Газета «Новости медицины и фармации» 10(284) 2009

Захворювання, перебіг яких має прояви бронхообструктивного синдрому (БОС), досить часто зустрічаються в педіатричній практиці й можуть мати загрозливий характер, особливо в тих ситуаціях, коли швидко прогресують ознаки дихальної недостатності. Маніфестуючи, як правило, на фоні гострої респіраторної інфекції, БОС у дітей може бути проявом багатьох патологічних станів, серед яких найбільш поширеними є гострий обструктивний бронхіт (ГОБ) і бронхіальна астма (БА) [2]. По суті, БОС обумовлений порушенням бронхіальної провідності функціонального або органічного походження. Основними механізмами його виникнення та розвитку вважаються запальний набряк слизової бронхів, гіперсекреція в’язкого слизу і бронхоспазм, що необхідно враховувати при терапії.

Лікування БОС комплексне, спрямоване на ліквідацію причини захворювання чи зменшення її впливу, а також включає патогенетичну терапію. Тому в дітей з обструктивним бронхітом, бронхіальною астмою і проявами БОС комплексне лікування включає протизапальну, бронхолітичну терапію, покращання дренажної функції бронхів.

Бронходилататори застосовуються в лікуванні бронхообструктивних захворювань як для симптоматичного лікування (зняття або зменшення гострих симптомів), так і в базисній терапії як контролюючі медикаменти для досягнення та підтримки тривалої бронходилатації. До бронходилататорів відносяться:
— адреностимулятори (селективні β₂-агоністи короткої та пролонгованої дії та неселективні β-агоністи);
— М-холінолітики (короткої та пролонгованої дії);
— ксантини (теофілін, доксофілін, амінофілін);
— комбіновані препарати (селективні β₂-агоністи короткої дії + М-холінолітик короткої дії).

Вибір між інгаляційними бронхолітиками залежить від клінічної форми БОС, ступеня тяжкості перебігу захворювання, індивідуальної відповіді на них, що полягає в зменшенні симптомів, від супутньої патології, виникнення побічних ефектів [6]. У нашій державі теофіліни короткої дії досить широко використовуються для ліквідації БОС у дітей через низьку ціну, простоту застосування, достатню ефективність і недостатню інформованість медичних працівників. Основним фактором, що обмежує використання еуфіліну, є досить вагома частка побічних ефектів, які можуть виникнути при застосуванні препарату. Незважаючи на бронхолітичну й певною мірою протизапальну активність, препарати теофілінового ряду мають вузький терапевтичний коридор, тобто близькість терапевтичної та токсичної концентрації. Застосування препаратів теофіліну потребує моніторингу його сироваткової концентрації (оптимальною є концентрація препарату в плазмі 8–15 мг/л) [2]. У більшості випадків можливості проведення такого моніторингу обмежені або взагалі відсутні. Зростання концентрації препарату до 16–20 мг/л супроводжується посиленням бронхолітичної дії, але значно посилюється його токсична дія на організм. Серцево-судинний колапс може виникати при рівні > 50 мг/л [13]. Тому на сучасному етапі еуфілін при лікуванні БОС відносять до препаратів резерву і призначають за недостатньої ефективності β₂-агоністів короткої дії і/або М-холінолітиків [4, 5]. До широко відомих негативних впливів теофіліну можна віднести: здатність до кумуляції (особливо за тривалого використання); можливість взаємодії з різними лікарськими препаратами (зокрема, з часто вживаними в дорослих пацієнтів), які уповільнюють виведення препарату з організму, — аміодароном, блокаторами кальцієвих каналів, макролідами, фторхінолонами, протигрипозними вакцинами, фенобарбіталом та ін.; достатньо високу частоту розвитку побічних ефектів, що включають нудоту, блювання, анорексію, біль у ділянці шлунка, діарею, виникнення пептичних виразок шлунка та дванадцятипалої кишки, занепокоєння, порушення сну, запаморочення, головний біль, збудження, делірій, корчі, порушення свідомості, гарячку, порушення зору, протеїнурію, ульцерогенні впливи, можливість розвитку ряду серцево-судинних побічних ефектів, а саме: тахікардії, аритмогенних ефектів (провокація розвитку надшлуночкових і шлуночкових порушень ритму серця), синдрому коронарного обкрадання тощо [1, 3, 6, 8, 9].

За останні 10–15 років у світі синтезовано низку нових препаратів групи метилксантинів, метою створення яких була реалізація бронходилатаційної можливості метилксантинової групи й уникнення побічної дії. Найпоширенішим препаратом із нових ксантинів є доксофілін. Його призначають у багатьох європейських країнах. Препарат нового покоління метилксантинів доксофілін має значно вищий профіль безпеки й ефективності порівняно з теофіліном та еуфіліном, застосування його навіть у високих дозах для забезпечення сильної бронходилатаційної активності має менше виражені побічні ефекти, ніж теофілін [7, 11].

Доксофілін діє виключно на гладкі м’язи бронхів та легеневих судин, що призводить до бронходилатації. Це пов’язано зі здатністю інгібувати фермент фосфодіестеразу, що супроводжується підвищенням внутрішньоклітинного вмісту циклічного аденозинмонофосфату (цАМФ). Накопичення в клітинах цАМФ гальмує з’єднання міозину з актином, що зменшує скоротливу активність гладкої мускулатури і сприяє, зокрема, розслабленню бронхів і усуненню бронхоспазму. На відміну від інших метилксантинів доксофілін не блокує аденозинові рецептори та не впливає на транспорт іонів кальцію (відсутній вплив на кальцієві канали і надходження кальцію в клітини), а саме ці ефекти обумовлюють розвиток більшості негативних ефектів теофілінів. Отже, препарат не має стимулюючої дії на ЦНС і серцево-судинну систему, має значно менші хронотропні та аритмогенні ефекти порівняно з теофіліном [10]. Доксофілін не впливає на роботу судин, нирок та кишково-шлункового тракту [7, 12].

З урахуванням вищенаведених даних нами був використаний препарат Аерофілін (doxofylline) у терапії БОС у дітей.

Мета дослідження — оцінити ефективність препарату Аерофілін у терапії бронхообструктивного синдрому в дітей з бронхіальною астмою в періоді загострення та гострим обструктивним бронхітом.

Матеріали і методи дослідження

Нами обстежено 30 дітей із середньотяжким перебігом патологічного процесу, серед яких було 5 дітей з бронхіальною астмою, 25 — із гострим обструктивним бронхітом. Вік дітей становив від 8 до 14 років, серед них 16 хлопчиків і 14 дівчаток (табл. 1).

Супутньою патологією найчастіше були дискінезії жовчовивідних шляхів та хронічний тонзиліт (по 36,5 % випадків), вегетативні дисфункції (23,3 %) і рідше атопічний дерматит (13,3 %).

Лікування обстежуваних пацієнтів здійснювалося згідно з відповідними протоколами МОЗ України [4, 5]. З приводу БОС пацієнти отримували стандартну протиобструктивну терапію (табл. 1) з використанням β₂-агоністів короткої дії (сальбутамол) — 100 % дітей і рідше М-холінолітиків (атровент) — 16,6 %. За відсутності достатнього ефекту від протиобструктивної терапії протягом перших 6–8 годин перебування дітей в стаціонарі в комплексній терапії застосовувався і препарат Аерофілін (doxofylline). Середня добова доза для дітей до 12 років становила 12–18 мг/кг на добу (у середньому по 1/2 табл. 2–3 рази на добу), дітям понад 12 років — від 800 до 1200 мг (по 1 табл. 2–3 рази на добу).

У динаміці розвитку патологічного бронхообструктивного процесу на фоні лікування, що проводилося (при надходженні хворого, третя, п’ята, сьома доба терапії), оцінювали респіраторну функцію за допомогою пікфлуометрії з реєстрацією показників пікового експіраторного потоку (PEF), клінічні симптоми захворювання — інтенсивність та продуктивність кашлю, задишку, наявність хрипів у легенях (табл. 2), гемодинамічні параметри — ЧСС, артеріальний тиск (систолічний і діастолічний), проводили електрокардіографію.

Статистична обробка отриманих результатів проводилася методом варіаційної статистики за допомогою програми Microsoft Excel 7.0. Оцінку вірогідності порівнювальних показників проводили за критерієм Стьюдента.

Результати дослідження та їх обговорення

Використання Аерофіліну в комплексній терапії бронхообструктивного синдрому середнього ступеня вираженості в дітей з бронхіальною астмою в періоді загострення та гострим обструктивним бронхітом сприяло суттєвому покращанню показників респіраторної функції легенів, клінічних проявів захворювання (табл. 3).

За результатами пікфлуометрії вірогідне зростання показників PEF відзначено вже на третю добу (з 61,1 ± 2,1 % до 70,1 ± 1,9 %) та поступова їх нормалізація на п’яту-сьому добу лікування (відповідно до 78,2 ± 1,8 % і 85,1 ± 1,5 %).

Клінічні прояви бронхообструкції на фоні проводимого лікування препаратом Аерофілін, насамперед інтенсивність задишки, кількість хрипів у легенях, суттєво (статистично вірогідно) зменшувались вже на третю добу і практично були ліквідовані до сьомої доби. Продуктивність кашлю покращувалась, інтенсивність кашлю ефективно зменшувалась на етапах терапії, що проводилася. Суттєвим моментом був і той факт, що частота застосування сальбутамолу за добу зменшувалась на фоні використання Аерофіліну при досягненні достатнього протиобструктивного ефекту.

З урахуванням можливих негативних впливів Аерофіліну на серцево-судинну систему особлива увага приділялась вивченню гемодинамічних параметрів. Згідно з отриманими результатами (табл. 3), вірогідних змін частоти пульсу, величин систолічного та діастолічного тиску при застосуванні Аерофіліну не відзначено. За отриманими електрокардіографічними даними оцінювані нами параметри (PQ, QT) також суттєво не змінювались.

Препарат Аерофілін добре переносився пацієнтами, ніяких побічних ефектів його застосування нами не відзначено.

Отже, препарат Аерофілін є ефективним протиобструктивним засобом і може застосовуватись у комплексній терапії бронхообструктивного синдрому середнього ступеня тяжкості в дітей віком понад 6 років із бронхіальною астмою в періоді загострення та гострим обструктивним бронхітом.