Газета «Новости медицины и фармации» Аллергология (280) 2009 (тематический номер)

Вступ
Більшість захворювань людини мають мультифакторіальний тип успадкування, тобто в їх розвитку беруть участь як екзогенні, так і ендогенні фактори [5, 8, 11, 13, 17]. Бронхіальна астма (БА), так само як й інші поширені в популяції хвороби, розглядається як полігенне захворювання зі спадковою схильністю або мультифакторіальна хвороба [2].
Роль генетичних факторів у розвитку БА вивчена досить грунтовно [14, 20, 27, 28]. Так, встановлено, що генетичні маркери крові мають низку лейкоцитарних антигенів системи НLА, що асоціюються з виникненням БА та маніфестують різні її клінічні варіанти [2, 3, 7, 15, 16, 21, 25]. Відомо, що як сама БА, так і приймання глюкокортикоїдів (ГК) здатні призводити до розвитку остеопорозу (ОП) [1, 6, 10, 12, 26]. Рядом авторів доведено, що остеопенічний синдром (ОП-синдром) багато в чому пов’язаний із генетичною схильністю індивідуума до його розвитку [18, 19, 23, 24]. Однак ще недостатньо вивчена роль генетичних маркерів у розвитку глюкокортикоїд-індукованого ОП-синдрому у хворих на БА. Крім того, у пацієнтів із різним перебігом захворювання визначались особливості розподілення еритроцитарних антигенів крові тільки за системами АВО, Rh [22].
Метою нашої роботи було дослідження розподілу генетичних маркерів крові АВО, Rh, MN, P фенотипів гаптоглобінів крові (Hp) у хворих на БА з діагностованим ОП-синдромом.

Матеріали і методи
Обстежено 118 хворих (76 жінок і 42 чоловіки) на БА з легким, середньої тяжкості та тяжким перебігом, які приймали системні (преднізолон) та інгаляційні (беклометазону диприпіонат) ГК, перебуваючи на стаціонарному лікуванні в пульмонологічному відділенні МКЛ № 1 та терапевтичному відділенні МКЛ № 2 м. Вінниці, і склали основну групу. Як контрольна група (група порівняння) були обстежені 64 практично здорові особи з банку даних Науково-дослідного центру Вінницького національного медичного університету ім. М.І. Пирогова. Вік хворих коливався від 21 до 35 років згідно зі схемою вікової періодизації онто-
генезу людини, що була прийнята на VII Всесоюзній конференції з проблем вікової морфології, фізіології та біохімії [29]. Середній вік усіх хворих становив 28,5 ± 2,1 року. Середня тривалість приймання ГК складала 6,9 ± 0,7 року. Інгаляційні ГК ­приймали 42 (35,6 %), а системні ГК — 76 (64,4 %) пацієнтів. Хворі на БА залежно від наявності ОП-синдрому були розподілені на дві підгрупи: 1-ша — хворі з ОП-синдромом (49,2 %), 2-га — хворі без ОП-синдрому (50,8 %). Діагноз базувався на клініко-анамнестичних даних, результатах біохімічного лабораторного дослідження вмісту загального кальцію, неорганічного фосфору, лужної фосфатази в сироватці крові, екскреції кальцію, оксипроліну з добовою сечею, показниках мінеральної щільності кісткової тканини (МЩКТ). Біохімічні показники визначали уніфікованими методами на апараті Specific basic (Фінляндія). Екскрецію оксипроліну з добовою сечею визначали спектрофотометричним методом. МЩКТ досліджувалася методом ультразвукової денситометрії на апараті Achilles (США). Генетичну схильність до ОП-синдрому встановлювали за асоціаціями з моногенними ознаками: антигенами груп крові систем ABO, Rh, P, MN та гаптоглобінами крові, що визначали за загальноприйнятими методиками. ­Математичні розрахунки здійснювали за допомогою IBM PC-486 з використанням програми Excel 7.0 та Statistica 5.5. Роль конкретного маркера у виникненні ОП-синдрому оцінювали за допомогою критерія Вульфа (RR), що при RR > 1 вказує на позитивний зв’язок маркера з даною патологією, а при RR > 2 вважається статистично значимим.

Результати
та їх обговорення
Порівняльний аналіз розподілу маркерів 5 систем спадкового поліморфізму в основній групі та групі порівняння поданий у табл. 1.
Аналіз розподілу груп крові системи АВО виявив вірогідно більшу частоту групи крові 0(І) у хворих чоловіків 1-ї підгрупи (60,1 ± 2,3 %) порівняно з чоловіками з групи порівняння (23,8 ± 1,3 %), при р < 0,05, що підтверджує дослідження В.М. Куляс, О.А. Трунової та співавт. [8]. Оцінюючи результати дослідження за критерієм Вульфа, ми виявили тенденцію до підвищення захворюваності на ОП чоловіків — носіїв групи крові 0(І) (RR = 4,5). У той же час носіїв фенотипу А(ІІ) серед чоловіків 1-ї підгрупи виявилося вірогідно менше (10,0 ± 3,1 %), ніж у пацієнтів 2-ї підгрупі без ОП-синдрому (45,5 ± 2,3 %) та групи контролю (33,3 ± 2,1 %) (рис. 1). Відносний ризик розвитку ОП-синдрому у чоловіків — носіїв даного фенотипу малий (RR = 0,2). При порівнянні розподілу антигенів крові системи АВО у хворих на БА з ОП та без нього виявлено, що більше чоловіків з ОП мали 0(І) групу крові, ніж здорові чоловіки (60,0 та 23,8 % відповідно; р < 0,05) і чоловіки без ОП (36,4 %; р > 0,05). У чоловіків, хворих на БА без ОП, вірогідно частіше спостерігалося поширення антигену А(ІІ), ніж у чоловіків із встановленим ОП, а саме 45,4 і 10,0 % відповідно; р < 0,05 (табл. 1). У жінок із ОП найбільшу кількість склали представники антигену А(ІІ) порівняно з чоловіками з ОП (відповідно 57,9 та 10,0 %; р < 0,001), але ця різниця була невірогідною порівняно зі здоровими жінками (36,4 %) і жінками, хворими на БА, без ОП (42,1 %). Антиген В(ІІІ) вірогідно частіше спостерігався у чоловіків, хворих на БА, з ОП, ніж у жінок цієї ж групи (відповідно 30,0 та 5,3 %). Наявність у хворих чоловіків АВ(IV) групи крові (RR = 0) і р < 0,05 можна розцінювати як показник стійкості до виникнення ОП-синдрому.
Як свідчать дані табл. 1, еритроцитарний антиген Rh(+) з однаковою частотою зустрічався у пацієнтів контрольної групи та у хворих на БА. Але у чоловіків, хворих на БА, без ОП вірогідно частіше спостерігався антиген Rh(–) порівняно з контролем (27,3 та 4,8 %) і відповідно менше Rh(+) порівняно з контролем (72,7 та 95,2  %), р < 0,05. Антиген Rh(–) не зустрічався у чоловіків, хворих на БА, з ОП на відміну від жінок з ОП (0 та 10,5 %; р > 0,05). При оцінці системи Rh виявлено тенденцію до збільшення розвитку БА, ніж ОП-синдрому (відповідно RR = 3,3 та RR = 0; р < 0,05).
Перевага у накопиченні антигена Р(+) спостерігалася в усіх групах обстежуваних контингентів. Антиген Р(–) частіше зустрічався у чоловіків, хворих на БА, з ОП (30,0 %), ніж у чоловіків, хворих на БА, без ОП (18,2 %) і у здорових чоловіків (12,9 %), при р > 0,05 (рис. 2).
Аналіз розподілення системи MN серед хворих на БА та здорових осіб продемонстрував таке. Серед здорових володарів антигенів MN було більше як чоловіків, так і жінок, ніж серед хворих на БА (відповідно чоловіків — 42,0 і 38,1 %, жінок — 42,4 і 31,7 %; р > 0,05). Одночасно в конт­рольній групі у жінок спостерігається вірогідне зменшення носіїв антигену N порівняно з жінками, хворими на БА, з ОП та здоровими чоловіками (6,1; 26,4 та 29,0 % відповідно; р < 0,05). Також антиген N був притаманний більше жінкам, хворим на БА, з ОП (рис. 3), ніж жінкам, хворим на БА, без ОП (26,4 та 15,8 %). Вірогідної різниці у розподілі антигену M не виявлено. При оцінці системи MN виявлено перевагу хворих жінок із фенотипом N у 1-й підгрупі — 31,6 ± 2,1 % порівняно зі здоровими жінками — 9,1 ± 1,2 % (RR = 4,6; р < 0,05). Антиген MN ми розцінили як показник стійкості до розвитку ОП-синдрому (RR = 0,8) у хворих на БА, але носії фенотипу MN, на думку А.М. Земскова, В.М. Земскова та співавт. [4], є контингентом підвищеного ризику розвитку БА.
Фенотипи гаптоглобінів сироватки крові були не однаково розподілені у групах, які нами спостерігалися. У першу чергу необхідно відзначити, що серед чоловіків, хворих на БА, виявлено суттєву тенденцію до накопичення носіїв фенотипу Нр 2–1 порівняно зі здоровими чоловіками (52,3 і 38,7 % відповідно; р > 0,05). У той же час серед здорових жінок порівняно з жінками, хворими на БА, переважають володарі фенотипу Нр 2–1 (57,6 і 50,0 % відповідно; р > 0,05). У чоловіків, хворих на БА, з ОП не спостерігається фенотип Нр 1–1 порівняно з чоловіками, хворими на БА, без ОП — 18,1  % і здоровими чоловіками — 12,9 %; р > 0,05. Вірогідних відмінностей у розподілі фенотипів гаптоглобінів сироватки крові не виявлено.

Висновки
1. Остеопенічний синдром вірогідно частіше розвивається у чоловіків — носіїв груп крові 0(І), Р(–) і у жінок — носіїв фенотипу N.
2. Наявність у чоловіків, хворих на БА, груп крові АВ(ІV), Р(+), Rh(+) і фенотипу MN можна розцінювати як показник стійкості до розвитку ОП-синдрому.
Отже, отримані результати можуть свідчити про те, що існує певний асоціативний зв’язок між носійством тих чи інших генетичних структур і виникненням ОП-синдрому у хворих на БА, які приймають ГК. Визначення даних генетичних показників може бути використано як додатковий маркер при формуванні груп ризику розвитку ОП-синдрому як серед хворих на БА, так і серед осіб, які тривалий час приймають ГК.