Газета «Новости медицины и фармации» Акушерство, гинекология, репродуктология (275) 2009 (тематический номер)

Безплідність у шлюбі залишається однією з найбільш актуальних проблем репродуктивної медицини. Її частота за останні п’ять років збільшилася з 18 до 27 % і, на жаль, має тенденцію до подальшого зростання. У структурі жіночої безплідності переважає трубно-перитонеальна форма — у 38–64 % (Т.Ф. Татарчук, 2006). Незважаючи на безліч існуючих методів лікування трубно-перитонеальної безплідності, частота відновлення репродуктивної функції коливається від 8 до 47,2 % (В.І. Кулаков та співавт., 2002). Найефективнішим є хірургічний метод із використанням лапароскопічного доступу. Однак, незважаючи на малоінвазивний доступ, удосконалення техніки операцій, використання сучасних хірургічних енергій, не вдається досягти значного підвищення ефективності відновлення репродуктивної функції через утворення перитубарних і періоваріальних спайок, реоклюзії маткових труб (В.В. Сімрок та співавт., 2004). У літературі описано чимало досліджень, присвячених патогенезу трубно-перитонеальної безплідності, відзначено велику роль стану активності ферментів, що беруть участь у процесах спайкоутворення, і роль системи вільнорадикального окислення й антиоксидантного захисту (Є.М. Віхляєва та співавт., 1997; В.В. Сiмрок, 2000).

В останні десятиліття успішно розвиваються нові медичні технології. Одним із перспективних напрямків у лікуванні й профілактиці широкого кола різних патологічних станів є застосування активних форм кисню — озонотерапії. Озон був синтезований у 1844 р. F. Schondein, який опублікував працю про хімічний метод одержання цієї речовини. У медицині перша спроба використання озону як антисептика була здійснена А. Wolff у 1915 р. під час Першої світової війни для лікування погано загоюваних ран, нориць і опіків. У клінічній медицині озон почали використовувати з 70-х років XX ст., коли з’явилися відносно доступні генератори озону та стійкі до його впливу матеріали (І.В. Антонечко, 2004).

Дія озону на організм людини різноманітна й виявляється на субклітинному, клітинному, тканинному, органному, системному рівнях і на рівні організму (В.І. Грищенко, 2004).

Оскільки під час озонотерапії в організм потрапляють активні форми кисню, то дуже важливим є вплив озону на процес перекисного окислення ліпідів (ПОЛ) і стану антиоксидантної системи (АОС). У численних дослідженнях зазначено, що терапевтичні дози озону стимулюють антиоксидантну систему й зменшують інтенсивність ПОЛ (К.С. Кубинський та співавт., 2005). Видається ймовірним, що застосування озону в лікуванні хворих із трубно-перитонеальною формою безплідностф дасть можливість підвищити ефективність комплексної терапії.

Метою дослідження була оцінка ефективності комбінованої озонотерапії у пацієнток із трубно-перитонеальною формою безплідності.

Методи дослідження

Під спостереженням знаходилися 137 пацієнток, які страждали від трубно-перитонеальої форми безплідності. Вік обстежених — 20–30 років.

Основну групу склали 69 хворих, у яких реконструктивно пластичні ендохірургічні втручання поєднувалися з розробленим нами комплексом реабілітаційних заходів. Групу порівняння склали 68 пацієнток, у яких ендохірургічне лікування проводилося за стандартною методикою. У межах обох груп залежно від ступеня тяжкості спайкового процесу хворі були розподілені на 2 підгрупи: пацієнтки з 1–2-м ступенем вираженості спайкового процесу в малому тазі (за класифікацією J.T. Hulka, 1978) склали підгрупу А, а пацієнтки з 3–4-м ступенем вираженості спайкового процесу в малому тазі були включені до підгрупи Б.

Озонований фізіологічний розчин одержували за допомогою апарата для озонотерапії «Озон УМ-80», виробник — Інститут озонотерапії та медобладнання (м. Харків, Україна) шляхом барботування стерильного фізіологічного розчину озонокисневою сумішшю із заданою концентрацією активної речовини (озону).

З метою лікування пацієнткам основної групи додатково до стандартної терапії накладали інтраопераційний гідроперитонеум озонованим фізіологічним розчином, який своєю стимулюючою дією на імунну й антиоксидантну системи перешкоджає утворенню спайок у черевній порожнині. Об’єм розчину, що вводився, — 400,0 мл, концентрація активної речовини на виході озоногенератора — 4–6 мг/л. Озонований розчин готували безпосередньо перед уведенням у черевну порожнину і вводили наприкінці операції інтраперитонеально через систему іригації/аспірації. У післяопераційному періоді продовжували внутрішньовенне введення по 200 мл озонованого 1,2 мг/л фізіологічного розчину протягом 5 днів один раз на день. Також із першого дня після операції пацієнткам основної групи проводили вагінальні зрошення озонованим фізіологічним розчином у концентрації 4–6 мг/л. Озонований розчин готували безпосередньо перед інфузією у кількості 200 мл і вводили протягом перших 20–25 хвилин після приготування двічі на день упродовж 5–7 днів.

Результати та їх обговорення

Серед 137 пацієнток із трубно-перитонеальною безплідністю, які перебували під спостереженням, у результаті проведеного лікування фертильність відновлена у 63 (45,9 %) хворих, що вірогідно перевищує показники, одержані під час ретроспективного аналізу, р < 0,05. За даними вивчення наслідків вагітності у виділених групах, вагітність настала у 38 (55,1 %) жінок основної групи, причому у 32 (46,3 %) вона закінчилася пологами. Отже, як загальна кількість вагітностей, так і кількість вагітностей, що закінчилися пологами, у жінок основної групи була вірогідно вищою, ніж у групі порівняння, р < 0,05. У підгрупі IA частота вагітностей і пологів була вірогідно вищою, ніж у підгрупі IБ і в підгрупі IIA, р < 0,05. Між основною групою й групою порівняння не було виявлено вірогідних розбіжностей за частотою мимовільних абортів і позаматкових вагітностей, р > 0,05. Усього в групі порівняння завагітніли 25 (38,2 %) жінок, що збігається з показниками фертильності, одержаними під час ретроспективного аналізу. У цій групі тільки 20 (29,4 %) вагітностей закінчилися пологами. Дані аналізу у виділених підгрупах свідчать, що частота вагітностей і пологів у жінок у підгрупі IIА була вірогідно вищою, ніж у підгрупі IIБ, р < 0,05 (табл. 1).

Тим жінкам, у яких протягом року не настала вагітність, виконали метросальпінографію (МСГ). Серед 31 пацієнтки основної групи ознаки нормальної прохідності маткових труб під час контрольної МСГ відзначалися у 12 (17,4 %) жінок, а в групі порівняння серед 43 жінок — у 13 (19,1 %). Реоклюзія маткових труб спостерігалася в основній групі у 19 пацієнток (27,5 % ); у групі порівняння — у 30 (44,1 %); серед них у 26 (38,2 %) — із підгрупі IIА і тільки у 4 (5,9 %) — із підгрупи IIА. Отже, частота реоклюзії маткових труб у жінок основної групи була вірогідно нижчою, ніж у групі порівняння, р < 0,05. При порівнянні даних у виділених підгрупах виявлено, що в підгрупі IА частота реоклюзії була вірогідно нижчою, ніж у підгрупах IБ і IIА, а в підгрупі IIА — вірогідно нижчою, ніж у підгрупі IIБ (р < 0,05); у жінок підгрупи IБ повторна оклюзія маткових труб відбувалася вірогідно рідше, ніж у підгрупі IIБ (р < 0,05).

Отже, застосована нами комплексна схема заходів із використанням методів комбінованої озонотерапії сприяла підвищенню частоти відновлення фертильності в основній групі в 1,44 раза (із 38,2 у групі порівняння до 55,1 % в основній групі) і підвищенню кількості вагітностей, що закінчилися пологами, на 16,9 % (із 29,4 до 46,3 % відповідно), а також дозволила знизити частоту реоклюзії маткових труб в 1,61 раза (із 44,1 % у групі порівняння до 27,5 % в основній групі).