офісного САТ та ДАТ, визначення частоти серцевих скорочень (ЧСС), біохімічне дослідження крові, електрокардіографія (ЕКГ), добове моніторування АТ (ДМАТ), виявлення вираженості клінічних симптомів.

Вимірювання АТ проводили ртутним сфігмоманометром уранці між восьмою та десятою годинами. Реєстрацію САТ та ДАТ в положенні сидячи проводили на одній і тій же руці два рази з інтервалом у дві хвилини, якщо величини АТ не різнилися більше як на 5 мм рт.ст. При виявленні більшої різниці між отриманими величинами проводили третє вимірювання та обчислювали середнє значення за двома або трьома послідовними вимірюваннями. ЧСС визначали після другого вимірювання.

Реєстрацію електрокардіограми до та в кінці лікування проводили на 6-канальному самописі «Юнікард» (Україна). Визначали наявність загальноприйнятих ознак гіпертрофії лівого шлуночка (індекс Соколова, індекс Корнелла, тривалість Корнелла) та порушення серцевого ритму.

ДМАТ проводили на портативному апараті АВРМ‑04 («Метідек», Угорщина). При цьому вивчали такі показники: середньодобовий (т), денний (д), нічний (н) та максимальний (Мак.) систолічний АТ (САТ); середньодобовий, денний, нічний та максимальний діастолічний АТ (ДАТ); ЧСС. При комп''ютерному аналізі результатів ДМАТ для САТ і ДАТ розраховували часовий індекс (ЧІ), що характеризує часове перевантаження тиском протягом доби і визначається як відсоток вимірів АТ, що перевищує 140/90 мм рт.ст. вдень і 120/80 мм рт.ст. уночі. Також визначали індекс варіабельності (Ст.від.), індекс часу гіпотензії (ЧІГ), що визначається як відсоток вимірів АТ, що був меншим 100/60 мм рт.ст. у денний період та 90/60 мм рт.ст. у нічний [21]. Крім того, за допомогою програмного забезпечення апарата розраховували добовий індекс (ДІ) — відсоток зниження нічного АТ порівняно з денним. Моніторування проводили в такому режимі: у денний час — кожні 15 хвилин, уночі (з 22.00 до 6.00) — кожні 30 хвилин. Хворі вели звичайний спосіб життя і зазнавали побутового фізичного й психоемоційного навантаження [21].

Біохімічні аналізи виконувалися на автоматичному фотометрі Livia (Сormay, Польща) в ННЦ «Інститут кардіології імені академіка М.Д. Стражеска» АМН України. Визначали рівень білірубіну, креатиніну, калію, натрію, тригліцеридів, глюкози та холестерину сироватки крові.

Оцінку ефективності лікування проводили на основі динаміки АТ (офісного та добового), а також суб''єктивних скарг хворого. Враховували та оцінювали в балах ступінь вираженості таких ознак: головний біль, запаморочення, порушення сну, галюцинації/депресія, слабкість м''язів, диспептичні явища (діарея, запор, нудота, болі в животі), задишка, ортостатична гіпотензія, порушення зору, набряки. Ступінь вираженості скарг визначався за бальною системою: 0 — відсутність скарг, 1 — незначна вираженість скарг, 2 — помірна вираженість, 3 — значна вираженість.

Кінцеву ефективність лікування оцінювали в балах за такою шкалою:

— 2 бали — висока ефективність: наприкінці строку спостереження АТ 140/90 мм рт.ст. і нижче або зниження ДАТ більше ніж на 15 мм рт.ст., при ДМАТ денний АТ не більше 135/85 мм рт.ст., середньодобовий — не більше 125/80 мм рт.ст., зниження ДАТ — не менше ніж на 10 % від початкового, добовий індекс — у межах 10–20 %, відсутність або значне зниження вираженості суб''єктивних скарг.

— 1 бал — помірна ефективність: наприкінці спостереження рівень АТ > 140/90 мм рт.ст., а зниження ДАТ — не менше ніж на 10 мм рт.ст. від початкового значення, при ДМАТ зниження ДАТ на 10–20 % від початкового рівня, САТ — більше 20 % від початкового рівня, зменшення вираженості суб''єктивних скарг.

— 0 балів — низька ефективність: наприкінці спостереження рівень АТ вище 140/90 мм рт.ст., зниження ДАТ — менше 10 мм рт.ст. від початкового рівня, відсутність позитивної динаміки показників при добовому моніторуванні, незначне зменшення вираженості суб''єктивних скарг.

Усі дослідження проводилися після семиденної відміни антигіпертензивних препаратів, які пацієнт отримував до включення в дослідження, та через місяць лікування. Контроль офісного АТ та реєстрація побічних явищ проводилися через кожні два тижні лікування.

Методом сліпих конвертів усі пацієнти були рандомізовані на групи кандесартану цилексетилу (Касарк, Корпорація «Артеріум», Україна) у початковій дозі 4 мг один раз на добу (n = 50) або еналаприлу малеату в початковій дозі 10 мг один раз на добу. Надалі за відсутності побічних реакцій та при недостатній ефективності (цільовий рівень офісного АТ залишався вищим за 140/90 ммрт.ст.), на етапі 2-го тижня лікування дозу препаратів збільшували відповідно до 8 мг один раз на добу та 10 мг два рази на добу. За необхідності дозу препаратів після другого тижня збільшували до максимальної — 16–32 мг один раз на добу для Касарку та 20 мг два рази на добу для еналаприлу.

Статистичну обробку результатів проводили після створення баз даних у системі Microsoft Excel. Середні показники обстежених пацієнтів визначали за допомогою пакету аналізу в системі Microsoft Excel. Усі інші статистичні розрахунки проводили за допомогою програми SPSS 13.0. Достовірність різниці середніх на етапах лікування визначалася за допомогою парного двовибіркового тесту, достовірність різниці між групами — за допомогою незалежного t-тесту для середніх.

Результати

Клініко-демографічна характеристика обстежених пацієнтів подана в табл. 1.

Як видно з табл. 1, на початку дослідження групи пацієнтів, які порівнювалися, достовірно не відрізнялися за основними клініко-демографічними показниками. Вони повністю відповідали критеріям включення в дослідження — рівень АТ становив 140–179/90–109 мм рт.ст. В обох групах більшість складали чоловіки, переважали хворі з надлишковою масою тіла, підвищеним рівнем загального холестерину та тригліцеридів сироватки крові.

Під впливом призначеної терапії спостерігалося достовірне зниження рівнів САТ, ДАТ та ЧСС в обох групах (рис. 1). Як видно з рис. 1, у середньому в групах офісний САТ знизився з 161,4 ± 0,9 мм рт.ст. до 139,9 ± 1,7 мм рт.ст. (Р < 0,001) у групі Касарку та з 158,4 ± 1,2 мм рт.ст. до 137,9 ± 1,9 мм рт.ст. (Р < 0,001) у групі еналаприлу. Рівень ДАТ відповідно знизився з 97,5 ± 0,7 ммрт.ст. до 83,7 ± 0,9 мм рт.ст. (Р < 0,001) та з 98,5 ± 0,9 ммрт.ст. до 81,3 ± 0,6 мм рт.ст. (Р < 0,001). ЧСС також достовірно зменшилася в обох групах, що свідчить про антиадренергічну дію блокаторів РАС.

Цільовий офісний АТ було досягнуто у 28 (56  %) пацієнтів групи Касарку та у 19 (63,3 %) пацієнтів групи еналаприлу. Іншим пацієнтам, відповідно 22 (44 %) та 11 (36,7 %), після першого місяця монотерапії додатково було призначено гідрохлортіазид. Отже, ефективність монотерапії обома антигіпертензивними препаратами була дещо вищою за загальновизнаний показник — 30–50 % [3, 6, 7, 9, 15]. Це можна пояснити тим, що більшість пацієнтів раніше вже приймали антигіпертензивні препарати та було відомо про ефективність блокаторів РАС у них. Окрім того, у дослідження не були включені хворі з тяжкою АГ, які, як відомо, потребують комбінованої терапії.

Розподіл пацієнтів залежно від доз призначених препаратів подано на рис. 2. Як видно з рис. 2, більшість пацієнтів групи Касарку приймали його в дозі 8 та 16 мг один раз на добу; серед хворих групи еналаприлу більшість отримували препарат у дозі 20–30 мг на добу у два прийоми. При цьому пацієнтам, які приймали Касарк у добовій дозі 32 мг та еналаприл у добовій дозі 40 мг, для досягнення цільового АТ після першого місяця лікування було додаткового призначено гідрохлортіазид. Тобто можна зробити висновок, якщо помірні дози препаратів при монотерапії не ефективні, то краще призначати комбіновану терапію, а не збільшувати дози до максимально рекомендованих.

Результати ДМАТ подано в табл. 2. Як видно з табл. 2, на початку дослідження, як і слід було очікувати, тСАТ і тДАТ були меншими, ніж офісні показники, і групи достовірно не відрізнялися між собою. На фоні лікування в обох групах спостерігалося достовірне зниження рівнів середньодобового, денного, нічного САТ/ДАТ у групі Касарку відповідно на 12,4/12; 12,8/12,2 та 10,6/7 мм рт.ст., а у групі еналаприлу на 17,2/15,9; 15,8/14,8 та 19,9/8,8 мм рт.ст. Наприкінці дослідження групи достовірно не відрізнялися між собою за рівнем досягнутого АТ. Достовірно та значно зменшилися піки підвищеного АТ в обох групах. Загалом цільовий середньодобовий АТ (< 120/80 мм рт.ст.) було досягнуто в 20 (40 %) пацієнтів групи Касарку та в 13 (43,3 %) хворих групи еналаприлу (різниця недостовірна). Менший відсоток пацієнтів, які досягли цільового АТ за даними ДМАТ, є цілком закономірним. Адже відомо, за даними літератури, що ефективність антигіпертензивної терапії значно менша, якщо її оцінювати за допомогою методу ДМАТ порівняно з офісним вимірюванням [21]. Ефективність в обох групах антигіпертензивної терапії підтверджувалася достовірним зменшенням ЧІ САТ і ДАТ. Середньодобова, денна та нічна ЧСС достовірно не змінилася в групі Касарку. У групі еналаприлу спостерігалося достовірне зменшення тЧСС.

Підвищені на початку дослідження в обох групах дСт.від. САТ та нСт.від. САТ у групі еналаприлу достовірно зменшилися на фоні лікування. За даними літератури, зниження варіабельності АТ можна вважати позитивним наслідком лікування, оскільки підвищена варіабельність асоціюється з більшою частотою виникнення несприятливих подій [21].

ДІ на фоні лікування достовірно не змінився у групі пацієнтів, які приймали Касарк, що свідчить про відсутність впливу даного препарату на добовий профіль АТ (якщо він нормальний на початку лікування). У групі еналаприлу спостерігалося достовірне збільшення ДІ. Проте середнє значення цього показника залишалося в межах нормальних величин (10–20 %).

У групі еналаприлу, як видно з табл. 2, спостерігався в 2 рази більший, ніж у групі Касарку, ступінь зменшення нСАТ (19,9 проти 10,6 мм рт.ст.). При цьому збільшення ЧІГ для САТ і ДАТ у групі еналаприлу було також більш вираженим, що може свідчити про надмірне зниження АТ у нічний час на фоні приймання даного препарату.

Крім того, ми спробували оцінити вплив Касарку та еналаприлу на показники, що характеризують ранковий підйом АТ, — величину та швидкість ранкового підйому. Адже відомо, що збільшення цих показників асоціюється з цілою низкою змін нейрогуморальної регуляції організму (активація РАС, системи згортання крові, симпатоадреналової системи та інших), що відбуваються в ранкові часи, тісно пов''язані зі збільшенням частоти виникнення серцево-судинних подій саме в ранкові часи та може блокуватися антигіпертензивною терапією. У багатьох дослідженнях [12] було показано, що збільшення величини ранкового підйому АТ та швидкості ранкового підйому пов''язані як із більшим ризиком виникнення серцево-судинних подій, так і з ураженням органів-мішеней. Зменшення їх під впливом терапії значно покращує прогноз. При цьому для інших додаткових показників ДМАТ, таких як ДІ, варіабельність АТ, часовий індекс, індекс навантаження площею, не існує достатньої кількості доказів, які б свідчили, що позитивна їх зміна завдяки терапії пов''язана зі зменшенням імовірності виникнення серцево-судинних ускладнень та впливом на конкретні системи регуляції АТ.

Величина ранкового підйому визначалася як різниця між найбільшим рівнем САТ або ДАТ у період 6–12 година ранку та найменшим рівнем САТ або ДАТ під час сну. Швидкість ранкового підйому визначалася як відношення між величиною ранкового підйому та різницею часу між найбільшим рівнем АТ в проміжку 6–12 година ранку та найменшим АТ під час сну [12]. Вважається, що величина ранкового підйому має не перевищувати 55 мм рт.ст., а швидкість ранкового підйому — 10 мм рт.ст./год.На початку нашого дослідження середня величина ранкового підйому САТ у групі Касарку склала 75,6 ± 3,9 мм рт.ст., що значно перевищувало нормальну величину, а ДАТ — 54,6 ± 5,1 мм рт.ст., що було майже в межах норми. У групі еналаприлу ці показники для САТ і ДАТ склали відповідно 70,2 ± 2,8 мм рт.ст. та 48,9 ± 3,4 мм рт.ст. Швидкість ранкового підйому САТ перевищувала нормальне значення і становила 12,6 ± 0,7 мм рт.ст./год,а ДАТ була в межах норми — 9,7 ± 0,5 мм рт.ст./год у групі Касарку; у групі еналаприлу цей показник становив відповідно 11,8 ± 2,8 мм рт.ст./год і 8,7±2,9 мм рт.ст./год.Тобто в обстежених пацієнтів спостерігалося збільшення і величини, і швидкості ранкового підйому саме САТ.

Під впливом лікування Касарком спостерігалося достовірне зменшення величини ранкового підйому САТ до 62,5 ± 3,6 мм рт.ст. (Р = 0,026) та швидкості ранкового підйому САТ до 10,4 ± 0,6 мм рт.ст./год (Р = 0,026). Аналогічні показники для ДАТ також зменшилися, але недостовірно — з 54,6 ± 5,1 мм рт.ст. до 48,3 ± 4,0 мм рт.ст. та з 9,7 ± 0,5 до 9,4 ± 1,2 мм рт.ст./год. Відсоток пацієнтів із величиною ранкового підйому для САТ більше 55 мм рт.ст. зменшився зі 100 до 58,0 % (Р < 0,001). У групі берліприлу ні величина ранкового підйому, ні швидкість, незважаючи на достовірне зниження нічного і денного САТ і ДАТ, достовірно не змінилися і склали в кінці спостереження відповідно 68,8 ± 0,9 мм рт.ст. та 46,2 ± 4,0 мм рт.ст. та 10,0 ± 2,3 мм рт.ст./год і 9,0 ± 1,2 мм рт.ст./год. Це, можливо, було пов''язане з більш значним зниженням нічного АТ порівняно з денним на фоні двократного приймання берліприлу.

Ми не відмітили достовірної зміни біохімічних показників, які вивчалися (табл. 3), що свідчило про метаболічну нейтральність даних препаратів. Певне недостовірне зростання креатиніну сироватки крові та зменшення кліренсу креатиніну було розцінено як відповідь нирок на значне зниження АТ. При цьому в жодного пацієнта не спостерігалося підвищення креатиніну більше ніж на 30 % (при такому збільшенні може обговорюватися зменшення дози препаратів або їх відміна). В обох групах спостерігалася тенденція до зменшення рівня загального холестерину.

Динаміка вираженості суб''єктивних скарг хворих у групах подана в табл. 4. Як видно з табл. 4, в обох групах достовірно зменшилася вираженість таких симптомів, як головний біль (за рахунок зменшення АТ), запаморочення, підвищена втомлюваність, задишка, нудота (за рахунок зниження АТ та зменшення піків підйому АТ).

У більшості хворих першої (27; 54 %) та другої груп (18; 60 %) відзначена висока ефективність лікування препаратами, що порівнювалися. При цьому достатній антигіпертензивний ефект (зниження АТ на 10–20 %) був у 17 (34 %) та 12 (40  %) пацієнтів відповідно у групі Касарку та еналаприлу. Відзначені розбіжності між групами були недостовірними.

Побічні явища в нашому дослідженні спостерігалися в 4 (8 %) пацієнтів у групі Касарку та 5 (16,7  %) у групі еналаприлу (різниця недостовірна). При цьому в групі Касарку в 4 пацієнтів відмічався головний біль на етапі 2-го тижня лікування, що, імовірно, було пов''язане з недостатнім впливом на АТ. У подальшому при збільшенні дози препарату АТ знижувався та зникав головний біль. Тому у цих пацієнтів Касарк не відмінявся. У групі еналаприлу у 3 (10 %) хворих виник сухий кашель, що потребувало відміни еналаприлу, а у двох пацієнтів відзначався головний біль, який зникав після збільшення дози препарату. Отже, Касарк у досліджуваній групі не відмінявся, а в групі еналаприлу частота відміни склала 10 % (Р = 0,03). Тобто Касарк при однаковій антигіпертензивній ефективності порівняно з еналаприлом краще переносився хворими.

За даними літератури, частота виникнення побічних реакцій при призначенні інгібіторів АПФ становить 37–54 % [2, 3, 11, 14–17, 19], у той час як при призначенні БРА ІІ у два рази менше — 20–25 % [3, 9, 13]. У нашому дослідженні частота виникнення побічних реакцій у групі Касарку була у два рази меншою, ніж у групі еналаприлу. Проте загалом в обох групах вона була меншою, ніж за даними літератури; це можна пояснити тим, що в наше дослідження були включені тільки пацієнти, у яких в анамнезі не було побічних явищ, пов''язаних із прийманням інгібіторів АПФ або БРА ІІ.

Слід відзначити, що Касарк у нашому дослідженні призначався один раз на добу, що, напевно, забезпечувало високу прихильність пацієнтів до лікування, а разом із тим збільшувало ймовірність того, що пацієнти будуть продовжувати приймати ліки і після закінчення участі в дослідженні, що, у свою чергу, забезпечить контроль АТ і надалі, а не тільки протягом одного місяця лікування в межах дослідження.

Отже, застосування препаратів Касарк та еналаприл для лікування пацієнтів з м''якою та помірною АГ сприяло ефективному зниженню САТ і ДАТ, виміряних як в офісі, так і при ДМАТ. Це зниження АТ супроводжувалося достовірним зменшенням варіабельності АТ та індексу навантаження часом. При однократному прийманні Касарк забезпечував достатньо тривалий контроль АТ, що проявлялося зниженням величини та швидкості ранкового підйому САТ. Терапія обома препаратами була метаболічно нейтральною та добре переносилася хворими. При цьому призначення Касарку характеризувалося достовірно меншою частотою відміни препарату, ніж призначення еналаприлу.

Висновки

1. Призначення Касарку пацієнтам з м''якою та помірною АГ протягом одного місяця призводило до достовірного зниження рівня офісного САТ/ДАТ з 161,4 ±±  0,9/97,5 ± 0,7 мм рт.ст. до 139,9 ± 1,7/83,7 ± 0,9 мм рт.ст., що достовірно не відрізнялося від зниження САТ/ДАТ на фоні приймання еналаприлу — з 158,4 ± 1,2/98,5 ± 0,9 ммрт.ст. до 137,9 ± 1,9/81,3 ± 0,6 мм рт.ст. При цьому цільовий офісний артеріальний тиск досягався в 56 % пацієнтів при застосуванні Касарку та в 63,3 % при використанні еналаприлу. Найбільш частими дозами, що застосовувалися для нормалізації АТ, для Касарку були 8 та 16 мг один раз на добу, а для еналаприлу — 20 та 30 мг у два прийоми.

2. На фоні лікування в обох групах спостерігалося достовірне зниження рівнів середньодобових, денних, нічних САТ/ДАТ у групі Касарку відповідно на 12,4/12; 12,8/12,2 та 10,6/7 мм рт.ст., а у групі еналаприлу — відповідно на 17,2/15,9; 15,8/14,8 та 19,9/8,8 мм рт.ст. Цільовий середньодобовий АТ (< 120/80 мм рт.ст.) було досягнуто в 20 (40 %) пацієнтів групи Касарку та в 13 (43,3 %) хворих групи еналаприлу.

3. Висока антигіпертензивна ефективність Касарку та еналаприлу підтверджувалася достовірним зменшенням підвищеної варіабельності нічного САТ та індексів навантаження часом. Окрім того, Касарк на відміну від берліприлу забезпечував достовірне зменшення початково збільшеної величини та швидкості ранкового підйому САТ та не порушував добовий профіль АТ.

4. При застосуванні і Касарку, і еналаприлу спостерігалося достовірне зменшення офісної ЧСС.

5. Приймання Касарку характеризувалося меншою частотою виникнення побічних явищ та меншою частотою відміни порівняно з еналаприлом. Терапія обома препаратами була метаболічно нейтральною.