Інформація призначена тільки для фахівців сфери охорони здоров'я, осіб,
які мають вищу або середню спеціальну медичну освіту.

Підтвердіть, що Ви є фахівцем у сфері охорони здоров'я.

Международный неврологический журнал 3(25) 2009

Вернуться к номеру

Значення нейротрофічної терапії з застосуванням Церебролізину для покращення лікування і прогнозу хворих із травмами периферичних нервів

Авторы: Олексюк-Нехамес А.Г., к.м.н., асистент Кафедра невропатології і нейрохірургії Львівського національного медичного університету ім. Данила Галицького

Рубрики: Неврология

Версия для печати


Резюме

Обстежені 82 хворі з різними формами посттравматичних невропатій методом стимуляційної електронейроміографії. Виділено групи хворих залежно від терміну обстеження й використання у схемі консервативного післяопераційного лікування Церебролізину. Реконструктивні оперативні втручання у хворих із різними травмами нервів включали: зовнішній та внутрішній невроліз, нейрорафію, аутопластику. Наведені результати обстеження хворих через 6 місяців після оперативного втручання й використання в схемі післяопераційного лікування Церебролізину впродовж 3 місяців свідчать про вірогідно кращий стан хворих і зменшення термінів відновного періоду.

Вступ

Проблема травми периферичних нервів залишається однією з невирішених у невропатології та нейрохірургії. Перед лікарем-травматологом чи хірургом часто виникає питання визначення місця ушкодження нерва, ступеня ушкодження аксона, характеру патології  периферичного нейромоторного апарата, що виникає в результаті травми [3–5]. Найбільша кількість питань виникає при розвитку післяопераційних невропатій різного характеру, а також первинних посттравматичних невропатій. Існують певні труднощі при діагностуванні ушкоджених нервів при закритих травмах нервів, що виникають при переломах кісток і ударах [1, 2, 4, 5]. При травмі нерва відбувається ураження периферичного волокна різного ступеня. У той же час відомо, що мієлінова оболонка нервового волокна складається на 90 % із фосфоліпідів і тільки на 10 % — із білків. Фосфоліпіди як компоненти ліпідного шару нейронів і глії мають лігандні ділянки для зв’язування з різними рецепторами. Вони регулюють активність про- і протизапальних цитокінів, тонус судин і беруть участь у моделюванні кальцієвого каскаду. Відомо, що загальна кількість фосфоліпідів у Церебролізині складає 25,0 мкг/мл і їх фракція представлена фосфатидилсерином, фосфатидилхоліном, фосфатидилінозитолом і кардіоліпіном. В 1 мл Церебролізину міститься до 2 мкг/мл стійкої фракції фосфатидилнозитолу, необхідного для забезпечення трофічних можливостей глії та збереження нейронів і спинномозкових гангліїв. Саме тому метою даного дослідження стало вивчення доказовості й ефективності консервативної терапії з включенням Церебролізину в дозі 10 мл протягом 3 місяців у хворих з післяопераційними посттравматичними невропатіями (82 особи).

Методи обстеження

Дослідження проводилося з використанням комп’ютерного комплексу (нейросенсоміографа) виробництва «Нейрософт», м. Іваново, Росія (професійна версія, 4-канальний варіант). Для дослідження використовувалися поверхневі чашкові стандартні електроди зі змінною віддаллю, голкові багаторазові електроди (комплектуючі фірми «Нейрософт», Росія). Стандартне дослідження периферичної нервової системи здійснювалося за методикою С.Г. Ніколаєва (2003) та з використанням комп’ютеризованої програми, розробленої фірмою «Нейрософт» [9]. Блок проведення оцінювався за класифікацією Б.М. Гехт, М.І. Самойлова [1–3, 9]. Вивчалися показники проби «F-хвиля», зокрема врахований показник тахеодисперсії, що в нормі складає 5–7 м/с. Тахеодисперсія — це чутливий показник, що вказує на різницю між мінімальною і максимальною швидкостями при виконанні проби «F-хвиля» методом стимуляційної ЕНМГ [8, 9]. Проба «F-хвиля» — це електронейроміографічний феномен, який може бути отриманий з будь-якого м’яза, краще реєструється з дрібних м’язів. Показник тахеодисперсії розраховується з використанням стандартизованої комп’ютерної версії програми «Нейрософт» при виконанні проби «F-хвиля» [8–10].

Об’єкт обстеження

Хворі були обстежені після невролізу, аутопластики й нейрорафії через два місяці. Пацієнтам основної групи після невролізу було призначено Церебролізин в 10 мл у складі консервативного лікування протягом 3 місяців. Для порівняння в іншій групі хворих використовували стандартну схему лікування без застосування Церебролізину. Пацієнти цієї групи були обстежені через 3 місяці. Стандартна схема лікування в такій групі хворих включала нейромідин, нейрорубін або нервіплекс. Повторне обстеження груп хворих в динаміці проводилося через 6 місяців.

Результати і аналіз обстеження

Достатньо показовими є результати повторного динамічного обстеження хворих основної групи через 6 місяців, що свідчить про вірогідно суттєве покращення клінічного й об’єктивного стану у вигляді відновлення рухової активності на рівні вищезгаданих обстежень. Для порівняння наведені дані групи хворих (через 6 місяців), у лікуванні яких Церебролізин був відсутній. Дизайн і характеристика усіх обстежених груп подані у табл. 1.

Об’єктивним підтвердженням даного висновку є показники ЕНМГ: швидкість проведення по моторному волокну, швидкість проведення по сенсорному волокну, амплітуда М-відповіді, резидуальна латентність, показник тахеодисперсії, дані голкової ЕНМГ наведені в табл. 2–5.

Краща динаміка стану хворих із посттравматичними невропатіями, імовірно, є наслідком вчасного і вдалого оперативного втручання, проте порівняльні дані параметрів стимуляційної електронейроміографії у хворих із посттравматичними невропатіями, які приймали Церебролізин, через 6 місяців свідчать про вірогідно кращі об’єктивні показники, що відрізняються від таких у групі хворих із посттравматичними невропатіями, у схемі лікування яких був відсутній Церебролізин (див. порівняльні дані у табл. 4, 5).

При обстеженні з використанням методу стимуляційної електронейроміографії було виявлено, що в групі пацієнтів, які не приймали Церебролізин, показники тахеодисперсії та амплітуда М-відповіді вірогідно не відповідали нормативним параметрам порівняно з групою хворих, які отримували Церебролізин (табл. 5).

Отже, об’єктивний стан нейрофізіологічних феноменів обстежених хворих із посттравматичними невропатіми, які не застосовували Церебролізин, є дещо гіршим від пацієнтів, у схему лікування яких включали Церебролізин згідно з рекомендаціями лікарів, які лікували в період спостереження протягом 6 місяців.

Висновки

Нейротрофічна консервативна терапія із включенням у комплекс лікувальних заходів Церебролізину в дозі 10 мл у хворих із посттравматичними невропатіями протягом 3 місяців вірогідно сприяє кращим клінічним і відновним процесам при постоперативних невропатіях та впливає на прогноз у даної категорії хворих. Дані наведеного дослідження дозволяють рекомендувати Церебролізин в комплексі з іншими препаратами для прискорення ефекту функціонального відновлення. Рекомендовано обов’язкове динамічне дообстеження хворих із посттравматичними моно- чи мультивогнищевими невропатіями з використанням методу електронейроміографії з метою спостереження за прогнозом відновного процесу й об’єктивізації дослідження.


Список литературы

1. Бадалян Л.О., Скворцов И.А. Клиническая электронейромиография. — М.: Медицина, 1986. — 368 с.
2. Гехт Б.М., Касаткина Л.Ф., Самолов М.И., Сана-
дзе А.Г. Электромиография в диагностике нервно-мышечных болезней. — Таганрог, 1997. — 370 с.
3. Гехт Б.М. Теоретическая и клиническая электромиография. — Ленинград: Наука, 1990. — 230 с.
4. Живолупов С.А., Рашидов Н.А. Основы прогнозирования травматических невропатий и плексопатий // Юбилейная научная конференция с международным участием «Современные подходы к диагностике и лечению нервных и психических заболеваний». Санкт-Петербург, июнь 2000. — СПб., 2000. — С. 438-439.
5. Касаткина Л.Ф., Николаев С.Г. // Х Международная конференция з международным участием «Новые информационные технологии в медицине и экологии». — СПб., 2003. — С. 156-158.
6. Левин О.С. Полиневропатии. Клиническое руководство. — Медицинское информационное агентство МИА. — 2006. — 491 с.
7. Мищенко Т.С. Современные подходы к диагностике и лечению заболеваний периферической нервной системы // Здоров’я України. — 2008. — № 7 (1). — С. 40-41.
8. Николаев С.Г., Володина Г.М. Блоки и повторные волны в анализе F-волны // Актуальные вопросы здоровья населения Центра России. — Рязань, 2001. — С. 56-59.
9. Николаев С.Г. Практикум по клинической электромиографии. — Иваново: Изд-во Иван. гос. мед. акад., 2003. —
264 с.
10. Papathanasion Е.S., Zamba E., Papacostas S.S. Radial nerve F-waves: normative values with surface recording from the extensor indices muscle // Clin. Neurophysiol. — 2001. — 112 (1). — P. 145-152. 


Вернуться к номеру