Газета «Новости медицины и фармации» 8-9(282-283) 2009

У № 9 за 2008 рік нами опублікована стаття «Чому вимирає українська людність», у якій розкрито механізм цього трагічного явища, зокрема роль провідної причини — серцево-судинних захворювань, на долю яких випадає дві третини усіх смертних випадків [1]. Однак проблема вимирання української нації є значно глибшою за своєю суттю. Про глибинні причини, які врешті-решт можуть призвести до її розчинення в людській спільноті, що не раз траплялось в історії з різними етносами, йдеться нижче.

Великі помилки минулого

Володимир Великий допустив першу стратегічну помилку в цивілізаційній історії України: замість ісламу обрав християнство. Великий державний муж, обираючи між варіантами, віддав перевагу християнству не тільки тому, що воно вирізнялось особливою літургійною урочистістю і благородними моральними заповідями, а й тому, що не забороняло пити і гуляти. Отож за останню тисячу років український нарід допився і догулявся до того, що перестав народжувати дітей і посилено вимирає.

«Нерозумний син» Богдан підписав угоду з Московією, результатом якої стали загибель відродженої української гетьманської держави та незчисленні жертви українців.

За 337 років, коли Україна перебувала в складі Московської імперії, ця імперія, успадкувавши від татаро-монголів ідею світового панування, більше 150 років провела в безперервних війнах, у яких українці були гарматним м’ясом. Порахувати українські людські втрати в цих війнах дуже важко.

Третя стратегічна помилка була допущена інтелектуалами УНР М. Грушевським і В. Вин­ниченком, які в 1917 р. не створили української армії на тій підставі, що московські «побратими» — соціал-демократи — не підуть на Україну війною. На жаль, академік і письменник не роздивилися людиноненависницької суті вчення, що увійшло в історію під назвою марксизм-ленінізм. Наслідком стало винищення цвіту української нації — 15,4 млн осіб, що зламало її генетичну основу.

І, нарешті, остання стратегічна помилка. З 1994 р. Україна обрала шлях побудови так званого ліберального ринку. На простій мові — це дикий антигуманний спосіб життя, коли сильний пожирає слабкого. За 17 років незалежності вимерло 5,8 млн українців, до 2050 р. вимре ще 20 млн. Причому це не буде відбуватись як в середньовічні часи, коли від епідемій вулиці міст завалювалися трупами, чи під час сталінського терору, коли щоночі розстрілювали тисячі людей. Це відбуватиметься тихо, спокійно, рівномірно, непомітно й лише буде відмічатись в статистичних звітах, а результат — більш жахливий, ніж у всі попередні часи.

Тепер у світі можна виокремити три основних типи відтворення людності. Перший, який характеризується невпинним зростанням (країни Азії, Африки, Південної Америки), що забезпечить загальне зростання народонаселення планети з 6 млрд в 2000 до 9 млрд в 2050 р., другий — стабілізацією (Західна Європа і Північна Америка) і третій — невпинним зниженням (слов’янські республіки колишнього СРСР та деякі інші країни). Парад у цьому третьому типі веде Україна.

Тенденція зростання смертності в Україні розпочалася від середини 60-х років XX століття, а падіння народжуваності — з початку 50-х. Вони мали повільний, хоча неухильний характер. І треба такому статися, щоб саме в рік проголошення незалежності (1991 р.) крива смертності перетнула криву народжуваності й розпочався процес депопуляції української людності.

Здоров’я і соціум

Святе місце порожнім не буває. Орієнтовно з 2015 року прогнозується масова імміграція в Україну зайшлого люду. На той час українську землю можна буде купити кожному, хто захоче. Переміщення гігантських мас людей — ознака епохи глобалізації. Однак цивілізовані країни прагнуть поставити цей процес у суворі рамки. Крім численних обмежень, їхні іммігранти як обов’язкову приймають умову натуралізації, тобто засвоєння правил поведінки тих країн, куди вони емігрують. Вони починають із вивчення їхньої мови, культури, способу життя тощо.

Українська нація, що більш як 300 років нещадно зросійщувалась, за десяток років незалежності не встигла ідентифікуватись. Мільйони росіян, переселених сюди царатом і комуністичною партією із асиміляційною місією, за роки незалежності не тільки внутрішньо не відчули зміни свого статусу, а й продовжують у багатьох випадках агресивно ставитись до всього українського. Очікувана нами імміграція в Україну зайшлого люду переважно з країн Азії в умовах фізичного вимирання корінного люду призведе до остаточного духовного спустошення залишків українства.

З давніх-давен медицина дійшла висновку про пріоритетність профілактики над лікуванням у збереженні як індивідуального, так і громадського здоров’я. У XX столітті здійснення профілактичних заходів набуло чітко окреслених напрямів. Перший і головний — це реалізація соціально-економічних заходів, спрямованих на поліпшення умов праці та побуту людей як основних чинників здоров’я. Ця найважливіша ланка профілактики в радянський період наштовхувалась, однак, на об’єктивну перепону. Суть її полягала в тому, що працівник, якому платили не більше 20 % того, що він виробляв, був найдешевшим елементом виробництва. Вкладати кошти в поліпшення його здоров’я було об’єктивно просто недоцільним.

Низький рівень заробітної платні гальмував упровадження нових технологій, оскільки кошти на їхнє утримання перевищували заощаджені кошти від низької заробітної плати. Разом це було причиною низької продуктивності праці. Щоб якось підняти рентабельність виробництва, скорочувались соціальні витрати, передовсім на ту ж профілактику.

Чи відбулись зрушення в цьому кардинальному питанні в самостійній Україні? Якщо й відбулись, то в гіршу сторону. Тепер працівнику платять не більше 10 % від того, що він виробляє. Особливо невтішні результати в сільському господарстві. Ще у ХVІІІ столітті французький енциклопедист і лікар за освітою Франсуа Кене запропонував такий розподіл виробленої сільгосппродукції: 3 + 1 + 1 = 5. Тобто весь урожай ділиться на 5 рівних частин, які розподіляються між трьома споживачами: селом, державою та промисловістю. Поступ суспільства забезпечується лише за умови, коли три продуктивні частини залишаються власністю села, а держава й промисловість використовують по одній. Українське село не знало такого справедливого розподілу в радянських умовах і також не знає його тепер (селу залишають ледве 6-ту частину виробленої продукції).

Чи стане за таких умов український селянин заможним, чи зможе забезпечити собі здорові умови й спосіб життя? Ніколи. Він посилено хворітиме та передчасно вмиратиме.

Пристрасть українців до алкогольних та наркотичних засобів помічена давно. Її пояснюють тим, що на величезних степових просторах, де проживали наші предки й живемо тепер ми, буйно росте різнотрав’я, мак і конопля. Різнотрав’я дає мед, з якого наші предки варили медовуху, приправляючи її цвітом коноплі. У пізніші часи медовуху замінила горілка. Однак до XX сторіччя пияк в українському селі був все ж таки рідкістю, що була висміяна й засуджена українською класичною літературою. У XX сторіччі українська нація алкогольно-сивушного наступу не витримала. Згідно з соціально-медичними дослідженнями, у 1983 році пересічно на одного громадянина СРСР припадало 8,3 л чистого (96%) алкоголю на рік. Ці дані не враховували самогоноваріння. Досліджуючи в селах Вінницької області смертність за багато років, я був вражений, коли з кінця 60-х років почали траплятись випадки, і чим далі, тим більше, смертельного отруєння алкоголем бабусь у віці 60 років і старших.

Радянська соціально-медична наука встановила, що алкоголізм був третьою причиною смерті (після серцево-судинних захворювань і злоякісних новоутворень). У середньому, враховуючи вплив на перебіг багатьох захворювань, алкоголь знижував звичайну тривалість життя орієнтовно на 20 років. Слід, однак, зауважити, що тоді велась і певна боротьба із вживанням алкоголю.

Те, що сталося в самостійній Україні із поширенням алкоголю, не вписується в жодні рамки. Держава віддала монополію на виробництво алкогольних напоїв у приватні руки. У країні діє понад 500 заводів з виробництва цих напоїв. Колись Тарапунька і Штепсель, кепкуючи із «Вінницької любительської», «Житомирської ароматної» тощо, кинули репліку: «Щось райони наші, товариші, відстають!». Тепер горілчані заводи працюють не лише в кожному районі, а й у багатьох селах. Щодо самогону, то його виробництво зовсім не зменшилося. Не будемо торкатись соціальних, економічних та багатьох інших наслідків цього лиха, яке кожен може спостерігати. Торкнемось лише здоров’я. За медичними дослідженнями, межа в 20 літрів абсолютного алкоголю на одну особу є критичним показником: настає не лише моральна а й фізична деградація нації. Саме таку межу Україна перейшла у 2000 році. У «Mein Kampf» Гітлер писав: «Для них, для слов’ян, жодної гігієни, жодних щеплень. Тільки тютюн і горілка». Те, що не вдалося Гітлеру й більшовикам, успішно реалізується в самостійній Україні.

Морально-етичні основи дітонародження

Мораль є сукупністю правил і норм поведінки, що забезпечують людській спільноті загалом і кожному індивідууму зокрема можливість існування в цьому світі. Дві кардинальні підвалини лежать у будівлі людської моралі: стосунки сильного і слабкого та стосунки чоловіка й жінки, що забезпечують продовження роду. Зосередимось на другій підвалині — продовженні або відтворенні роду. Маємо два види статевих стосунків у людській спільноті: полішлюб або полігамію та моношлюб або моногамію. У первісному ладі, який тривав тисячі років, переважала полігамія; починаючи з так званого стародавнього світу (5–4 тис. р. до н.е.) перевагу отримала моногамія.

Нас цікавить питання, чи існують стосовно відтворення людських спільнот розбіжності між полігамією й моногамією. Існують, і дуже великі, я б сказав, вони діаметрально протилежні. Полігамія не сприяє відтворенню людського роду, моногамія — навпаки. Причин тут багато, найвагоміші такі. По-перше, біологічні. Жінка, яка знає багатьох чоловіків, відносно рідше вагітніє порівняно з тією, що знає одного чоловіка. Це пояснюється біологічною природою запліднення, більшою інтенсивністю руйнування статевих клітин, що надходять від багатьох чоловіків.

Полігамія є першопричиною цілого букета статевих хвороб: трихомоніазу, гонореї, сифілісу, хламідіозу, а тепер і СНІДу. Усі ці болячки призводять до захворювань статевої сфери й безпліддя, передовсім серед жінок.

Порівняно недавно генетики відкрили таке явище, як телегонія. Суть його полягає у зв’язку цноти з якістю суспільства. Вирішальним є вплив на дитину першого в житті жінки чоловіка. Саме він закладає генофонд навіть коли жінка народжує дитину від іншого чоловіка, тобто він є генним батьком її майбутніх дітей.

Видатний учений Ломброзо, досліджуючи родоводи багатьох відомих і простих людей, довів, що доброчесні характеристики батьків передаються в спадок менше, ніж згубні, передаються також і хвороби, причому в гіршій формі.

Разом з усіма європейськими народами в епоху середньовіччя потужно зростала й українська народність. Прийнявши в X ст. християнство, українці послуговувались не лише дозволом на пиття та гулянки, а й такими благородними заповідями як: «шануй батька свого і матір свою», «не убий» (у тому числі в утробі матері), «не перелюбствуй».

Перелом настав у XIX ст. Велика французька революція проголосила нові моральні цінності. II гасла — свобода, рівність, братерство; кожна людина — коваль свого щастя. Держава як апарат пригнічення людини мала вмерти. Франція — християнська держава, і її ідеї поширились переважно в християнському світі. Реалізація ідей французької революції пішла двома шляхами. Хронологічно перший полягав в тому, щоб поновити колективну власність (як у первісному суспільстві) і зробити всіх людей рівними і щасливими. Реалізувати цей шлях у Західній Європі не вдалося, в Росії, як виявилося на наше горе, вдалося.

Моральний кодекс будівничого диктатури пролетаріату, соціалізму та комунізму формально не визнав повернення до полігамії як моральної норми за колективної форми власності, але фактично було зроблено все, щоб ця полігамія переважала в стосунках чоловіка і жінки. Згадаймо, християнська мораль у нашій країні була розтоптана, духовні храми знищено. Мільйони, переважно чоловіки, надягли однострої й пішли на «гражданскую» та інші війни; мільйони, переважно чоловіки, були заслані в табори, що призвело до різкої диспропорції у співвідношенні чоловіків і жінок. Формально молода сім’я моногамна, однак перші 10–15 років подружнього життя, коли відтворюється потомство, жила в «общагах», нерідко в різних кімнатах.

Уся оця руйнація повернула нам полігамію з усіма її наслідками. Річ не лише в масовому поширенні так званих «випадкових статевих зв’язків», а в шлюбній реальності. В Україні переважна більшість шлюбів розпадається (щороку 58–60 %).

З поверненням у XX ст. в Україну полігамії вбивства дітей в утробі матері (аборти) набули гігантських розмірів і з початку 60-х років перевищили дітонародження; венеричні хвороби зросли в сотні разів, пияцтво та наркоманія збільшилися в десятки й сотні разів. Усе це врешті-решт призвело до вимирання нації , темпи якого наростають.

Бути чи не бути

Бути чи не бути — це драматичне запитання стосовно української нації нині розв’язується на наших очах. З одного боку, бачимо, як християнські церкви різних конфесій прагнуть поновити високі християнські моральні цінності, з іншого — диявольські сили роблять все, щоб знищити ту мораль дотла. Біда в тому, що влада в Україні здебільшого належить не українцям, а антиукраїнцям. Засоби масової інформації, переважно електронні, теж у їхніх руках. Отож вони практично цілодобово потужно розкладають нашу націю. Якщо зіставити фінансові та кадрові потужності церкви та антиукраїнських сил, що володіють інформацією в країні, то сили явно не рівні, перевага на боці антиукраїнців. До того ж християнські конфесії поборюють одна одну, що поглиблює духовний розлам нації та її занепад.

Зупинився природний приріст людності в Європі. Після французької революції, врахувавши досвід жовтневої революції, її народи стали на шлях побудови так званого громадянського суспільства. Вони уникнули багатьох руйнацій, що їх перенесли ми, тепер об’єднуються, але їхня мораль уражена лицемірством, подвійними стандартами і особливо — давньоримським синдромом (робіть не дітей, а заощадження). Меншою мірою, але їхнє майбутнє теж примарне із урахуванням таких цифр. Тепер на планеті проживає 6,3 млрд людей. Один мільярд належить до країн, де людність вимирає або практично зупинилась у своєму природному розвитку. Це — країни Європи і Північної Америки. Цей мільярд, що становить 16 % людської спільноти, споживає тепер 90 % земних благ. У стосунках чоловіків і жінок тут переважає тіньова полігамія. Решта п’ять мільярдів відноситься до країн, де людність потужно зростає. Це передовсім Китай, Індія та мусульманський світ. Тут панує моногамія (у мусульман з певними особливостями). Співвідношення двох діаметрально протилежних спільнот 1 : 5. Але вже через п’ять десятиліть воно зміниться до 1 : 8, а далі ще зменшуватиметься не на користь теперішнього мільярда. Цей мільярд поки що має вирішальну перевагу в технологіях, але набуття їх — річ наживна. Гадаю, що за ці п’ять десятиліть різниця в технологіях зникне, і доля цього мільярда повторить долю давніх Єгипту і Риму. Якщо для нас, українців, це може стати втіхою, то хай буде так.